Марія ПЕРЕТЯТЬКО,
аспірант Донецького національного університету
СВОЄРІДНІСТЬ ОСМИСЛЕННЯ БІБЛІЙНИХ
ТЕКСТІВ У ПОЕЗІЇ Л. ТАЛАЛАЯ
Поетичне мислення Л.Талалая ґрунтується на глибинних
кодах, сформованих християнством. Його твори сповнені власне
релігійних переживань, на що звернули увагу В.Моренець,
І.Прокоф’єв та ін. Літературознавці, не акцентуючи уваги саме
на питанні про вплив Святого Письма на світовідчуття поета,
під час аналізу віршів Л.Талалая оперують власне біблійними
поняттями ( на зразок «апостольська здатність дякувати за
одпущене долею» [7, 24], «боротьба сил Добра і Зла за душу «
[8, 57] ). Розмірковуючи про новаторство та псевдоноваторство,
Л.Талалай зізнається, що релігійність є органічною складовою
його світогляду: «Я вже в тому віці, коли час від часу думається
про іншу неминучу сповідь, яка виключає будь-яке неправдиве
слово, якщо, звичайно, та сповідь перед Богом буде словесною»
[10, 12].
З’ясуванню специфіки мовнообразного мислення митця
приділяли увагу і В.Базилевський, і І.Дзюба, і О.Логвиненко й
інші критики. В.Моренець зазначив, що лірика Талалая наскрізь
промита нестримним часовим потоком, оскільки філософським
стрижнем поетичного світу митця є «значима тимчасовість» [7,
19]. В.Базилевський назвав домінантною складовою ліричної
сили Л.Талалая «ненасить у відтворенні мікрокосму, обертання
дрібниць у «золоті подробиці життя» «[2, 5].
О.Логвиненко відзначила душевність лірики митця, її
потужну енергетику, легкість і відточеність форми [6, 149]. На
думку І.Дзюби, найорганічніше самобутність поета виявилася
«насамперед у неповторному ладі його помічальності,
спостережливості, одушевленого зору» [4, 35]. Ці
спостереження не дають цілісного уявлення про своєрідність268
світовідчуття поета. Його творчий доробок належить, без
сумніву, до недостатньо поцінованих, що у значній мірі
обумовлює актуальність висловлених нами міркувань.
Мета нашого дослідження полягає в з’ясуванні специфіки
творчого осмислення Святого Письма Л.Талалаєм. Завдання
визначимо вужче: довести, що митець інтерпретує Біблію
відповідно до свого світосприйняття; простежити
трансформацію поетом вічних образів і сюжетів.
Зв’язок творчості митця зі Святим Письмом передусім
простежується на рівні філософсько-концептуальному, оскільки
його поезія на всіх етапах творчості наснажена духом
морального максималізму. Для віршів останніх збірок
характерним є прийом своєрідного діалогу з Богом, специфіка
якого полягає в тому, що ліричний герой, звертаючись до
Всевишнього, не претендує на отримання відповідей на свої
філософські запитання («Господи, чому воно так щвидко, /
Швидше, ніж навчилися ми жить?» [13, 17]), проте вірить, що
саме Бог є, зрештою, єдиним постійним співбесідником людини
взагалі і поета зокрема («Найсокровенніші слова, / Здається,
вишепчу не всує, / І чим душа моя жива, / Якщо не люди, Бог
почує» [13, 29]).
Біблійні образи Леонід Талалай сміливо вводить у
контекст сучасних для його ліричного героя подій і
переживань. «Загальновідомість Біблії забезпечує у структурі
літературного твору впізнаваність, тому зображуване в
художньому реалістично-життєподібному контексті вимагає
співставлення, порівняння конкретного, звичайного з
універсальним, сакральним» [1, 544], відповідно образна
система Святого Письма набуває специфічного трактування
згідно з цілями автора.
Так, один з найпоширеніших у творчому доробку
Л.Талалая мотив гріхопадіння фактично позбавлений елементу
негації. Біблійний пафос справедливого покарання за непослух,
репрезентований у зверненні Бога до Адама («І до Адама сказав
Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева,
що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через
тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого
життя» [3 – Книга Буття 3:17]), абсолютно нівелюється в поезії269
Л.Талалая «Змій». Ліричний герой цього твору, ідентифікований
як «справжнісінький Адам» [12, 122], наділяється ідилічними
епітетами на кшталт «одухотворений», а ситуація гріхопадіння
переноситься в суто побутову сферу – ліричний герой не встигає
познайомитися з дівчиною («Бо піднесла невчасно Єва /Для тебе
яблук золотих /Із перещепленого древа» [12, 122]). У контексті
цієї поезії специфічно переосмислюються і такі концептуальні
для історії гріхопадіння поняття, як «яблуко», «змій» та «рай».
Символічне біблійне яблуко трансформується в образ
звичайного плоду, що зумовлює відсутність негативних
асоціацій у ліричного героя ( «Спокійно яблуко їси» [12, 122]).
Образ змія, підступно-трагічний у біблійному першотексті,
переосмислюється митцем іронічно: він як неодмінна складова
тріади перших – Адам, Єва, змій – теж присутній, але у вигляді
типової дитячої забавки ( «І поглядаєш сумовито, /Як
намагається твій син /У небо змія запустити» [12, 122] ).
Відповідно переосмислюється й образ раю. Він постає
десакралізованим, втрачаючи свою сакральну антилокалізацію:
Леонід Талалай обмежує його універсальну сутність конкретним
епітетом «пляжний» ( «А над усім над пляжним раєм / Уже під
синове «ура!» /В глибокім небі змій літає» [12, 122] ).
Для ліричного героя Леоніда Талалая образ біблійного
яблука за своєю семантикою часто стає синонімом понятя
«знакова подія», причому ця подія необов’язково пов’язується з
негативними реаліями. Міркування митця, репрезентовані у
вітаїстичній поезії «Мить», співвідносять долі Адама та
Ньютона (як життєвий шлях осіб, першопоштовхом
кардинальних життєвих змін яких було яблуко). У свідомості
ліричного героя конструктивна функція яблука в житті
видатного вченого не менш важлива, ніж деструктивна в житті
Адама. Ліричний герой Л.Талалая зізнається: «І вірю: /Впаде
мені /Яблуко /В долю, /Як в долю Адама, /Як в долю Ньютона»
[11, 165]. Анафоричний елемент «як» вказує на позитивне
сприйняття обох подій.
У поезії «Тоді душа не знала слова» ситуація гріхопадіння
сприймається як типова модель стосунків між чоловіком і
жінкою, набуваючи значення узагальненості. Для ліричного
героя цього твору лише початок взаємин закоханих позбавлений270
гріховності, хоча й тоді вона (як неодмінна складова стосунків)
вже окреслюється («Ми посміхалися приховано, / Таїли в
поглядах тепло, / А наше яблуко гріховне / Тоді ще квіткою
було» [11, 363]). Інверсійна акцентація на епітеті «яблуко
гріховне» не зумовлює трактування цього образу як
негативного, оскільки весь медитативно-сповідальний лад поезії
налаштовує читача на сприйняття твору як приємного спогаду
про колишні почуття.
Для ліричного героя твору «Чорна година» світ постає як
сукупність циклічних явищ. Первородний гріх Адама та Єви,
згідно з його світосприйняттям, не лише розпочав історію
людства як такого, а й має її завершити. «Чорна година» (тобто
від’їзд) в житті конкретних мешканців села зумовлює трагічне
відчуття тотальної самотності, спустошення природного
оточення («Самотній пес дитячу люльку нюха» [11, 494], «Біліє
в ніч покинутий будинок» [11, 494] ). Деталізований опис саду
(«Важкі плоди іскряться від роси») спростовує ідилічність
семантики поняття «рай» щодо покинутого людьми місця.
«Яблуневий рай» за таких умов стає втіленням певної
абсурдності буття, оскільки «навіть змія в раї цім немає, / І
нікого плодами спокусить» [11, 494]. У свідомості ліричного
героя відбувається конотативна переакцентація біблійних
образів: ставиться під сумнів позитивна самодостатність раю й
утверджується винятковість образу змія як репрезентанта світу
живих істот.
Трансформації в поезії Л.Талалая зазнає легенда про
Каїна та Авеля. Обробка цього сюжету має давню традицію як
у світовій (Байрон), так і в українській літературі
(М.Костомаров, І.Франко, І.Багряний, В.Сосюра). Для творчого
переосмислення цієї історії у поезії Л.Талалая характерним є
явище інтерференції власне біблійних та народних,
апокрифічних, джерел, оскільки митець співвідносить злочин
Каїна з появою плям на місяці. На відміну від М.Костомарова,
І.Франка та ін., Л.Талалая цікавить не морально-етичний аспект
цієї проблеми. Митець вводить мотив братовбивства як
епізодичний у контекст власних розмірковувань чи
спостережень. 271
Поезія «Ось так і минає, іржавіє літо» відображає
інтроспективне занурення ліричного героя у власну душу. Він
осмислює своє життя з позицій сформованої людини похилого
віку. Усвідомлюючи, що прийшов час підсумовувати прожите,
ліричний герой намагається охарактеризувати свої враження від
світу. Наявність суто талалаївського пафосу вагомості кожної
миті в цьому випадку не сприяє утвердженню оптимістичного
світосприйняття. Картини, що постають в уяві ліричного героя,
мають виразний трагічно-апокаліптичний відтінок ( «тільки
порожній не клониться колос<…>, / І роду людського чорнішає
книга, / І нива бідніє, і чайка-небога / Уже не возносить квиління
до Бога» [13, 34]). Саме в такий контекст поет вводить
біблійний мотив братовбивства.
У Святому Письмі вбивство Авеля відображене як
процесуальна акція (3 – Буття 4:8. І говорив Каїн до Авеля, брата
свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля,
брата свого, і вбив його), Леонід Талалай подає цю подію як
констатацію (« І Каїном, що залишився без брата, / Сміється,
регоче півмісяць щербатий» [13, 34]), яка характеризує
приреченість безглуздого світу, оскільки «межа заростає між
злом і добром» [13, 34].
Образи Каїна та Авеля у творчому доробку митця не
завжди співвідносяться з виразно песимістичними картинами.
Поезія «Вечірній пейзаж» є типовим для Л.Талалая динамічним
описом краєвиду. Майстерно схоплені деталі вечірнього села (
«Птахи кружляють/ Над лугом розораним» [11, 202], «Хлопчик
на соняху, / Вирваним з коренем, / Не оглядаючись скаче у
світ» [11, 202]) доповнюють опис неба ( «Світиться в небі /
Ясний молодик, / Де не проявлені / Авель і Каїн, / Тільки
обведено / Коло біди» [11, 202]). Прикметним у цьому контексті
є ідилічний епітет «ясний молодик». Саме епітет створює
гармонійну картину світу, проте композиційний прийом
графічного членування останніх рядків акцентує увагу на
трагічній події братовбивства як такій, що присутня на всіх
етапах історії людства.
Безпосереднім запозиченням біблійного сюжету можна
вважати розвиток подій у поезії «Лотова дорога». Власне вже
назва орієнтує реципієнта на зіставлення вірша з Біблією. 272
Як і А.Ахматова у російській літературі, Л.Талалай
психологічно обґрунтовує поведінку Лотової дружини,
пояснюючи, якими причинами був зумовлений її непослух.
Біблійне джерело не подає відомостей про цю жінку як
особистість, у Святому Письмі її перетворення на стовп подано
як факт (3– Буття 19:26. А жінка його, Лотова, озирнулася позад
нього, і стала стовпом соляним!… ). Дружина Лота у творчому
доробку митця є передусім люблячою матір’ю, і саме думка про
покинуту вдома дитину змусила її озирнутися. Поет відображує
складний внутрішній стан роздвоєння: сфера власне свідомості
спонукає жінку до щирої молитви, проте згадка про дитину
належить до шару підсвідомого (на що вказує порівняння
«невідступно, як вина»), яке паралізує волю людини, що
формально зумовлює ситуацію непослуху. Л.Талалай не
обмежується змалюванням долі дружини, він, відповідно до
тексту Святого Письма, зображує трагедію всього роду.
Більш психологічно обґрунтованим, багатоплановим став
у цій поезії й образ Лота. На нашу думку, цей біблійний образ
репрезентує саме українську патріархальну свідомість,
необхідною складовою аксіологічної системи якої завжди була
виняткова хазяйновитість. Внутрішній конфлікт у душі Лота
зумовлений необхідністю перекреслити все своє попереднє
життя через наказ Бога. Порівняння у рядках «І, наче вісниці
біди, /Злякався думки про хазяйство, /Яке залишив назавжди»
[11, 460] підказує читачеві, наскільки важким для Лота було
усвідомлення зміни ціннісних пріоритетів. Але він, як і його
біблійний праобраз, залишався мужнім, думаючи передусім про
життя своєї сім’ї. Певний момент сумніву у Божій
справедливості був зумовлений втратою когось з рідних.
Трагізм цього моменту поглиблюється ситуацією незнання –
Лот іде попереду всіх, бачачи, що замість трьох тіней
найрідніших йому жінок залишилося всього дві.
У цю мить можна провести паралель між Лотом Талалая і
Йовом: Лот не втрачає віри в Бога по нещасті, але ніби починає
діалог з Богом («І, мов запитуючи вись, /Незрячим поглядом у
небо /Крізь вії в сажі подививсь»[11, 460]). Строфічна
організація поетичного матеріалу сприяла виокремленню рядка
«І не побачив там нікого» [11, 460], який накреслює подальший273
світоглядний злам у душі Лота щодо релігійності. У поезії
Талалая, на відміну від першоджерела, увагу приділено процесу
подорожі та світоглядним змінам персонажів, які й зумовлять
трагічний фінал. Поета не цікавить кінцева мета мандрівки,
омріяний біблійний Цоар у своєму творі він скептично (ще до
прибуття персонажів) співвідносить із тим притулком «на
безлюдді / Де лиш печера кам’яна, / В якій за трапезою буде /
Старий п’яніти од вина, /І пригада обличчя в сажі /І божевільний
доньки сміх , /Яка вночі до нього ляже / І першою учинить
гріх» [11, 461].
Образ Лотової дружини своєрідно переосмислюється в
поезії «Круті вали». Поява цього образу в контексті пейзажного
твору пояснюється асоціативністю людського мислення.
Органічна частина краєвиду Донеччини – кам’яна баба –
співвідноситься в уяві ліричного героя з трагічною долею
біблійної жінки («І, ніби Лотова дружина, /Біліє баба кам’яна»
[13, 70]). Митець розраховує на поінформованість реципієнта, а
тому ремінісцентне відсилання до першоджерела не
супроводжується жодним коментарем.
Л.Талалая цікавлять не лише образи й сюжети
П’ятикнижжя Мойсеєва, але й ідеї, висловлені у книгах
навчальних поетичних, зокрема в книзі Еклезіястовій (або
Книзі Пророка).
Біблійна думка про надзвичайний лад світобудови, де для
кожної дії відведено свій час, репрезентована в поезії «Притча
про каміння». Авторська жанрова ідентифікація вказує, що саме
Святе Письмо стало першопоштовхом до написання твору.
Абстрактно-дидактичне твердження про те, що є «час розкидати
каміння і час каміння громадити» [3 – Книга Пророка, 3:5]
трансформується в конкретну характеристику певного етапу
людського віку – зрілості, коли приходить час робити певні
висновки та підсумки (« Не гора підійшла, а пора, / Коли треба
збирати каміння» [12, 45]). Цей етап у ліричного героя
Л.Талалая не асоціюється з позитивними речами, оскільки є
антитетичним етапу молодості – порі виняткових мрій, коли
людина може дозволити собі висловлювати бажання на кшталт
«щоб до мене гора / Підійшла по моєму хотінню « [12, 45].
Реалізуючи пораду Еклезіяста, ліричний герой цієї поезії274
усвідомлює, що його час – час нестримного мрійництва – минув
назавжди, а тому сучасні процеси його не цікавлять, що
спонукає його зайняти споглядально-пасивну позицію у
власному житті ( «І дивлюся, як в стіни чужі / І моє закладають
каміння»[12, 45]).
Поезія «Хліб по воді», окрім промовистої назви, має й
епіграф з Книги Пророка «Хліб свій пускай по воді, бо по
багатьох днях знов знайдеш його». Специфікою цього
композиційного елементу є те, що він «формує читацьке
передрозуміння» [5, 54]. На думку Є.Козицької, ставлення
автора до висловленого в епіграфі може мати чотири основні
вияви: автор може погоджуватися з поглядами, висловленими в
епіграфі, просто розвивати тему, полемізувати з автором
епіграфічних рядків або дистанціюватися від них [5, 55-60]. Ми
вважаємо, що поезія «Хліб по воді» є синтезом двох виявів
авторського ставлення до позиції, висловленої в епіграфі.
Ліричний герой митця, усвідомлюючи гуманістичний пафос
Еклезіястової настанови, виконує заповіт ( « Прийшов, як тоді, /
Щоб хліб для онука /Пустить по воді»[11, 477] ). Для нього
важливою є віра в те, що «можливо, й журба попливе за водою»
[11, 477], оскільки концепція, репрезентована в Книзі Пророка, є
спроектованою в майбутнє. На цьому етапі думки ліричного
героя суголосні ідеям, висловленим в епіграфі: він сподівається
на щасливе майбутнє й певною мірою на духовне відродження.
Проте об’єктивні закони світу переконують у тому, що людина
завжди має зважати на специфіку тієї конкретної ситуації, у якій
вона опинилася. У певний момент ліричний герой розуміє
абсурдність своїх сподівань і – відповідно – дій, оскільки він
кидав хліб у «болото стояче…»[11, 477]. Кульмінаційні останні
рядки вказують на зміну у світовідчутті героя і знаменують етап
імпліцитної полеміки автора з думками, репрезентованими в
книзі Еклезіястовій.
У творчому доробку Л.Талалая набуває своєрідного
переосмислення й один з найрозповсюдженіших біблійних
сюжетів – історія повернення блудного сина. У поезії
«Блудний син» митець подає свою, модернізовану відповідно до
специфіки часу, версію повернення. Біблійна історія (Євангеліє
від Луки 15: 10-32) утверджує ідею Божого всепрощення при275
щирому каятті, оскільки «радість буває в Божих Анголів за
одного грішника, який кається» [3 – Євангеліє від Луки 15:10].
Л.Талалай не вказує на причини, які спонукали ліричного героя
цієї поезії залишити домівку, він змальовує вже власне мить
повернення. Формально вся поезія змальовує цю мить у дусі
біблійно-радісного фіналу. Ключові слова біблійного батька
(«Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був
мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! « [3 – Євангеліє від
Луки 15:32]), не маючи прямих аналогів у поезії Л.Талалая,
зумовлюють настроєвість твору. Проте характерна для митця
акцентація на деталях («Помітив, що дошка брудна» [11, 458])
вносить елемент руйнації у біблійну гармонійність стосунків
між батьками й сином. Момент інтроспекції ніби переконує
читача у завершенні поезії відповідно до першотексту, оскільки
син, «вслухаючись в рідні слова /Давно призабутої мови» [11,
458], згадував сакральні для української свідомості образи –
«свято Різдва, / І матір, і зірку ранкову». Зв’язок з Біблією на
рівні стилістичних фігур забезпечує полісиндетонність цих
рядків (за В.Сулимою, сполучник «і» «можна назвати біблійним
сполучником, який сам по собі кодує ідею загальної єдності
тексту і змісту Святого Письма» [9, 385]), яка сприяє
утвердженню думки про щасливий фінал. Проте промовиста
антирелігійна дія сина (яку можна кваліфікувати як момент
вагання) – « Та погляд одвів од кутка, /Де свічка під Богом
горіла» [11, 458] набуває відповідного продовження в
кульмінаційних кінцевих рядках : «Вдивлявся лише у пітьму, / В
якій приховала світлиця /Усе, що від батька йому / Вже скоро у
спадок лишиться» [11, 458]. Таким чином біблійна ідея про
духовне відродження людини зазнає сутєвих змін відповідно до
вимог матеріалістичного суспільства.
Отже, Л.Талалай сприймає Біблію як невичерпне джерело
сюжетів і образів на всіх етапах творчого шляху. Ліричний
герой переважної більшості поезій митця є людиною з
народно-релігійним світоглядом, яка сповідує принципи
біблійної моралі. У ряді поезій вплив Святого Письма
простежується не лише на рівні філософсько-
концептуальному, а й на сюжетно-образному. Специфікою
абсорбації біблійного матеріалу в поезіїї Л.Талалая є276
переакцентація на суттєві саме для митця деталі. Відповідно до
власного світовідчуття поет позбавляє ситуацію гріхопадіння
негативного трактування, ввівши її у сучасний побутовий
контекст, оскільки він сприймає її як характерну модель
стосунків між чоловіком і жінкою чи ототожнює з емоційно-
нейтральним поняттям на кшталт «знакова подія». Трагічна
історія братовбивства може трансформуватися у творчому
доробку митця в елемент пейзажу, який не потребує
авторських коментарів. Психологічного обґрунтування
зазнають вчинки як Лотової дружини, так і самого Лота,
причому обидва наділяються традиційно позитивними для
української свідомості рисами. Водночас асоціативні
властивості мислення дозволяють поетові співвіднести
біблійний образ з реаліями батьківщини, поєднавши таким
чином універсальну історію Святого Письма з історією
конкретного топосу. Експліцитно приймаючи абстрактно-
дидактичні ідеї, репрезентовані у книзі Еклезіястовій,
Л.Талалай імпліцитно полемізує з ними, вказуючи на
необхідність коригування давніх істин відповідно до реальних
умов життя. Ідеалістична концепція духовного відродження
людини реалізується у творчому доробку митця у максимально
реалістичну історію, яка є типовою для людства на сучасному
етапі розвитку. Поезія Л.Талалая характеризується
контрастністю зовнішнього і внутрішнього, яка зумовлює
невідповідність простоти художньої форми філософській
глибині думки. Своєрідність осмислення біблійного матеріалу
переконливо доводить оригінальність мовнообразного
мислення поета.
Перспективою розвитку теми цього дослідження є
зіставлення біблійних образів у поезії Л.Талалая з творами його
сучасників з метою виявлення специфіки трансформації вічних
мотивів відповідно до світосприйняття конкретних авторів. 277
ЛІТЕРАТУРА:
1. Антофійчук В. Своєрідність трансформації євангельського
сюжетно-образного матеріалу в українській літературі ХХ ст. //
Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових
праць Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від
дня заснування кафедри української словесності у Львівському
університеті. – Львів: Світ, 1999. – Ч.1. – С. 544-551.
2. Базилевський В. Похвала Леоніду Талалаю з нагоди його 60-
річного ювілею // ЛУ. – 2001. – №42. – С.5.
3. Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. –
К.: Укр. Бібл. товариство, 2002. – 1376 с.
4. Дзюба І. «…І вічні питання до білого світу». Нотатки про лірику
Леоніда Талалая // Січ. – 1992. – № 2. – С.33-37.
5. Козицкая Е. Эпиграф и текст: о механизме смыслообразования//
Литературный текст: проблемы и методы исследования / «Свое» и
«чужое» слово в художественном тексте: Сб. науч. тр. – Тверь: Твер.
гос. ун-т, 1999. – Вып. V. – С.53-60.
6. Логвиненко О. Мить щасливого страждання у ліриці Леоніда
Талалая // Вітчизна. – 2000. – № 7-8. – С. 148-149.
7. Моренець В. Істина – в дорозі // Талалай Л. Вибране. – К.:
Дніпро, 1991. – С.3-20.
8. Прокоф’єв І. Інтуїтивні начала у віршах Леоніда Талалая // Слово
і час. – 2001. – № 6. – С.52-58.
9. Сулима В. Біблія і українська література: Навч. посібник. – К.:
Освіта, 1998. – 400 с.
10. Талалай Л. Коли заговорить душа // Слово просвіти. – 4.7(85). –
2001. – С. 12-13.
11. Талалай Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1991. – 541 с.
12. Талалай Л. Наодинці зі світом. – К.: Молодь, 1986. – 144 с.
13. Талалай Л. Потік води живої. – К.: Укр. письменник, 1999. – 125 с.