Проблема співвідношення лексичних і фразеологічних одиниць
представлена у мовознавстві теоріями еквівалентності і
співвіднесеності. Слова й фраземи за теорією еквівалентності інтерпретуються
як функціонально рівнозначні одиниці. У ролі основного аргумента
тут використовується лексико-фразеологічна синоніміка. Наприклад:
1) Веселий, як весняне сонце, верткий, наче в’юн, жвавий, аж шкура
на ньому горить — хто ж це такий є серед яблунівських дядьків чи
парубків? (Є. Г.); 2) Який же він радий тоді був: землі під собою не чув
(В. К.). Фраземи наче в’юн, аж шкура на ньому горить, землі під
собою не чув виступають синонімами до слів верткий, жвавий, радий.
Однак синонімічні відношення лише показують
функціонально-семантичну близькість одиниць лексичного і фразеологічного рівнів, але
не переконують у їх еквівалентності, оскільки «два мовленнєвих
факти ніколи не бувають абсолютно синонімічними» [23, с. 44]. Тому
доцільніше дотримуватися теорії співвіднесеності слів і ФО, де вони
визнаються відмінними в семантичному, граматичному і
функціонально-стилістичному відношенні, хоч і співвідносними за кожним
із названих параметрів. їх співвідносна відмінність зумовлюється
специфікою референції цих одиниць.
За відношенням до позначуваної дійсності слова і фраземи
розподіляються за певними тематичними полями. Тематичне поле
утворюється сукупністю номінативних знаків, які служать найменуваннями
15
реалій певної денотативної сфери.,„У сучасних лінгвістичних працях
лексика і фраземіка або об’єднуються в спільні, лексико-фразеологіч-
ні, тематичні поля [135, с. З—5], або розподіляються за різними
тематичними полями [167, с. 117; 181, с. 4—15].
На нашу думку, слова і ФО, виконуючи у мові специфічні
ономатологічні функції [181, с. 4], утворюють відносно самостійні
тематичні поля, які мають, безперечно, численні точки перетину. ФО
належать, як правило, до тих понятійних сфер, які пов’язані з емоційно-
експресивним станом людини або з тими аспектами її діяльності, які
характеризуються якісними й модально-оцінювальними
ідеографічними категоріями. Наприклад: виїденого яйця не вартий — «нічого
не варта справа», вийти в люди — «домогтися певного становища в
суспільстві», йти своєю дорогою — «діяти незалежно, самостійно», ні
пава ні гава — «той, хто відійшов від одних і не пристав до інших»,
збитися з ніг — «утомитися, виснажитися».
Аналіз показав, що всі фраземи української мови розподіляються
за . тематичними полями двох понятійних сфер — «людина» (88 %)
і «всесвіт і людина» (12 %). На відміну від лексики, ФО не
утворюють тематичних полів понятійної сфери «всесвіт», «небо й
атмосфера», «земля», «рослинний світ», «тваринний світ», а також тематичного
поля «наука і техніка» (понятійної сфери «всесвіт і людина»). Крім
того, фраземи не називають конкретних предметів, родинних стосунків,
частин тіла.
Визначаючи екстралінгвістичну сутність тематичних полів, різні
дослідники неоднозначно інтерпретують семантичні відношення між
їхніми конституентами. Так, Ф. П. Філін стверджує, що між ними
існують «нейтральні», або «нульові», семантичні зв’язки [162, с. 136],
інші вчені дотримуються протилежних поглядів [64]. Дискусійність
у цьому питанні виникає, як нам уявляється, внаслідок різного
розуміння статусу денотативних сем, їх відношення до семантичної
структури мовних одиниць. На нашу думку, денотативні семи як смислові
елементи відображених у свідомості об’єктів номінації — компоненти
семантичної структури і слів, і ФО. Тому спільність таких
денотативних сем у різних конституентів тематичного поля свідчить про
наявність між ними певних семантичних зв’язків.
У межах тематичних полів фразем можна виділити фразеосеман-
тичні групи (ФСГ) — семантичні парадигми фразем, які виражають
споріднені поняття. В основі таких фраземних угрупувань лежать
синонімічні, антонімічні і полісемантичні зв’язки.
Здебільшого ФСГ — це складові частини
інтелектуально-емоційного й атрибутивно-модального тематичного поля. Фраземи
інтелектуально-емоційного тематичного поля виражають різноманітні
аспекти пізнавальної діяльності людини, за якими виділяються ФСГ з
такими узагальненими значеннями: 1) «зовнішні і внутрішні відчуття»:
бити (шибати) в ніс, білим світом нудити, брати близько до серця,
виймати душу (серце); 2) «зорові і слухові сприйняття»: бачити не
16
далі свого носа, говорити різними мовами, зміряти очима, очі
розбігаються, вухо ріже; 3) «мислення»: братися за розум, голова варить, каша
в голові, вилетіло з голови; 4) «мовленнєву діяльність»: байки правити,
кидати слова на вітер, розв’язувати язика; 5) «соціальне становище»:
без роду і племені, ні кола ні двора, висіти на шиї, висмоктувати соки,
гнути шию, жити на широку ногу, сьома вода на киселі; 6) «риси
характеру»: великий колібінатор, господар свого слова, гострий на язик,
дволикий Янус, ні риба ні м’ясо; 7) «модально-оцінювальні
характеристики»: біла ворона (гава), білими нитками шито, велика (птаха)
птиця, відкраяна скиба, ні пава ні гава, ні за холодну воду не братися,
на живу нитку; 8) «емоційно-вольова діяльність»: без ножа різати,
битися як риба об лід, бісики пускати, брати бика за роги, брати в руки
(в шори), точити зуби (зуб); 9) «фізичний вплив»: буханцями
годувати, давати по шапці, давати прикурити, зігнути в баранячий ріг,
намилити чуба; 10) «фізичний стан»: без задніх ніг, здоровий як бик,
на ладан дише, очі рогом лізуть, з ніг падати; 11) «психічний стан»:
виходити з себе, виливати душу, осушувати сльози, бути на сьомому
небі.
Атрибутивно-модальне тематичне поле членується на ФСГ, які
співвідносяться з узагальненими поняттями міри, що
використовуються у виробничій і суспільній діяльності людей. ФСГ цього
тематичного поля групуються, як правило, за певними бінарними
опозиціями: 1) «швидко — повільно»: космічна швидкість, ухопити шилом
патоки, скільки сили (бігти, їхати), на скору руч, натискувати на всі
педалі, на семи вітрах — ледве ноги волочити, як мокре горить; 2)
«далеко — близько»: за тридев’ять земель, у тридев’ятому царстві, не
близький світ, скільки сягає око, сім верст до небес і все пішки, світ
за очі — рукою подати, під носом, під рукою, на очах, під боком;
3) «багато — мало»: кури не клюють (про гроші), хоч греблю гати,
сьорбнути багато горя (лиха, біди), скільки влізе, ніде (й) курці
клюнути — хоч покотись, як виметено, нуль ціна, нуль без палички, ані
краплі, з мізинець; 4) «великий — малий»: як пирятинська
(чугуївська, мальована) верства — три вершки од горшка; 5) «довго —
скоро»: скільки зим скільки літ, не одна вода спливе, довга пісня — недовго
ряст топтати, лічені дні, не за горами.
ФСГ членуються на семантичні підгрупи, члени яких пов’язані
опозитивними відношеннями схожості або протиставлення [77,
с. 103]. У цьому виявляється конструктивна спільність ЛСГ і ФСГ.
Однак характер опозицій схожості і протиставлення в лексиці і фра-
земіці різний. Так, синоніміка фразем — членів однієї й тієї ж ФСГ —
порівняно з лексичними синонімами має ряд специфічних ознак.
У синонімічному ряді слів можна виділити домінанту, від якої
«відходять» інші члени синонімічного ряду. Наприклад: н а по л є г л и-
вий — настійний, завзятий, настійливий, напосідливий;
збудувати — змурувати, спорудити, поставити, укласти, вишикувати,
спланувати. Домінанту фразеологічних синонімів визначити немож-
17
ливо, оскільки всі члени синонімічного ряду фразем відзначаються
однаковим характером відношень до відповідної понятійної сфери.
Пор.: драти, (дерти, лупити) дві (три) шкури, вижимати соки
(піт), висисати кров —«безжалісно, нещадно експлуатувати»; ламати
шапку, крутити хвостом, гнути спину (перед ким-н.), витися
в’юном, облизувати п’яти, заглядати в очі, ходити на задніх лапах —
«принижуватися, догоджаючи комусь»; носити воду решетом,
переливати з пустого в порожне, товкти воду в ступі — «безцільно,
безрезультатно працювати».
На відміну від денотативного протиставлення в системі лексичних
антонімів, антонімічні відношення у ФСГ поділяються на два типи:
1) фраземи, які протиставляються за семантичною темою, тобто за
архісемою, і 2) фраземи, які протиставляються за диференціальними
семами. Пор.: 1) жити (зажити) душа в душу — «дружно» і жити
як кішка з собакою— «в постійних чварах»; надівати маску (машкару,
личину) — «намагатися приховати своє справжнє обличчя» і зняти
(маску, машкару, личину) — «виявити свою суть, своє справжнє
обличчя»; 2) розкрити (розтулити) рота — «заговорити» і у рот води
набрати — «замовкнути»; язиком чесати — «багато говорити» і ні пари
з уст — «зовсім не говорити, мовчати».
Конституенти ФСГ відзначаються також своєрідним виявом
багатозначності. Порівняно з лексичною полісемією фраземна
багатозначність — менш частотне явище, кількісно фразео-семантичні
варіанти (ФСВ) полісемічної фраземи значно поступаються перед ЛСВ
багатозначного слова. Пор.: переучувати — 1) «учити кого-н. заново,
по-іншому», 2) «учити що-н. ще раз, повторно»; 3) «учити більше, ніж
слід»; 4) «учити всіх або багатьох»; 5) «вивчати все або багато чого-н.»;
ловити на слові — 1) «примушувати когось виконати обіцяне, сказане»;
2) «знаходити протиріччя у словах співбесідника»; пролити кроз —
1) «загинути за кого-н., за що-н.»; 2) «страчувати, карати на смерть»;
дев’ятийвал— 1) «грізна, незборима сила»; 2) «найвищий вияв чогось».
Смислова єдність ФСВ не настільки міцна, щоб вони не могли належати
до різних ФСГ. Це відбивається певним чином і на їх граматичних
властивостях. Так, фразема пролити (лити) кров у ФСВ «гинути,
страждати» керує знахідним відмінком (пролити кров за що), а ФСВ
«піддавати смерті, страчувати» — родовим відмінком (проливати кров
чию, кого).
Отже, тематичні поля на лексичному і фразеологічному рівні
утворюють відносно самостійні мікросистеми, які, однак, пов’язуються
між собою денотативно-понятійними і семантичними відповідностями.
Денотативио-понятійні відповідності зумовлюються логічними
зв’язками об’єктів первинної (лексичної) і вторинної (фразеологічної)
номінації. Семантичні кореляції виявляються у функціональній
співвіднесеності лексичних і фразеологічних значень.