ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
Червень—вересень 941 р., вхід до протоки Босфор, чорномор­
ське узбережжя Візантійської імперії, Віфінія.
КОМАНДУВАЧІ
Руським військом командував київський князь Ігор Рюрикович*.
Дата смерті Олега і початок правління Ігоря в Києві (912 або
913 р.) — умовна. Вів війни й укладав мирні угоди з Візантією,
печенігами, слов’янськими союзами племен (древляни, уличі
й тиверці). Під час правління Ігоря (913/914 та 943/944 рр.) руси
також атакували мусульманські міста на Каспії (зокрема Бердаа),
про що немає згадок у руських літописах. Можлива участь у по­
ході котрогось із згаданих у договорі 944 р. руських воєвод,
слов’ян чи скандинавів, а також воєводи Свенельда*.
Загальне командування візантійським військом здійснював
імператор Роман І Лакапін*, флотом командував його головний .ї
радник Феофан, сухопутною армією наприкінці конфлікту ко-
мандував один з найкращих візантійських полководців X ст.
Іоанн Куркуас*. Військами візантійської феми (військово-ад- :
міністративного округу) Арменіакон командував Варда Фока
Старший, батько імператора Никифора II Фоки (963—969 рр.).
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Візантійські хроніки Георгія Амартола, Продовжувач Феофа-
на, Ж итіє Василія Нового, західноєвропейська хроніка Ліут-
пранда з Кремони (містить найдетальнішу інформацію), русь­
ка «Повість минулих літ» (можливо, зберегла фрагменти усних
оповідей про похід), Кембріджський документ (лист невідомо­
го хазарського єврея, підданого кагана Йосифа).
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Окрім традиційних для правителів Русі політичних і економіч­
них цілей (тиск на Візантію задля здобуття пільгових умов для
торгівлі з Руссю, захоплення здобичі), похід пов’язують з анти-
єврейською політикою візантійського імператора-узурпатора
Романа І Лакапіна, котрою був незадоволений Хазарський ка-
ганат. За версією Кембріджського документу, якийсь руський
правитель 941 р. напав на контрольований хазарами Самкерц
(Керч), діючи за намовою Романа Лакапіна. Розбитий хазара­
ми руський князь Х-л-г (часто розшифровують як Хельгі, тоб­
то Олег) пішов на Константинополь, але і там зазнав поразки,
після чого Русь перейшла під владу хазарів (руські та візантій­
ські джерела цього не підтверджують). Можливо, мова йде про
якісь більш ранні події часів Олега Віщого, але виключати на­
явність тристоронньої політичної комбінації Русь—-Візантія—
Хазарія не можна.
Сили Русі візантійські джерела оцінюють у 10 тисяч кораб­
лів з воїнами, Ліутпранд подає скромнішу цифру — 1 тисячу
кораблів (що може дати умовно-розрахункові 30—40 тисяч лю­
дей). Сили візантійців так само оцінити важко — від кількох
тисяч людей, 15 кораблів з грецьким вогнем і невідомою кіль­
кістю звичайних бойових кораблів (дромонів і трієр, за Амар-
толом) на початку конфлікту до понад 40 тисяч воїнів східної
армії Іоанна Куркуаса у вересні 941 р.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Руське військо — це передовсім піхота, посаджена на кораблі.
Проте, зважаючи на чималий відсоток скандинавів у руському
війську, можна припустити використання як традиційного
пішого бою, так і рейдів суходолом на захоплених у місцевого
населення конях (звичайна практика при нападах вікінгів).
Окрім слов’яно-скандинавської за складом дружини, участь
у поході брали також вої (племенні ополченці) і, можливо, во­
яки з неслов’янських (фіно-угорських) племен (згадки про ці
племена і союзних Русі печенігів є у «Повісті минулих літ» що­
до більш ранніх і пізніших походів). Озброєння — традиційне
для скандинавів і слов’ян X ст.
З візантійського боку на початку конфлікту були задіяні
слабкі сили (можливо, з ополчення феми Оптимата), що скла­
дали гарнізон столиці: ядро армії перебувало на сході, воюючи
Рис. 2. Руські шоломи X—XIII ст.
з халіфатом Аббасидів, основні сили флоту теж були кинуті
туди. У боях на чорноморському узбережжі задіяли кінних
і піших воїнів феми Арменіакон, кількох анатолійських фем,
а також кінну і пішу гвардію (столичні тагми), що прибули до
Константинополя у вересні 941 р. Усі джерела твердять про
колосальну, зокрема психологічну, перевагу нечисленного ві­
зантійського флоту завдяки грецькому вогню і великі втрати
русів від нього.
ХІД КОНФЛІКТУ
11 червня 941 року відбувся перший напад флоту русів на Кон­
стантинополь, коли вони висадилися під стінами і спустоши­
ли передмістя. Феофан розбив русів на морі біля входу в Бос­
фор (район міста Ієрон) за допомогою 15 старих кораблів,
похапцем оснащених сифонами для метання грецького вог­
ню. Надалі бойові дії відбувалися у формі кінних і морських
рейдів русів на міста і села Віфінії, на острови М армурового
моря, а також на північне узбережжя Чорного моря, де їх від­
били Барда Фока і Іоанн Куркуас, котрі здійснили швидкий
марш до столиці. У вересні 941 р. руси перевели більшу час­
тину війська з трофеями на європейський бік Босфору, у Фра­
кію, біля берегів котрої були вдруге розгромлені на морі Фео-
фаном. Після цього рештки нападників повернулися додому.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати русів — значні, хоча візантійські повідомлення про
10 вцілілих кораблів Ігоря є перебільшенням. Втрати Візан­
тії — невідомі, загинуло багато мирного населення. Обидві
сторони виявляли неабияку жорстокість (руси катували мир­
не населення, візантійці послідовно винищували полонених
русів). Провальний похід Ігоря призвів до ескалації конфлік­
ту Русі з грізним південним сусідом, кульмінацією чого став
новий похід русів 944 р., мир і чергова торговельна угода, що
задовольнила обидві сторони.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Схоже, вогненна «диво-зброя» греків справила неабияке вра­
ження на вцілілих русів, що записано в «Повісті минулих літ»
(і, ймовірно, у фольклорі). Запам’ятався напад русів і візантій­
цям — ім’я «Інгера» увійшло до візантійської енциклопедії
X ст., відомої як «Суда».
Зважаючи на сумні для Русі результати, не варто дивувати­
ся вкрай слабкому сліду цієї відносно добре задокументованої
тогочасними джерелами події в літературі та мистецтві (на про­
тивагу до не підтвердженого жодним джерелом, крім «Повісті
минулих літ», легендарного походу князя Олега 907 р. з його
«щитом на воротах Царгорода»).