МІСЦЕ І ДАТА
23 квітня — 23 липня 971 року, околиці міста Доростол (слов’ян­
ська назва римської колонії Дуросторум, сьогодні — Сілістрія
на території Болгарії, на березі Дунаю, на болгарсько-румун-
ському кордоні).
КОМАНДУВАЧІ
Русь: великий князь київський Святослав Ігоревим*, воєводи
Сфенкел*, Ікмор*, Свенельд*.
Візантія: імператор Іоанн на прізвисько Цимісхій*, блиску­
чий воєначальник і успішний політик, магістр і доместик схол
Варда Склір*, магістр Іоанн Куркуас*, патрикій Роман, канке-
ларій (столоначальник) Петро.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Праці візантійських хроністів Лева Диякона «Історія», Іоанна
Скилиці «Огляд історії», «Повість минулих літ».
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
970 р. почалося відкрите протистояння Візантії та її недавньо­
го союзника Святослава, котрий жорстко контролював східну
частину Болгарського царства. Руси зазнали поразки під Арка-
діополем від Варди Скліра, але внаслідок внутрішніх негараз­
дів у Візантії (повстання Варди Фоки) мали перепочинок.
У квітні 971 р. військо Цимісхія вільно пройшло залишені бол­
гарами! Святославом без охорони перевали і 13—15 квітня взя­
ло штурмом болгарську столицю Преслав, вибивши звідти ру-
сів воєводи Сфенкела, котрий врятувався з невеликим загоном.
Доля війни вирішилася під Доростолом на Дунаї, де розташу­
валися основні сили Святослава і його флот. Власне, туди пря­
мувало військо Цимісхія, займаючи без бою болгарські міста,
і візантійська ескадра з 300 кораблів. Сили візантійців (піша
й кінна гвардія, фемні війська) у цій кампанії Лев Диякон оці­
нює у 15 тисяч піхотинців і 13 тисяч вершників, а щетагма (під­
розділ) «безсмертних» — до 1 тисячі бійців, русів — у 60 тисяч,
здебільшого піших (печеніги та мадяри на той час залишили
свого союзника Святослава, так само як і болгари) воїнів. Ймо­
вірно, цю кількість слід значно коригувати в бік зменшення.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Руські дружинники та вої, скандинави і слов’яни, використо­
вували коней здебільшого як засіб пересування, а в бій переваж­
но йшли пішки. У бою озброєні списами, мечами, сокирами ру­
си формували щільний глибокий бойовий порядок — «стіну
щитів», пробити таку було непросто навіть важкій кінноті.
Є згадки про кольчуги і шоломи руських дружинників, а та­
кож про їхні великі щити. Ядром візантійського війська були
кінні полки гвардії, а особливо — тільки-но створені Циміс-
хієм тагми «безсмертних» — за найпоширенішою версією, це
були важкоозброєні кіннотники-катафракти на захищених
обладунком конях, що виконували роль ударної кінноти (крім
звичних списів, вони мали на озброєнні луки, з яких вели об­
стріл перед вирішальною атакою чи серією атак, булави, мечі
тощо). Важка піхота імператора Іоанна здебільшого склада­
лася з важких «лінійних піхотинців» — скутаріїв, котрі були
захищені великим овальним щитом, кольчугою, пластинча­
тим, лускоподібним або й м’яким обладунком, шоломом, ма­
ли на озброєнні списи, мечі (або прямі парамеріони з руків’ям
шабельного типу і одним лезом), булави (часто згадувана Ле­
вом Дияконом зброя візантійців і русів), сокири. Для візан­
тійської піхоти характерні щільні й глибокі бойові порядки
(за античною традицією, Лев Диякон називає їх «фалангою»,
а ромейських воїнів — «гоплітами»). Були у візантійців і ве­
ликі підрозділи лучників (переважно родом з азіатських про­
вінцій імперії) та пращників, що формували другу лінію бо­
йового порядку за скутаріями (фланги прикривала кіннота),
підрозділи інженерів і персоналу з обслуговування облогової
техніки (баліст, катапульт, таранів), а також потужний флот
із грецьким вогнем, котрий відрізав Святославу шлях відсту­
пу на Русь.
ХІД ОБЛОГИ
23 квітня візантійське військо підступило до Доростола, і ру-
си дали перший бій. Як і всі наступні, він був завзятим і за­
кінчився на користь візантійців після того, як Цимісхій увів
до бою важку кінноту. Утім, усі спроби візантійців прорвати
руську «стіну щитів» закінчилися провалом. Наступні спро­
би русів прорвати облогу, а візантійців — розгромити обло­
жених в бою, закінчувалися нічим. Обидві сторони зазнали
чималих втрат під час боїв 26 квітня (тоді загинув руський
воєвода Сфенкел), але Цимісхію вдалося тісніше стиснути
кільце облоги. Візантійці зміцнили табір, влаштували земляні
укріплення і підвели під стіни міста облогову техніку, але
спроби зруйнувати стіни Доростола підкопами й облоговими
машинами були марними — Святослав міцно тримав місто
в своїх руках. Проте візантійська блокада давалася взнаки —
до Цимісхія переходили місцеві болгари, і Святослав засто­
сував жорстокі репресії щодо своїх колиш ніх союзників.
19 липня руси спромоглися на успішну вилазку і знищили ві­
зантійські облогові машини, вбивши магістра Іоанна Курку-
аса. 20 липня сталася нова вилазка русів, тоді охоронець Ц и­
місхія Анемас вбив воєводу русів Ікмора, і руси відступили.
21 липня на віче руси вирішили дати вирішальний бій, щоб
прорвати кільце облоги. Наступного дня Святослав на чолі
дружинників мало не проламав центр візантійського війська,
що повільно відступало (невідомо, чи це була військова хи­
трість Цимісхія: той нібито хотів відрізати Святослава від
міських стін і розгромити остаточно), і лише вчасно кинуті
в бій «безсмертні» і раптова буря зупинили люту атаку русів.
Контратака кінних флангів візантійців, яких повели в бій Бар­
да Склір, патрикій Роман і канкеларій Петро, змусила знеси­
лених русів відступити. 23 липня Святослав запропонував
Цимісхію переговори; відбулася зустріч двох гідних супро­
тивників, бо кожен із них неодноразово ходив у бій під час
облоги. За мирною угодою русичі мали залишити Доростол
і повернутися додому.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Даних про втрати русів в джерелах немає, їх обчислюють за
отриманими русами від візантійців після закінчення облоги
22 тисячами хлібних пайок. Отже, за час облоги, на думку Ле­
ва Диякона, загинуло до 40 тисяч воїнів Святослава, що мало­
ймовірно — навряд чи князь мав стільки. Втрати візантійців
джерела не афішують — відомо лише про 350 вбитих і «безліч
поранених» під час останньої битви, але вони мали бути знач­
ними, хоча, можливо, меншими за руські. Результатом битви
став провал планів Святослава закріпитися на Дунаї (остаточно
їх перекреслила загибель князя в бою з печенігами навесні
972 р. на Дніпрових порогах), а також поступова зміна харак­
теру відносин Візантії з Руссю на союзницькі, втягнення Русі
в орбіту візантійської цивілізації.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Руські літописи зі зрозумілих причин не акцентують увагу на
конкретних обставинах підсумків болгарського походу Свя­
тослава. Водночас візантійські хроністи, захоплюючись відва­
гою й талантами своїх полководців й імператора Іоанна, іноді
таки віддають належне і супротивнику. Так, у XIX—XX ст. у Ро­
сійській імперії й СРСР, а також сьогодні в Росії й Україні до-
ростольські події сприймають як вияв незламності руського
(українського, російського, навіть «вікінгсько-арійського») ду­
ху перед лицем переважних (кількісно чи якісно) сил ворога.
Перипетії битви і зустріч Святослава з Цимісхієм стали сюже­
тами картин Г. Семірадського, К. Лебедєва, Б. Чорікова, вони
відображені в романі С. Скляренка й інших творах.