ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
Спірні. Найпоширеніші версії — 963, 964, 965, навіть 966—
968 рр., територія Верхнього, Середнього та Нижнього Поволжя

Карта 1. Походи князя Святослава
Північного Кавказу, Подоння (район міста Саркел, сьогодні на
дні Цимлянського водосховища).
КОМАНДУВАЧІ
Русами керував найяскравіший полководець Давньої Русі князь
Святослав Ігоревич*. Для «останнього вікінга» на київському
престолі цей масштабний похід був лише другим (після похо­
ду на в’ятичів, що жили в межиріччі Волги та Оки).
Важче визначити ім’я його супротивника. Можливо, це
був цар (мелек, бек, тобто фактичний правитель) Йосиф бен-
Аарон*, хоча булгарські джерела твердять, що беком у цей час
був Угез-бек. Хто був «священним правителем» Хазарії (кага­
ном) під час нападу русів — невідомо (є навіть припущення,
що ним і був Йосиф).
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Стисла згадка в «Повісті минулих літ», лист царя Хазарії Йосифа
до іспанського іудея Хасдая ібн Шафрута, «Книга шляхів і країн»
арабського автора X ст. Абдула ібн Хаукаля, булгарські літописи.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
У середині X ст. Хазарський каганат, який контролював не тіль­
ки значну частину Волзького торговельного шляху і Північно­
го Кавказу, але й значні території сучасної Слобожанщини (ареал
салтово-маяцької культури), перебував у стані кризи. Її голов­
ними причинами були соціальні антагонізми між юдейською
верхівкою та язичницькими та мусульманськими підданими,
а також посилення експансії русів на схід і південь, до берегів
Каспію, з метою торгівлі та грабунку багатих міст (про це йдеть­
ся в листі Йосифа). Натомість Русь, об’єднана Рюриковичами,
набирала сили, її правителі робили спроби поставити під
контроль ще один (після дніпровського) вигідний торговель­
ний шлях. Про сили сторін джерела мовчать. Святослав, окрім
кількатисячної дружини, міг залучити до походу певну кіль­
кість людей з ополчення, а також союзників з числа кочовиків
(здобич у містах Хазарії обіцяла бути чималою). Війська кага-
нату, в якому не вщухали чвари серед еліти через соціальне
протистояння, навряд чи переважали супротивника чисельно.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Військо Хазарського каганату складалося з загонів власне хазар,
булгар, алан. Ядром війська стала царська гвардія з важкоозбро-
єних кіннотників-мусульман з Хорезму. У кращі часи вона
сягала 10—12 тисяч бійців (унаслідок якихось внутрішніх не­
гараздів це число скоротилось). Багата завдяки посередницькій
торгівлі Хазарія могла дозволити собі оплачувати послуги таких
воїнів, що вигідно відрізняло її збройні сили від.гілемінних опол­
чень кочових сусідів. Більшість воїнів каганату були легкими кін­
нотниками, озброєними складними луками, палашами, шабля­
ми, булавами, сокирками-чеканами, рідко — списами.
Про піхоту Хазарії інформації менше, ймовірно, вона була
представлена лучниками. Розкопки підтверджують високий рі­
вень розвитку фортифікації в Хазарії — це стосується її столиць
Рис. 3. Давньоруська кольчуга
Рис. 4. Руків’я мечів і шаблі часів Київської Русі
(Ітиль, Семендер), великих кам’яних фортець (Саркел), укріпле­
них ліній (по Дінцю, Осколу).
Військо Святослава теж було неоднорідним — скандинаво-
слов’янська дружина ішла в бій поруч із воями з числа східно­
слов’янських племен, можливо, брали участь болгарська і пече­
нізька кіннота. Географія регіону дозволяє зробити припущення
про важливу роль річкового флоту, що типово для русів цієї
доби. Швидке взяття міст може пояснюватися тактичною рап­
товістю нападів.
ХІД КОНФЛІКТУ
Спроб реконструкції ходу конфлікту чимало. За різними вер­
сіями, Святослав здійснив один (два) кінних (водних, комбіно­
ваних) походи по Волзі й Дону, завітавши й на Північний Кав­
каз та в Крим і на Тамань, де взяв під свій контроль Таматарху
(Тмутаракань). Хронологія і порядок походів тут найрізнома­
нітніша (версії М. Артамонова, С. Плетньової, А. Новосельце­
ва). Куці руські та арабські джерельні дані дозволяють тверди­
ти: руси взяли і зруйнували хазарську столицю Ітиль на Волзі,
давню столицю Семендер (у Дагестані), а також Саркел на До­
ну, розгромивши хазар на чолі з каганом (беком?) у вирішаль­
ній польовій битві. Паралельно князь підкорив своїй владі
в’ятичів, що раніше були данниками каганату, і розбив інших
підданих кагана — північнокавказькі племена ясів (суч. алани,
осетини) і касогів (суч. адиги, черкеси). Ймовірно, похід (похо­
ди?) закінчився не пізніше 968 р„ з початком Балканського по­
ходу Святослава.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Жодних даних про втрати сторін в історичній літературі не на­
водиться, але для хазар вони мали бути значними — скоріш за
все, загинула чи потрапила в полон більшість військової еліти.
Спектр оцінок політичних наслідків доволі широкий — від
вкрай позитивних для Русі (відкриття торговельних шляхів
і навіть… порятунок населення Русі від юдаїзації!) до негатив­
них (знищення «хазарського бар’єра» на шляху кочових орд
у причорноморські степи). Обидві крайні позиції є сумнів­
ними. Цікаво, що попри військовий розгром, Хазарія в урі­
заному і ослабленому варіанті проіснувала ще років двадцять.
Русь здобула Саркел (Білу Вежу) та Тмутаракань.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Відголоски воєн із Хазарією є в билинах (згадки про Михайла
Козарина, Жидовина). У літературі й мистецтві цей епізод воєн
Святослава відображений не надто помітно (на відміну від битв
з печенігами та Візантією). Сьогодні пам’ять про хазарський
похід Святослава найбільш актуалізована серед українських та
російських симпатиків правого руху, від палких християн до
неоязичників. Саме переможцем Хазарії названо Святослава
на пам’ятниках у Києві та Бєлгороді.