Пропонована монографія присвячена практично
недослідженій проблемі, що досі комплексно не розроблялась як
вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. Особливо чітко це
виявляється стосовно питання співставлення засад бойового
вишколу у військах України, Польщі та Росії. При цьому
вагомість зазначеної тематики обумовлена ще й тим, що аналіз
розвитку системи володіння холодною зброєю виявляє як
збереження і наслідування власних військово-прикладних
традицій, так і взаємовпливи провідних європейських систем.
Відзначимо й те, що і в наш час обізнаність із відповідною
спадщиною може посприяти як більш повноцінному розумінню
історії України та Європи, так і використанню деяких
результатів дослідження під час бойової підготовки Збройних
Сил та розвитку спортивного життя.
Отже, у монографії здійснена спроба комплексного
дослідження основного змісту володіння холодною зброєю в
українських, російських та польських військових формуваннях з
кінця ХІХ ст. і до початку Другої світової війни. При цьому
автор вперше у вітчизняній історіографії зосередив увагу на
сутності вишколу з володіння холодною зброєю в кавалерійсь-
ких та піхотних формуваннях згаданих країн, виявивши взаємо-
зв’язок між розвитком військово-технічного прогресу та змен-
шенням ваги і якості рукопашного бою у зазначений період.
Монографія відрізняється чіткою структурою та логічним
поданням матеріалу, що є підставою для успішної реалізації
мети дослідження.
Окремо наголосимо на вагомому джерельному підґрунті
цієї роботи. Так, автору вдалось використати багато матеріалів,
почерпнутих як у вітчизняних, так і зарубіжних архівах (зокрема
Росії та Польщі). 290
В. В. Задунайський дослідив основний зміст бойової
підготовки з володіння пікою, шашкою та багнетом як
українських козаків (на межі ХІX – ХХ ст.), так і новостворених
українських військових формувань під час революційних
зрушень 1917-1920-х рр. При цьому, автор аргументовано довів
перевагу військово-прикладного вишколу родових козаків, на
підставі якого існувало відповідне бойове мистецтво. Опис
основних прийомів володіння холодною зброєю подано
достатньо зрозуміло, що дозволяє уявити зміст технічного
арсеналу багнетного, шабельного і пікінерного бою.
Слід підкреслити, що в монографії вміло розкрито зміст
вишколу з володіння холодною зброєю у регулярних військових
формуваннях дореволюційної Росії та виявлено тенденції щодо
спрощення відповідної підготовки через скорочення терміну
військової служби і внаслідок розвитку військової техніки.
Логічно пов’язано основний зміст військово-прикладного
вишколу військовослужбовців Червоної армії з дореволюційною
Російською армією. Доречним є й аналіз змін військових
пріоритетів у навчанні військовослужбовців (особливо
кіннотників) за новітніх часів.
Досить цікавим є огляд розвитку військово-прикладної
підготовки із застосування холодної зброї у кінноті та піхоті
Війська Польського. При цьому, дослідник зумів простежити
становлення та розвиток відповідної системи від початків
Першої світової війни і до кінця 30-х рр. ХХ ст. Заслуговує
схвалення й детальний аналіз впливів як військових досягнень
провідних армій європейських країн (Австро-Угорщини,
Франції, Німеччини та Росії), так і власного бойового досвіду.
Доречними є й рекомендації автора щодо можливості
популяризації спортивно-прикладного мистецтва багнетного,
пікінерного та шабельного бою як в Україні, так і в Європі.
Відзначимо наявність і деяких недоліків:
– іноді відчувається переобтяження опису прийомів
застосування холодної зброї;
– доречно було б порівняти володіння шаблею та багнетом
у військах Німеччини, СРСР та Польщі напередодні Другої
світової війни; 291
– не завадило б подати деякі підсумки порівняння
основних прийомів бойового використання холодної зброї у виг-
ляді окремих таблиць, що полегшило б сприйняття матеріалу.
Наведені зауваження мають рекомендаційний характер і
не заперечують загального позитивного враження від
пропонованої роботи.
Отже, монографія В. В. Задунайського “Володіння
холодною зброєю в українських, російських та польських
військових формуваннях (кінець ХІХ – 30 рр. ХХ ст.)” є вповні
самостійним та завершеним науковим дослідженням, що
започатковує вивчення нової галузі вітчизняної та зарубіжної
військової історії і заслуговує схвалення та підтримки.
С. Р. Лях,
доктор історичних наук, професор кафедри історії України
Запорізького національного університету