У середині 60-х років, укладаючи семитомне видання
своїх творів і редагуючи раніш написане, Леонід Перво­
майський нотує в щоденнику: «Переступати межі своїх мож­
ливостей— ось що треба поетові…»1. А до поезій, що зго­
дом стануть книжкою «Древо пізнання», долучається ще од­
на, в якій ця ж думка набуває узагальнюючого значення:
«А шо, як творчість — це рішучість перенестись через ме­
жу?» ‘2.
І це лише малий відбиток роздумів поета впродовж деся­
тиліть про сенс людського життя й самої творчості, це тільки
одне із свідчень вимогливості письменника до себе, що сти­
мулювала його висхідний рух шляхами повсякчасного до­
лання себе — «вчорашнього» і свідомого сходження до се­
бе — «завтрашнього».
Леонід Первомайський (Гуревич) народився в Коетянти-
нограді (тепер Красноград) на Полтавщині в родині реміс-
ника-палітурника. Вчився в початковій школі, трохи в
гімназії, потім у радянській семирічці, однак бурхливий по-
революційний час, розруха, нестатки в сім’ї не сприяли по­
дальшому навчанню,— високоосвіченою, ерудованою люди­
ною він став, оволодіваючи знаннями самотужки й уперто.
У шістнадцять літ він їде до Лубен, де й починає тралову
діяльність (працює робітником на цукроварні, завідує бібліо­
текою Будинку селянина, секретарює в редакції «Червоної
Лубенщини»). Тут-таки починає писати.
1926 р. Первомайський переїздить до Харкова, де пори­
нає в літературне життя. Він входить до письменницьких
угруповань «Молодняк» і ВУСПП, йогб вірші часто публікую-
‘ Первомайський Л. Творчий будень: Спомини, замітки. К-, 1967
С. 364.
2
Первомайський Л. Твори: В 7 т. К., 1985. Т. 1. С. 402.
77 ться в періодиці, оповідання й повісті (а він відчутно в цей
період тяжіє до прози) виходять друком окремими, хоч і не­
величкими книжечками,— їх за два-три роки назбиралося
понад десяток. Пробує себе в драматургії, його п’єси став­
ляться на сценах багатьох театрів.
Перша прозова збірка Л. Первомайського «Комса» ви­
йшла друком 1927 р. і містила два оповідання — «Комса»
та «За політику партії»; того ж року побачила світ повість
«Земля обітована». В них автор відображає складні процеси
перебудови свідомості молоді в цей перехідний період. У на­
ступних творах — повістях «Плями на сонці» та «Околиці» —
письменник розсуває коло своїх спостережень, зосереджує
увагу на соціальних конфліктах. В оповіданнях «В дев’ят­
надцятий рік», «Григор», «Парасолька Пінхуса-Моті» автор
звертається до теми громадянської війни. В основу сюжетів
цих творів покладено відновлені в пам’яті дитячі вражен­
ня, його особисте сприймання драматичних і заплутаних
подій у маленькому українському містечку.
Сюжетна основа перших п’єс Л. Первомайського «Ком-
мольці», «Невідомі солдати» (драматичним конфліктом і ро­
мантичною тональністю до них близька й поема «Трипільсь­
ка трагедія») —боротьба й загибель молодих бійців в ім’я
революції. Значної художньої вартості ці п’єси не мали. Уже
на порівняно вищому рівні творчих спромог письменник пи­
ше трагедію у віршах «Ваграмова ніч» (1933), у якій знову
повертається до подій бурхливого 1919 року.
Осібно в доробку письменника стоїть народна драма
«Олекса- Довбуш», що сягає своїм сюжетом далекої історії,
подій першої половини XVIII ст. в Карпатській Україні, і по­
будована на фольклорних джерелах. Цей твір засвідчив без­
сумнівну висхідну еволюцію Первомайського-драматурга.
І все ж справжнім покликанням Л. Первомайського стала по­
езія. Саме в ліриці як специфічному роді літератури він зміг
найповніше виявити властиву його натурі гостроту емоційно­
го сприймання дійсності, той стрімкий рух почуттів, який ви­
никає при напруженій роботі мислі, ту дедалі наростаючу
схильність до самоаналізу й чутливість до драматичних
колізій століття, які становили морально-психологічну до­
мінанту його творчої особистості.
Ранні поетичні твори, опубліковані в періодиці, відбили
характерні риси провідного напряму тогочасної поезії —
експресивність, «репортажність», схильність до маршових
ритмів, ламаного рядка. У багатьох із них відчувається
вплив конструктивізму. Цим усім позначені і його перші
збірки — «Терпкі яблука» (1929), «Промова на VIII з’їзді
ЛКСМУ» (1931), «Героїчні балади» (1932), «Моя весела мо­
лодість», «Пролог до гори» (1933).
78
Про еволюцію світосприймання Первомайського дають
наочне уявлення дві його збірки, що, опубліковані одна за
одною з невеликим інтервалом, увібрали в себе фактично все
краще з його поетичного доробку цілого десятиліття —
«Лірика. 1927—1934» (1935) і «Нова лірика. 1934—1937»
(1937). Наростає потяг до класичного вірша, змінюється
інтонаційний лад творів — від піднесеного, ораторського до
розмовного, роздумливого. Світ немовби набуває властивої
йому конкретності, постає перед поетом у своїй розмаїтості,
багатовимірності. До предмета, явища повертається його
справжній зміст і його ж властивості. Безтілесні абстракції
(«перепливаємо озеро минулого», «під зоряними линвами ос­
тудим лоб») обростають живою плоттю, відкриваються у
своєму природному значенні («одна зоря горить над морем
в передвечірній синій млі»). Це особливо помітно в пейза­
жах: природа відкривається в них як джерело краси та есте­
тичної насолоди.
Блакитна Рось, душі жива волога,
До диких скель і берегів крутих
В травневий день дійшла моя дорога,
І серця шум причаєно затих.
Солодкий час очей, повільні води —
Навкіл усе туманом пойнялось,
У присмерку вечірні небозводи,
В них спокій теж, вони так само Рось.
Дивитись вік, і вік не надивитись,
І тиші не наслухатися вік,
З цим обширом в одне душею злитись
І з течією цих блакитних рік…
Збірка «Барвінковий світ» (1940), де вміщена цитована
поезія, слушно вважається вищим досягненням довоєнної
творчості Л. Первомайського. Вона демонструє і зрослу пое­
тичну майстерність автора, і поглиблення його естетичних
почуттів. Саме із циклу «Вірші без назви», що ввійшов до
цієї книжки, від тих п’ятнадцяти поезій потягнуться незримі
ниті до трьох головних збірок, що стануть вершиною поетич­
ної творчості Л. Первомайського — «Уроків поезії», «Древа
пізнання», «Вчора і завтра».
З перших днів війни Л. Первомайський — у діючій армії
на посаді військового кореспондента — спочатку радіомов­
лення Південно-Західного фронту, а з березня 1943 р.— га­
зети «Правда». Його кореспонденції з місць боїв, а ще
більшою мірою його поезії відтворили правдиву історію тих
чотирьох літ; адже навіть у перших написаних про війну
віршах не було й грана того бездумного оптимізму, на який
спрямовувала літературу офіційна пропаганда.
# Величезне потрясіння, викликане драматичними катаклі-
змами перших місяців війни, загострило емоційні реакції по­
ета, стимулювало розвиток його непересічного ліричного та­
ланту, дало вихід ще не розкритим творчим можливостям.
Якраз у творах про війну дістала високохудожнє втілення
схильність Л. Первомайського до трагедійних конфліктів і
драматичних ситуацій, його здатність до сильних пережи­
вань і «струсів» душі. Про це яскраво свідчить його вірш
«Земля», написаний у жовтні сорок першого, під час відсту­
пу з України.
О, як бринить в дротах похмурий спів,
Як налітає вітер щохвилинно,
Як сонце падає на темний пруг степів,
За край землі твоєї, Україно!
Ця мить прощання з Україною відгукнулася болем і в
інших віршах поета 1941 р.— «Я зростав на оцій неспокійній
веселій землі», «Шляхи», «На Полтавщині»,— узагальнене
поняття патріотизму розкривається в них своїм суто людсь­
ким змістом, як любов до землі, де людина народилась і зро­
сла, де пізнала кохання і радість єднання з рідною приро­
дою. Отож тому заради неї, цієї землі, її свободи й щастя,
людина готова на тяжкі випробування, готова прийняти
смерть у битві з окупантом.
Під час війни Первомайським написано чимало ліро-епіч­
них творів, основу яких становить розповідь про певну по­
дію, про людей, з якими йому доводилося зустрічатися, про
їхні подвиги й будні («Подвиг», «День народження», «Со­
лов’ї», «Микола Шляховий», «Під Києвом», «Квітень»).
Вони ніби конкретизують історію війни, а власне історію лю­
дини на війні, і в цьому їхня найбільша цінність. І все ж са­
ме в ліриці, яка безпосередньо відтворювала власне поетове
чуття й переживання, його емоційний стан у тих чи інших
ситуаціях, найглибше розкрилася людська душа в її сприй­
нятті реалій тогочасної дійсності.
Яскраво виявлені в художньому слові «стани душі» поета,
котрі чи болем, чи потаємною надією, або й радісним прос­
вітленням реагували на навколишнє,— у воєнній ліриці від­
крилися найповніше. Але є в ній і вірші, метафорика яких
тісно пов’язана з українською фольклорною традицією, з ти­
ми символами, що здавна закорінені в народній свідомості. Се­
ред цих творів найвідомішою лишається «Пісенька», написа­
на 1942 р. в Сталінграді, де вирішувалася доля війни. У цій
межовій ситуації Первомайський якраз і шукає опори в на­
родній творчості як у чомусь одвічному, сталому, незрушно-
му. Твір побудовано на контрастах: «легковажна» назва, ба­
дьора ритміка — і трагедійний сюжет про смерть козака в
80
далекій стороні; оптимістичний рефрен «Не треба, не треба,
не треба тужить!» — і наростаюче драматичне напруження
останніх рядків, у яких цілком реальними, народженими тією
конкретною ситуацією сприймаються і «дальня дорога» — до
України, і «в серці тривога» — перед великою битвою, що
була попереду, а, може, й «тиха сльоза, що на віях дри­
жить…».
У поетичному доробку Л. Первомайського воєнного пе­
ріоду є чимало творів, написаних і в іншій, не трагедійній то­
нальності, з іншим психологічним настроєм. У них драматич­
на колізія тільки створює тло, на якому особливо виразно й
яскраво проступають притаманні українському народові мо­
гутня життєва сила, нев’януче життєлюбство й душевна ба­
дьорість, які, буває, виявляються в схильності до гумору,
доброго жарту — незважаючи на обставини, а часом і всу­
переч їм.
Із наближенням Перемоги в його поезію входять нові те­
ми, нові мотиви, і головним із них стає мотив торжества
життя в усьому багатстві його проявів. І якщо спочатку ці
вірші ще були позначені певною декларативністю («Ми ка­
жемо: після війни…», «Коли солдат повернеться додому» та
ін.), то щодалі вони набували рис філософсько-екзистенціа­
льного осмислення буття. Це розкривається в особливій
увазі до прекрасного предметного світу, до природи, у пал­
кому бажанні жити, щоб радіти з усього, що дано в цьому
світі людині, бо «немає кращого в житті понад життя са­
ме…» У циклі «Зелений дім», у вірші «Життя», багатьох
інших постає прониклива, до сердечного щему, картина при­
роди, а самі твори напоєні такою п’янкою радістю зустрічі
із «зеленим домом» краси, що не лишалося сумніву: після
страшного потрясіння душа людська починала відроджува­
тися для щастя.
Але ще довго й після війни поет, як і інші фронтовики,
живе спогадами про війну, знову й знову переживає її, ос­
мислює її уроки (збірка «Спомин про блискавку»). Вже по
війні він написав:
Я й досі себе почуваю солдатом,
Не тим, що ходжу ще в солдатській шинелі,
А досвідом серця надміру багатим,
Що б’є, як потік у розколинах скелі.
Цей досвід, набутий на війні, власне, й визначає по­
воєнну творчість Л. Первомайського, її гуманістичну спря­
мованість. Загострюється чутливість поета до людських
страждань, посилюється інтерес до тих психологічних про­
цесів, що духовно підносять людину. Поезії повоєнного часу,
81 оповідання, зібрані в книжках «Материн солодкий хліб»
(1960), «Замість віршів про кохання» (1962), відбивають су­
часність не так у її фактичних, ситуаційних виявах, як у мо­
рально-психологічних вимірах. У них відчутні ті зрушення
у свідомості людей і самого поета, що їх викликали відомі
події в країні другої половини 50-х — початку 60-х років,
спричинившись до помітної переоцінки цінностей. До особис­
того, але й усенародного досвіду воєнних літ додався досвід по­
воєнного часу, і все це трансформувалося в художньому
світобаченні письменника.
Воно виразно виявляється в цілісній морально-філо­
софській концепції роману «Дикий мед» (1963). Цей твір
цікавий насамперед глибинним проникненням у внутрішній
світ людини. Розповідаючи про долі героїв, відтворюючи
їхнє сприймання подій, їхню поведінку в різноманітних ситу­
аціях, показуючи духовну еволюцію, спричинену суворими
випробуваннями воєнного лихоліття, Первомайський, за
його власним визнанням, намагався «говорити відверто про
предмети важливі й основні в житті кожної людини, ставити
питання, які не перший день вимагають відповіді» ‘. Це
справді корінні питання людського буття: в чому полягає
призначення людини на землі? Що таке щастя? обов’язок?
совість? Де проходить межа, що розділяє два поняття — «бу­
ти людиною» і «здаватись людиною»?
Ці питання в тій чи іншій формі постають перед усіма
його героями. Іноді свою відповідь на них людина дає вже
першим свідомим кроком у житті, як генерал Костецький з
його культом совісті, і тоді вся подальша її поведінка при­
родно і мовби без зусиль визначається цією відповіддю;
це — щасливий варіант долі, хоч би якою важкою вона бу­
ла. Однак частіше людина довго й трудно йде до самої себе,
до усвідомлення свого місця в житті.
Про двох із них — Сербіна й Варвару Княжич — слід
сказати осібно: художньо-психологічний аналіз тут сягає ви­
сокого рівня. У довоєнні часи слідчому Сербіну довелося бу­
ти причетним до тих несправедливих акцій 30-х років, що чи­
нилися проти багатьох людей. З кожним роком він усе не­
щадніше аналізує свою тодішню поведінку. «Гаразд,— ду­
мав він тепер, перебуваючи на передовій,— хай я став таким
не з власної волі, а з примусу,— хіба це знімає з мене про­
вину? Хіба я не винний в тому, що дозволив себе примусити?
Не було виходу? …Я замкнув той вихід перед собою, і ніщо
тепер не може врятувати мене від власного суду, навіть те,
шо я добровільно пішов на фронт…»
1
Вопроси литературьі. 1980. № 8. С. 196—197.
82
Процес виростання людини буденної на людину духовно
багату простежує письменник на долі Варвари Княжич, го­
ловної героїні роману. Був час, коли Варвара жила «з за­
плющеними од щастя очима», існуючи в замкненому світі
свого кохання. Був і інший час в її житті — після несправед­
ливого арешту й розстрілу чоловіка, коли світ для неї пере­
творився на пустелю. Та якраз її власне горе і з’єднало її з
людьми, як почалася війна. «З першого ж дня війни, де б во­
на не була, скрізь її супроводило відчуття власної причет­
ності не тільки до страждань мільйонів людей, втягнутих у
незмовчну водоверть подій і катастроф, що зветься війною,
але й до страждань усього світу речей, рослин і тварин, що
оточують людину, живуть і страждають, борються і перема­
гають або ж гинуть разом з людьми».
Це почуття причетності до всього «на всій цій бідній і га­
ряче коханій землі» не тільки рятувало її від самоти, а й
сповнювало якоюсь новою силою; зростаючи, воно народжу­
вало в ній той моральний максималізм, який визначив її по­
дальше життя, інше розуміння його сенсу й нове уявлення
про щастя та обов’язок. Віднині щастя і обов’язок у її свідо­
мості назавжди злилися з об’ємним поняттям совісті.
Роман «Дикий мед» — твір багатоплановий, багатопроб-
лемний. І хоча тематично він зараховується до літератури
про Велику Вітчизняну війну,— своєю проблематикою, сво­
їм гуманістичним пафосом, утвердженням загальнолюдсь­
ких цінностей він щільно примикає до ряду творів про сучас­
ність.
Досвід роботи над прозою морально-філософською за
своїм спрямуванням (тут слід згадали й повість «Чорний
брід»)помітно сприяв посиленню філософського начала в
ліричній творчості Первомайського 60-х —• початку 70-х
років. Власне, в його поетичних творах цього періоду в ціло­
му переважає та ж таки проблематика: людина і її розумін­
ня щастя, обов’язку, совісті, справедливості; це можна бачи­
ти і в збірці «Спомин про блискавку», і в книжках «Уроки
поезії» (1968), «Древо пізнання» (1971), «Вчора і завтра»
(1974). Але в останніх трьох збірках, осмислюючи моральні
й філософські проблеми, поет виходить на вищі орбіти, охоп­
лює зором ширший простір землі й душі людської. Сенс бут­
тя; плин вічності й короткочасність існування людини на
землі; самопізнання як психологічний імпульс до «виростан­
ня душі»; життя — смерть — безсмертя; краса світу, краса
природи як побудник естетичної чутливості людини, джерело
емоційної наснаги,— ось лише частина тих питань, до яких
звертається думка поета.
83 Для чого живе людина?— до цього питання звертався І
поет і раніше, але тепер, дедалі глибше осмислюючи трагічні
колізії віку аж до загрози виживанню людства, він ставить
його інакше: що є людина у світі і всесвіті, чи не може вона
протидіяти силам зла і руйнації?
Невже цей світ існує поза мною
І не залежить від моїх зусиль?
Невже я тільки порошина темна
У вихорі скороминущих літ?
Людина мусить діяти, щоб побороти зло,— в цьому її
покликання, яке треба реалізувати в межах відведеного їй
часу. І, мабуть, не випадково в філософських роздумах пое­
та так часто виникає тема короткочасності людського жит­
тя — тема, взагалі широко розроблювана у філософській
ліриці, але у Л. Первомайського тепер — емоційно посилена
його власним відчуттям швидкоплинності літ. Наближається
час підведення підсумків — ця думка болючим нервом про­
ходить крізь його трикнижжя, вимагаючи від нього звіту —
як людини і як поета.
Оцінюючи своє життя, Первомайський головним кри­
терієм оцінки знову ж таки (як і в романі «Дикий мед») оби­
рає совість, яка стає для нього засобом морального очищен­
ня й покаяння. Звісно, «минулого не перебореш», воно ли­
шається з тобою разом з усіма хибними кроками й помилка­
ми, але важливо усвідомити й спокутувати їх. Та чи й тоді
можна від них звільнити свою душу?
Таким же чесним покаянням, навіяним власним поетовим
досвідом, у якому були й помилки і омани, є один із най-
інтимніших віршів Первомайського — «Рани»,—адже поет
говорить тут не про ті рани, що їх він сам зазнав колись —
«в боях з життям чи в битвах з вітряками»; нестерпного бо­
лю йому завдає жива пам’ять про неправедні вчинки, якими
він ранив інших людей і які тепер, як бумеранг, вернулися до
нього.
То озивається в твоїй душі тепер
Все, чим перед людьми т и завинив у світі.
Від цих смертельних ран ти й досі не помер? ,
Він звичкою вже став, твій біль несамовитий?
На терезах совісті зважує поет і свою творчу діяльність^
адже саме в ній він вбачав головний сенс свого буття на
землі. І саме в ній він мусив втілити себе. Роздуми Л. Перво­
майського про поезію, специфіку її впливу на серця й розум
людей, про майстерність художника — народжують вірші
глибокого ідейно-філософського звучання.
84
До поезій такої глибини Первомайський прийшов не од­
разу. У 30-ті роки, та й після війни він своїм творчим кредо
проголошував звеличення радянського життя, оспівування
подвигів і духовної краси нової людини. Та відтоді у свідо­
мості поета — як дрібки досвіду, як окремі спостереження,
зроблені в процесі роботи, як ретроспективно осмислювані
відчуття, починає нагромаджуватись те, що в період’напи
сання книжок «Уроки поезії», «Древо пізнання», «Вчора і
завтра» зцементується в єдине ціле й підготує грунт для гли­
боких художніх прозрінь та філософських одкровень.
У чому ж полягає головний сенс роздумів поета над сут
тю творчості? Мистецтво живиться думкою й чуттям худож­
ника, пульсує його кров’ю. Бо, творячи, він справді прагне,
Як річку в береги, укласти в твір
Кров, що, обливши мозок, б’ється в жилах…
Але є в цих книжках тема, філософське осмислення якої
поступово стає виявом найпотаємнішого переживання,
справжнього самопочуття поета. її можна визначити як
життя — смерть — безсмертя. І якщо в перших підходах до
неї поет розглядає її ще з філософською відстороненістю
(«Є сили смерті й сили сотворіння…»), то в подальшому пе­
редчуття власної смерті вносить у його поезії ту інтимну
сповідальність, за якої до глибини відкривається душа лю­
дини в найтяжчу, найтрагічнішу годину навічного розста­
вання з життям («Спідометр», «Дихання»). Щемливим жа­
лем за життям, якоюсь уже безнадійною надією перейнята
поезія «Срібний автобус»; смерть десь поруч, іще не тут, але
на звуки похоронного маршу вже «озивається глибоко в
серці потаємної тиші луна…». Такі твори, не втрачаючи ху­
дожньої довершеності, вже ніби переходять в іншу, не мис­
тецьку площину,— така правдивість, безпосередність вчу­
вається в кожному їхньому рядку, в кожному слові…
Культурно-мистецькі й літературні інтереси Первомайсь­
кого були широкі й різноманітні. Крім ліричних поезій і по­
ем, творів прозових і драматичних, його перу належить ро­
ман у віршах «Молодість Брата» (1947). Він писав твори
для дітей — вірші й казки, серед них окремими виданнями
побачили світ «Веселий сад» (1934), «Казка про Івана Годи­
на» (1939),«Малим і найменшим» (1955), «Хлопчисько
Онисько» (1956) та ін. Активно виступав він у пресі з
публіцистичними та літературно-критичними статтями. Ваго­
мий внесок Л. Первомайського в розвиток і вдосконалення
перекладацького мистецтва. Він звертався до творів Г. Гей-
не, Я. Неруди, Ш. Петефі, Фр. Війона, Лі Бо, О. Пушкіна
*№».
85 виявляючи непересічний хист до мистецтва перевтілення. Ве­
ликий резонанс мали його перекладні збірки «Слов’янські
балади» (1946), «З глибини. Балади народів світу» (1960).
Леонід Первомайський належав до тієї когорти першо­
рядних майстрів, чия творчість протягом піввіку визначала
обличчя української літератури, сприяючи її рухові та ху­
дожньо-естетичному збагаченню. Він помер 9 грудня 1973
року..