(до 80-річчя українського сорабіста професора Володимира Моторного)
Кожнісінька рідна мова
має своє коріння,
що прагне тепла й цвітіння, –
людства вічна основа.
І наша – коріння має, –
із праслов’янської зринає,
чудова, слабка, мов рана,
висміювана і гнана.
Світ мовами вельми багатий,
в кожної мови своє коріння,
що розвивалось снагою життя
крізь людські тисячоліття.
Тут й лужицьких сербів мова,
у праслов’янських джерелах почата,
декому дивна, комусь смішна,
була заборонена многократно.Моя рідна мова 379
Вона – безсмертя свічадо;
і якір – тобі громадо:
зостатись навік собою
чи нить урвати – живою!
Ми нею в душі співаєм
у слові Божім навзаєм
і гріємось, і радієм,
любовію струменієм.
Ти чуєш, що наша мова
і далі жити готова
ще й чудом бажає стати,
що батько нам дав і мати.
Вона заколише діток,
грайливих малих леліток,
сотворить для них обновки
і гратиметься у сховки.
Усяк, хто її спізнає,
за диво дивнеє має, –
вона, як вічності стежка,
на ній золота мережка
узорів, стрічечок, цяток
(прадавніх часів зачаток…),
коли слов’янська родина
жила – міцна і єдина!
До рідної мови
мовить поет у серці своїм:
“Мій правнук тебе ословить,
бо ти – його вічний дім!”
написано прекрасного травня 2009 р.
Із верхньолужицької переклав
Роман Лубківський
4 червня 2009 р.
Мова – дзеркало нашого всебуття,
глибинний якір турбот щоденних:
звідти черпаєм свою снагу –
хто б ми були без неї?!
Душі наші у ній співають,
Словом Божим вона зігріває,
стільки слів полум’яних і ласкавих,
що любов’ю проміниться, сонцем сяє.
Відчуваєш, як рідна мова
жити воліє, зринає в майбутнє –
рад би цьому всі сили віддати,
що заповіли нам батько і мати.
На устах діточок малих
рідна мова, як промінь грає,
в їх сердечках киплять слова,
стоголосся душевного раю.
Коли хто нашу мову вчить,
стільки дива у ній стрічає:
“Хоч яка престара ця річ,
та вогню в ній без краю –
закарлючок, вузлів, петельок,
що в минувшині ще в’язались,
щільно в мові вони з’єднались,
незрівнянним багатством стали.”
Щедре серце поета
рідну мову тепер обнімає,
розхвилюється в повні груди:
“Внукам в домі такому любо буде!”
написано у чудовий травень 2009 р.
Із верхньолужицької переклав
Григорій Мовчанюк