Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 р. в с. Заче-
пилівці на Полтавщині. Після закінчення середньої школи
вступає на факультет журналістики Київського університету
(1953), а 1958 р. починає роботу в редакції газети «Молодь
України». Як журналіст він часто їздить у відрядження, зо­
крема на будівництво Лисичанського хімкомбінату, про ньо­
го ж і про молоде тоді місто Сєвєродонецьк друкує в газеті
серію нарисів та видає документальну повість «За Сівер-
ським Дінцем» (1959). А 1962 р. з’явилась перша збірка пое­
зій — «Б’ють у крицю ковалі». «Була вона,— зауважить зго­
дом,— така собі, за винятком кількох віршів»1.
1
Співати своїм голосом // Олійник Б. Планета поезія. К, 1983. С. 181.
147 Вже тоді окреслюється коло панівних ідей і художніх
принципів, публіцистично декларується відданість комуніс­
тичним ідеалам. Так, у «Легенді про гілку бузкову» в дусі
радянської революційної романтики, взорованої на «Грена­
ду» М. Свєтлова, розробляється фактично той самий сюжет
про смерть українського хлопця, воїна інтербригади в да­
лекій Іспанії.
Домінантою другої збірки — «Двадцятий вал» (1964),
відзначеної Республіканською комсомольською премією ім.
М. Островського,— стає поєднання героїчного й буденного,
високого й приземленого. У добу нарощування науково-тех­
нічних здобутків поет прагне сказати своє слово про людину,
здатну прокладати дороги в космос, пізнавати мікросвіт
фізичних речей і водночас якнайглибше вкорінюватися в
рідний грунт, в історичний досвід народного життя. Так, до­
копуючись суті «Щастя» (це назва одного з ранніх віршів),
поет говорить про здобутки таланту і генія людини, наголо­
шує, що поряд із досягненнями космонавтів («Найкращі
пісні — героям, і квіти найкращі — їм») має належно ціну­
ватись і праця хлібороба? тракториста, що «плугами Гортає
рахманні скиби» землі. Це, власне, варіація на ту ж тему,
що й Симоненкові «Дума про щастя», «Піч», «Баба Онися»,
а в І. Драча — «Балада про Сар’янів та Ван-Гогів», «Дві се­
стри» та ін.
Не купуйте теми в магазинах,
Не шукайте істину у пальці,—
В картузах, у вицвілих хустинах
Ходять теми на роботу вранці.
Синій птах не в мареві Атлантики,
І не в екзотичному Коломбо…
Косять жито стомлені романтики
У неромантичних робах.
П. Тичина, маючи на увазі цей вірш, занотував якось
удосвіта: «Знайти в попередніх номерах газет Бориса Олій­
ника вірш. Він хороший, цей вірш. Написати йому. 5-та го­
дина ранку 19/ХГ62» ‘.
І далі поряд із Драчевими та Симоненковими героями —
дядьками, тітками, дідами, з’являються й Олійникові, як-от
хворий хлібороб («Про хоробрість»), чи інвалід з фронту,
чесна людина («Дядько Яків»), або ж скромна вчителька
(«Формула»).
На перших порах у Б. Олійника відчувається брак філо­
софської глибини, різнобічності в погляді на світ, вільної
розкутості та природності в ліричних роздумах над подіями
1
Тичина П. Із щоденникових записів. К-, 1981. С. 321.
148
та явищами сучасності. У наступних збірках — «Вибір»
(1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973),
укладених за принципом ідейно-тематичної та композиційної
цілісності, автор дедалі більше утверджується на позиціях
ригоризму, майстерно й небезталанно, але й не без ілюстра­
тивності шукає визначальних громадянських, політичних,
морально-етичних тем. Зокрема, декларується вибір єдино
правильної, ідейно непохитної громадянської позиції, наго­
лошується на необхідності об’єднання помислів, поривань та
інтересів людей різних поколінь:
Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і одвічне коло.
Ми засіваємо житейське поле,
. І не на день минущий — на віки.
Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо наша кров пульсує в нашій долі…
Батьки і діти… Діти і батьки…
Нам нічого ділить на спільнім полі.
І все ж попри такі риторично-ідилічні пасажі драматизм
вираження почувань людини, конфліктність, зіткнення різ­
них духовних начал у багатьох його творах — «Балада про
вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засто­
рога», вірші з циклу «Коло» — проявляються досить вираз­
но, зокрема ті, що спрямовані проти пристосовництва, егоїз­
му, міщанської корисливості.
Своїм соціально-філософським роздумам поет надає роз-
важливо-непоспішливої, ліричної, лірико-іронічної і навіть
лірико-пародійної форми (останнє, наприклад, спостерігає­
мо у вірші «Стою на землі»). Введення ж у художній текст
прозаїзмів, влучних висловів з народного побутового мов­
лення, прямої та діалогічної мови, зміна канонічної метри­
ки за допомогою пауз, недомовленості надає віршеві довір­
ливих природних інтонацій.
У пору зрілості Б. Олійник дедалі більше політизується,
що засвідчують такі твори, як «Мавзолей Володимира Ле­
ніна», «Пізнання», «Гора (Роздум)», «Комуністи», «Кредо
(Кантата)» тощо. Йдеться в них про Леніна, комуністів і,
осяжніше,— про шлях молодої людини (в її образі найпер­
ше бачиться сам поет) до пізнання цих постатей і прилучен­
ня до їхньої революційної справи. Це сповна відповідало то­
гочасній атмосфері й недаремно дістало гучне офіційне ви­
знання. А проте багатьом його влучним і афористичним ви­
словам випало звучати по-іншому. Так, у циклі «Комуністи»
рядки про «пільги», «права»,— як усі, мовляв, комуністи
вміють жити, та «не всі, як вони, уміють вмирати»,— нежда­
но набувають і одверто іронічного змісту. Адже в кінці
149 80-х — на початку 90-х років у світлі гласності постали га­
небні факти й тенденції переродження керівної номенклату­
ри у касту набувателів, політичних лицемірів, кар’єристів,
творців і натхненників нових культів особи і культиків.
Традиційне для тогочасного художньо-пропагандистсько­
го стилю «відкриття Америки» ознаменував цикл віршів
Б. Олійника «Від Білої хати до Білого дому…», вміщений у
збірці «Заклинання вогню» (1978). В основу циклу лягли
враження від перебування у США в складі делегації Україн­
ської РСР на XXX сесії Генеральної асамблеї ООН. Тут і
неодмінний осуд «їхніх звичаїв», і викриття буржуазних
політиків, які ревно служать великому капіталу, постійно
перебуваючи під його контролем («В рамі прицілу»), і за­
свідчення авторської ідейної переконаності та непідкупності.
Тут і оригінальні, суто олійниківські, художні знахідки. Ав­
тор майстерно змінює регістри, тембри та ритми мовлення,
досягаючи певної розкутості «обов’язкової програми», що
вимагалася в таких випадках.
Сюжетно-композиційна стрункість і змістова зумов­
леність розгортання ліричної теми характерні й для інших
Олійникових циклів — «Сковорода і світ», «Досвід», «На
лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесю Гончару», «Сиве
сонце моє. Пам’яті матері». Своєю вагомістю та художньою
своєрідністю в цьому переліку вирізняються «Досвід» і «Си­
ве сонце моє».
У першому з них ліричний герой поета відкриває мораль­
но-етичний досвід, надбаний особистістю на її життєвому
шляху, виснуваний з різних ситуацій — соціальних, мораль­
но-побутових і духовних, сучасних та історичних. Тут особ­
лива роль належить ліричним монологам, у яких він гово­
рить про настання пори творчих розмислів і найвищої від­
повідальності людини перед собою і сучасниками: «Все лег­
ше свій відступ від юних замрій зрозуміть, Все важче і важ­
че той відступ прощати»; «Все нижче відсоток, рокований
на помилки, І так неймовірно зроста їхня вартість!» («Літа
вже не мчать…»). Мотиви відповідальності перед людьми
й вимогливості до себе — провідні у згадуваному циклі.
Поетові вдаються вірші медитативного характеру з їх
сповідями, деклараціями, осмисленням різних життєвих
колізій та ситуацій. Для творів цього роду характерний
вірш «Був чоловік… І — нема…», пройнятий болем за
людину, яку забирає невблаганна смерть: «Літо й весна —
по колу. А чоловіка — нема… Страшно не те, що нема. А що
й не буде ж ніколи!» Поезію «Погоня… І постріл…» витри­
мано в дусі фольклорної притчі, як і притчевий, пройнятий
іронічно-сатиричним пафосом .вірш «Між людей у будні й
свята…».
150
і
Притчевість загалом притаманна всій творчості поета.
Вільно почуваючись у розгортанні сюжету, ретельно розроб­
ляючи композицію кожного твору, він використовує форму
віршованого інакомовлення для опрацювання того ж таки
кола ідейних завдань: роздуми про людину в системі її істо­
рично-соціальних зв’язків, про набуті попередніми поколін­
нями моральні уроки, що входять у духовний світ сучасності
й збагачуються її досвідом. У таких творах, як «Принцип»,
«Про середину», «Притча про ноги», «Притча про славу»,
«У поета гроші завелись» та ін., основний спосіб виражен­
ня — художня умовність, вигадка; ними позначена сюжетна
лінія, що вбирає в себе елементи казки, фантастики, алего­
ричну та символічну образність.
Справжнє художнє досягнення Б. Олійника — цикл-пое-
ма «Сиве сонце моє». Укладений із дев’яти поезій, написаних
різними віршованими розмірами, у щоразу відмінній психо­
логічній і художній тональності, викликаний глибоким люд­
ським переживанням, цикл несе в собі і сповідь сина перед
пам’яттю матері, і схиляння перед її чесним трудовим жит­
тям, і роздуми про призначення людини на землі.
Художня сила віршів про матір визначається не лише
правдивим відтворенням збурених людських почуттів, незви­
чайною емоційністю, джерельною чистотою слова. Як це
притаманно Олійникові у віршах трагічного звучання, він
охоплює широкі обрії людського життя з його виробничим,
морально-духовним досвідом і зі всією пам’яттю душі.
Відповідно до завдань, що їх ставить і розв’язує Олійник
у поемах, визначаються й їхні композиційно-сюжетні особ­
ливості. Поема-цикл «У дзеркалі слова» може бути прикла­
дом того, як автор змальовує епізоди й картини людського
буття з метою унаочнити спізнані й осмислені ним ідеї. Те,
що відбувалося з людиною і народом, тут постає не в хроно­
логічно розгорнутому сюжеті, а в системі роздумів оповідача
про” підзвітність кожного вчинку і слова людини судові
пам’яті, судові історичного досвіду.
Створюючи поему-цикл «У дзеркалі слова», Б. Олійник
уже написав поеми «Дорога», «Рух», «Доля», «Урок», що
стали небуденними явищами в сучасній українській поезії.
У «Дорозі» перед нами проходять події та епізоди від Григо­
рія Сковороди до епохи освоєння космосу. Художньо це ви­
правдано: адже філософи не одне століття «Ціпками землю
торсали і мацали, щоб віднайти Дорогу всіх дорог». Та все
одно, пише автор, для нас лишається істотним запитання:
«Так звідки ж ти, Дорого, почалась?». У поемі якраз і веду­
ться пошуки відповіді на ці запитання, як і на таке ж важли­
ве інше: який твій напрям, до чого ведеш людство, дорого?
151 Тема поступу народу, безупинного в плині часу, спад­
коємності поколінь — постійно важлива й актуальна для по­
ета. В поемах «Рух», «Доля», «Урок» він продовжив філо­
софсько-моральні роздуми над явищами й проблемами, яки­
ми захоплювався й раніше,— продовжив, звичайно, обираю­
чи нові аспекти в осмисленні народного життя. Так, у поемі
«Рух» автор роздумує над нездоланністю поступу людського,
над громадянською цілісністю людини-патріота і разом з тим
в іронічно-сатиричному тоні осуджує «громадянина планети
Земля», позбавленого відчуття Батьківщини.
Актуальність цих ідей і мотивів, їхня природність для
творчості Б. Олійника підтверджує поема «Поворотний
круг» (1989), у якій автор детально й прискіпливо, на широ­
кому соціально-побутовому тлі простежує трагічний мотив
роздвоєння особистості, коли вона, піддаючись новомодним
віянням технократичного цивілізованого світу, втрачає
зв’язки зі своїм народом, історико-національними цінностя­
ми народу, з джерелами його мистецтва, моралі, гуманістич­
них звичаїв тощо.
«Доля» — теж поема-роздум, поема-пошук; ідеться в ній
про духовно-моральне багатство людини, про органічну
єдність у її матеріальному та духовному бутті історії й су­
часності. Ця стрижнева ідея, що перебуває в центрі автор­
ської уваги, значною мірою зумовлює структурну багатопла­
новість твору — перенесення дії з міста, де живе герой-опо-
відач, у село, до матері, екскурси в далеке минуле, де опові­
дачеві відкриваються сторінки боротьби народу за своє виз­
волення. Як і в попередніх поемах, часова різноплощинність
і просторова широчінь дії потребували й відповідних образ­
них рішень. Саме тут поет послуговується умовними, притче-
вими засобами, вводячи у твір образ «білого-білого» коня,
подаючи сон-видіння, що провадить читача в минулі століт­
тя, вдаючись до ускладнених композиційних вирішень.
Високу оцінку критики й читача дістала поема Олійника
«Урок». Скориставшись у ній таким сюжетно-композиційним
прийомом, як розмова батька й сина про трагічну подію
1941 року в сербському містечку Крагуєваць — знищення
гітлерівцями тисяч мешканців, серед них і учнів гімназії, ав­
тор наснажує твір живим полемічним спілкуванням людини
старшого покоління з сином про неперебутність пам’яті у
страшній війні.
Змістовність поеми (а в ній поєднано різні часові площи­
ни — дні другої світової війни й сучасність) полягає насам­
перед у тому, що через суперечку батька з сином, спочатку
досить байдужим до спізнаного, попередніми поколіннями,
простежується процес засвоєння молодим сучасником вели­
ких істин, цінних для нього не менше, ніж для його батьків.
152
Поеми Б. Олійника засвідчують міцну сув’язь філософсь­
ких роздумів про найголовніші проблеми сучасності, не­
віддільні од минулого й спроектовані на майбутнє. «Закли­
нання вогню» має точки дотику до попередніх творів — «До­
роги», «Долі», «Уроку», хоча тут автора найперше цікавить
питання найвищої відповідальності поета перед сучасниками
й нащадками.
У цей ряд Олійникових поем-роздумів органічно входять і
його найновіші твори цього жанру — «Сім» і «Пришестя»
(збірка «Поворотний круг»). Визначальний художньо-твор­
чий принцип у них — розмисли ліричного оповідача (при
цьому він відштовхується од трагічних подій XX століття —
чорнобильська трагедія, голод 1932—1933 років, жорстокі
репресії за культу особи Сталіна) про непримиренне проти­
стояння добра і зла, про наші неоціненні національні втрати
н про живі традиції народу, його історію, культуру, про не­
обхідність повернення до джерел совісті, моральної чистоти
людини. Черпаючи свої художні аргументи з багатовікової
історії людства, автор пристрасно закликає до піднесення
національної, духовної зрілості сучасника.
Один з активних діячів культури, Б. Олійник виступає в
пресі зі статтями, позначеними власним баченням постатей
видатних письменників дожовтневої доби та українських
митців-сучасників («Планета поезія», 1983), словом пуб­
ліциста порушує актуальні проблеми сьогодення. Широкий
громадянсько-політичний відгомін здобули, зокрема, його
виступи з животрепетних тем екології України, катастрофи
на Чорнобильській АЕС і загрози нових катаклізмів, з проб­
лем розвитку культури, духовності народу тощо. Але окремі
публікації Олійника-публіциста в союзній і республіканській
пресі 1989—1991 рр. (ставлення до масової політичної ор­
ганізації РУХ, до нового вибору України, до декого з
українських письменників та ін.) викликали серед читачів
далеко не однозначні оцінки й не можуть бути віднесені до
його творчого «позитиву». Подальша ж його політична пуб­
ліцистика, як і взагалі політична діяльність, спроби висту­
кати праведним суддею в дуже сумнівному й неправедному
ділі — глибоко розчарували колишніх прихильників його
творчості, які не припускалися думки, що їхній улюблений
поет виявиться не послідовним борцем за незалежну, демо­
кратичну Україну, а оборонцем ідеї Союзу, компартії, «за­
повітів» Леніна…
А проте внесок поета у розвиток як пристрасної лірики,
зокрема й глибоко інтимної, так “і сучасної ліро-епічної та
ліричної поеми (в цьому жанрі він постає митцем, що во­
лодіє аналітично-художнім мисленням високої проби й
містким, гнучким словом) —безумовно значний..