Синтаксичні зв'язки між словами можуть бути глибинними і поверхневими. Традиційне вчення про члени речення грунтується на ототожненні обох типів зв'язків. Нове вчення основується на їх розмежуванні. Ще О. М. Пєшковський звернув увагу на слабкокеровані форми в реченні, які відносяться не до одного слова, а до всього речення загалом. Розвиваючи ці думки, було запропоновано розмежувати синтаксичні зв'язки в реченні на реченнєві та словосполученнєві (Т. П. Ломтєв, Я. І. Рословець). Все це дало підставу для опрацювання концепції детермінованих членів речення, яка послідовно опрацьовується І.Р. Вихованцем, К. Г. Городєнською (русистами Н. Ю. Шведовою, Г. О. Золотовою, М. В. Всеволодовою, В. П. Малащенком, Т. О. Жданкіною, О. Б. Сиротиніною, Г. М. Акимовою, Т. І. Антоновою, Т. М. Зінченко та ін.). У русистиці панує погляд на детермінанти як компоненти, що не входять до структурного мінімуму речення. На цій підставі розмежовують суб'єктно-об'єктні детермінанти (за Н. Ю. Шведовою) та обставинні детермінанти (за Н. Ю. Шведовою). До перших відносяться структури типу Мені холодно, У нас канікули. Вихідною позицією такого погляду є те, що їх зв'язок нагадує предикативний у структурі двоскладного речення. Загалом це не суперечить самому визначенню детермінанта як компонента реченнєвої структури, що розширює весь її склад і стосується предикативного ядра. У таких моделях суб'єктний компонент залежить від граматичної основи речення. У формально-граматичному тлумаченні такий детермінант є непрямим додатком і може виражати семантику суб'єкта дії, стану. До детермінантів належать також обставинні поширювачі всієї структури речення. Прагнучи розмежувати термінологічно перші та другі детермінанти, інколи назву детермінанти зберігають тільки за першими (П. Адамец та В. Грабе такі компоненти кваліфікують як ад'єкт [Адамец, Грабе 1968]). Обставинні ж детермінанти іменують ситуантами (за О. Б. Сиротиніною). 7.1. Детермінант Детермінант - це самостійний семантичний поширювач речення, наявність якого зумовлюється комунікативними потребами висловлення: Гармошка десь на другій вулииі виводила добре знайомий мотив довоєнної пісні (В. Собко). На конструктивному рівні детермінант виступає факультативним поширювачем, який може бути опущеним без порушення формальної будови речення. Фактор "опущення" такого компонента із структури речення без впливу на його семантику є доказом на користь виділення детермінанта. У цьому - головна відмінність детермінантів від прислівних поширювачів - конструктивно зумовлених елементів, які включені в речення за законами валентності. 319 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ Детермінант - категорія реченнєвого рівня, він характеризується особливим детермінантним зв'язком. Зв'язок детермінанта з реченнєвою предикативною основою є непередбачуваним і необов'язковим: До самого рачку битва лютувала з перемінним успіхом (І. Малик). Другого дня ми були в Києві (Ю. Щербак). Словоформа в Києві є валентно зумовленою, поза нею семантика дієслова не виявляється, а словоформа другого дня є семантично непередбачуваною і виступає детермінантом. З-поміж детермінантів за семантикою вирізняються: 1) фонові детермінанти, 2) детермінанти зумовленості, 3) детермінанти з характеризувальним значенням. 7.1.1. Фонові детермінанти. Фонові детермінанти виконують атрибутивну функцію щодо всього висловлення і є своєрідними експозиціями до нього. Вони об'єднують локальні і темпоральні детермінанти: Скрізь владно вторгалася весна (С. Скляренко). Шумить на сотні кілометрів приморська тайга (О. Довженко). Інколи я вже дуже хочу додому повернутися (О. Іваненко). Щоранку я зустрічаюся з морем (В. Логвиненко). Знову пролупана команда до бою (Ю. Яновський). А вона весь вік мала на думці лише власну персону (Ю. Мушкетик). 7.1.2. Детермінанти зумовленості. Детермінанти зумовленості називають ситуацію, подію, яка перебуває у відношенні зумовленості з основною подією. Вони поділяються на детермінанти причини, мети, допусту, умови та наслідку, пор.: Під впливом своєї вчительки Леся ще більше полюбила музику (Л. Костенко). Од знемоги бійці хиталися (В. Сосюра). Для захисту від обростання підводні частини різних споруд покривають необростаючими фарбами (Ю. Липа). Попри незвичайність події, запорожіи' вели себе стримано, спокійно (В. Малик). При бажанні він міг би цілком законно уникнути відрядження (О. Гончар). На біду зустрілись ми з тобою (О. Гончар). 7.1.3. Детермінанти з характеризувальним значенням. Детермінанти з характеризувальним значенням уміщують різноманітні відтінки якісної характеристики основної події: Василь поглянув здивовано (В. Міщенко). Детермінанти характеризу вального типу поділяються на: 1) детермінанти з означувальною характеристикою: радісно, ніжно, спокійно, нервово, голосно, несміливо та ін., напр.: Спокійно і чемно батько ступив у тамбур (М. Віпграновський); 2) детермінанти із значеням уточнення / обмеження: зовні, практично, фактично, психологічно, напр.: Зовні він здавався спокійним (В. Малик); 3) детермінанти сукупності / роздільності: вдвох, гуртками, разом з сином, поодинці і под., напр.: Разом з Григорієм вони розробили кілька спеціальних маршрутів для найбільш безпечного переходу з сектора в сектор (Ю. Дольд-Михайлик). 7.2. Дуплексним Члени речення з подвійним зв'язком називають дуплексивами, особливістю яких є одночасне співвідношенням з обома головними членами речення (пор.: [Руденко 1988]): Темна хмара одна чорніс на далекому небосхилі (В. Підмогильний). Словоформа одна одночасно стосується іменника хмара та дієслова чорніс. Члени речення з подвійним зв'язком здобули в лінгвістиці назву "дуплексиви" (див.: [Чеснокова 1972, с. 134; Чеснокова 1973, с. 73]). Л. Д. Чеснокова включає в дуплексиви два типи другорядних членів речення з подвійним відношенням: атрибутивно-обставинні та атрибутивно-об'єктні. Перший позначає ознаку предмета, яка одночасно вказує на обставини, при яких спостерігається ця ознака: На фронт Микола пішов ще хлопцем (Я. Мельник), тобто хлопцем = коли був ще хлопцем. Атрибутивно-об'єктний дуплексив "позначає ознаку предмета, яка одночасно є об'єктом дії і виявляється у предмета тільки в результаті цієї дії" [Чеснокова 1973, с. 73]. Цей тип дуплексива, на думку Л. Д. Чеснокової, спостерігається при дієсловах 320 Тема II. Синтаксис простого речення типу працювати, служити, оформити, оформитися, зарахувати, влаштувати, влаштуватися, зробити, зробитися, вважати, вважатися та ін., напр.: Марія оформилася секретарем. Тут словоформа секретарем позначає атрибутивно- предикативну ознаку предмета і є одночасно об'єктом дії. Такий погляд має повне право на існування, але часто виникають труднощі у розмежуванні обох типів дуплексивів у силу недостатньої мотивованості їх відмінностей. В україністиці значного поширення набула точка зору І. Р. Вихованця, який кваліфікує дуплексиви як компоненти речення, що перебувають у подвійних синтаксичних зв'язках, і на формально-граматичному рівні витлумачуються як подвійні присудки. "Подвійний присудок необхідно відрізняти від тотожних у зовнішньому плані елементів іменного складеного присудка у конструкціях з дієсловом стояти і прикметником, пор.: Люди стояли похмурі й сумні (Я. Баш). Ліс стояв мовчазний... (М. Чабанівський). Осінь стояла червоно багряна, палаюча, суха (О. Гончар). Диференціація формально-синтаксичної структури поданих речень проходить по лінії семантичної природи іменника-підмета. Якщо іменник-підмет називає особу, то він поєднується подвійним синтаксичним зв'язком з елементами подвійного присудка - дієсловом стояти і предикативним прикметником. І навпаки — коли позицію підмета займають назви неживих предметів, то сполука "дієслово стояти + прикметник" з формально-синтаксичного боку не членується, тобто є аналітичною формою, іменним складеним присудком із трансформованим у зв'язку дієсловом стояти. Відмінність між двома вказаними типами синтаксичних конструкцій виявляє трансформація розчленування, пор.: Люди стояли похмурі <— Люди стояли + Люди були похмурі і Осінь стояла суха <— Осінь була суха" [Вихованець 1992, с. 90]. Зв'язок у конструкціях типу прибіг схвильований, стояли похмурими інколи називають тяжінням, звертаючи увагу на тяжіння атрибутивного компонента до іменника-підмета. Кваліфікація його як подвійного синтаксичного зв'язку повністю розкриває статус таких компонентів у семантико-синтаксичній структурі речення. Література 1. Адамец 1968: Адамец П., Грабе В. Трансформация, синтакисченская парадигматика и членьї предложения // 81ауіа. - Т. 37. - 1968. - 8. 2. - 8. 185-202. 2. Вихованець 1988: Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. - К.: Наук, думка, 1988. - 256 с. 3. Руденко 1988: Руденко Л. Н. Обстоятельственньїе детерминантьі в семантико-синтаксической структуре простого предложения: Автореф. дис. ...канд. филол. наук. - К., 1988. - 23 с. 4. Чеснокова 1972: Чеснокова Л. Д. Конструкции с предикативним определением и структура преложения в современном русском литературном язьіке. - Ч. І. - Ростов н/Д.: Изд-во Ростов, ун-та, 1972. -136 с. Опубл.: Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 184 - 187.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.