Устна словесність, а особливо народні піснї мали у всїх просьвічених народів
великий вплив на розвій письменства. Лицарскі думи старинних Греків, в яких
оспівано десятилїтну облогу міста Ілїону (“Ілїяда”) і блуканину лицаря Одисея по
далеких краях і морях (“Одисея”), записані із уст народних кобзарів десь коло

142
Драгоманів: Розвідки. Фільольоґіч. збірн. Н. Т. і. Ш. т. ІІ. ст. 66-67. 266 Філярет КОЛЕССА
р. 500 перед Христом стали опісля улюбленою книжкою, що у нїй розчитували ся
залюбки давні Греки та виучували її на память. Отсї знамениті памятники народ-
ної поезиї давних Греків стали на довгі часи взором для письменників і поетів
нинїшних европейских народів. Ми виказали висше, що україньско-руска на-
родна поезия визначає ся незвичайним богатством і красою; отже не дивниця, що
й наші письменники з давен-давна високо цїнили народні піснї. Уже такі давні
памятники нашого письменства, як початкова лїтопись і особливо “Слово о полку
Ігоревім” доказують, що д е ко т р і с т а р о р у с к і п и с ь м е н н и к и 11 – т о г о і
1 2 – т о г о с т о л ї т я б ул и д о б р е о б з н а ко м л е н і з н а р о д н и м и п і с н я –
м и ; так приміром творець “Слова” порівнує побоєвище із рілею заораною, а
смерть руских вояків у битві з весїльним пиром, де частовано сватів крівавим ви-
ном. Такі самі порівнаня і поетичні образи подибаємо ще й доси в наших народ-
них піснях:
Чорна ріля заорана
І кулями засїяна,
Білим тїлом зволочена
І кровію сполочена.
Лежить вояк на купинї,
Накрив очи китайкою і т. д.
Ось-що переказує умираючий козак через вірного коня до матери:
“Та не плач, мати, не жури ся,
Уже твій син оженив ся.
Та взяв собі паняночку,
В чистім полї земляночку”.
В иньшій піснї козак потапаючи промовляє до коня:
Іди, коню, дорогою в нові ворота,
Ой там вийде я до тебе матусї стара.
Та не кажи мій конику, що я сї втопив,
Але кажи, мій конику, що-м сї й оженив.
Ой маю я дружбове в водї кленове,
Ой маю я старости в водї стругове,
Ой маю я свашечки в водї плотички,
Ой маю я сватове в водї щупове
143
,
Ой маю я молоду – тихую воду
144
.
Письмо і книги прийшли на Русь разом із християнством у десятім столїтю; а
що в тих часах письменством занимали ся черцї і взагалї духовні люди, тож они,
маючи на оцї передовсім розширенє і скріпленє нової ще тодї на Руси віри Хрис-
тової, старали ся у своїх писанях відвернути нарід від співаня усяких сьвітских

143
щупаки.
144
Ів. Колесса: Етноґр. Збірник т. IX. ст. 276. Огляд україньско-рускої народної поезиї 267
пісень, особливо заказували обрядові піснї: колядки, щедрівки, веснянки, купаль-
скі, обжинкові і весїльні піснї, в котрих величав нарід давних богів і героїв.
Колиж опісля із колишнїх воївників і княжих помічників виросли шляхтичі
або дїдичі, що собі присвоювали виключне право користати із горожаньских сво-
бід та просьвіти, тодї і в письменстві виробив ся якийсь згірдний погляд на прос-
тий нарід, єго мову і поезию. Так було не лишень у нас, але й скрізь по Европі.
Просьвічені люди дивили ся з горда на нарід і єго мову а духовенство уважало
народну словесність за шкідливу для віри.
Аж у 18-тім столїтю почали учені Анґлїйцї як Мекферсон звертати пильнїйшу
увагу на твори народної устної словесности і збирати в наукових цїлях народні
піснї.
За Анґлїйцями пішли Нїмцї (як Гердер) а за ними й Славяни.
В першій половинї 19-того столїтя появляють ся великі збірники народних пі-
сень сербских (Вука Караджіча 1814), ческих (Челяковского 1822-27), а рівночас-
но й україньских. І так 1819 р. к н я з ь Ц е р т е л е в видає збірку україньских істо-
ричних дум із розвідкою про україньску народну поезию; відтак професор
найвисшої школи (унїверситету) в Москві Українець М и х а й л о М а к с и м о в и ч
надрукував богатий змістом збірник україньских народних пісень (1827 p.), що
єго у збільшенім обємі видав ще два рази опісля (1834, 1849). Рівночасно вихо-
дять збірники І з м а і л а С р е з н е в с ко г о (1833-38), П л я т о н а Л у к а ш е в и ч а
(1836) що помістив у своїй книжцї піснї, записані не лиш на Українї, але й в Га-
личинї. Опісля виходить ще богатий збірник україньского поета А м в р . М е т –
л и н ь с ко г о (1854 p.). Дуже богато потрудили ся над збиранєм і поясненєм укра-
їньских народних пісень П а н т е л . Кул ї ш (у своїх “Записках о Южній Руси”
(1856-57) і славний наш історик М и ко л а Ко с т о м а р і в (Малоруский лїте-
ратур. збірник Мордовцева 1859 р.). У нас в Галичинї перший почав занимати ся
збиранєм народних пісень Я ко в Го л о в а ц к и й , а за єго приводом І в а н В а –
г и л е в и ч і М а р кі я н Ш а ш к е в и ч , що видав збірку народних пісень у своїй
Русалцї Днїстровій 1837 р. (Ще перед тим надрукував Поляк В а ц л а в З а л є с –
к и й латиньскими буквами збірку галицких народних пісень із нотами 1833 p., та
він не вмів гаразд відріжнювати народні піснї від ненародних, і через те в єго збі-
рцї богато штучних складань подано за народні піснї.
Яков Головацкий видав аж протягом 1862-67 pp. у Москві богатий чотирото-
мовий збірник україньско-руских народних пісень, записаних у Галичинї, на Бу-
ковинї і в Угорскій Руси.
Ми не дармо згадали проте, коли і які збірники народної устної словесности
почали в сьвіт виходити: адже із тими збірниками вяже ся дуже важна поява в
духовім житю европейских народів, то є в і д р о д ж е н є і о б н о в л е н є п и с ь –
м е н с т в а .
Коли в 18-тім столїтю письменство майже всїх европейских народів находило
ся в занепадї, коли письменники у своїх творах мало коли виходили поза бездуш-
не наслїдуванє лїтературних творів старанних Греків і Римлян, коли письменство
перестало вязати ся тїсно із дїйсним житєм та змаганями живих людий і свого
часу, перестало бути вірним відбитєм народного житя, то з п о я в о ю з бі р н и –
к і в н а р о д н и х п і с е н ь , к а з о к і п е р е к а з і в п о ч а в с я в п и с ь м е н с т в і268 Філярет КОЛЕССА
у с ї х е в р о п е й с к и х н а р о ді в р і ш у ч и й з в о р о т д о н а р о д н о с т и , д о
н а р о д н о ї м о в и і п о е з и ї , д о н а р о д н о г о ж и т я і б у в а л ь щ и н и , т.
з в . р о м а н т и з м. В тім часї виступають в письменстві просьвічених народів
Европи поети одарені незвичайним талантом, що перенявши ся духом народної
поезиї, повертають духове житє усего людства на новий шлях, подають у своїх
творах вірне з’ображенє сучасного і минулого житя своїх народів, видвигають на
перше місце народні і суспільні, вселюдскі змаганя до свободи і кращого житя, до
приверненя правди і добра в людских відносинах.
О б н о в и т е л е м у к р а ї н ь с ко – р у с ко г о п и с ь м е н с т в а в н а р о д н і м
д у с ї с т а в І в а н Ко тл я р е в с к и й . Він перший на Українї став писати більші
твори живим народним язиком, покинувши незугарну язикову мішанину церков-
щини з московщиною, якої уживали в тім часї наші письменники. В 1798 р. видав
Котляревский перелицьовану “Е н е ї д у ” в котрій висьміяв погані норови тодїш-
них панів україньских та взяв в оборону поневолені маси простого люду, що сто-
гнали в тяжкім ярмі кріпостного права або панщини, а в своїм драматичнім творі,
(приладженім до театральної вистави) “Н а т а л к а П о л т а в к а ” (1819 р.) подав
вірне з’ображенє житя україньских селян. Котляревский був трохи чи не першим
україньским етноґрафом
145
, він приготовляв ся до виступленя в лїтературі збира-
нєм творів народної словесности.
Незвичайно важний вплив мали україньскі народні піснї на поетичну твор-
чість б е з с м е р т н о г о Т а р а с а Ш е вч е н к а , що в 1840 р. видав під заг. “Ко б –
з а р ” першу збірку своїх поезий. Шевченко промовив огненним словом правдивої
поезиї, він так гарно і вірно оспівав усю долю-недолю нашого народу, так сильно
виступив супроти кривдників народних і так ясно показав дорогу, якою повинен
іти україньско-руский нарід до волї і кращого житя, що не лишень став найбіль-
шим народним поетом і пророком, але здобув сьвітову славу собі й рідному слову
та заняв почесне місце побіч таких великанів духа як Шілєр, Ґете, Шекспір, Міц-
кевич, Пушкін.
Слїдами Котляревского і Шевченка пішов у Галичинї М а р кі я н Ш а ш к е –
в и ч , що перший зпоміж галицких Русинів, зрозумівши красу народної поезиї,
почав писати живим народним язиком і видав збірку “Русалка Днїстровая”
1837 р., а на Буковинї О с и п Ф е д ь ко в и ч , що в 1860 р. починає свою лїтерату-
рну дїяльність під впливом україньских письменників і народної поезиї.
О т с ї з н а м е н и т і п о е т и – п и с ь м е н н и к и б ул и у н а с з а р а з о м п е –
р ш и м и е т н о ґ р а ф а м и : о н и з а н и м а л и с я п и л ь н о з б и р а н є м і в и –
у ч у в а н є м т в о р і в н а р о д н о ї с л о в е с н о с т и , щ о б и т и м с п о с о б о м
п і з н а т и д о к л а д н о ж и т є н а р о д у, з р о з у м і т и є г о с ь в і т о гл я д і з м а –
г а н я , щ о б и н а п і с н я х н а р о д н и х п і з н а т и к р а с у р і д н о ї м о в и ,
п р и с в о ї т и с о бі б о г а т с т в о п о е т и ч н и х в и с л о в і в і о б р а з і в , щ о б и
о п і с л я с в о ї м т в о р а м н а д а т и с в о є р і д н і п р и к м е т и н а р о д н о с т и ,
яка в такій повнотї і силї виявила ся в україньскій словесности. Они осягнули
свою цїль і перенявши ся духом народної поезиї, дали нашому письменству зна-
мениті твори першорядної вартости, що рознесли славу нашої піснї не лиш по
широких просторах Руси-України, але й далеко по чужих землях.

145
етноґрафи збирають відомости про народне житє і словесність. Огляд україньско-рускої народної поезиї 269
З того бачимо, як велику вагу мають народні піснї для розвою письменства.
Отже й не дивниця, що наші учені письменники займали ся щиро збиранєм і по-
яснюванєм народних пісень, а в Київі завязало ся в тій цїли навіть осібне товари-
ство 1873 р. Трудами учених Українцїв, а головно Павла Ч у б і н ь с ко г о вийшов
найбільший доси збірник творів нашої народної словесности (в 1872-78 pp.), що
містить ся в сїмох великих книгах
146
. Рівночасно видає Р уд ч е н ко народні піснї
про чумаків
147
, київскі професори А н т о н о в и ч і Д р а г о м а н і в друкують збір-
ник історичних пісень
148
з дуже добрими поясненями кождої піснї. Оттодї то і
Микола Л и с е н ко починає видавати випусками свій знаменитий “Збірник украї-
ньских пісень із нотами”
149
. В новійших часах з’являє ся на Українї цїлий ряд
збирачів і дослїдувачів народної словесности, як М а н ж у р а , Н о в и ц к и й , І в а –
н і в , Гр і н ч е н ко , що видав дуже богатий збірник україньских пісень у Черниго-
ві 1899
150
. В Галичинї оживлену дїяльність коло збираня творів народної словес-
ности розвинуло Н ау ко в е То в а р и с т в о і м е н и Ш е вч е н к а , видавши доси
кільканайцять томів “Етноґрафічного Збірника”, які містять записки Осипа Р о з-
д о л ь с ко г о , Володимира Гн а т ю к а , Д-ра Івана Ко л е с с и і др. Народні піснї
мають велике значінє не лиш для розвою письменства, але й д л я н ау ко в и х
д о с л ї д і в н а д ж и т є м, с ь в і т о гл я д о м, б у в а л ь щ и н о ю, к ул ьт у р н и м
р о з в о є м н а р о д у. Дуже великі заслуги для наукового розслїдженя україньских
народних пісень положив славний наш учений М и х а й л о Д р а г ом а н і в , що
при кінци житя був професором найвисшої школи (унїверситету) в столицї Бол-
гариї – Софії. Він видав “Нові українські піснї про громадські справи” 1881 p., і
“Полїтичні піснї українського народу” 1883 p., обі збірки з многоцїнними поясне-
нями; в своїх знаменитих наукових розвідках, яких збірку видало “Наукове Тов.
ім. Шевченка”
151
порівнує Драгоманів україньскі народні віруваня, казки і піснї з
віруванями, казками і піснями иньших народів і старає ся виказати, що в творах
укр. народної словесности є своє, а що треба назвати чужим або й загально-
людским добром, що витворив наш нарід, а що переймив від других близших і
дальших сусїдів, куди йшли та як перехрещували ся культурні струї, як впливало
письменство на народну словесність і пр. Розбираючи науковим способом твори
народної словесности, доходить Драгоманів до дуже важних висновків про духо-
ве житє нашого народу, так як в народних піснях доховали ся відомости про дуже
давні часи, з яких не дійшли до нас нїякі письменні памятники.
Побіч Драгоманова вступили на дорогу порівнуючих дослїдів над нашою на-
родною словестностю иньші визначні письменники, люди глубокої науки і не-
втомної працї, як П о т е б н я , Ж и т е ц к и й , С у м ц о в , М а н ж у р а , Ф р а н ко і пр.
Показує ся із згаданих збірників народних пісень і творів учених, що у к р а –
ї н ь с ко – р у с к и й н а р і д м а є п о С е р б а х н а й б о г а т ш у і н а й к р а щ у в
с ь в і т ї н а р о д н у с л о в е с н і с т ь . Се признають і чужинцї; ось як оцїнює ук-

146
“Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край”.
147
Чумацкія народныя псни 1874.
148
Историческія псни малорусскаго народа т. І. і II. 1874.
149
якого вийшло доси 6 випусків по 40 пісень.
150
Этнографическіе матеріалы том Ш.
151
Збірник фільольоґічної секциї Н. Т. і. Ш. т. II. і ІІІ. Львів 1899-1900. 270 Філярет КОЛЕССА
раїньску народну поезию Люкшіч: “Н а р о д н а п о е з и я Ук р а ї н ц ї в – Р у с и н і в
н а й б о г а т ш а в Е в р о п і ; она визначає ся естетичними вартостями
152
і поетич-
ним вітхненєм, влучністю виразу і має в собі щось піднимаюче, величне, щось
чутливо-чуле, мелянхолїйне та живописне”
153
.
Оттим то й україньско-руске письменство нової доби розвинуло ся так буйно,
зростаючи на трівких основах богатої народної словесности та черпаючи з неї
животворну силу.
Україньско-рускі письменники находили і доси находять в народних піснях
незрівнані взірцї правдивої поезиї та невичерпане жерело поетичного вітхненя.
Україньскі народні піснї мали значний вплив також на польских і велико-
руских поетів, що назвемо тут лиш Богд. Залєского і Ол. Пушкина