Традиційні визначення членів речення грунтуються на одночасному врахуванні
їх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, що нерідко руйнує
єдині виміри класифікації і веде до об'єднання в одному класифікаційному ряду
неоднопорядкових величин. Тому опрацювання критеріїв розмежування членів
речення стало актуальним завданням сучасного мовознавства. Розв'язання цієї
проблеми сприяв перед усім розгляд речення як багатоаспективної синтаксичної
одиниці. Вирізнення формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної структур
речення як окремих об'єктів вивчення зумовило також розрізнення двох рядів членів
речення - формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних. Виділення двох рядів
членів речення певною мірою позбавляє еліптичних нашарувань, наявних у
традиційній класифікації. До того ж воно не заперечує органічної взаємодії членів
речення формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної природи.
У сучасному українському мовознавстві набуває поширення розрізнення власне
членів речення (формально-синтаксичних компонентів речення). Два ряди
компонентів виявляють різні спрямування: власне члени речення спрямовані у
317
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
внутрішню структуру мови, а синтаксеми мають зовнішнє спрямування,
відображаючи предмети та явища позамовного світу.
Формально-синтаксичні члени речення визначаються на основі синтаксичних
зв'язків, синтаксеми - на основі семантико-синтаксичних відношень. У простому
реченні фундаментальними синтаксичними зв'язками, на основі яких вирізнено
функціональні типи членів речення, є предикативний і підрядний зв'язки. Типи
синтаксем виділяються на основі двох різновидів семантико-синтаксичних
відношень - субстанціальних і предикатних.
Відмінність між двома рядами мінімальних синтаксичних одиниць (формально-
синтаксичних і семантико-синтаксичних членів речення) виразно виявляється на тлі
формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної організації простого речення. У
найтиповіших випадках формально-синтаксична структура простого речення
формується двома взаємопов'язаними головними членами речення - підметом і
присудком, а семантико-синтаксична структура - предикатом і його валентністю.
Підмет та присудок як головні члени двоскладного речення і головний член
односкладних речень як недиференційований член визначаються на основі
формально-синтаксичних і формально-морфологічних ознак, закріплених у структурі
слова. Підмет є головним членом двоскладного речення, який перебуває у
предикативному зв'язку з присудком, поєднується з ним формою координації і в
типових виявах виражається називним відмінком іменників: У травах дівчина
біжить І падас щокрок, щомить (Д. Павличко); На цямру монастирської кринички
схилила осінь грона горобин (Л. Костенко). Присудок є головним членом
двоскладного речення, який перебуває у предикативному зв'язку з підметом,
поєднується з ним формою координації і виражає синтаксичні категорії часу й
модальності: З далекого походу Вернувсь до мене брат (П. Тичина); Ти ~ матері
Сікстінської сестра (М. Рильський). Головний член односкладних речень не є ні
присудком, ні підметом, хоч деякими формальними ознаками уподібнюється їм,
напр.: Сподобалось тут Єльці (О. Гончар); Акації Бджолині дзвони (Д. Павличко).
Головним членом речення протиставляються другорядні члени речення, які
відповідно до різновидів підрядного зв'язку - прислівного і детермінантного
поділяються на два формально-синтаксичних класи: прислівні другорядні члени,
тобто компоненти, залежні від слова, і детермінантні члени, залежні від
предикативної основи простого речення, пор.: Джерин садок заквітчався білим
цвітом (І. Нечуй-Левицький) і Для поезії святої Вік творю я ідеали (Г. Чупринка). У
першому реченні функціонують три прислівні другорядні члени: прикмегник
Джерин залежить від підмета садок, іменник цвітом - від присудка заквітчався,
прикметник білим - від прислівного другорядного члена цвітом. У другому реченні
два детермінантні члени для поезії і вік підпорядковуються присудково-підметовій
основі речення творю я з прислівним (приприсудковим) другорядним членом ідеали.
Література
1. Адмони 1972: Адмони В.Г. Структурно-смьісловое ядро предложения //
Членьї предложения в язьїках различньїх типов («Мещаниновские чтения»). - Л.:,
1972.-С. 35-50.
2. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису
української мови. -К.: Наук, думка, 1992. - 224 с.
3. Вихованець 1982: Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П.
Граматика української мови. - К.: Рад. шк., 1982. - 209 с.
4. Мещанинов 1945: Мещанинов И.И. Членьї предложения и части речи. - М.;
-Л.:Изд-воАНСССР, 1945.-321 с.
318
Тема II. Синтаксис простого речення
5. Шведова 1964: Шведова Н.Ю. Детерминирующий обьект и
детерминирующее обстоятельство как самостоятельнне распространители
предложения // Вопросьі язьїкознания. - 1964. - № 6. - С. 77-93.
Опубл.: Граматика української мови. Синтаксис. - К.: Либідь, 1993. - С. 92 -
94.
.
