ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
26 травня 1093 року, правий берег річки Стугна (права при­
тока Дніпра), неподалік містечка Треполь (нині село Трипіл­
ля Обухівського району Київської області).
КОМАНДУВАЧІ
Руською раттю командували троє онуків Ярослава М удро­
го — Святополк Ізяславич (1050— 1113 рр.), Володимир Все­
володович Мономах* (1053—1125 рр.) і Ростислав Всево­
лодович (1070— 1093 рр.), а також воєвода Ян (можливо,
з Чернігова). Якщо Святополк залишив по собі доволі неодно­
значний, позначений нерідкими поразками і чварами з ро­
дичами слід в історії Русі, то М ономах згодом став одним із
найвидатніших правителів «імперії Рюриковичів», прекрас­
ним стратегом, тактиком, організатором далеких походів
у Степ, переможцем половців, об’єднувачем держави (через
інститут князівських з’їздів) і автором першої автобіографії
в історії Русі.
Половецьке військо очолював один із найкращих полко­
водців кипчаків і правитель союзу придніпровських орд Ту-
горкан (?—1096 рр.), а також, можливо, ще один видатний хан
Боняк (? — після 1113 рр.). Обоє неодноразово перемагали
руське військо, успішно воювали проти печенігів у союзі з Ві­
зантією. Тугоркан загинув 1096 р. у бою з руським військом.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
«Повість минулих літ», Києво-Печерський патерик.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
13 квітня 1093 року помер останній з синів Ярослава Мудро­
го — Всеволод. Після його смерті великим князем київським
став онук Ярослава — Святополк Ізяславич, а його двоюрідний
брат Володимир Всеволодович Мономах — князем чернігів­
ським. Проте усобиці в домі Рюриковичів не припинялися,
і цим користувалися половці, вимагаючи плату за мир. Свято­
полк платити відмовився, посадивши послів до в’язниці. Тоді
половецький хан Тугоркан (Тугор-хан) напав на васалів Русі —
кочове плем’я торків, взявши в облогу їхнє місто Торчеськ (ни­
ні с. Ольшаниця Рокитнянського району Київської області). Не
дуже популярний серед родичів Святополк був змушений кли­
кати інших князів південно-західної Русі (Мономаха та його
молодшого брата Ростислава, князя переяславського) на до­
помогу проти кочовиків. Ядро війська Святополка складали
700 «отроків» — «молодша» дружина князя, не меншою була
чернігівська дружина Мономаха, плюс невідома кількість пе­
реяславських дружинників і піших воїв Ростислава Всеволодо­
вича. Можлива загальна кількість руського війська — кілька
тисяч вояків, половці, можливо, дещо переважали супротив­
ника за чисельністю.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Руська важкоозброєна кінна дружина являла собою доволі
грізну силу на полі бою, тоді як у половців цього періоду важ ­
кої кінноти було обмаль. Піхота русичів була озброєна списа­
ми, рогатинами, сокирами, іноді луками. Основою половець­
кого війська була легка кіннота, озброєна луками, шаблями та
арканами, причому в бій ішли практично всі боєздатні чоло­
віки племені.
Були серед половців і жінки-воїни. Головною надією кочо­
виків у бою з військом Русі було розладнати бойові порядки ру­
сичів — удаваними відступами, масованим обстрілом із луків,
змусивши нестійкі частини до відступу, а потім прорвати роз-
ладнане бойове шикування піхоти сильним фланговим ударом.
Це їм нерідко вдавалося, проте часто давалася взнаки перева­
га русичів у кількості добре споряджених воїнів-професіона-
лів, спеціалістів з рукопашного бою.
ХІД БИТВИ
Попри поради Мономаха укласти мир з половцями, Святополк
рвався в бій, навіть ризикуючи залишити у себе за спиною річ­
ку Стугна, що розлилася через дощі. Зібравши війська в Тре-
полі, князі перейшли Стугну і зайняли оборону біля одного
з елементів Змієвих валів, виставивши перед собою заслон
з лучників. Мономах з чернігівцями зайняв лівий фланг, С вя­
тополк з киянами та турово-пінцями — правий, а в центрі
стояли переяславці Ростислава Всеволодовича. Після стріля­
нини, яку, схоже, виграли кочовики, половці атакували правий
фланг і прорвали бойові шикування загонів Святополка, який
довго тримався разом із своїми дружинниками, проте таки зму­
шений був відступити. Потім половецька кіннота розбила чер­
нігівців Мономаха на лівому фланзі і Ростислава у центрі, так
що брати з рештками війська почали тікати до Стугни, у водах
котрої потонув Ростислав (згодом його тіло знайшли і похова­
ли в соборі Святої Софії у Києві). Мономах відступив з нечис­
ленним загоном до Чернігова, а Святополк з кількома дружин­
никами — до Києва.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати руського війська були дуже великі: полягла дружина
Святополка, більшість чернігівських бояр, дружини і воїв, чи­
мало переяславців також були вбиті чи потрапили в полон.
Втрати половців невідомі, але, зважаючи на досить впертий ру­
копашний бій, вони мали бути помітними. Після битви Тугор-
кан змусив капітулювати Торчеськ, узяв у полон багато меш­
канців Київщини. Знову розбивши Святополка в тому самому
нещасливому для Русі році (під Желанню), 1094 р. хан змусив
великого князя київського укласти вигідний для половців мир
і видав за Святополка свою доньку. Але вже за кілька років про­
тистояння половців і Русі відновилося.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Програна битва на Стугні (єдина поразка такого масштабу, що
її зазнав у битвах зі Степом Мономах) запам’яталася мешкан­
цям Русі — 90 років по ній автор «Слова о полку Ігоревім» зга­
дував її у своєму творі. Тугоркан, що дався взнаки русичам,
у билинному епосі перетворився на Тугарина Змієвича (змія —
відомий половецький тотем). Проте, як і більшість програних
Руссю битв, вона була слабко відображена у «масовій культу­
рі» наступних століть.