доктор філологічних наук, професор,
провідний науковий співробітник-консультант
Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України
Зауважу, що стаття буде написана в есеїстичному стилі, і, хоч я, звичайно, буду
враховувати наукові погляди відомих українських богемістів (докторів філологічних
наук А. Р. Волкова і В. І. Шевчука) у їхніх монографічних дослідженнях про двох
найвідоміших чеських письменників ХХ століття (Ярослава Гашека і Карела Чапека),
передусім – буду висловлювати власні думки і формулювати свої спостереження
щодо стильових особливостей і “літературного походження” їхньої стильової манери.
Щодо Ярослава Гашека, звичайно ж, йтиметься про його “Бравого солдата Швей-
ка”. На мою думку, “коріння” цієї літературної постаті лежить у слов’янському фольк-
лорі – казці “про Іванушку-дурня”, якого презирливо сприймають і його батьки, і
нібито розумніші від нього старші брати, а насправді – розумнішим виявляється він
сам, і це завдяки щирості й “сумлінності” своєї натури.
У чому полягає викривальна сатиричність цього твору? У тому, що Швейк (при-
кинувшись дурнем, яким він насправді не є) доводить до практичного абсурду всі ли-
цемірні настанови свого начальства (передусім, адміністративно-військового й ме-
дичного). Згадайте, наприклад, той епізод, коли він “постає” перед комісією, яка має
визначити його “розумові здібності”, то він радісно вигукує привітання імператорові
Францу-Йосифу (після чого члени Комісії “виразно перезирнулися”), а на поставлені
йому конкретні запитання щодо “середніх глибин” Атлантичного океану і “усної” від-
повіді, який буде результат, якщо тризначне число помножити на тризначне, – відпо-
відає миттєво, охоче й привітно: що “середні глибини” Атлантичного океану він не
мав, на жаль, змоги особисто “виміряти”. Що ж до результату множення – він миттє-
во називає якесь інше, велике тризначне число. Комісія здивована: як він це знає? А
він каже: нехай його “виправлять”, якщо він помилився – при умові, що вони (члени
Комісії) зможуть перевірити його теж “усно”, та ще й у швидкому темпі, а не після
підрахунків на папері!
Швейк привітно погоджується із “поясненнями” того офіцера, до якого він пред-
ставлений денщиком, чому весь його кітель “у блювотині”. Офіцерське пояснення
таке: це зробив п’яний офіцер – його “напарник” по вечері у ресторані. – Так, так, –
обурено “підтримує” його Швейк, – той офіцер страшенний нахаба, бо він не тільки
насмілився “обблювати” весь Ваш новенький кітель, а ще й “наклав” – і не у свої, а
Ваші штани!”
Дуже дотепним є і “знущання” Гашека щодо військової цензури у листуванні
“фронту” і “тилу”. “Тиловики” пишуть на фронт, що вдома у них усе гаразд із хар-
чуванням: “ми їмо картоплю, вірніш, її…” – далі слово “лушпиння” викреслено.
Я навела лише окремі приклади з “Бравого солдата Швейка”, а насправді таких
“сатиричних перлів” можна навести ще чимало, і я не зовсім згідна з авторами статей Із спостережень над стилем прозової сатири Ярослава Гашека і Карела Чапека 381
у сучасних енциклопедичних виданнях, присвячених Ярославу Гашеку, що його Швейк
є типологічно спорідненим із Санчо Пансою (служником Дон Кіхота у Сервантеса) і
Тілем Уленшпігелем – німецьким народним “дотепником”. Дещо спільне, звичайно, у
них є, – “здоровий глузд” людини з народу, та Швейк, по-перше, набагато “сучас-
ніший”, а, по-друге, за справедливим висловом автора з “Литературной Энциклопедии”
(т. 2, 1929 р., С. 413–414), є “талановитим саботажником” щодо наявної державної
системи (внутрішньо абсолютно переконаним і діяльним).
Стиль сатири Гашека, на мою думку, крім слов’янського фольклору, якнайтісніше
(в плані традиції) пов’язаний із сатирою Франсуа Рабле: фізіологічні, суто побутові
натяки, відверто “знижена” мова як автора, так і дійових осіб. Згадаймо у цьому разі і
весь “середньовічний бурлеск”, і жанр героїкомічної поеми, де у “високому стилі”
навмисно говориться про “події” серед тварин, птахів і рослин тощо. Цікавою і пока-
зовою також (на слов’янському матеріалі) може бути й “травестійно-бурлескна”
“Енеїда” Івана Котляревського.
Інший тип сатири – у прозі Карела Чапека (маю на увазі його оповідання із двох
прозових збірок: “Оповідання з однієї кишені” (1929) і “Оповідання з другої кишені”
(теж 1929 року)). Хоч сатира Чапека і написана не набагато пізніше, ніж сатира Гашека,
і теж належить до шедеврів саме чеської літератури ХХ століття, вона, як на мене, –
все-таки іншого походження: більше пов’язана зі світом культури, мистецтва та самої
художньої літератури.
Тут – ширший тематичний контекст, і я, на відміну від багатьох інших сучасних
літературознавців, порівнювала б з оповіданнями А. П. Чехова (гумористично-сати-
ричного плану) якраз не сатиру Гашека, а сатиру Чапека (в оповідній “малій” прозі).
На підтвердження моєї тези наведу лише два сатиричні оповідання Чапека з тема-
тично “детективного жанру”. Перше – це зникнення цінних дипломатичних паперів
(згадаймо цю тему ще в Едгара По і Конан Дойля – за лінією Шерлока Холмса) – в
одного чеського сучасного дипломата. Він взяв додому (що не дозволялося офіційно)
“на обробку” якісь документи і, боячись, що на його письмовому столі їх можуть не-
нароком вхопити й пошкодити діти чи домашній кіт, заховав їх у залізну коробку і
поклав… до хатньої комірчини. А вранці з’ясувалося: цю комірчину пограбували –
зникло все: і цибуля, і картопля, що там були, і… залізна коробка з дипломатичними
документами. Дипломат у відчаї припускав хтозна-що: і те, принаймні, що якийсь
ворожий агент у бінокль крізь вікно побачив у нього на столі ці “дипломатично важ-
ливі папери” і викрав їх потім з хатньої комірчини, прослідкувавши таємно “дії” чесь-
кого дипломата вдома. Простіше – і тому розумніше – діяв дільничний поліцейський
інспектор. Він знав напевно, хто серед злодіїв саме цього району міста міг “обчисти-
ти” хатню комірчину дипломата. Тільки троє. Двоє з них були зараз у в’язниці, отже,
це зробив третій, до якого дільничний інспектор і пішов негайно. З’ясувалося, що той
“третій” дійсно викрав цибулю й картоплю, а непотрібну йому залізну банку – вики-
нув на смітник разом з якимись паперами, що в ній лежали.
Друге оповідання – це “історія з’ясування загибелі старої злидарки, яка потрапила
на світанку під колеса легкової машини. Машина і її водій – безслідно зникли.
Свідком цієї події була лише пара закоханих, які абсолютно по-різному визначали
колір машини – від “білого” до зовсім “чорного”. Ще одним свідком події виявився
потім поет-декадент, котрий напідпитку вертався у цей час додому. Він теж не міг
точно назвати колір машини, яка зникла, тим більше її номер (тоді у Празі мало було
легкових машин, і мали вони тільки тризначні номери). Та поет-декадент настільки
був все-таки вражений побаченим, що написав з цього приводу вірш (у декадент-
ському вигадливому стилі), а саме: “на дорозі лежить лебідь зі зламаною шиєю, а 382 Юлія БУЛАХОВСЬКА
над ним сяє у ранковому світлі “дворогий” гаснучий місяць”. Поліція дуже сумні-
валася, що за цією “асоціативною метафорикою” можна буде знайти водія-убивцю,
хоча поет-декадент твердив, що образність його вірша – це метафоричне відбиття…
номера машини. І виявилося, насправді, що зламана “шия лебедя” – це цифра “2”
(йшлося, однак, не про “прекрасного лебедя”, а про стару брудну злидарку); що “дво-
рогий місяць над дорогою – це, скоріш за все, цифра “4”, а от “ранкове світло нав-
коло” – цифра “0”.
За “свідченням” п’яного поета знайшли машину з номером “240”, чий водій
зізнався у скоєному.
Легко, отже, побачити сатиричність твору Чапека, де висміювалося “слідство” за
свідченням “безтурботних” закоханих, а головне, пряму сатиру на “декадентське
викрутасне” мистецтво. Згадаймо у зв’язку з цим і його комедію (написану разом із
братом-художником) “З життя комах”, і його незакінчену повість “Життя і творчість
композитора Фолтіка”, присвячену проблемі мистецтва і псевдомистецтва.
Можна впевнено твердити, що сатирична проза Ярослава Гашека в його “гумо-
ресках” і сатирична проза Карела Чапека в його оповіданнях (а не тільки в сатиричній
драматургії і науковій фантастиці) все одно належать до різних літературних манер, і
в їхньому дослідженні є декілька різних масштабних “типологічних площин” у роз-
різі світової сатири: одні – ближчі якраз до фольклорно-бурлескних джерел, а інші –
до джерел просвітницько-літературних на зразок сатири Вольтера (“Орлеанська Діва”),
хоча і сатира Ярослава Гашека, і сатира Карела Чапека далеко не належить до побу-
тового гумору, а є громадсько-соціальною в своїй основі, вона – антимілітаристична,
антиміщанська, вона викриває, насамперед, “державне лицемірство”, егоїзм влади і
брехливий лібералізм.