Феня ПУСТОВА,
кандидат філологічних наук, доцент Донецького
національного університету
ЕСТЕТИЧНА ФУНКЦІЯ МІФОЛОГІЧНИХ
ОБРАЗІВ У ТВОРІ «МЕРЕХТЛИВІ ЗОРІ»
В. ГАЙВОРОНСЬКОГО
Естетичний феномен В. Гайворонського виявляється
насамперед у тому, що він освоїв такі сторони життя
українського народу, які, крім нього, нікому було б відобразити.
Якщо загалом в Союзі (за визначенням істориків-дослідників),
«великий терор» більшовицької диктатури припадає на 1937 –
38 роки, то в Україні він розпочався у 1933-му. Уже в 1932 р.
Сталін вимагає від Кагановича (першого секретаря
республіканського ЦК) більш наполегливо відбирати зерно в
українських селян, нехтуючи заявами деяких районних
керівників про нереальність спущених зверху планів. А другому
своєму поплічнику Постишеву наказує завершити
колективізацію і припинити «контрреволюційну українізацію»
[3]. Діячів української науки і культури репресують, в тому
числі й письменників Донбасу. Серед них і В. Гайворонського –
заступника Г. Баглюка в керівництві письменницької організації
Сталінської і Луганської областей і заступника Г. Баглюка –
головного редактора журналу «Літературний Донбас», який стає
російськомовним. Звинувачений у троцькізмі, В. Гайворонський
був покараний п’ятьма роками заслання, а після тривалих
поневірянь опинився у США. Вирвавшись живим із пекла
тотальних репресій, письменник відобразив у своїх творах, як
діяла більшовицька каральна машина в промислових селищах,
зокрема в шахтарському краю.
В «Мерехтливих зорях» передусім розкривається
політична роль Донбасу в 30-і роки. На шахтах була велика39
плинність робітничої сили, її завжди бракувало, а партія
вимагала підвищення видобутку вугілля. І саме тому в гірничих
селищах прагнули загубитися репресовані втікачі. Час від часу
чекісти їх виловлювали, одночасно караючи тих, хто надавав
хоча б тимчасовий притулок. Останні теж потрапляли в
категорію «ворогів народу». Оцей, досить великий прошарок
населення, і став об’єктом естетичного освоєння
Гайворонського в «Мерехтливих зорях».
Письменник обирає у своєму творі такого суб’єкта
мовлення, про який Бахтін писав: «Герой сам осмислює власне
життя естетично, ніби грає роль» [1]. Він має і своє ім’я –
Григорій Колесник, і свій соціальний статус – кріпильник
бригади комуніста Івана Кузьмича Луніна. Твір оригінальний за
жанровою формою. Він складається із дванадцяти невеликих
образків – текстів, кожен з яких має назву. Між образками не
завжди існує подієвий зв’язок, проте вони органічно в’яжуться
між собою мінливим психологічним станом героя. А стан його
зумовлюється зовнішніми чинниками. Суб’єкт мовлення живе
глибоким внутрішнім життям із напруженою аналітичною
роботою інтелекту й інтуїції, яка могла розвиватися під впливом
того, що в реальному спілкуванні він сам не встрявав у розмови
з робітниками, оцінював, аналізував почуте й побачене,
дотримуючись максимальної обережності, щоб нікому не дати
приводу доносити на нього у спецвідділ. Отже, душа героя – це
художній простір твору. Об’єктами його естетичного
сприймання, крім Луніна, є члени бригади кріпильників,
зокрема композитор-самоучка Коля Брашко, а також десятники
Ворона і Крамар. У свідомості Колесника постійно присутній
позасюжетний персонаж Попов, господар відділу держбезпеки, і
тимчасово – поет Беспощадний, що приїздив на зустріч із
шахтарями.
Перший образок «Частування» виконує насамперед
функцію експозиції. Бригадир Лунін напрошується на таємну
зустріч із випивкою у Колесника. Останній пригадує при цьому,
що вони обоє мають однаковий гріх перед владою. Комуніст40
Лунін надав притулок 18-річному племіннику, який утік із
лісорозробок у Сибіру. За це партійна організація бригадира,
«добре пошарпавши і наклавши догану з попередженням, таки
від тюрми відваландала» [2; 8]. А Колесник впустив у хату
хворого двоюрідного брата, втікача з потягу розкуркулених
селян. За це був покараний п’ятьма роками у таборі примусової
праці. В цьому ж першому образку накреслюється і художній
конфлікт. Лунін зізнається Григорію Колеснику, що його
викликáли у спецвідділ, що Попов і людина з району вимагали
на Колесника компрометуючий матеріал. При цьому бригадир
самовикривається: «Я ніколи не буваю відвертим. Ніколи не
говорю щиро, обманюю людей і себе. Всіх боюсь. А тебе,
Григорію, – ні! Ти людина правдива. Не донесеш, не заявиш. І за
це загинеш. А я донесу. Я мушу донести. І теж загину. Пропали
ми з тобою, Григорію, пропали…» [2; 12]. Отже, конфлікт
набирає двоплановості: Колеснику протистоїть не лише служба
безпеки, а і його бригадир.
Ця розмова стала поштовхом до спогадів і роздумів
Колесника, що вилилися в образок «Зі мною нічого не
станеться». В уяві героя постає хворий двоюрідний брат, якому
допоміг видужати, арешт, допит енкаведиста зі сфабрикованим
політичним звинуваченням, важке й голодне життя в таборі
примусової праці і радість повернення до родини. Григорій по-
різному осмислює зізнання і скарги Луніна: припускає, що
бригадир виконав завдання Попова поговорити з ним в такий
спосіб, або ж передасть останньому свої слова, як такі, що їх
висловив кріпильник, або ж уже зробив на нього якийсь донос.
Проте герой заспокоює себе: «Відпустка моя ще не кінчилась…
Чи я один такий? За кожним стежать… буду обачнішим в десять
разів, ніж досі… їхнє діло стежити, а моє стерегтись,
пильнувати, бути чутким, як заєць» [2; 16].
В такому, надміру збудженому стані, герой поринає в сон,
який виливається у два образки: «Блукання» й «Одна зоря
погасла». А сниться Колеснику, як він, заблукавши в шахті, чує
спів кріпильника Колі Брашка, а потім гуркіт обвалу, під яким41
опинився юнак, Григорій прагне знайти потерпілого і натрапляє
на Шубина. Далі подається досить детальне пояснення того, як у
шахтарському середовищі виник образ міфічного гірника-
месника. Він мстить живим за те, що його не врятували з-під
обвалу. Крім Шубина, у сні Колесника з’являється архетипний
образ зорі. Ідея про те, що в кожної людини є своя зірка, що
людина живе доти, допоки зірка не погасне, закладене в
генетичній пам’яті суб’єкта мовлення, а тепер, як і Шубин, вона
починає існувати в його свідомості. Колесник повірив, що
Коліна зірка згасла. А для себе він робить тривожний висновок:
«Такі реальні сни даремно не сняться і без наслідків не
минають… щось обов’язково трапиться» [2; 26]. Свідомість
героя заполонили міфічний Шубин і Попов із спецвідділу.
Художній світ «Мерехтливих зірок» набирає
двоплановості, ускладнюється хронотоп: суб’єкт мовлення
одночасно живе і в царстві Шубина, що надалі позначатиметься
на його фізичній спроможності виконувати свою роботу
кріпильника, і на поверхні, де на нього чатує ще більш реальний
ворог: «Тепер не знаю, кого стерегтися. Попов із спецвідділу
пильнує за мною на поверхні, а Шубин під землею. Нічого собі
мисливців на мою душу. Але хто з них швидше схопить? Хто?».
Обидва стають символами смертельної небезпеки для героя,
хоча другий при зустрічі заспокоював, що зірка Колесника, на
відміну від Коліної, ще мерехтить.
З тривогою про себе і про вісімнадцятирічного юнака
Григорій пропускає крізь свою душу останню розмову з
Брашком. Це образок «Мрії про пісні». Коля викликав у
Колесника глибоку повагу тим, що уник деморалізації,
характерної для молодих шахтарів, захопившись підбиранням
мелодій до надрукованих віршів. Пригадує старший кріпильник,
що юнак став знаменитим у селищі після зустрічі Беспощадного
із мешканцями. Поет не вмів читати свої вірші, це викликало у
присутніх «байдужість, нудоту, втому», а Коля їх проспівав і
«полонив слухачів, змусив їх сміятись і плакати» [2; 30],
розчуливши й самого автора. 42
Короткий шостий образок «Звідки береться довір’я?»
відбиває глибоке душевне сум’яття Колесника. Він радий, що
інструктор культвідділу помітив талант Колі Брашка й обіцяє
йому допомогти підготуватися до іспитів і вступити до
консерваторії. Водночас старший кріпильник занепокоєний
відвертістю юнака про своє соціальне походження, яке не
дозволяє йому вступати в комсомол, а значить – і до музичного
закладу. Суб’єкт мовлення розмірковує: «Він надто довірливий
до мене… Позасвідомо чи свідомо відчуває до мене близькість?
Можливо, що він чув про мене балачки, як про людину непевну
або й ворожу владі» [2; 33]. Колесник припускає навіть і таке,
що Коля, як і Лунін, веде з ним відверту розмову за ініціативою
Попова: «Це вже зле, це не віщує нічого доброго» [2; 33]. Отже,
страх за себе притлумив неспокій за Колю. Земний Попов стає
небезпечнішим за Шубина.
Але Колесник, як глибоко духовна людина, не може
обмежитися лише своєю проблемою виживання в тому
страшному для чесної людини світі. Коли юнак справді
опинився під обвалом і надій на його порятунок не було
(образок «Пісня урвалась»), душу Григорія «жаль гриз» і
«шматувала… совість» [2; 40]: адже він знав, що юнакові
«загрожує небезпека і нічого не зробив, щоб їй запобігти» (40).
Мисленнєвий процес у героя суперечливий: вважає, що Шубина
можна було б перехитрить, водночас запевняє, що Коліна зірка
вже не спалахнула б. І тут же категорично твердить: «Ніякого
Шубина. Сліпий випадок і більш нічого. Треба стерегтись, на
кожному кроці стерегтись» [2; 41].
Переобтяжений розмислами, працюючи в’яло, Колесник
пропустив, не підбив одного стояка, а коли, повернувшись,
замахнувся на нього сокирою, в очах «майнув огонь, мов
пролетіла зірка, як і тоді Коліна, прорізала вона всю товщу
надрів і погасла в глибокій прірві» [2; 41]. Цю візію герой
сприйняв як застереження для себе, розуміючи, що від одного
доторку сокирою до стояка він опиниться під обвалом. Та й
бригадир, і десятник волали, щоб він не ризикував, швидше43
вийшов із небезпечного місця. А Луніну Колесник заявив: він
знав, що Коля загине, але «не запобіг тому». Продовжуючи
перебувати у своєму міфічному світі, Колесник скарги дружини
на синів-бешкетників сприймає крізь призму сновидіння: «То
все пусте… Аби зорі їхні в небі мерехтіли» [2; 43].
Дев’ятий образок «Стеля, як хмара» і десятий «Жеребки»
– це випробування людської порядності Колесника. Незбитий
ним стояк, «набирає значення політичного» [2; 49], бо ж
затримується видобування вугілля. Це розуміють і бригадир, і
десятник, і сам кріпильник. Колесник усвідомлює, що йому
випадає поневіряння «по сибірських світах», але не потягне він
за собою невинних Луніна і Ворону. Кріпильник сам хоче йти
підривати патронами фатальний стояк, розуміючи, що живим,
можливо, й не вийде із штольні. Але краще, на його думку,
обрати фірму Шубина, яка «без допитів, без мордувань, без
знущання вириває твою душу» [2; 50]. А фірма Попова (символ
органу держбезпеки) катуватиме довго і жахливо. Проте
Колесник і стояк підірвав, і сам лишився живим, радіючи, що
обдурив і Шубина, і Попова. Але він помилився. Десятник, щоб
не відповідати за затримку процесу видобутку вугілля, скинув
провину на Луніна, а той, напевне, розповів і про сни
Колесника. Бригадира заарештовує людина в шкірянці із
району, коли він після зміни пізно ввечері хотів відвести
хворого кріпильника додому. А Колесник пройшов лікування,
отримав у нагороду ордер на костюм, два тижні відпочивав,
набираючись сил, і був заарештований тією ж особою у
шкірянці, коли нарешті вранці вийшов на роботу.
Дванадцятий образок «Тримайся, Григорію Колеснику!» –
це не розв’язка, а кульмінаційний момент у житті в’язня. Зараз
його свідомість не затьмарена жодним міфологічним образом.
Слідчий безапеляційно закидає шахтареві звинувачення: він є
членом добре законспірованої організації, яка має на меті
проводити «контрреволюційну, терористичну і шкідницьку
діяльність» [2; 62]. Героєві випадає або рятувати себе від тортур,
доповнюючи вже написаний протокол вигаданими фактами, 44
іменами спільників, або ж зберегти себе як особистість, не
вчинивши жодної підлості. Обирає друге і наставляє себе:
«Тримайся, Григорію Колеснику!» При цьому міфологічні
образи, які були рушійною силою його внутрішнього життя,
забезпечували відповідне розгортання психологічного сюжету,
зі свідомості зникають. Залишається гола реальність. І Колесник
заклопотаний тепер тільки особистим, родинним. Він жалкує:
коли везли його побіля хати, не подивився у вікно машини, а міг
би побачити дружину або синів. І тверезо оцінює свій стан: «Це
погано, що я хвилювався і не подивився. Хвилюватися мені не
можна» [2; 63]. Шахтар готує себе до герцю з хижою потворою
в особі слідчого і тих, хто буде його катувати.
Що ж випадає на долю зорі Колесника? Шубин показував
її, коли ще вона мерехтіла, а в штольні біля фатального стояка,
який став приводом для політичних арештів, кріпильник бачив
згасання зорі. Тепер перед ним лише один, земний ворог. Від
нього залежить, чи житиме Григорій Колесник.
Назва твору «Мерехтливі зорі» сприймається як символ
тієї маси людей, що ставали жертвами репресивно-каральної
машини більшовиків. Збагачуючи українську прозу новими,
ніким ще не освоєними темами, Гайворонський вдається і до
нових форм авторської естетичної свідомості, створивши
оригінальну психологічну повість.
Відображене письменником у художньо-літературному
творі слід доповнити окремими фактами із праці
З. Г. Лихолобової «Тоталітарний режим та політичні репресії в
Україні у другій половині 1930-х років (переважно на
матеріалах Донецького регіону)» [3]. Більшовицька влада з
метою власного утвердження систематично під різними гаслами
знищувала населення України, зокрема Донбасу. З Москви
спускалися ліміти щодо кількості репресованих на кожен регіон.
Так, у 1937 р. на Донецьку область було заплановано чотири
тисячі чоловік: одна тисяча підлягала розстрілу, а три тисячі –
засланню. На місцях парткоми і служби безпеки виходили зі
своїми зустрічними, значно збільшеними планами, які45
схвалювалися у верхах. Лише 1937 р. було репресовано в
Донецькій області 85 тисяч, з них 63 відсотки розстріляно (100).
«Мерехтливі зорі» Гайворонського, як і інші його твори,
сприйняті в контексті досліджень істориків, переконують: шлях,
який обрали наші теоретики і практики постмодернізму, не є
магістральним для української літератури. Мистецтво слова не
може позбутися історичності та національної сутності.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бахтин М. Автор и герой в эстетической деятельности. Проблема
отношения автора и героя // Эстетика словесного творчества. – М.,
1975 – С.7-180.
2. Гайворонський В. Мерехтливі зорі // А світ такий гарний… –
Буенос-Айрес, 1962 – С. 7-63.
3. Лихолобова З. Г. Тоталітарний режим та політичні репресії в
Україні у другій половині 1930-х років (переважно на матеріалах
Донецького регіону). – Донецьк, 2006 – 280с.