Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра слов’янської філології,
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
тел. (0038 032) 239 47 70, e-mail: zoranahuk@ukr.net
У статті розглянуто основні аспекти постмодерністського історичного роману
“Хозарський словник” у контексті жанрових пошуків сербського письменника
Мілорада Павича. Досліджено жанрові інновації, особливості категорії історизму,
оповідної структури, концепту інтертекстуальності.
Ключові слова: Мілорад Павич, жанр, історичний роман, оповідна структура,
історизм, постмодернізм, сербська література.
Основними питаннями генологічної проблематики є дослідження найрізноманітніших
жанрових модифікацій, проблеми “взаємопроникнення” жанрів, їхньої гнучкості та елас-
тичності. Як найпрезентабельніший вид епіки роман здатен до еволюції, трансформацій
формальних і тематичних констант. За влучним спостереженням української дослідниці
Н. Бернадської: “Роман не має твердо усталеного канону. Порівняно з іншими епічними
жанрами це найбільш “вільна” форма, нескута внутрішніми нормативами, форма, яка доз-
воляє широкий спектр пошуків у доборі та розміщенні художньо осмислюваного мате-
ріалу…” [2: 1]. Роман є оперативним жанром, структурно-композиційні особливості якого
забезпечують можливість випробовування і впровадження нових літературних прийомів.
Постійно модифікуючись, трансформуючись, цей вид епіки в теоретичному контексті є
полем для наративних можливостей. Мобільність роману виявляється в постійному онов-
ленні його поетики. Романістика, пов’язана з історичною тематикою, була й залишається
пріоритетною для прозаїків через поєднання двох аспектів – історичного та художнього.
Дослідженням проблем жанру історичного роману займалися в українській та серб-
ській літературах М. Ільницький, Н. Копистянська, С. Андрусів, П. Рудяков, Н. Бернад-
ська, Д. Пешорда, Р. Сладоєвич, І. Славнич, М. Недич, Д. Норіс, Я. Михайлович та ін.
Натомість є мало праць, присвячених теоретичному осмисленню сучасного постмодер-
ністського роману. Метою нашого дослідження є окреслення жанрових інновацій, кате-
горії історизму, оповідної структури, концепту інтертекстуальності, основних художніх
особливостей постмодерністського історичного роману “Хозарський словник” серб-
ського письменника М. Павича.
Всесвітньо відомі письменники Дж. Барт, У. Еко, М. Павич є творцями взірцевих
постмодерністських історичних романів. Формальний бік таких творів тяжіє до складної
оповідної структури, а змістовий – до розгалуженого сюжету, оригінального моделю-
вання просторово-часових параметрів, множинності поглядів на основну подію. Пост-
модерністський роман відображає світоглядні концепти постмодернізму, що передба-
чають звільнення культури від канонів, обмежень, стереотипів. У постмодерністській Роман “Хозарський словник” у контексті жанрових пошуків М. Павича 163
художній практиці домінують множинність, еклектичність, мозаїчність, інтертекстуаль-
ність. Тут порядкує принцип свободи в конструюванні художнього космосу. Одна з го-
ловних констант постмодернізму полягає в літературній грі.
Розглянемо поетику та проблематику постмодерністського історичного роману “Хо-
зарський словник” М. Павича, виходячи з таких позицій: постмодерністського літера-
турного втілення, статусу історичного шару (співвідношення історичних фактів і вигадки)
та функції літератури (національно-дидактичної, ігрової (розважальної)).
Роман “Хозарський словник” є своєрідним “практичним посібником” з постмодер-
нізму, ілюстрацією постмодерністських положень про структуру, принципову множин-
ність, випадковість, про художню кореляцію автор – читач. М. Павич закцентував увагу
на особливій моделі прози з історичною тематикою, застосовуючи прийоми з арсеналу
постмодернізму. Романна творчість цього письменника, який відкидає традиційні опо-
відні моделі, дає підстави назвати його “конструктором структур”. Структурні новації для
Павича – це punctum saliens, головна домінанта побудови роману, оправа, в яку “вли-
вається” вміст. Тріадний поділ “Хозарського словника” на християнську, гебрейську та
мусульманську частини зумовили першоджерела, що становлять історичне підґрунтя
роману. Тож історичну проблематику розглянуто в багатьох перспективах. З урахуван-
ням багатогранності позицій, презентованих поглядів створено романне багатоголосся і
багатоаспектну нарацію. Постійно наявна багатозначність є гарантом естетичності твору
та його історичної живучості. Єднальною ланкою є, натомість, структура ітерації, що
уособлює авторське моделювання художнього експерименту. Структураліст Ян Мукар-
жовський наголошував на енергетичному і динамічному характері структури: “Показни-
ком динамічності структури є … факт, що завдяки своєму енергетичному характеру ок-
ремі функції та їхні взаємостосунки зазнають постійних трансформацій. Саме через це
структура як цілість перебуває в постійному русі… ” [5: 355]. Сутністю постмодерного
літературного твору є його складна динаміка, якій притаманні: самоорганізація, розгалу-
ження, ітерація, симетрія, асиметрія, спільне існування ладу і хаосу, непередбачуваність.
“Нелінійне письмо” є виразом постмодерністського мислення М. Павича. Фрагментар-
ність словникових статей у площині роману, а також можливість перерозташування ма-
теріалу засновуються саме на словниковій структурі. Структурна множинність тексту
ілюструє спектр його можливих тлумачень. Постмодерністський дискурс руйнує одно-
значність, тяжіє до багатозначності, альтернативності, до сприймання тексту одночасно
з протилежних позицій. Структура уможливлює одночасну гармонійність і перерваність
матеріалу, стає знаряддям вивчення тексту, забезпечує вибір як ефективне інтерпретаційне
починання. Множинність тексту уможливлюється також за допомогою використання
палімпсесту як вагомого елемента прозової композиції. Палімпсест є центральною інтер-
текстуальною фігурою, яку М. Павич успішно використовує. Самі хозари є палімпсес-
том, втраченим чи стертим текстом історичних подій, які потрібно знову написати. Ав-
торська експериментальна гра з інтертекстом видозмінює жанрову структуру роману.
При розгляді статусу історичного шару твору нас передусім цікавитиме історизм
автора “Хозарського словника”, його підхід до показу і оцінки подій минулого. Істо-
рична концепція роману передбачає відновлення епох, достовірних історичних фактів,
подій, виходячи з кількох перспектив. М. Павич прагне зміцнити і розвинути виявлену
множинність в її легітимності, своєрідності. Полісемантичність “Хозарського словника”
полягає в синтезі (симбіозі) різних поглядів на одну історичну подію, причому кожен з
них документально зафіксований в історії. Різне висвітлення історичних фактів, напруга
між рівнозначними частинами роману, смислова парадоксальність утворюють складну
систему опозицій (відмінностей і подібностей). Конструкція з опозицій, значна віддале-
ність подій в часі та суперечливість документальної основи стосовно хозарського питання 164 Зоряна ГУК
підважують категорію історизму. Постмодерністське осягнення історичного минулого
передбачає радше пошук дисенсусу, розбіжностей, ніж консенсусу, одностайності. Для
Мілорада Павича важливе обігрування різнорідних історичних фактів з їхнім подаль-
шим художнім відтворенням у постмодерному ключі. Авторська уява відновлює істо-
ричні події за окремими документами, не оминаючи гри з категоріями реального і фік-
тивного. Художній світ “Хозарського словника” поєднує історичні та фантастичні ком-
поненти: достовірні історичні події оповиті вигадкою, домислами та містерією сну. Ін-
терпретація історичного чергується з фантастичними елементами, завдяки чому зако-
номірність, виявлена за допомогою архетипу, не постає остаточною істиною. Поетика
гри з історією та історичними містифікаціями, що притаманна Х. Л. Борхесу і У. Еко,
допомогла Мілораду Павичу поєднати історичні та фантастичні елементи. Створений
ним текст потребує ідеального читача, бо лише він (super reader) під час уважного чи-
тання (close reading) може розпізнати, чи запис про хозарів, за влучним висловом серб-
ського літературознавця П. Палавестри, є автентичним свідченням Ібн-Фаблана з Х ст.,
містифікацією з лексикона ХІІІ ст. чи сучасним апокрифом з “Хозарського словника”
[6: 1745]. Адже роман заснований на історизмі, який підтверджують документи, що по-
дані на початку оповіді, перетвореної в дедуктивний ланцюжок. Український дослідник
Павло Рудяков стверджує таке: “М. Павич у своєму романі “розорює” історію, остаточно
перетворюючи її з опису певних “історичних” подій у цілком хронологічно невпорядко-
вану сукупність напівреальних, напівнереальних і легендарно-фантастичних фрагментів
та епізодів” [7: 154]. Зауважмо, що “Хозарський словник” є ілюстрацією хаотичної при-
роди постмодерністської свідомості. Історизм цього роману відображає полівалентність,
мультиваріантність постмодерної епохи. Постмодернізм оспорює фігури єдності, поряд-
ку, ідентичності, впевненості, консенсусу й авторитету. “Хозарський словник” є типом
художньої прози, в якому дискурс історичного роману поєднується з фантастикою або
ж вигаданими історичними фактами. Художній світ цього Павичевого твору насправді
чітко організований, оскільки в його структурі наявні робочі механізми, що зорієнтовані
на об’єднання різнорідних текстових утворень в єдине органічне ціле. Це насамперед
чітка словниково-енциклопедична композиція твору, поради щодо способу читання, за-
значені у “Попередніх заувагах” до роману, обчислення, вказане в APPENDIX II (1689 +
293 = 1982), що зводить до однієї площини різні епохи минулого та сучасності.
Національно-дидактична функція літератури передбачає розгляд питань історичної
правди в художньому обрамленні, реалізацію певних ідей на матеріалі подій минулого.
М. Павич використав мотив зникнення одного народу з історичної сцени з метою пря-
мої або опосередкованої аналогії з сучасністю. На першому місці в М. Павича постає
питання історичної долі народу, розпад і зникнення якого супроводжуються вимиран-
ням мови. Хозарська історія є пересторогою до збереження власної ідентичності. У цьо-
му полягає просвітницька концепція історії. Отже, історія – це не просто декоративні
куліси, це ілюстративний матеріал для сучасних проблем. На прикладі “Хозарського
словника” бачимо, що постмодерністський історичний роман перебуває в тісному зв’яз-
ку з сьогоденням, у якому теж є загроза зникнення автентичних цінностей. Про дидак-
тичну функцію історії в постмодерністських творах писала і Лінда Хатчен у “Поетиці
постмодернізму”: “… історію замінює поціновування історії, відкриваючи спосіб, у який
ми надаємо значення минулому, як історії перетворюємо в Історію” [9: 354].
Постмодерністська техніка письма імпліцитно налаштовує читача на гру. Ігровий
принцип – широко вживаний естетичний прийом постмодернізму. Експериментальні
романи М. Павича роблять читання творчим процесом (reading as construction), що
вимагає від інтерпретатора активності для створення власного варіанта тексту. Автор
обирає стратегію вільної інтелектуальної гри з читачем, забезпечуючи множинність Роман “Хозарський словник” у контексті жанрових пошуків М. Павича 165
інтерпретації. “Хозарський словник” щоразу по-новому реалізовується під час прочи-
тання, щоразу в нових аспектах, утворюючи нове повідомлення. Діалог із читачем для
Павича стає програмним принципом. Причому діалог може бути мультимедійним, ос-
кільки роман виданий і в електронній версії. В такому разі читач стає співучасником,
попутником у віртуальній гіперкнизі, хозарській енциклопедії. Електронні засоби умож-
ливлюють комбінування тексту, графіки, рухомість образів та звукове оформлення. Це
ігрова ланка в багатоступеневій системі наближення сприймача до твору. Літературний
твір у такий спосіб виконує ігрову (розважальну) функцію, вимагаючи креативної спів-
праці читача. Адже ідеальний роман постмодернізму повинен певним чином опинитися
поміж елітарною та масовою прозою, щоб зуміти привернути ширший прошарок публіки.
Спробуємо сфокусувати увагу на жанровій специфіці “Хозарського словника” М. Па-
вича. Жанрова сутність постмодерністського роману виявляє ті типологічні процеси, що
характерні для постмодернізму загалом. При спробі окреслення жанрового новаторства
М. Павича в царині історичного роману важливо відзначити жанрову оригінальність
“Хозарського словника”, що відкрив новий розділ в історії роману. Вже сама повна
назва цього твору – Хозарський словник. Роман-лексикон на 100.000 слів – вказують на
його жанрову амбівалентність. Письменник вирішив відмовитись від романної ритуаліс-
тики і використати приховану в цьому жанрі потенційну можливість до певного урізно-
манітнення форм літератури, усвідомивши, що виснажена традиційна романна форма
потребує структурних новацій. У Павичевій романній творчості царина жанрова, фор-
мальна стає полем для експерименту. Дослідивши жанрову специфіку роману та звер-
нувшись до постмодерної теорії тексту, М. Павич розробив власну філософію романної
форми. Автор трансформував цей жанр з позицій постмодерністського світогляду, що
дало сподіваний ефект новизни. Роман “Хозарський словник” є виявом нових аспектів
романного мислення письменника, переосмислення сутнісних жанрових параметрів і
свідченням рухомості цієї форми: “Я хотів ще трохи продовжити вік роману, адже всі на
схилі ХХ ст. стверджують, що він переживає кризу. Я так не думаю, а гадаю, що вся
література і мистецтво постійно, відколи існують, перебувають у кризі й рятуються з
цієї кризи в боротьбі за існування. Я вірю, що в кризі перебуває спосіб читання роману і
тому намагався його змінити” [10: 166]. У книзі “Роман як держава та інші огляди”
М. Павич викладає власні думки про небажання творити традиційні романи, зокрема
історичний роман. Тут подано Павичеве бачення зміни романної форми, особливості
структури як обрамлення, інтегральної складової постмодерністського твору.
У творчості цього письменника роль і смисл жанрового поділу суттєво змінені, то-
му й не дивно, що він є творцем нових, гетерогенних форм: збірки віршів з коментарями
“Палімпсести”, книги віршів з оповіданнями замість коментарів “Місячний камінь” та
цілої низки експериментальних романів. Оригінальність авторської особистості полягає
в тому, що його інтенції розкриваються у “вимірах” тієї чи іншої жанрової модифікації.
М. Павич, будучи автором літературно-критичних праць з історії сербської літератури,
збірок оповідань і романів, поезії та драм, ілюструє своєю творчістю, як з одного кореня
розвиваються різні жанри, котрі змішуються. Французький літературознавець Цветан
Тодоров так пояснює походження жанрів: “Відповідь дуже проста: вони походять від
інших жанрів. Новий жанр завжди є трансформацією одного чи кількох старих жанрів:
через інверсію, через переміщення, через комбінування. … Ніколи не було літератури
без жанрів, це – система, що переживає безперервну трансформацію” [8: 25]. Від ранніх
праць з історії літератури до найновіших творів літературна творчість Павича становить
одну мистецьку і поетичну єдність.
Усередині самої жанрової системи постійно відбуваються зміни. Письменники пе-
ребувають у безупинному пошуку нових форм і визначень. У такий спосіб змінюються 166 Зоряна ГУК
окремі жанри і модифікується сама система жанрів. За влучним спостереженням Ми-
хаїла Бахтіна: “Життя жанру полягає в його постійних відродженнях та оновленнях в
оригінальних творах. Сутність кожного жанру… розкривається у всій повноті лише в
тих різноманітних варіаціях його, які створюються впродовж історичного розвитку
цього жанру” [1: 241]. Література перебуває в точці перетину мистецтв і дійсності, в
точці перетину різних видів чи галузей мистецтва, вбираючи в себе таким чином здо-
бутки суміжних мистецтв. Це веде до новітнього синкретизму, синтезу різних мистецтв.
Літературні твори відображають цікаві процеси в житті і мистецтві. Висловлюючись
про жанрові перетворення, український дослідник Іван Денисюк слушно зауважує:
“Жанри рідко виступають у чистому вигляді, а існують вони як вияв складної транс-
формації і взаємодії творів літератури й суміжних мистецтв. Жанри довговічні й прохо-
дять історичну еволюцію” [4: 192–193].
Романи М. Павича – це суттєва ілюстрація коливання визначених меж літературних
жанрів, переливання меж усіх мистецтв, переливання меж мистецтва і науки. Його нама-
гання спрямовані на те, щоб у дусі сучасного мистецтва викликати трансформації і злит-
тя жанрів, подарувати оповіді нову силу, яка не буде заздалегідь обмежена усталеними
літературними прийомами. Морфологія Павичевих романів характеризується потужним
інтелектуальним струменем, вміщує літературний, історичний і культурний дискурси.
Унаслідок цього кожен роман стає різновидом текстового видовища, в площині пробле-
матики якого поєднано різні епохи людської культури, найвизначніші досягнення в га-
лузі літератури, музики, архітектури, живопису, сучасних технологій. Маємо всі підстави
вважати, що М. Павич у пошуках нових осягнень вдається до помноження жанрів, типів,
способів та стилів писання, це значно розширює кордони теоретичного дискурсу. “Де-
канонізація жанрів, їхня гібридизація, дифузія і взаємозаміна не є випадковими – посту-
пово посилюючись у національних літературах, ці процеси стали характерними естетич-
ними орієнтирами доби Модерну й Постмодерну, означивши розширення творчої свободи
митця і публіки” [3: 202]. Відхилення від усталеної моделі романного жанру, процеси
гібридизації і дифузії різних жанрів у його межах демонструють мішаний тип жанрово-
го мислення письменника-постмодерніста. Реалізація художньої креативності є однією з
головних домінант Павичевої прози.
Письменник робить нові кроки в розширенні меж жанрових форм постмодерніст-
ського роману. Експериментальний роман “Хозарський словник” вносить зміни в по-
няття жанру роману, видозмінює поняття історичного роману, ілюструє його еволюцію.
Всі романи цього письменника є не лише продуктом системи, що зберігає концепцію
жанру, встановлену літературною традицією. Під впливом постмодерності переформо-
вується, модифікується жанр роману з огляду на такі чинники:
– зміну механізмів наративності, зумовлених новими формами художнього бачення;
– художню структурованість твору;
– техніку сегментації;
– тяжіння до комбінаторної безконечності;
– нові принципи художнього поєднання елементів і побудови цілого;
– особливу концепцію незамкненого простору і часу;
– радикальну зміну авторської позиції, реалізацію коду адресації;
– вихід тексту в інші тексти, коди, знаки;
– переважання ігрових тенденцій;
– свободу читача в конструюванні власного художнього космосу;
– електронні технології та практики зручного читання;
– максимум ідей у мінімальному об’ємі;
– сприймання художньої літератури як засобу розваги.Роман “Хозарський словник” у контексті жанрових пошуків М. Павича 167
М. Павич чинить спроби відшукання нових оповідей, обирає складний шлях експе-
риментальних прозових форм. Реалізовує в своїй романній творчості нові форми худож-
нього бачення і вносить зміни в поняття жанру роману, видозмінює його. Виходячи за
межі, накреслені жанровою матрицею, письменник написав романи, що свідчать про
еволюцію цього жанру і в змозі “змінити жанр”. Кожен роман М. Павича маніфестує
розширення жанрового діапазону. Безперервність і фрагментарність, визначеність і не-
означеність, динамічність, художня креативність, оригінальність, невідтворюваність, ба-
гатозначність, нелінеарність у романній творчості М. Павича є яскравим унаочненням,
доказом, що його романам притаманне своєрідне письменницьке новаторство. Найха-
рактернішими для Павичевої романної творчості є видозміна призми літературних кон-
венцій, втілення ідей інноваційної оригінальності та невпинні пошуки.
______________________
1. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Художественная литература, 1972.
2. Бернадська Н. Теорія роману як жанру в українському літературознавстві. Автореф. дис. …
д-ра філолог. наук. К., 2005.
3. Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство. К.: Вид. дім “Києво-
Могилянська академія”, 2008.
4. Денисюк І. Жанр літературний // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / Відп. ред.
І. Дзеверін. К.: “Українська Радянська Енциклопедія” ім. М. Бажана, 1990. Т. 2. С. 192–193.
5. Література. Теорія. Методологія / Упор. і наук. ред. Д. Уліцька. К.: Вид. дім “Києво-
Могилянська академія”, 2006.
6. Палавестра П. Павићеви романи опсене и прерушавања // Књижевност. № 11. 1988.
С. 1743–1754.
7. Рудјаков П. Историја као роман. Београд: Завод за уџбенике и наставна средства, 1998.
8. Тодоров Ц. Поняття літератури // Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе. К.: Вид. дім
“Києво-Могилянська академія”, 2006.
9. Hačion L. Poetika postmodernizma. Novi Sad: Svetovi, 1996.
10. Šomlo A. Hazari ili obnova vizantijskog romana. Beograd: Beogradski izdavačko-grafički zavod,
1991.
“DICTIONARY OF THE KHAZAR’S” IN THE CONTEXT
OF GENRE SEARCHES CONDUCTED BY M. PAVIĆ
Zoryana HUK
The Ivan Franko National University in Lviv,
The Department of Slavic Philology,
Universytetska st., 1, 79000 Lviv, Ukraine
tel. (0038 032) 239 47 70, e-mail: zoranahuk@ukr.net
The article deals with the main features of the postmodernistic historical novel “Dictionary of the Khazar’s” in the context of genre searches conducted by Serbian author
M. Pavić. The author studies genre innovations, functional peculiarities of historical words,
characteristics of narration structure and intertextuality.
Key words: genre, historical novel, narration structure, historical words, postmodernism.168 Зоряна ГУК
РОМАН “ХАЗАРСКИЙ СЛОВАРЬ” В КОНТЕКСТЕ
ЖАНРОВЫХ ПОИСКОВ М. ПАВИЧА
Зоряна ГУК
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра славянской филологии,
ул. Университетская,1, 79000 Львов, Украина
тел. (0038 032) 239 47 70, e-mail: zoranahuk@ukr.net
В статье рассматриваются основные аспекты постмодернистского историчес-
кого романа “Хазарский словарь” в контексте жанровых поисков сербского писа-
теля Милорада Павича. Автор исследует жанровые инновации, особенности кате-
гории историзма, структуры, концепта интертекстуальности.
Ключевые слова: Милорад Павич, жанр, исторический роман, структура, исто-
ризм, постмодернизм, сербская литература.
Стаття надійшла до редколегії: 29.11.2008
Прийнята до друку: 25.12.2008