Оксана ЖИЖОМА,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства
Приазовського державного технічного університету
РОЛЬ ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКИХ НОВОТВОРІВ
У ФОРМУВАННІ ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ
СУЧАСНОГО ПОЕТИЧНОГО ДИСКУРСУ
У поданій статті розглядається поетична функція
авторських новотворів, зокрема аналізуються структурно-
семантичні можливості оказіональних слів як засобів
формування художнього образу.
Ключові слова: оказіоналізм, художній образ,
метафоризація, поетичний дискурс.
Всебічний аналіз індивідуально-авторських новотворів –
позасистемних мовленнєвих одиниць, яким притаманне
індивідуальне, усвідомлене одним або кількома носіями мови
контекстне значення, становить одну з проблем сучасної
лінгвістики. Незважаючи на значний доробок науковців у
визначенні сутнісних ознак оказіональних слів, їх структурно-
семантичних особливостей (О.А. Земська, Г.Й. Винокур,
В.В. Лопатін, В.П. Ковальова, В.А. Чабаненка, Л.П. Мойсієнка,
В.В. Герман та багатьох інших) [Земська 1990; Винокур 1943;
Ковальов 1985; Чабаненко 1984; Мойсієнко 1985; Герман 1998],
питання особливостей функціонування у поетичному дискурсі
вищезазначених одиниць залишається не вирішеним. У поданій
статті здійснюється структурно-семантичний аналіз
оказіоналізмів, розглядаються особливості їх поетичної функції
у сучасному поетичному дискурсі, що стало метою
дослідження. Досягнення поставленої мети передбачає
вирішення наступних завдань: 1) виявити у сучасному
віршованому мовленні оказіональні слова; 2) дослідити
структурно-семантичну природу таких утворень; 3) з’ясувати їх
роль у формуванні поетичного дискурсу.
240 Емоцiйнiсть розглядається в естетицi як iсторично
древнiша й естетично важлива першооснова художнього образу.
Всі слова у поетичному творі служать не лише для передачі
якоїсь інформації, а насамперед для досягнення емоційного
впливу на читача. Питання створення образності вирішується з
урахуванням ряду особливостей: художнього методу, манери
твору, ідейного задуму поета, його творчої індивідуальності,
вміння уважно спостерігати за явищами навколишньої дійсності
і врешті-решт від його таланту користуватися словом –
основним засобом створення образу. Оказiональнi слова, вжиті
у творах поетами, в силу своєї виразностi та емоцiйної
насиченостi використовуються як вагомий засіб створення
художнього образу – цiлiсної пiзнавальної системи. Така
функцiя оказiональних слiв є поетичною. Мистецтво створення
художнiх образiв полягає у тому, щоб актуалiзувати у
свiдомостi читача лiнгвiстичними засобами систему таких
екстралiнгвiальних образних стосункiв, якi не залишать його
байдужим, розбудять його емоцiї, привернуть увагу й
сформують iнтерес до зображуваного. Яскравiсть і семантична
насиченiсть авторських новотворiв зумовлює їх вагомiсть при
створеннi авторами художнього образу; крім того, використані у
поетичному дискурсі з художньо-виражальною метою,
авторські новотвори виступають словами-образами.
Особливість створення оказіональних слів-образів залежить від
індивідуальності поета, від хвилюючого його суб’єктивного
бачення проблеми. Оказіональні слова допомагають побачити,
віднайти образ самого автора, ту цементуючу силу, яка пов’язує
усі стильові засоби у цілісну словесно-художню систему. Образ
автора – це внутрішній стрижневий компонент, навколо якого
групується вся стилістична система твору.
Поети використовують такi засоби емоцiйного впливу на
адресата, якi повиннi знайти запрограмований у цих засобах
вiдгук у його душi, викликають у нiй хвилювання, а вiдповiдно –
експресивний ефект. Пошук потрiбних новотворiв, здатних
адекватно виразити авторськi асоцiацiї, – це складний i тривалий
процес. Майстерність письменника і полягає у майстерності
живопису образами, враженнями самого житття, а це потребує
241знання мови, вміння застосовувати існуючі в ній словотвірні
засоби. Створення оказіональних слів – одиниць із досить
складною семантикою – це здатність автора передавати загальне
через одиничне в силу своїх індивідуальних спостережень,
таланту. Крім того, подібні інновації неначе концентрують у
собi рiзнорiдну семантику всього твору i одночасно передають
настрiй лiричного героя.
Оказiоналiзми можна назвати словами-образами, словами,
якi створюють мiкрообраз усього твору. Кожне оказiональне
слово-образ нiби випромiнює поезiю, воно спiввiдноситься з
iншими словами контексту, тобто внутрiшня його форма
полiсемiчна, вона може нарощувати новi вiдтiнки значення.
Завдяки своїй надзвичайній образностi, оказiоналiзми служать
засобом розгортання наскрiзного образу тексту або його
фрагменту, адже образ, створюваний новотвором, може
спiввiдноситися з iдейно-естетичним змiстом тексту у цiлому.
Конкретно-чуттєва природа художнього образу завжди
оригінальна, тому що виражає почуття автора, використання у
поетичних творах нетривiальних одиниць пiдкреслює цю
суб’єктивну оригiнальнiсть. Поетiв не задовольняють слова, якi
внаслідок частого вживання втратили образний змiст. В
результатi використання оказiональних слiв збагачується
виразнiсть висловлення, вiдбивається авторське бачення свiту,
що дозволяє реципієнту адекватно сприймати твiр. У цих
випадках поняття правильностi – неправильностi (у звичайному,
академiчно-нормативному своєму значеннi) у поетичному
мовленнi зникає, оскiльки у ньому факти мовної неправильностi
розглядаються й оцiнюються не метафiзично – абстрактно, а з
урахуванням того конкретного художнього навантаження, яке
вони на собi несуть. Iншими словами, у поетичному мовленнi
хибність стає художньо або зображально вагомою, оскiльки
вiдiграє характерологiчну роль, тому її не можна виправити,
щоб не втратити ту цiкавинку висловлення, яка є причиною
використання таких слiв у поетичному мовленнi.
Образна думка характеризується своєю принциповою
метафоричнiстю. Найбiльш яскраво ця властивiсть художнiх
текстiв втiлюється в такому класi виражально-зображальних
242 лiнгвiстичних засобiв, як тропи. У створеннi тропiв
iндивiдуальнi утворення беруть найактивнiшу участь. У
сучасному поетичному мовленнi широко розповсюдженим
художнiм прийомом є використання метафор, епiтетiв,
порiвнянь, створенню яких сприяють оказiональнi слова.
Оригiнальнi тропи пiдвищують iнтерес читача до зображуваного
у текстi. Художнє вiдображення дiйсностi в об’єктивних образах
спiвiснує з яскраво емоцiйним ставленням автора до цiєї
дiйсностi. Широке використання поетами слiв у метафоричному
значеннi шляхом залучення їх у новi, незвичайнi для них
змiстовi та синтаксичнi зв’язки зумовлює оригiнальнiсть
висловлення. Слова вступають не в тi зв’язки, яких можна було
б чекати вiд них як вiд потенцiйних слiв. Наведемо декiлька
прикладiв реалiзацiї оказiональних слiв у ролi яскравих засобiв
образностi твору: дроздоголосий батько (В. Затуливітер);
зморозена душа (I. Драч); круглавий день (В. Стус); московитi
плями (Яр Славутич); шепiтливi руки (М. Вінграновський);
обрадiлий степ (В. Стус); солодкава баба (I. Драч); обвагiтнiлий
змiст (С. Гординський); розкронене вiкно (В. Затуливітер);
човнастий бриль (Яр Славутич); терпенний папiр (М. Влад);
вижонгльовувати словами (В. Бровченко). Характерно, що
метафоризованi сполуки оказiональних слiв iз канонiчними не
втрачають своєї образностi навiть за межами художнього тексту.
Вiдношення метафори до контекстного оточення подвiйне. У
рядi випадкiв метафоризованi сполуки намагаються поширити
свiй вплив на безпосереднє словесне оточення, пiдкоряючи
широкий контекст. Органiчно вплiтаючись у художнiй твiр,
семантично поетичнi оказiональнi слова, якi здатнi виконувати
функцiю самостiйного окремого мiкрообразу, набувають
змiстового прирощення. Вони детермiнованi, з одного боку,
попереднiм вживанням мотивуючого слова, а з iншого –
контекстними зв’язками з iншими елементами поетичної
системи, необмеженiстю асоцiацiй, у тому числi i суто
зовнiшнiх, пов’язаних iз звуковою близькiстю мотивуючого
слова з iншими словами, припускають множиннiсть
iнтерпретацiй оказiонального слова, що надає мотивуючому
слову образностi. Таким чином, допомагаючи утворювати
243метафоричнi сполуки, якi сприяють розкриттю можливостей
таланту поетiв, інновації створюють неповторну своєрiднiсть
художнього твору, забезпечують його життєвiсть за законами
краси.
Вдало створений оказіоналізм може співвідноситися з
ідейно-естетичним змістом усього тексту в цілому. Так,
введений у текст, новотвір І. Драча корова-помста виступає
одним із наскрізних образів твору і найважливішим засобом
розкриття чорнобильської теми: “Натреновані гуманісти
прив’язали корову-помсту…” (І. Драч). Розкриваючи актуальні
проблеми сьогодення, поети вживають новотвори, зумовлені
потребою створити художній образ дійсності: “Світ мій ще не
згас у цей пекельний кінецьсвітний час” (Яр Славутич);
держава-пилорама (В. Базилевський); вік-самовбивця
(І. Лобовик). Виконуючи поетичну функцію, новотвори
виступають складовими індивідуальної авторської системи
естетичного відтворення у поезії об’єктивної дійсності. Нове
слово є реалізацією бачення поетом особливостей оточуючої
його дійсності, воно художньо мотивоване. У введений у
поетичний контекст новотвір автор вкладає глибокий зміст,
часто розгортає метафоризацію, що лягла в основу інновації: “А
квітень в дикому весношумі…” (Л. Клименко); “Хоч спраги нам
не втамувати, життєволету не спинити” (О. Доріченко); “…це
щастям в пропадайроках було…” (І. Драч); “…квіткослівний мій
зов” (М. Влад), у результаті чого кожний такий новотвір можна
розікласти у цілу образну картину. У цих випадках новотвори
дорівнюють образу.
Почуття, емоцiї входять складовою частиною до самої
структури образу, i це виявляється в iнших паралiнгвiстичних
характеристиках тексту, в їх фонетичних, ритмiчних, акцентних,
мелодiйних параметрах тощо. У рядi випадкiв створення
оказiоналiзмiв стимулюється прагненням поетiв до збагачення
рими з метою естетичної організації звукового матеріалу.
Входячи в образну тканину вiрша як засiб створення
оригiнальної рими, такi iнновацiї, видiляючись iнтонацiйно,
несуть у текстi важливе змiстове навантаження: “Отак в
останнiй золотiй вiдпрузi малi хвилини досипали друзi”
244 (Яр Славутич); “Коли з-пiд зоряних захмарин додому повертавсь
Гагарин…” (В. Бровченко); “Свобода й правда – змоги бойовi –
на згин останнiй сталiнськiй людвi” (Яр Славутич); “I шелест i
нешелестiнь стелить вашу тiнь…” (М. Вінграновський); “Де ж
бо ти Полтавщино, предкiвська прославщино?” (Яр Славутич);
“Рано-вранцi смiттярi смiття сiють на зорi…” (I. Драч); “Цi
рядочки, товариство, – не пуста сентенцiя: де комерцiєю пахне –
там i конкуренцiя” (М. Карпенко); “Моя могила стала на моїй
дiдизнi, а не в далекiй i чужiй чужизнi” (Яр Славутич);
“Румунський злодiй, виродок, хамчук завдав чеснотi стiльки
мук” (Яр Славутич).
Оказiоналiзми допомагають побудувати звукоряд i
варiювати його. Емоцiйнi виражальнi паралiнгвiстичнi звуковi
засоби створюють у поетичних творах той фон, на якому в
текстi iснують мовнi одиницi: “…скипiлись в серцi падь i
висота. Тут паверх, паниз, пажиття i паскiн…” (В. Стус); “То
калина горить мов свiтлiнь, мов борiнь, мов любов…”
(Н. Пiвторацька); “Безбеситься вiтер i сердиться вiхола”
(М. Влад); “Заiнилось, посивiло, збiлiло…” (В. Бровченко);
“…бо я наболiв, налюдинив, наскавулiв” (Б. Рубчак). У випадках
використання новотворiв у парi iз канонiчними словами, як от:
безбеситься, сердиться; наболiв, налюдинив, наскавулiв, – в
результатi звукової i семантичної близькостi посилюється їх
образнiсть, зумовлюється самобутнє слухове сприйняття твору.
Оказiоналiзми виступають опорними для всього вiрша, вони
здатнi вести за собою iншi слова, а також впливають на фоновi
засоби цілої надфразової єдності, зупиняють увагу на основних
моментах висловлення. Творчий процес образотворення
нерозривно пов’язаний iз процесом словотворення, тому в
наведених прикладах помiтну роль вiдiграють префiкси –
яскравiше виступає їхня роль як засобу художньої виразностi,
вони є засобом створення експресивно-стилiстичних синонiмiв
до узуальних слiв, вiд яких вiдрiзняються евфонiчною
яскравiстю, бiльш вираженою оцiночнiстю.
Цiкавим є використання у складi вiршованого мовлення
оказiональних безафiксних iменникiв. Евфонiчнi можливостi
таких слiв знаходять своє застосування. Їх односкладнiсть
245створює особливу виразнiсть, рельєфнiсть звучання звукiв.
Звiдси їх широке вживання i як центру звукового повтору, i як
засобу забезпечення фонiчностi вiрша: “I вже нiяка радiсна
буваль не скрасить ночi мiсячну вуаль…”; “Який нестрим!”
(Яр Славутич); “Ти чув тривожний безрух…”; “…той голий
накрик…”; “Все поглинає хлань” (В. Стус); “Вiтру синьо-
голубий огин…”; “I дотлiва вогнева тлiч…” (М. Вінгра-
новський).
На iнструментовку поетичного твору в окремих випадках
може впливати використання такої словотвірної моделі, яка,
завдяки своїй образностi, здатна виступати наскрiзною для
усього твору i є опорним компонентом для iнших слiв
контексту. Це можна побачити на прикладах однопрефіксних
дієслівних утворень: «А далі думка попетляла, покривобочили
сліди…» (А. Бортняк); «Обірвали б, ніби струни, – на одній
спробуй перегратись, перебратись, переколобродить…»
(В. Стус); «І пересріблюється стан, перепоблискують народи…»
(М. Вінграновський). Подібні деривати привертають до себе
увагу не лише своєю структурною незвичайнiстю, але й
семантичною мiсткiстю, яка дозволяє їм виступати головними
засобоми створення образностi у творі.
Виступаючи одним iз засобiв створення художнього
образу, оказiоналiзми є необхiдним компонентом
характеристики персонажа. В українськiй сучаснiй поезiї
знаходимо приклади використання авторських новотворiв з
метою пiдкреслення особливостей характеру, надання
негативної оцiнки зображуваному тощо. Тому не випадковим
явищем у новотвореннi є використання “промовляючих” iмен, за
допомогою яких одним словом передається й оцiнюється
зображуване автором явище: “Днi завiдьмлюють душу у камiнь”
(Б. Рубчак); “Чи вже й твої праукраїнськi костi в московськiй
ом’ясилися коростi…” (Яр Славутич); “Не потюрмитися, не
скам’янiти нам…” (І. Сокульський). Наведені приклади
новотворів передають становище української нацiї за часiв її
перебування пiд московською владою. Полiтичний характер
носять вiдонiмнi утворення В. Шукайла: “Всi колишнi
246 кравчукiсти враз покучманiли” та Яра Славутича: «горбачо-
вiяда».
Поява iнновацiй нацiоналiстичного та полiтичного
характеру диктується потребами сьогодення, вони виступають
засобом нищівної критики сучасних суспiльних вад i в поетицi
рiзних митцiв виконують не лише художньо-характерологiчну,
але й художньо-оцiнну функцiю. Авторськi iнновацїi
вiдрiзняються посиленою експресивнiстю, суб’єктивнiстю у
сприйманнi свiту через новотвiр: “Нiкого в свiтi, жодного
безхатька, не допускав до стайнi чи двора” (Яр Славутич);
“Хлопчак – шмаркатий гiтлерчук нас пригостив…”
(В. Бровченко); “Так навчилися ми, затрибуннi добродії у
бездомного пса позичати очей” (В. Бровченко); “Свобода й
правда – змоги бойовi – на згин останнiй сталiнськiй людвi!”
(Яр Славутич); “… в скотостi пiдлi i страшнi…”
(О. Резниченко); “Ми проклянем орду скажених ненаситцiв…”
(О. Доріченко). Нацiональний мотив присутнiй здебiльшого у
вiдонiмних новотворах: “Оплакуючи українську кров, пролиту
лютими москвинчаками” (Яр Славутич). Використання свiжих
нових слiв з вiдтiнком оцiнностi супроводжується наданням їм
бiльш глибокого змiсту. Автор виступає не лише як естет, але й
як оратор, який, оперуючи величезним мовним потенцiалом,
вдається до активного використання оригiнальних форм з метою
об’єктивного вiдображення реалiй.
Характерною ознакою багатьох поетичних творів є
наявність в них композитів. Таке активне використання
композитів з боку виконуваної ними у текстах поетичної
функції може бути пояснене більшою семантичною,
комунікативною й експресивною місткістю порівняно з
простими утвореннями. Сама природа таких утворень дає
можливість образно, відповідно до художнього задуму,
передавати різноманітні відтінки явищ, понять, подій у творі. На
образність композитів впливає також їх незвичайна валентність.
Поєднання в одному слові двох лексичних одиниць, кожна з
яких має власне значення й образні можливості, не є
випадковим. Поєднуючи два слова в одне смислове ціле, автор
досягає поставленої мети. Тонке відчуття естетичної природи
247слова зумовлює влучне комбінування двох компонентів, які у
складі композита виступають двома мікрообразами, що
виступають твірними цілісної семантично ускладненої одиниці,
залученої до створення художнього образу твору. Автор називає
два зв’язки, і це пробуджує уяву комуніканта, викликає
відповідні асоціації. Такі утворення здатні породжувати
своєрідний підтекст, який створює глибину і повноту об’ємного
висловлювання: “Нехай-но і помру – та він за мене
відтонкоголосить…” (В. Стус); “О скільки минуло Добридневих
днів” (Г. Чубач); “Ми часто видумками тішим персонолюбіє
своє”; “Це щастя в пропадайроках було…” (І. Драч), іноді
компоненти композита семантично дублюють, взаємо-
доповнюють один одного, їх зміст ніби нашаровується один на
одного, що відповідає художньому задумові твору: “…медом
мені твій танцескік” (В. Стус); “Бездонна, безмежна,
тьмочисельна (природа…)” (І. Драч); “…мовчать суворосерді
наші друзі” (С. Гординський) Нестандартність поєднання є
специфічною реалізацією тієї мети, яку ставить перед собою
автор у пошуках нового слова-образу: “Губ твоїх чорно-
сонячний лід” (І. Драч); “Як прохопитись чорнокриллям під
сонцем божевільно-білим” (В. Стус); “Боса йде на вогонь
кривомудрий…” (І. Драч); “Мій світ не той, щоб в мрійновтому
гратись…” (В. Бровченко). В результаті поєднання в одне
смислове ціле далеких за змістом слів і відповідно нашарування
смислових і емоційних відтінків відбувається своєрідне
переосмислення їх значення, що змушує працювати асоціативне
мислення. Саме таким несподіваним зіткненням в одному
складному слові несумісних основ досягається найбільший
художній ефект. Поетичність таких утворень залежить від того,
наскільки всебічно й образно вони відтворюють дійсність. З
одного боку, ці слова є значеннєво місткими, а з іншого –
семантично багатоплановими. Компоненти композитів, які
відірвані від своїх звичайних семантичних зв’язків і виступають
засобом досить своєрідних комбінацій, демонструють читачеві
можливості створення чогось абстрактного, що не підкоряється
чіткому сприйняттю, іншими словами – сприяють пробудженню
художньої уяви, естетичного смаку: “Ярим барвоспадом в
248 наших жилах кров тече князівська…” (Яр Славутич);
безоглядно-голі небеса (В. Стус); “Квіткослівний мій зов…”
(М. Влад). Вводячи у контекст оказіональний композит, поет
досягає живообразності, оживлює оповідь, що сприяє її легкому
засвоєнню.
Таким чином, спираючись на можливостi структури i
семантики системних одиниць мови, поети створюють лексичнi
iнновацiї, викликанi потребою сформувати чи розвинути
художнiй образ. Не знаходячи в узуальному мовленні яскравого
і семантично насиченого засобу для створення оригінального
художнього образу, поети вдаються до утворення інновацій.
Оказіональні слова – це засіб створення поетичної мови, вони
увиразнюють художні образи твору. Образність оказіонального
слова, вжитого у поетичному контексті, виступає суттєвою
ознакою, засобом представлення його значення. Художньо-
образнi чинники, що породжують новотвiр, найрiзноманiтнiшi,
але всi вони служать потребi увиразнити оповідь, вплинути на
емоційне сприйняття читача.
Подане дослідження не вичерпує усього кола питань,
пов’язаних із проблемами функціонального статусу
індивідуально-авторських новотворів. На наш погляд, у
подальшому доцільно було б розглянути й інші функції
новотворів і подати їх комплексну характеристику.
ЛІТЕРАТУРА
Арутюнова 1979: Арутюнова, Н.Д. Языковая метафора
(синтаксис и лексика) [Текст] / Н. Д. Арутюнова // Лингвистика и
поэтика. – М. : Наука, 1979. – С. 147-174. – Бібліогр. : с. 174.
Бакина 1974: Бакина, М.А. Окказиональные слова,
мотивированные прилагательными в современной поэзии [Текст] /
М. А. Бакина // Слово в русской поэзии. – М., 1975. – С. 132-163. –
Бібліогр. : с. 163.
Вихованець, Городенська 2004: Вихованець, І.Р. Теоретична
морфологія української мови : Академ. граматика укр. мови [Текст] /
І. Вихованець, К. Городенська / За ред. І. Вихованця. – К. : Унів. вид-
во «Пульсари», 2004. – 400 с. – Бібліогр. : с. 391 – 398. – 2000 пр. –
ISBN 966-7671-60-7.
249Захарова 1980: Захарова, Е.П. Особенности функционирования
наречий в художественном стиле речи [Текст] / Е. П. Захарова // Поэтика
и стилистика. – Саратов, 1980. – С. 113-120. – Бібліогр. : с. 120.
Мойсієнко 1985: Мойсієнко, А.К. Експресивні відприкметникові
назви [Текст] / А. К. Мойсієнко // Мовознавство. – 1985. – № 1. – С. 34-
38. – Бібліогр. : с. 38.
Мукан 1983: Мукан, Г.М. Морфологічна будова і способи
творення прислівників [Текст] / Г. М. Мукан // Українська мова і
література в школі. – 1983. – № 10. – С. 38-44. – Бібліогр. : с. 44.
Новий 1999: Новий тлумачний словник української мови : У 4 т.
[Текст] / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К., 1999. – 3000 пр. –
ISBN 966 – 7173-02-Х.
Русанівський 1988: Русанівський, В.М. Структура лексичної і
граматичної семантики [Текст] / В. М. Русанівський. – К. : Наукова
думка, 1988. – 240 с. – Бібліогр. : с. 228-232. – 1000 пр. – ИБ № 9324.
Серажим 2002: Серажим, К. Дискурс як соціолінгвістичне
явище: методологія, архітектоніка, варіативність. [На матеріалах
сучасної газетної публіцистики] : Монографія [Текст] / К. Серажим / За
ред. В. Різуна. / Київ. Нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. –
392 с. – Бібліогр. : с. 334-351. – 300 пр. – ISBN 966-594-180-1.
Оксана Жижома
Роль индивидуально-авторских новообразований в
формировании художественных образов современного поэтического
дискурса
В данной статье рассматривается поэтическая функция
авторских новообразований, в частности анализируется структурно-
семантические возможности окказиональных слов как средств
формирования художественного образа.
Ключевые слова: окказионализм, художественный образ,
метафоризация, поэтический дискурс.
Oksana Zhyzhoma
Role of the individual author’s innovations in the formation of
artistic images of modern poetic discourse.
The features of functioning occasional words in poetic discourse are
defined. The stylistic, poetic functions of author’s new formations are
distinguished and investigated poetic speech.
Keywords: poetic discourse, occasional word, artistic image,
individual words-formation