ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

БОЙКІВСЬКА ДЕМОНОЛОГІЧНА ПРОЗА У ЗІБРАННІ ТА ОСМИСЛЕННІ ІВАНА ФРАНКА – Світлана ЯГЕЛО

Інститут народознавства НАН України,
відділ фольклористики,
просп. Свободи, 15, 79000 Львів, Україна
Присвячено дослідженню збирацької діяльності Івана Франка, зокрема, запи-
суванню демонологічної прози та теоретичному осмисленню прозового матеріалу.
Проаналізовано демонологічні наративи в записах ученого. Розглянуто основні мотиви
текстів бойківського демонімікону.
Ключові слова: народна поетична творчість, демонологічна проза, демонімікон,
мотив, текст.
Усна поетична творчість завжди була одним із найважливіших пізнавальних і
творчих джерел українського народу. Фольклор є його духовною спадщиною на різ-
них історичних етапах розвитку. В усній словесності відображено світогляд людей,
морально-етичні норми, погляди, естетичні смаки. Саме тому дослідники українського
фольклору впродовж століть наполегливо збирали, вивчали усну народну творчість,
передаючи майбутнім поколінням все її багатство. Одним із таких дослідників був Іван
Франко. У своїй багатогранній народознавчій діяльності він виявляв інтерес до вивчення
побуту, матеріальної та духовної культури всього українського народу.
Але особливу увагу приділяв рідному краєві – Бойківщині. Ґрунтовне знання
бойківської частини Карпат і Прикарпаття, життя і духовної культури цих місцевостей
відображено в численних художніх, публіцистичних і наукових працях ученого. Свою
діяльність І. Франко спрямував у сферу збирання та систематизації усної народної
словесності, зокрема прозового матеріалу.
Один із перших дослідників фольклористичної спадщини вченого М. Возняк за-
значав, що праці І. Франка в цій галузі становлять понад третину усього його наукового
доробку, навіть не враховуючи величезної збирацької діяльності та впорядкування
багатьох фольклорних збірників [4, с. 251].
І. Франко висунув одну з найповніших і науково обґрунтованих класифікацію
фольклорної прози. Серед жанрів оповідальної творчості він виділив казки, легенди,
новели, фацеції, оповідання міфічні, оповідання про особи, події та місцевості істо-
ричні, байки звірячі, притчі і апологи [22, с. 1–3].
Під “оповіданнями мітичними” вчений розумів твори, у яких йдеться мова про
фантастичні, незвичайні явища та образи, “що становили або й досі становлять предмет
живого вірування люду (чари і чарівники, злі духи і т. и.)” [22, с. 2]. Як прихильник
© Ягело С., 2010
ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV. UNIV.
Серія філол. 2010. Вип. 51. С. 147–153 Ser. Philol. 2010. Is. 51. P. 147–153148 Світлана Ягело
міграційної теорії, І. Франко наголошував на тому, що “для питомої праслов’янської та
праруської дохристиянської мітології в них найдеться дуже небагато матеріалу; може
бути, що якесь зерно такої мітології в них і є…” [21, с. 2]. Проте, свого часу І. Вагилевич
вважав, що: “Демонологія бойків вельми багата, повна життя, і хоча в нинішні часи
занепадає, однак все ще незмінно сильно відлунюється у народному середовищі чи
то як бувальщина чи, особливо, як казка. Є вона цілком слов’янською, незіпсованою
чужими запозиченнями і нелогічною мішаниною беззв’язку в своїх окремих частинах”
[3, с. 126].
Саме до цього жанру можна віднести записи демонологічної прози І. Франка,
зроблені на території Бойківщини. Більшу їх частину становлять наративи про упирів,
відьмаків, чорта, домовика. Загалом записів ученого, які б можна класифікувати як
“оповідання мітичні” нараховується близько 14 одиниць, хоча сам дослідник у їх систе-
матизації такої дефініції не подав. Ці сюжетні оповіді І. Франко використав у контексті
уявлень під заголовком “Міти та вірування” або “Народна мітольоґія”.
Свою роботу над збиранням народознавчого матеріалу І. Франко розпочав у 70-х
роках XIX ст. і намагався залучити до неї щонайбільше студентської молоді та сільської
інтелігенції. Результатом цих ранніх ініціаторських спроб було відкриття у 1876 році
в часописі “Друг” рубрики “Із уст народу”.
Бойківщину і Лемківщину І. Франко відносив до найцікавіших з народознавчого
погляду етнографічних регіонів України. Саме тому за дорученням Наукового товариства
імені Шевченка у Львові, а також Товариства австрійської етнографії у Відні протягом
18 серпня – 24 вересня 1904 року дослідник перебував у складі експедиції по західній та
центральній частинах Бойківщини. Метою було зібрати якнайбільше антропометричних
матеріалів, світлин типів і одягу, предметів матеріальної культури. Крім того, дослідники
принагідно записували звичаї та народні вірування. На основі зібраних матеріалів
науковець висловив думку, що вірування не завжди відмежовуються від звичаїв, бо
звичаї випливають з вірувань.
Наступним кроком у видаванні та дослідженні усної словесності був спеціальний
літературно-науковий журнал “Житє і слово” (1894). У перших його випусках І. Франко
вмістив надзвичайно цікаві статті та матеріали, присвячені народній творчості. У
передмові до рубрики “Із уст народу”, вчений зазначив, що фольклор він друкує “з
вибором, налягаючи на поперед усього на матеріали досі найменше збирані (казки,
легенди, анекдоти, місцеві перекази, народні вірування), на мотиви і варіанти, досі
незвісні…” [8, с. 140–141]. Видання матеріалів народної творчості в “Житі і слові”
дослідник проводив на наукових засадах: подавав варіанти, повну паспортизацію,
примітки і пояснення. Серед великої кількості публікацій, значну частину відведено
розділу “Міти і вірування”, куди вчений відносив демонологічні наративи. Це поодинокі
розповіді людей прощезника, дідька, домовика, відьму та дику бабу. Оповіді про відьмаків
та упирів І. Франко подавав у контексті етнографічних відомостей про спорудження
будинків та млинів. Незважаючи на малу кількість зібраних демонологічних оповідей,
у них зустрічаємо цікаві пам’ятки народних уявлень і вірувань, цінні релікти народного
світогляду, які своїм корінням сягають глибокої давнини. На основі спостережень зі
східної частини Бойківщини етнографШнайдер на початку XX ст. відзначав, що гірськеБойківська демонологічна проза у зібранні та осмисленні Івана Франка 149
населення над Лімницею живе наче в якійсь зачарованій країні, в атмосфері культу
надприродних істот, у світі примар, духів, чарів і відьом [25, s. 183].
Наративи бойківського демонімікону тісно пов’язані з повсякденним життям
населення. Людина в них найчастіше постає у взаємодії з демонічними істотами.
Оповіді переважно сюжетні з такими основними елементами: зав’язка – розвиток дії
– розв’язка. Сюжетні колізії відбуваються в одному локусі, яким є приватна власність:
хата, дім, ворота.
Зафіксував І.Франко оповіді, які зводяться до двох головних тематичних циклів:
1. Контактування демона з людиною з ініціативи духа.
2. Контакт демона з людиною з ініціативи людини.
Події у творах обох циклів відбуваються у темну пору доби: “у вечір”, “в хаті був
потемок” за умови дії з боку людини. Це пов’язано з вірою в активізацію нечистої сили
в цей час. Основним мотивом у першому тематичному циклі є обмін певного пред-
мета, який є власністю чорта, на життя особи. Ситуація зіткнення людини з демоном
одноразова, вона закінчується або обдурюванням нечистої сили, або людини. В обох
випадках людина залишається живою. Водночас це є темпоральна фінальна формула,
яка замикається зі вступною і оформлює оповідання в єдину цілісність: “Від того часу
чильидь сокотитси прясти як нема посвіту вхаті” [11, с. 385].
Другий тематичний цикл сформувався на основі вірувань у домашнього духа. На
Бойківщині, згідно з фіксаціями І. Франка, його називали “зносок-біда” або Антипко і
можна було одержати, виносивши куряче яйце дев’ять днів під лівою пахвою. Мотив
отримання домовика зі зноска поширений і в інших регіонах України, зокрема на Гу-
цульщині. У народному трактуванні немає чіткого його визначення. Вважають, що це
– перше яйце чорної курки або останні маленькі яйця, що несуть кури. Яйце виступає
символом життя, народженням нової істоти. У записах дослідника, а також і тепер у
живому побутуванні, фігурує сюжет про виношування домовика: “Колись были такі
розумні, шо брали яйце, дивіть днів яйце носили під пахов і з того яйця вилізло, так як
то має вилізти куря, а то вийшло якесь таке, як чортик або пес, або шось такево …” [6,
с. 1]. Отже, на сучасному етапі простежується тяглість традиції народної демонологічної
прози на тій самій території, яку досліджував ще у XIX ст. І. Франко.
Типовим для бойківської частини Карпат є образ чорта у вигляді баранчика чи вівці.
Саме в цьому полягає специфіка демонічних оповідей аналізованого етнографічного
регіону. Це зумовлено особливістю господарської діяльності на цій території.
Як бачимо, навіть частина зібраних та опублікованихматеріалів І. Франка у галузі демо-
нологічної прози дає зрозуміти особливості цієї специфічної форми самопізнання людиною
свого місця у навколишньому середовищі і роль надприродних істот у своєму житті.
У 1898 році виходить Етнографічний збірник за редакцією І. Франка, в якому
вміщено два ґрунтовні зібрання народних вірувань. Першим з них була розвідка Філа-
рета Колесси “Людові віруваня на Підгірю. В с. Ходовичах Стрийського повіту”. У
передмові до неї І. Франко зазначав, що ця збірка є першою спробою “систематично-
го зводу людових вірувань в одній місцевости. Вона не вичерпає теми навіть для тої
місцевости, та проте дає досить ясне понятє про той комплекс вірувань, що живе в
душі нашого народа поза обсягом офіцияльного християнства” [21, с. 76.]. Водночас150 Світлана Ягело
дослідник додав вказівки на аналогічні вірування інших народів світу з метою проде-
монструвати, що, студіюючи такі вірування не можна притримуватися думки про їх
автохтонність і оригінальність, а треба звертатися до історичних традицій.
Другою розвідкою були “Людові віруваня на Підгірю” у записах І. Франка. Ці
тексти зібрано переважно в 1880–1882 роках у Нагуєвичах, Дрогобиччині, Коломиї
та деяких селах Стрийського повіту. До збірки залучено записи, які зробили й інші
збирачі на Бойківщині. “В обох сих збірках зазначено вже всї важнїйші поля, на яких
проявляє себе народня віра” [21, с. 160] – зазначив дослідник. Він закликав, щоб на-
родні вірування, уявлення збирало якнайбільше людей, бо це “доси у нас майже зовсім
занедбане, а для науки народовіданя безмірно важне поле” [21, с. 160].
Весь зібраний матеріал І. Франко об’єднав у розділи, одним з яких виділив “На-
родну мітольоґію”. До нього ввійшла численна кількість народних повір’їв та 7 демо-
нологічних наративів, зокрема про дідька, уособленних страхів, чарівниць та фатальну
годину. Порівняно з оповідями, списаними у “Житє і слово”, ці – більш описового
характеру, набувають певного локального забарвлення. Там бачимо характерні аспекти
бойківського народного побуту, виробничої діяльності, реалії місцевого природного
середовища тощо.
Етнографи XIX–XX ст. звертали увагу на велике поширення серед населення Бой-
ківщини уявлень, пов’язаних з віруваннями в людей з надприродними можливостями
і надзвичайною силою. Саме такі погляди відбилися у демонологічних оповідях про
чарівницю. У збірці вченого представлено два найтиповіші мотиви, характерні для
розповідей про цього духа: 1. Чарівниця “зробила на смерть”. 2. Відбирання молока.
Ці оповідання виникли на основі вірувань, що пов’язують діяльність таких істот і їх
надприродну силу з недоступним для “звичайної” людини знанням таємниць природи.
Селяни приділяли багато уваги тому, щоб заручитися добрим ставленням, опікою і
допомогою таких осіб.
Прикметними для бойківської демонології є наративи про страхи або “такі місця,
шо в них страшить”. Тут ідеться про порожні будинки, старі звалища, роздоріжжя,
цвинтарі, границі сіл, тобто межові місця, на яких зустрічається нечиста сила в різних
уособленнях. Найчастіше – у зооморфному вигляді коня, собаки, барана чи в антро-
поморфному образі пана. Центральним є мотив залякування та мордування людини:
“На дорозї межи Мишки а Більче, що вона попри печери іде, кінь ішов собі аж любо,
і щось узьило і перевернуло візок, і мене так побило. Ай вай! То добре що не забило”
[21, с. 215]. Саме тому існувала велика кількість заборон і табу, спрямована на те, щоб
жити в добрих стосунках з “нечистою силою” та не ходити у заборонених місцях.
Серед наукової спадщини І. Франка значне місце посідають також наукові дослід-
ження в галузі уснопоетичної творчості. За кількістю опублікованих праць і глибиною
опрацьовувань, а також багатогранністю фольклористичних інтересів учений посідає
провідне місце в українській фольклористиці кінця XIX–початку XX ст.
До таких розвідок належить праця “Сожжение упырей в с. Нагуевичах в 1831 г.”, яка
була вперше опублікована у 1890 році на сторінках “Киевской старины”. Розповіді про
цих істот справили сильне враження на дитячу свідомість І. Франка, що згодом відобра-
зилося у його дослідженні [20, т. 46, с. 565]. Окрім наукових спостережень, важливими єБойківська демонологічна проза у зібранні та осмисленні Івана Франка 151
демонологічні наративи про упирів, вміщені у вивчення цього питання. У таких оповідях
трапляються образні характеристики демонічних істот: “сліпий, сивий, а на лиці такий
червоний, як кат” [20, т. 46, с. 566]. Сюжетотворчим є мотив допомоги упиря у лікуван-
ні хворого батька. В цьому тексті виявляються надзвичайні здібності демонологічного
персонажа: за допомогою нюху він знайшов могилу іншого упиря, який вже після смерті
шкодив людям. Важливим є образ носа, адже в традиційній культурі вважається, що ця
частина обличчя виступає каналом зв’язку з потойбічним світом [13, с. 435].
Унікальність такого демонологічного наративу полягає в тому, що це поодинокий
випадок, де упир допомагає людям. Адже в українському демоніміконі як і в традицій-
них віруваннях багатьох інших етносів, найнебезпечнішим і найшкідливішим вважався
саме упир. На основі зафіксованих народних оповідань про таку демонічну істоту
можна судити, що повір’я про неї мали на Бойківщині виразне із певними своєрідними
елементами окреслення. Це не лише “нечистий” покійник, що виходить з могили, а й
людина з двома душами, яка чинить зло ще за життя. Небезпечніша вона після смерті,
коли одна душа покидає тіло, а з другою вона може виходити з могили, насилати різні
стихійні лиха, пошесті, засухи, повені та приносити інші нещастя. Такий мотив є одним
із основних в західноукраїнській, а також польській традицій. Він характерний для всіх
демонологічних наративів про дворушників – упирів, відьом, вовкулаків [16, с. 29].
Важливим елементом у розвідці І. Франка виступають свідчення очевидців щодо
акції населення проти упирів. На Бойківщині вони були спрямовані не лише проти
мертвих, але й живих людей, яких вважали упирями.
Отже, цінність цієї розвідки проявляється у способах викладу матеріалу: науковому,
хронікально-документальному та фольклорному. Отож, наукові опрацювання та збір
І. Франка бойківської демонологічної прози є тим фондом знань про народні віруван-
ня, повір’я та уявлення, у якому простежується нашарування елементів різних часів
та культурних рівнів. Кожен мотив, тема, образ, як невід’ємна частина усної народної
словесності становлять самостійний світ, особливий для українського народу.
1. Андрушко В. Відьми і духи // Літопис Бойківщини. Піврічник, присвячений дослідам
історії, культури й побуту бойківського племини. – Філадельфія, 1971. – Ч. 1–2 (20–21).
– С. 38–40.
2. Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження / Під ред. Ю. Гошко. – К.: Наукова
думка, 1983.
3. Вагилевич І. Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині. – Львів, 1839.
4. Возняк М. З життя і творчості Івана Франка. – К.: Академія наук УРСР, 1955.
5. Гурко І. Бойківські повір’я // Літопис Бойківщини. – Едмонтон, 1970. – Ч. 1–2 (16–17).
– С. 26–27.
6. Дей О. Іван Франко – дослідник народної творчості. – К.: Видавництво Академії наук
української РСР, 1953.
7. Запис С. Ягело 5. 07. 2008 у с. Лімна Турківського р-ну Львівської обл. від Петренко
Тетяни Петрівни, 1959 р. н.
8. Із уст народа / Впор. І. Франко // Житє і слово. Вісник літератури, історії і фольклору /
Вид. О. Франко. – Львів, 1894. – Т. 1. – С. 140–477.152 Світлана Ягело
9. Із уст народа / Впор. І. Франко // Житє і слово. Вісник літератури, історії і фольклору /
Вид. О. Франко.– Львів, 1895. – Т. 3. – Кн. 1. – С. 45–236.
10. Із уст народа / Впор. І. Франко // Житє і слово. Вісник літератури, історії і фольклору /
Вид. О. Франко. – Львів, 1895. – Т. 3. – Кн. 3. – С. 215–236.
11. Із уст народа / Впор. І. Франко // Житє і слово. Вісник літератури, історії і фольклору /
Вид. О. Франко. – Львів, 1895. – Т. 3. – Кн. 3. – С. 369–386.
12. Із уст народа / Впор. І. Франко // Житє і слово. Вісник літератури, історії і фольклору /
Вид. О. Франко.– Львів, 1895. – Т. 4. – С. 91.
13. Кабакова Г. Нос // Славянские древности: этнолингвистический словарь: в 5 т. / Глав.
ред. С. Толстая. – М.: Международные отношения, 2004. – Т. 3. – С. 435–436.
14. Кирчів Р. Етнографічне дослідження Бойківщини. – К.: Наукова думка, 1978.
15. Колесса Ф. Людові віруваня на Підгірю. В с. Ходовичах Стрийського повіту. Франко І.
[Передмова] // Етнографічний збірник НТШ / За ред. І. Франка. – Львів; 1898. – Т. 5.
– С. 76–98.
16. Левскиевская Е., Плотникова А. Двоедушники // Славянские древности: этнолинг-
вистический словарь: в 5 т. / Глав. ред. С. Толстая. – М.: Международные отношения,
1999. – Т. 2. – С. 29–31.
17. Луців Л. Іван Франко. Життя і творчість. – Нью-Йорк–Джерсі – Сіті: Свобода, 1966. – 64 с.
18. Матвійчук М. Роль Івана Франка в розвитку української фольклористики // Народна
творчість та етнографія. – К., 2001, № 5–6. – С. 40–57.
19. Народна проза у записах Івана Франка / Зібр. та впорядкував В. Сокіл. – Львів: Афіша,
2006.
20. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1976–1986.
21. Франко І. Людові віруваня на Підгірю // Етнографічний збірник НТШ. – Львів, 1898.
– Т. 5. – С. 160–218.
22. Франко І. Передмова до збірки “Галицькі народні казки. В Берлині пов. Бродського із
уст народа списав Осип Роздольський” // Етнографічний збірник НТШ. – Львів, 1895.
– Т. 1. – С. 1–3.
24. Яніцька-Кшиада У. Дивні полонини (про гуцульську демонологію) // Гуцули, бойки,
лемки – традиція і сучасність. Матеріали наукової конференції. – Краків, 2008. – Т. 5.
– С. 75–92.
25. Schneider J. Wśród mar. – Lud, 1902. – T. 8. – S. 183–187.
DEMONIKAL PROSE OF BOJKIVSCHINA REGION IN COLLECTED
WORKS AND ANALYSIS OF IVAN FRANKO
Svitlana YAGELO
The institute of at national aсademi of Sciences of Ukraine,
15, Svoboda av., 79000, Lviv, Ukraine
The article is devoted to research in the fi eld of devilry prose and theoretic perception
of prose materials by I.Franko. The demonical narratives in scientist’s notes are analyzed.
The main motives of demonical texts are investigated by the author.
Key words: folklore, demonical prose, demonimicon, motive, text, plot.Бойківська демонологічна проза у зібранні та осмисленні Івана Франка 153
БОЙКОВСКАЯ ДЕМОЛОГИЧЕСКАЯ ПРОЗА
В СОБРАНИИ И ОСМЫСЛЕНИИ ИВАНА ФРАНКО
Светлана ЯГЕЛО
Институт народоведения НАН Украини,
отдел фольклористики,
просп. Свободы, 15, 79000, Львов, Украина
Посвящено исследованию собирательской деятельности Ивана Франко демологи-
ческой прозы на теоретическом осмыслении прозового материала. Проанализировано
демологические наративы в записи учёного. Рассмотрено основные мотивы текстов
бойковского демонимикона.
Ключевые слова: народное поэтическое творчество, демологическая проза, де-
монимикон, мотив, текст.
Стаття надійшла до редколегії 15.02.2010
Прийнята до друку 17.02.2010

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.