Вадим ОЛІФІРЕНКО,
кандидат педагогічних наук, доцент Донецького
національного університету, член Національної Спілки
письменників України
НАВЧАЛЬНА КНИЖКА З УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ПОВОЛЖЯ
Демократизація суспільного устрою у республіках
колишнього Радянського Союзу покликала до життя призабуту і
притлумлену владою потребу відкриття у східній діаспорі шкіл з
українською мовою навчання для тисяч дітей українського
походження.
Намітилося кілька шляхів відродження української освіти
в діаспорі: відкриття повнотижневих чи суботніх шкіл,
впровадження у школах, де вчаться діти українців, класів з
українською мовою навчання тощо.
Водночас, на нашу думку, плідною в освіті українських
дітей у східній діаспорі є ідея вивчення на уроках літератури у
місцях компактного проживання наших земляків творчості
українських письменників, які мали відношення до краю,
відобразили його у художніх творах. Такий літературно-191
краєзнавчий підхід сприятиме пробудженню національної
свідомості та історичної пам’яті українського молодого
покоління у східній діаспорі, не підміняючи, звичайно,
здобутків «великої» української літератури Тараса Шевченка,
Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та ін.
Як відомо, українські культурні традиції складалися
впродовж не одного століття не тільки в Україні, але й далеко за
її межами на Зеленому Клину (Далекий Схід), на Жовтому
Клину (Нижня Волга), на Малиновому Клину (Кубань) і на
Північній Слобожанщині та в інших місцях компактного
поселення українства.
Отже вчити дітей на місцевому краєвому художньому
(літературному) матеріалі – не нова ідея, що була актуалізована
у кінці 80-х років минулого століття, як у школах України, так і
в школах Росії у формі уроків «літератури рідного краю» або
«літературного краєзнавства».
Цю ідею варто розвивати і сьогодні і допомагати
українцям східної діаспори у створенні відповідних посібників,
підручників і хрестоматій. Тим паче, що для цього існує ряд
важливих підстав.
Так, зокрема, під впливом відродження української
духовності на Кубані першою серйозною заявкою на
ознайомлення дітей з українським художнім словом стало
включення ще на початку 90-х років Кубанським крайовим
управлінням освіти до реґіональних програм уроків літератури
рідного краю. У багатьох школах почалося вивчення творчої
спадщини Т.Шевченка, Марка Вовчка, які були пов’язані з
кубанським краєм життям і творчістю. Крім того, певна увага
стала приділятись творчості українських письменників-
кубанців, зокрема А. Головатому, Я. Кухаренку, В. Мові
(Лиманському), В. Півню, Я. Жарку, М. Канівецькому,
М. Дикарєву, П. Капельгородському, сучасним українським
письменникам Кубані.
Саме під впливом ситуації, що склалася на Кубані, було
укладено вченими В. Оліфіренком (Україна) і В. Чумаченком
(Краснодарський край) посібник-хрестоматію «Козак Мамай»
для школярів цього краю і видано 1998 р. Донецьким192
Українським Культурологічним центром (директор
В.С.Білецький).
Враховуючи відсутність на Кубані шкіл з українською
мовою навчання, автори розробили такий методичний шлях
укладання навчальної книжки: нариси про життєвий і творчий
шлях письменників та методичний апарат подаються
російською мовою, а тексти художніх творів – українською. При
цьому до художніх текстів додаються переклади важких для
сприймання слів.
Особливе місце у розвитку української літератури у
східній діаспорі займає творчість українських письменників,
пов’язаних з Поволжям, чи Жовтим Клином, як ці землі
назвали самі українці, що живуть там здавна. Ця творчість може
стати основою навчальної книжки для українських дітей
Поволжя. і ми відповідально вважаємо і для уроків літератури
рідного краю та літературного краєзнавства також у російських
та інших школах Поволжя.
Заселення Поволжя українцями та їхні культурні
досягнення викладено у краєзнавчих працях українця з
Поволжя Олександра Завального: «Самарские украинцы и
русская революция» (Самара, 1997); «Украина в моём сердце»
(2000) та ін.
Олександр Завальний сам і в співавторстві зі своїми
колегами за останні роки випустив кілька десятків книжок і
збірників на українську тематику: «Украинские этюды.
Страницы истории самаро-украинских отношений», видана
весною 1996 року, це видання мало для письменника, який
народився у російському місті Горькому, сина військового
журналіста, став волжанином не тільки за місцем проживання,
але і за вихованням, особливе значення. Під час її створення він
мов би повертається до своїх українських коренів, до того, що
пов’язувало його не тільки з батьками, а й з дідами і
прапрадідами.
„Українські етюди» Олександра Завального узагальнили
зібраний ним матеріал про самарських українців, про контакти
між регіонами України і Самарською областю РФ. Автор
розповів про відомих українських вчених, письменників, 193
артистів, громадсько-політичних діячів, пов’язаних з волзьким
краєм.
Сплеск діяльності українських письменників Поволжя
відбувся у 20-30-х роках минулого століття. Коли московський
комуністичний уряд орієнтувався на відроження культури
народів Росії, зокрема української меншини на території Росії та
в інших союзних республіках. У 20-х – початку 30-х років на
Поволжі розгорнулася українізація народної освіти та закладів
культури. Тут були відкриті українські школи, налагоджено
випуск україномовної преси, зокрема, в цей час видавалася
українська газета «Ленінові заповіти» (м. Саратов, редактор
Розумієнко. Вийшло 56 номерів.). У газеті друкувалися твори
українських авторів, творчість яких у зв’язку з репресіями
радянської влади проти українства згодом згорнулася як в
Україні, так і республіках СРСР.
Місцевою владою планувалося відкрити в Саратові
пролетарсько-колгоспну секцію українських письменників
московської організації «СІМ», якою керував Кость Буревій,
також планувалося відкриття фундаментальної і пересувної
української бібліотеки, Будинок української культури [1].
Під час 2-ї світової війнини у Поволжі знайшли притулок
евакуйовані із захопленої фашистами України робітники,
колгоспники, відомі українські письменники і діячі українського
мистецтва, вчені.
У 1943 році в Уфі жили 61 академік і член-кореспондент,
55 докторів наук АН України у Будинку спеціалістів на вулиці
Леніна, 2. Зараз у цьому будинку відкрито меморіальні дошки
відомому вченому П.П.Будникову і поетові-вченому П.Тичині.
Найактивнішу участь у розташуванні родин українських
письменників брав поет С.Кудаш, у квартирі якого знайшли
притулок дві родини – письменника П.Панча і директора
евакуйованого заводу. С.Кудаш писав:
Сходимся, братаемся мы ныне,
Как путники у общего костра;
Башкирия далекой Украине
Здесь простирает руку, как сестра…
Настанет день – и встретимся мы, братья, 194
Под сенью мира, в ясной тишине,
И вспомним бури воющие звуки,
Народный гнев и ран народных боль,
И вновь пожмем по-дружески вам руки.
Урядом Башкирії були вжиті заходи по забезпеченню
видавничою діяльністю наукових закладів АН України. В Уфі,
крім книжок, Виходили журнали «Вісник Академії наук України»,
«Інформаційний бюлетень», «Українська література» та ін. У 1943
році обсяг публікацій склав 229 др. арк. Перебування в Уфі
українських філологів стимулювало вивчення історії переселення,
мови і фольклору українців Башкирії.
Директор Інституту мови і літератури видатний
український поет, академік П.Г.Тичина вивчав історію
башкирської літератури. З допомогою башкирського
письменника і вченого А.Нарисова він за короткий час вивчив
башкирську мову і твори башкирського класика М.Гафурі читав
в оригіналі. Уже в січні 1942 р. на сесії Академії наук він
виступив з доповіддю про народного поета Башкирії і в тому ж
році написав книжку «Патріотизм у творчості М.Гафурі», яка
була видрукувана українською, башкірською і російською
мовами. Поет С.Кудаш відзначив, що ця книжка «стала для
молодих башкирських літературознавців і критиків прекрасним
образом в галузі літературознавчих досліджень».
В Уфі плідно працювали відомі українські поети і прозаїки
М.Рильський, В.Сосюра, І.Кочерга, Н. Рибак та ін. Вони
написали тут нові твори, що збагатили культуру українського
народу і благотворно вплинули на творчість башкирських колег.
За час перебування в Уфі українські літератори переклали
рідною мовою немало творів башкирських письменників. Були
надруковані вірші і поеми С.Кудаша, Б.Бікбая, Р.Нігматі,
Г.Амірі. У свою чергу, башкирські письменники перекладали
рідною мовою твори М.Рильського, П.Тичини, І.Кочерги.
Перебування у Башкирії у роки війни Амадемії наук
України, спілок письменників, композиторів, художників,
Державного академічного театру опери і балету України залишило
яскравий слід у духовному житті республіки, справило значний
вплив на розвиток культури і науки цього краю. 195
Існує ще один факт письменницького єднання українських
і російських письменників: 1980 року був виданий спільний
збірник полтавських і куйбишевських письменників «Крізь роки
і відстані» («Сквозь годы и расстояния), який став свідченням
спіьних інтересів письменників України і Поволжя.
Зараз на Волзі пишуть свої твори такі українські
письменники, як поет-байкар, інженер-хімік із Тольятті,
народжений у місті Охтирка Сумської області в Україні
Григорій Михайлович Яковенко, який став на початку 90-х
років засновником українського земляцтва «Дніпро», він також
був першим редактором відродженої у Поволжі української
газети «Думка».
Літературний доробок Яковенка складають сатиричний
цикл віршів-памфлетів «Моя шевченкіана». У 1997 році вийшов
друком у Петербурзі його перший збірник віршів «Гнів і сміх»,
в якому він зібрав частину своїх гуморесок. Головною справою
свого життя Яковенко вважає роботу над анекдоттичною
легендою «Козак Мамай серед монархів»(цей віршовий твір
обсягом 172 стор. (20, 4 умовних друкованих аркуші), над якою
поет працював кілька десятиліть. Цей твір був надрукований до
135-річчю товариства «Просвіта» у м. Рівному і в тому ж році
було поставлено на сцені Рівненського українського музично-
драматичного театру.
Легенда «Козак Мамай серед монархів» – плід авторського
бачення одного з найпопулярніших зразків української усної
народної творчості і народних малярів козака Мамая. Уцій
дотепно написаній віршованій повісті зроблена спроба оживити
мовчазного героя, що завмер на численній кількості народних
картин ХVІІ-XVІІІ століть, які малювали на дверях, стінах хат,
скринях, люльках, шафах, полотні та ін. Це – одна з легенд про
козака Мамая, про крах і моральне падіння заведених ним у
безвихідь монахів і гетьманів типу Тетерь, Брюховецьких і
Самойловичів, про яких Великий Кобзар сказав:
Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможні гетьмани… 196
Працюючи над цією анекдотичною легендою, Григорій
Якович, відповідно до своїх уявлень, прагнув у слові відтворити
образ українського Уленшпігеля, Робін Гуда, Ходжи
Насереддина або, скажімо, Хитрого Петра, тобто образи, які на
відміну від святих і канонізованих героїв, завжди мають людські
недоліки. Хоча «Козак Мамай» є оповіддю про середньовічних
монархів, автор повісті нагадує сучасним президентам: якщо
вони будуть зловживати владою, їх чекає така ганебна участь, як
царя, персидського шаха або татарського хана. Мамай у нього –
живий, що мандрує світами і закликає усіх нечестивців до
порядку.
На думку деяких філологів, «Козак Мамай» Г.Яковенка
може виявитись значним явищем в українській літературі
діаспори. Цей твір уже назвали новою Енеїдою (у порівнянні з
першим твором живою українською мовою І. Котляревського
«Енеїда»).
У Волгограді пише літературні твори поет з питомим
козачим прізвищем Олег Дерипаска і Раїса Яківна Линькова із
села Красний Яр під Волгоградом. З творчістю цих поетів
можна познайомитись на сайті «Місто над Волгою»
http://www.ukrautonomy.narod.ru/ukrainian.txt.
Свого часу стали відомими казкарями на весь Радянський
Союз брати Бондаренки Володимир і Веніамін. Із українського
села Преображенка Безенчуцького району Самарської області.
Брати написали 16 книжок, які вийшли у Москві, Ульяновську і
Самарі. Їхні казки друкувалися на сторінках дитячих журналів
«Мурзилка», «Весёлые картинки», «Пионер», а також у
журналах для дорослих «Нева» й «Огонёк». За казками братів
Бондаренків знято 15 мультфільмів, твори письменників
перекладалися болгарською, німецькою, узбецькою й
українською мовами. У казках Бондаренків відбився фольклор
українського населення села Преображенки, де брати виросли.
Брати є авторами багатьох віршів, деякі з них покладені на
музику. Перу Володимира Бондаренка належить роман
«Передгроззя» і збірник повістей «Дикого поля ягоди».
Казки братів Бондаренків можна прочитати в Інтернеті за
адресою: 197
http://ww.fictionbook.ru/author/bondarenko_vladimir_nikiforovich
/skazki_cherepahi_kiri_bum/
Висвітлений у цій статті літературно-краєзнавчий матеріал
має безпосереднє відношення до викладання літератури як у
школах Ураїни, так і Росії, особливо Поволжя. Розуміння
зв’язку російської й української літератур на землях Поволжя у
ХІХ-ХХ століттях розкриватиме як українцям, так і росіянам
духовне багатство рідного краю, значущість спілкування
культур різних народів – українців, росіян, татар, башкирів та ін.
Для українців важливо усвідомлювати, що вони не зайди
на цих землях, а мають глибокі культурні корені. Для шкіл
Поволжя значущість російсько-українських зв’язків можуе бути
реалізована на уроках літературного краєзнавства чи літератури
рідного краю, що зумовлюються вимогами регіонального
компоненту навчання.
У школах України поволзька тематика може бути
реалізована як додатковий матеріал до вивчення творчості таких
видатних українських письменників, які мали зв’язки з
Поволжям, це – В.Сосюра, П.Тичина, О.Довженко, І.Кочерга та
ін. А також цей матеріал може бути корисним для уроків
позакласного читання.
Крім окремих уроків можливі і факультативні заняття як у
школах Росії, так і України. Водночас необхідно визнати, що без
спеціального посібника-хрестоматії, укладеного з нарисів про
життєвий і творчий шлях українських письменників і відібраних
для вивчення їхніх творів, повноцінне вивчення традицій
українського літературного процесу на Поволжі не може бути
реалізованим.
ЛІТЕРАТУРА:
1.Сергійчук В. «Українізація» Росії. – К.: Українська видавнича
спілка, 2000. – С.217.
2. Тут використано матеріали сайту «Кобза»/http://kobza.com.ua/
index.php.