Між україньскими народними піснями єсть спора пайка таких, що їх спі-
вають по своєму майже усї европейскі народи: се мандрівні піснї, що не дер-
жать ся вузких етноґрафічних
127
границь, а переходять від народа до народа.
Отсї піснї, звані також б а л я д а м и , оспівують якісь незвичайні, сумні подїї,
як убийство мужа, жінки, брата, шлюб із сестрою і пр. Якраз для сеї незви-
чайности змісту баляди розповсюднили ся широко, так, що становлять спіль-
не міжнародне добро богато народів і ріжних племен. Через те не хочемо ска-
зати, щоб усї баляди належали до мандрівних пісень, або щоб усї мандрівні
піснї були балядами. Єсть то річ дуже нелегка дослїдити науковим способом,
який нарід і в якім часї утворив чи переймив якунебудь із тих мандрівних пі-
сень. Через те у таких піснях годї дошукати ся повного образу народного жи-
тя і характеру з єго типовими
128
рисами, таксамо як і в казках, що задля чудо-
вного змісту переходять від народу до народу; така приміром казка про
мерця-опира, що приходить до любленої за житя дївчини і бере її з собою до
гробу. А всеж таки годить ся зазначити, що кож д и й н а рі д , п е р е й м а ю ч и
я к у н е буд ь м а н д р і в н у т е м у, о б р о бл ю є її ві д п о ві д н о д о с в о єї
в д ачі і с ь ві т о гл я д у. Отже хотяй основа мандрівних пісень не єсть на-
родна, то подибають ся в них дрібнїйші побутові риси, що характеризують
нарід, котрий по своєму оспівав мандрівні теми, надавши тим пісням місцеву
закраску. В мандрівних піснях, які співає україньско-руский нарід, подибають
ся найчастїйше ось які балядові теми
129
:
1. Дївчина за намовою коханця напуває брата трутиною.
2. Дївчина напуває отруєю зрадливого любка.
3. Панї забиває мужа, єго братя карають смертию убійницю.
4. Козак убиває зрадливу любку.
5. Муж убиває жінку за намовою матери.
6. Муж убиває жінку за намовою вдови.
7. Зла свекруха чарами перемінює невістку в тополю.
8. Свекруха, наготовивши трутини для нелюбої невістки, отруїла власно-
го сина.
9. Жінка думаючи, що муж згинув на війнї, виходить за другого заміж,
тимчасом на весїлє над’їздить перший муж з війни.
10. Брат вінчає ся з рідною сестрою, не знаючи її роду.
11. Розбійники забивають сестриного мужа, найстарший брат покохав рі-
дну сестру, не знаючи єї роду.
12. Чужоземцї заманюють у коршмі дївчину, щоб з ними вандрувала, від-
так палять її живцем, привязавши до сосни.

127
народних.
128
знаменними.
129
справи, подїї, предмети. Огляд україньско-рускої народної поезиї 255
13. Син лицяє ся до вдови не знаючи, що се єго мати.
14. Батько або брат продав дочку (сестру) Турчинови.
15. Батько продає дочку розбійникам, брат ратує сестру.
16. Муж забиває ся на гробі жінки, котру сам зарубав через непорозумінє.
17. Зраджена дївчина топить ся.
18. Мати-покритка топить дитину.
19. Закохана пара топить ся через те, що родичі не позволили на звінчанє.
20. Панї любить Петруся, – пан каже єго забити (втопити).
Отсї мандрівні піснї порушають такі загально-людскі справи, що по всї часи
однаково ворушать людску душу, однаково займають серце кождого чоловіка, до
якоїнебудь народности він належав би, томуж і співають сї піснї по своєму ріжні
народи, знаходячи у них щось спільного усїм людям.
Декотрі із тих мандрівних пісень походять із дуже давних часів, та нагадують
поданя і перекази давних Греків про кровосумішку, як прим. отся пісня:
В д о в а і є ї ж е н и х и , р і д н і с и н и .
Як вона їх зродила, в чорний китай повила.
В чорний китай повила тай в човенце вложила.
Тай в човенце вложила, в тихий Дунай пустила.
“Ой ти тихий Дунаю, я в тя дїти пускаю.
Ой ви жовті пісочки, корміт мої дїточки.
Ой ви круті береги, не втопіт ми два сини”.
В сїм лїт вийшла по воду, думцї стоять на броду.
Єден чеше голову, другий мруга на вдову.
“Ой ти вдово молода, чи любиш ти думцї два?”
“Ой я думцї любю тай за думця піду.
За єдного сама йду, за другого дочку шлю”.
Який тепер сьвіт настав, що брат сестри не пізнав.
Яка тепер година, йшла би мати за сина
130
.

130
Ів. Колесса: рукопис. збірник т. І. ст. 5. 256 Філярет КОЛЕССА
З л а с в е к р у х а стає причиною смерти невістки і онучати:
Та послала Галю в недїленьку жати:
“Іди, доню, та не оглядай ся,
Жни пшеницю та не розгинай ся”.
Ішла Галя тай не оглядалась,
Жала Галя тай не розгиналась.
Ой дожала Галечка до краю,
Оглядїлась, – сонечко сїдає.
Як побігла Галя із поля до дому,
Пішла Галя корів-же доїти.
Чотирі здоїла, під пятою сїла.
Вийшла к’ Галї свекруха лихая:
“Ой ти-ж Галю, ще й ти молодая,
А де-ж твоя, Галю, дитина малая?”
“Ох менї горе, я в полї забула!”
Як побігла Галя із дому у поле,
А там лїтає орел сизокрилий.
“Ох і ти лїтаєш, сизокрилий орле,
Чи не бачив малої дитини?”
“Ой я бачив та ще й приглядав ся:
Коло неї аж три няньки скачуть.
Що первая очі випиває,
А другая серденько виймає,
А третяя кісточки хитає”.
Як побігла Галя із поля до дому,
“Ой дай, мати, гостренького ножа,
Урізати лляне полотенце”.
Не влучила Галя в лляне полотенце,
А влучила сама себе в серце.
“Оце-ж тобі, мати, три гріхи на душу:
Що первий гріх – недїля сьвятая,
А другий гріх – дитина малая.
А третїй гріх – Галя молодая”.
Що по Галї усї дзвони дзвонять, Огляд україньско-рускої народної поезиї 257
А свекруху нагаями гонять.
Що на Галю домовину тешуть,
А свекруху нагайками чешуть.
А вже Галю, Галю поховали,
А свекруху на Сібір загнали.
Що по Галї увесь народ плаче,
По свекрусї чорний ворон кряче
131
.
М а т и о т р уї л а р і д н о г о с и н а тою отрутою, що приготовила для нелю-
бої невістки:
“Тобі-м синку рада, бо-с моя дитина,
Невістцї-м не рада – чужа чуженина”.
Пішла до пивницї, взьила три скльинницї:
У єдну зачерла вина солодкого,
У другу зачерла вина дзеленого,
А в трету зачерла їду гадьичого.
Сама сї напила вина дзеленого,
А синови дала меду солодкого,
А невістці дала їду гадьичого.
Миленька не пила, з милим подїлила.
А милий напив сї, з лави повалив сї.
“Ой Боже мій, Боже, що я ізробила,
Свого миленького на віки-м стройила!”
“Ой цит мила, ой цит, не ти мі стройила,
Стройила мі ненька, вся моя родина!”
132
М а т и с т а є м и м о х і т ь п р и ч и н о ю с м е р т и с и н а і н е в і с т к и :

131
Лисенко: Збірник укр. пісень т. V. ст. 17.
132
Ів. Колесса Етноґр. Збірник т. XI. ст. 301. 258 Філярет КОЛЕССА
Єго мати старенькая в голову си взьила,
Написала дрібне листє тай на почту дала.
“Твої двори муровані порозвалювані,
Твої стайнї муровані порозвалювані,
Твої конї воронії порозпродувані,
Твої вози кованії порозтягувані,
Твої куфи мід-горівка розпечьитанії,
Твоя челядь препишная порозправлювана”…
А молодий Дребеньоха в голову си узяв,
Всїдлав собі ворон-коня тай до дому примахав.
Ой приїхав Дребеньоха та до свого двора,
Вийшла їмость Катерина я ще краща, як була.
А молодий Дребеньоха тай на тото не вважав
Та і виняв гострий палаш, голову єї істяв.
Єго двори муровані я ще кращі, як були,
Єго стайнї муровані я ще лїпші, як були,
Єго конї воронїї позастоювані,
Єго вози кованії позатачувані,
Єго челїдь препишная я ще краща, як була,
Єго мати старенькая на крісельци сидит
Тай молоде Дребеньитко на рученьках держит.
“Ой кобим сьи, моя мамо, Пана Бога не бояв,
Табим виняв гострий палаш, голову бим ти істяв”.
Ой поїхав Дребеньоха на високу гору
І сам собі і коневи головоньку утрунув.
“Ой ти горо кремінная, взялас мого вітця,
Озми-ж мене молодого – молодого удівця”…