М. Я. Вишняк,
відповідальний секретар КРО НСПУ, доцент Таврійського
національного університету, тумівець, м. Сімферополь
ШЛЯХОМ УТВЕРДЖЕННЯ: ДО ІСТОРІЇ
КРИМСЬКОГО ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Історія створення кримських просвітніх громадських
організацій сягає вже в далекі часи. Виникнення їх припадає ще
на перші роки ХХ століття, на часи революційних подій 1905-
1907 років. Найчисельніші з них діяли в Сімферополі, Керчі,
Феодосії та Севастополі. Свою роботу їх активісти проводили і
серед простого люду, і серед військових – солдатів та моряків
Чорноморського флоту. Однак згодом усі просвітні осередки
були заборонені царською владою, а знову поновлені після 1917
року. Та й того разу проіснували вони недовго, бо із встанов-
ленням компартійного режиму їх діяльність не вписувалась в
ідеологію репресивної влади. І тільки тоді, коли цей режим285
захитався і вже не міг впоратися із всезростаючим пробуд-
женням національної свідомості, в багатьох регіонах України
знову почали з’являтися громадські культурно-просвітні
об’єднання. Одним з перших серед них стало Всеукраїнське
товариство української мови, що виникло в 1989 році. Його
осередки почали створюватись в більшості областей України.
Того ж 1989 року такі організації стали з’являтися і в
Криму, а найбільш діяльними серед них були ТУМи в
Севастополі, Керчі та Євпаторії. Першими фундаторами та
організаторами їх роботи зарекомендували себе відомі діячі
українського руху в Криму Анатолій Свідзинський, Сергій
Савченко, Маргарита Жуйкова, Павло Власенко, бізнесмен
Юрій Колесников та інші.
До активної діяльності в ТУМі долучилося і тоді ще
Кримське обласне відділення Спілки письменників України, а
його тодішній керівник поет Данило Кононенко на
всекримських зборах активу був обраний першим головою
Кримського Товариства української мови. У своїй роботі він
спирався на широку підтримку викладачів українського
відділення філологічного факультету Сімферопольського
державного університету: Петра Киричка, Ганни Богуцької,
Олександра Губаря, Катерини Саливон, Валентини Власенко,
Галини Пашківської, Михайла Вишняка та інших, а також на
широкий учительський актив – перш за все викладачів-
україністів кримських шкіл.
Всю свою культурно-просвітницьку діяльність Кримське
товариство української мови, а також його місцеві організації
поєднувало з відстоюванням української державності. На той
час вони були першими і єдиними в Криму громадськими
осередками, що опікувалися інтересами його україномовного
населення, яке тоді, за даними статистики, налічувало понад 700
тисяч.
Після того ж, коли через рік після проголошення
незалежності України, було створено Всеукраїнську організацію
“Просвіта” імені Т. Г. Шевченка, в багатьох регіонах України
розпочався процес реорганізації ТУМу. Не оминув він і Криму. І
спершу це сталося в Сімферополі, коли 26 травня 1992 року за
ініціативою Павла Власенка рішенням місцевих зборів286
сімферопольський осередок ТУМу був реорганізований в
“Просвіту”, а її головою обрано професора Сімферопольського
держуніверситету Петра Гарчева. Тоді більшість тумівців
перейшли до новоствореної організації.
Та робота товариства української мови на цьому не
припинилась. Його новим головою стала Алла Петрова. Разом із
журналістом Олександром Польченком та активістами
організації вона доклала чимало зусиль до подальшої діяльності
товариства. Були налагоджені зв’язки Кримського ТУМу з
обласними організаціями. Завдяки спільній співпраці з
донецькими побратимами і головою Донецького ТУМу
професором В.С. Білецьким за зібрані на Донеччині спонсорські
кошти, до чого долучились і шахтарські колективи, було видано
книгу кримського літератора Олександра Губаря “Чорноморська
хвиля” про кримських україномовних письменників.
Одним із важливих напрямків роботи Кримського ТУМу
стала співпраця з навчальними закладами півострова, перш за
все з тими середніми школами, в яких почали відкриватися
класи з українською мовою навчання. Серед них – сімфе-
ропольські загальноосвітні школи № 10, № 29, № 33 та нав-
чально-виховний комплекс “школа – ліцей” № 3 імені
А. С. Макаренка (директор Людмила Вишняк), що була однією з
перших в Криму по організації класів з українською мовою
навчання. В названих та інших школах Сімферополя активну
роботу проводили члени ТУМу – вчителі-україністи Валентина
Коваленко (школа – ліцей № 3), Тетяна Захарова (ЗОШ № 29),
Ольга Смаль (школа – гімназія № 25), поет і вчитель Василь
Латанський (Прудівська ЗОШ Советського району АРК). Значну
допомогу школам в цій роботі надавав Олександр Польченко,
який проводив відповідну роботу з батьками україномовних
класів, а також займався питаннями їх забезпечення вчитель-
ськими кадрами. В цьому плані ТУМ працював паралельно з
“Просвітою”. З метою підготовки вчителів, які б могли вести
викладання різних предметів державною мовою, з рядом вузів
материкової України була досягнута домовленість про
квотування місць для випускників кримських шкіл, які після
завершення навчання на різних факультетах цих вузів, мали
повернутися до Криму і працювати в українських класах287
вчителями-предметниками. Така угода була укладена з вузами
Львова, Тернополя, Івано-Франківська. В вищеназваних школах
Сімферополя, а також в школах Алушти, Ялти, Феодосії, в ряді
районів АРК тумівці разом із вчителями української мови
проводили дні української мови та української поезії, мовно-
літературні вечори, мовно-літературні конкурси, свята матері,
організовували зустрічі з Кримським письменниками тощо.
Нерідко ці заходи потім транслювалися по кримському телеба-
ченню. Членами чи головами журі названих конкурсів були
тумівці, кримські письменники Данило Кононенко, Михайло
Вишняк в Сімферополі, а в регіонах до такої роботи залучались
Василь Латанський, Орест Корсовецький, Валерій Тарасов.
Разом з “Просвітою” кримські тумівці опікувались і
відкриттям першої в Криму української школи на базі ЗОШ
№ 21 (директор Лариса Барзут). Через кілька років на її основі
була створена перша в Криму українська школа – гімназія,
відкриттям якої опікувались українськi громади Криму, а перш
за все ТУМ та “Просвіта”. До речі, ім’я тумівця Олександра
Польченка, як одного з активистiв за створення цього закладу
значиться на почесній дошці, встановленій у вестибюлі цієї
школи.
Варто сказати і про пропаганду української мови та
культури, про роботу, спрямовану на захист та розвиток
української мови, здійснювану тумівцями через засоби масової
інформації. На кримському радіо Алла Петрова вела програму
“Два кольори”, присвячену проблемам вивчення рідної мови. До
передач залучались і школярі, переможці різних конкурсів,
учасники театральної студії “Світанок”, фундатором і
керівником якої стала вона ж. По кримському радіо в цій
програмі у виконанні учнів звучали українські пісні, вірші
українських поетів, уривки з театральних композицій
“Світанку”. Окрім цілого ряду вистав цієї студії, особливо треба
відзначити літературно-музичну композицію за творами Тараса
Шевченка, яка заслужила дуже схвальну оцінку діячів
театрального мистецтва. З цією копозицією студійці «Світанку»
побували в багатьох регіонах України, зокрема в музеї
Т. Г. Шевченка на його батьківщині, а також у Польщі. 288
А на кримському телебаченні тумівець Олександр
Польченко започаткував і став ведучим телепрограм “Млин”,
“Рідна хата”, “Чарівний кужелик”, на яких для розмов з
актуальних проблем, що хвилюють українську громаду Криму,
запрошувались майстри слова – письменники, діячі культури,
директори та вчителі шкіл. І на них дуже часто порушувались
питання функціонування української мови на теренах Криму,
проблеми її вивчення. Учасниками цих передач були і учні
україномовних класів, переможці різних змагань і конкурсів з
рідної мови.
Названі вище питання акцентувалися і на круглих столах,
проведення яких ініціювалися тумівцями, і до участі в них
запрошувались представники кримської влади, перш за все
органів освіти, депутати, директори шкіл, вчителі-україністи, а
інформація про такі заходи широко висвітлювалась в пресі,
перш за все на сторінках “Кримської світлиці”.
Підсумовуючи роботу Кримського ТУМу за часи його
створення та функціонування, варто зазначити, що його
активісти в багатьох регіонах Криму опікувались питаннями
розвитку української освіти, відстоювали права української
мови, захищаючи її від дискримінації з боку окремих
посадовців, сприяли її утвердженню як державної. Багато було
зроблено і в сфері культурно-масової роботи, про що йшлося
вище. І все це треба продовжити, активізувавши окремі ділянки,
залучаючи ще ширший актив з патріотично налаштованих
людей, бо нині, в умовах розмивання людських цінностей,
втрати національних орієнтирів подальше проведення такої
роботи вкрай необхідне.
березень 2009 р