Сергій ЦІКАВИЙ,
асистент кафедри історії української літератури
і фольклористики Донецького національного університету
ГЕНОЛОГІЧНА НАЗВА „ДУМА” У ПОЛЬСЬКІЙ
РОМАНТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ
Стаття присвячена традиції генологічної назви „дума” у
творчості „української школи” у польській літературі. Автор
виходить із визнання інтенсивності впливів українського
фольклору на польських митців – вихідців з українських земель.
Ключові слова: генологічна назва, „українська школа”,
дума, жанр, фольклор.
Польський романтизм як явище досить міцно спирається
на творчу практику митців польської периферії. М. Бєланка-
Люфтова оцінює відповідний період польської літератури саме у
такому контексті, називаючи його „dzełem cresowców” 7, 361
(цю тезу із відповідним коментарем щодо буржуазності такої
авторської позиції наводить Р. Кирчів 3, 17). Визначаючи
особливості української школи у польському письменстві,
83можемо констатувати можливість послідовної експлікації на
увесь її феномен тези згаданої дослідниці, яку вона висунула у
зв’язку із розглядом творчості одного із представників школи –
Ю. Івашкевича: вона „przesiąknięta jest na wskroś
charakterystycznymi znamionami prowincji, tak w tematach, jak i
stylu” 7, 367. Неможливість ігнорування українського
культурного досвіду під час дослідження цієї традиції
увиразнюють як класичні праці з проблеми 3; 6, так і сучасні
студії М. Старовєрової 9, Н. Шумлянської 10 та інших.
Українськість творчості цілої групи яскравих представників
польського романтизму досить швидко і послідовно закріпилася
в умовній назві. Задекларована О. Тишинським, „українська
школа” була популяризована М. Грабовським 3, 19.
Логічний та історичний зв’язок „української школи” з
українською культурою неоднорівневий, однак метою цієї статті
є увиразнення зокрема жанрового аспекту діалогу польських
митців з українським фольклором. Складність та
багаторівневість категорії „жанр”, з одного боку, та формат
публікації – з іншого, змушують обмежити предмет
дослідження питанням відбиття генологічної назви „дума” у
творчості митців польської школи. Поняття про генологічну
назву, плідність якого була визначена С. Скварчиньскою 8 та
інтерпретована на українському матеріалі Н. Копистянською 4,
передбачає вживання певного слова на позначення як
генологічного предмету, так і генологічного поняття; важливою
ознакою генологічної назви є можливість нетермінологічного її
функціонування 4, 12.
В українській фольклористиці поширеною є теза, яку
озвучив М. Дмитренко: „Назву „дума” чи не вперше в
літературі вжив 1825 р. Ф.К. Рилєєв для збірки своїх етно-
героїчних поезій переважно на теми з історії України” [1, 289].
Проте Р. Кирчів наводить згадку терміну польським поетом
Ю. Немцевичем, який у 1816 році видав збірку історичних
пісень; частину з них він позначив цією назвою, пославшись у
передмові на „українські думи” [2, 56]. Як свідчить
84 Д. Чижевський, саме під його впливом К. Рилєєв звернувся до
жанру думи [6, 367].
Одразу слід зазначити, що у польській літературній
традиції, з якої гіпотетично було запозичено генологічну назву,
до кінця ХІХ ст. так і не вироблено послідовних критеріїв
застосування генологічної назви „дума” та контекстуально
спорідненої „думка”. Зокрема, 1870 року В. Цибульський у
зневажливо-саркастичному ключі узагальнив твори – стилізації
українського фольклору як „козацькі думки і шумки” [3, 28],
вочевидь, не у жанровому розумінні обох понять.
Б. Залеський, який почав із перекладів та переспівів
української народної поезії, залишив доволі строкату картину
жанрових визначень. Саме він впровадив у польській поезії
термін „думка” [3, 222]. Його „Duma o Wacławie…” (1819) –
переспів української рекрутської сюжетної пісні „Збиралися
комісари” [3, 52], переспів балади Ф. Шіллера „Ludmiła” вийшов
із підзаголовком „Дума з української пісні” (1822) [3, 124]. Йому
ж належить ліро-епічний вірш „Dumka hetmana Kosińskiego”
(1823) [3, 120-122]. Промовисто вказує на джерела назва іншого
вірша Б. Залеського – „Duma z pieśni ludu ukraińskiego” (1826).
Думами названо розділи у поемі „Damjan książę Wiśniowiecki”
(із підзаголовком „Poema ukraińska w sześciu dumach”)
(1825) [3, 130].
1826 року вийшов перший друкований твір
Ю. Словацького під назвою „Duma ukraińska”, який підтвердив
серйозність впливу українофільської тенденції на творчість
цього романтика [3, 172; 6, 370]. М. Гославський написав поему
„Duma o Nyczaju” (1827) – розлогий епічний твір, опертий на
народні пісні, перекази та історію [3, 152].
У літературній творчості А. Бельовського балада „Sawa”
(переспів пісні про Саву Чалого), скомпільована на основі
народних пісень поема „Pobojowisko” та „Nastia” (обробка
народної балади „Чом ти, Насте, смутна ходиш?”), які увійшли
до альманаху „Ziewonia”, названі „думами” [3, 58]. Відзначаємо,
що у порівнянні із творами з розділу „Думки руські” того ж
альманаху, ці зразки довші.
85Коломийковий за віршовим розміром вірш
Т. Олізаровського „Dumka od Ukrainy do Bohdana Zaleskiego”
(1842) [3, 161] має виразну лірико-медитативну тональність.
Довільне використання генологічних назв та розмитість
стилістичних рис характеризує творчість україномовного
польського поета Т. Падури. Р. Кирчів на основі порівняльного
аналізу доводить, що розмежування „українок” та „дум” у
творчості цього поета відбувається не за поетичним критерієм, а
за мірою конкретності центральної постаті, що відбивається на
рівні назви: „Лірник”, „Січовий”, „Лісовчик”, „Лейстровий” та
інші – „українки”; „Барабаш”, „Конашевич”, „Сірко”, „Тетеря”,
„Гордієнко”, „Мазепа” та інші – „думи” [3, 188]. Ритмічної
різниці ці твори не мають, оскільки поет орієнтувався на
популярні народні розміри, близькі до танцювального [3, 191].
У своїй літературній практиці перекладач дум
Е. Ізопольський використав жанри українського фольклору для
компонувння поеми „Duma z dum ukraińskich…” (1858), у назві
якої задано як дефініцію джерельного матеріалу, так і авторське
розуміння жанрової належності кінцевого результату.
Із наведеного огляду видається можливим зробити
виcновок, що усі „думи” представників української школи (у
широкому розумінні) попри розмаїття поетики, ритмічної
організації, тематики, обсягу споріднені облігаторністю вказівки
на джерело поетичного натхнення: невипадковою є частотність
означення „український” у назві або підзаголовку таких творів.
Так само очевидно, що дума – твір з епічною домінантою,
довший за думку; в останній, крім того, переважає лірична
тональність (виняток становить, фактично, творчість Т. Падури).
Отже, представники польської школи, очевидно, покликаються
на певний відомий їм епічний жанр української народної поезії,
що його традиційно засвоїла вже на той час польська культура;
про це свідчать, зокрема, згадки польських теоретиків, надто ж –
автора поетики 1670 року [5, А.42] та Я. Альбертранді [3, 34].
У зв’язку із допустимим у світлі сказаного рухом
фольклорного жанру з України до польської літератури, що
випливає із традиції жанрової назви, лишається відкритим
питання про підстави незасвоєння віршового розміру –
86 характерної ознаки думи. Відповідь, на наш погляд, може дати
оглядів перекладів народного ліро-епосу польською мовою.
Наприкінці 30-х років ХІХ ст. А. Бельовський,
перекладаючи думи, видозмінив розмір, запровадивши
строфіку: у випадку із „Думою про втечу трьох братів з міста
Азова, з турецької неволі” з’явилися 6-рядкові строфи з
регулярними восьмискладовими віршами та суміжним
римуванням; „Дума про Федора Безродного” перекладена за
правилами коломийкового розміру [3, 60]. А. Пенькевич,
перекладаючи „Думу про похід Богдана Хмельницького в
Молдавію”, „Думу про бурю на Чорному морі”, „Думу про
Федора Безродного”, так само вдався до врегулювання
нерівноскладового віршування оригіналу за рахунок
десятискладовика [3, 74-75]. Аналогічна практика зустрічається
у перекладах Т. Кшивіцького (восьмискладник). А. Пенькевич
назвав „думою” переклад народної рівноскладової пісні про
Cаву [3, 73].
Цінним своєю унікальністю винятком є стаття „Про
українські пісні” М. Грабовського 1837 року, де вперше подано
прозові та віршові переклади дум із максимальним урахуванням
особливостей оповіді та точною передачею змісту [3, 80]. Така
настанова спирається насамперед на принципову згоду із
М. Максимовичем щодо оцінки унікальності жанру. У 40-і роки
у журналі „Athenaeum” вийшла серія перекладів українських
народних пісень А. Словіковського під загальною назвою „Думи
волинські, зібрані і перекладені Адамом Словіковським”, до якої
увійшли твори переважно любовної лірики. У перекладній
збірці „Історичні співи України” автор Е. Ізопольський назвав
думами вже всі пісні історичного змісту [3, 88].
Огляд контекстів використання генологічної назви „дума”
у традиціях польської літератури, зокрема в українській її школі,
приводить до закономірного висновку про нетермінологічне її
використання. Польська культура, очевидно, витворила
своєрідне уявлення про певний відомий їй жанр народної
української поезії, вочевидь епічний, про що свідчить широке
використання назви у якості структурного елементу великих
поем чи й поем в цілому. Зроблені спостереження дозволяють
87уточнити не тільки історію фольклористичного поняття, але й
з’ясувати особливості міжсистемного (фольклорно-
літературного) жанрового діалогу. Перспективою дослідження в
обраному напрямку, як видається, може бути уточнення
особливостей поетики згаданих творів польської літератури з
метою з’ясувати ступінь кореляції генологічної назви „дума” та
відповідного генологічного поняття.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія,
практика / М. Дмитренко. – К. : Ред. часопису „Народознавство”, 2001.
– 576 с.
2. Кирчів Р. Маніфест української фольклористики / Р. Кирчів //
Народна творчість та етнографія. – 2006. – № 3. – С. 53-60.
3. Кирчів Р. Український фольклор у польській літературі
(Період романтизму) : монографія / Р. Кирчів. – К. : Наук. думка, 1971.
– 275 с.
4. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі
літературознавства / Н. Копистянська. – Львів : ПАІС, 2005. – 368 с.
5. Перетц В. Українські народні думи в новому виданні
К.М. Грушевської / В. Перетц // Вибрані праці : у 3 т. / К. Грушевська.
– Т. 2. – Донецьк : Норд-прес, 2006. – С. А.28-А.90.
6. Чижевський Д. Історія української літератури /
Д. Чижевський. – Тернопіль : Презент, 1994. – 480 с.
7. Bielanka-Luftowa M. Znaczenie terytorium w tzw. szkole
ukraińskiej / M. Bielanka-Luftowa // Pamiętnik Literacki. – 1936. – № 2.
8. Skwarczyńska S. Wstęp do nauki o literaturze : podręcznik /
S. Skwarczyńska. – T. 3. – Warszawa : Pax, 1965.
9. Starowierow M. Polskość i ukraińskość z perspektywy
wspomnieniowej J. Iwaszkiewicza / М. Starowierow // Українська
полоністика. – 2004. – № 1. – С. 194-207.
10. Szumlańska N. Trzy wizje Ukrainy w dorobku poetyckim
Juliusza Słowackiego / N. Szumlańska // Українська полоністика. – 2004.
– № 1. – С. 207-215.