Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Битва на Сальниці

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
Похід відбувся протягом лютого — березня 1111 р., битви —
24 та 27 березня, перша — у районі потоку Дегія (неподалік по­
ловецьких міст Шарукань та Сугров), друга, вирішальна — на
річці Сальниця. М ісцезнаходження згаданих міст та річок
вкрай спірне, можливо, район сучасних міст Зміїв та Ізюм і низ­
ки невеликих річок — правих притоків Сіверського Дінця.
КОМАНДУВАЧІ
Руською раттю керували як мінімум 9 князів (імена деяких є ли­
ше в Іпатіївському або лише в Лаврентіївському літописі). Це
були великий київський князь Святополк Ізяславич зі своїм си­
ном Ярославом (?—1123 рр„ князь волинський, згодом часто
воював проти Мономаха) і Володимир Мономах (на момент
битви князь переяславський) із синами Святославом (?—1114 рр„
на момент битви князь смоленський, згодом переяславський)
і Ярополком (1082—1039 рр„ князь переяславський у 1114—
1132 рр„ київський у 1132—1135 рр., гарний полководець, але
не надто авторитетний політик, кілька разів розбивав полов­
ців, проте саме при ньому відбувся остаточний розпад Київ­
ської Русі на окремі князівства, а Київ втратив роль основного
центру), Мстислав Всеволодович (?—1113 рр., брат Мономаха,
давній союзник Давида Ігоревича, на момент битви смолен­
ський князь), Давид Святославич (1050—1123 рр., онук Яро­
слава Мудрого, на момент битви чернігівський князь, давній
супротивник Мономаха, з яким помирився 1110 р.) із сином
Ростиславом (?—1120 рр., на момент битви, можливо, князь
єлецький), Давид Ігоревич (бл. 1058—1112 рр., онук Ярослава
Мудрого, колишній князь волинський, на момент битви князь
дорогобузький, один з ініціаторів усобиць та скандальної історії
з осліпленням теребовлянського князя Василька Ростислави-
ча). 1110 р. за рішенням родичів втратив Волинь і був переве­
дений на менш престижний княжий стіл у Дорогобужі). Най­
кращим полководцем руської раті був Мономах, але й решті не
бракувало військового досвіду, здобутого в частих усобицях
і походах проти половців.
За однією з версій, половецьке військо міг очолювати вже
літній авторитетний лідер кипчаків і правитель донецького со­
юзу орд хан Шарукан* (?—? рр„ засновник кипчацької динас­
тії Шаруканідів, до якої належали його нащадки Атрак, Сир-
чан, Кончак). Досвідчений полководець Шарукан знав і смак
перемог над русичами (1068 р. розбив Ярославичів на річці
Альта), і гіркоту поразок так само від них (насилу врятувався
1107 р„ після розгрому в битві на річці Сула).
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
«Повість минулих літ» за Іпатіївським і Лаврентіївським спис­
ками, Йоакимівський літопис (за В. Татищевим), «Повчання
Володимира Мономаха дітям».
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Наприкінці XI — на початку XII ст. боротьба Русі з половцями
вступила в нову стадію. Руські князі на чолі з київським князем
Святополком і переяславським Володимиром Мономахом здійс­
нили серію успішних походів у Степ, водночас відбивши кілька
половецьких нападів на Русь. Дніпровські та донецькі половці
зазнали серйозних втрат, загинули десятки їхніх «князів» та кіль­
ка ханів (Осень, Таз, Тугоркан, Белдюзь, був узятий у полон
Сугр). Успіхам Русі сприяло тимчасове припинення усобиць се­
ред князів і нова тактика далеких степових походів, розробле­
на Мономахом. На ранню весну 1111р. руські князі запланува­
ли новий великий похід у Степ проти великого племінного
об’єднання, очолюваного ханом Шаруканом. Зважаючи на участь
у поході лідерів основних князівств Південно-Західної Русі (Ки­
ївського, Переяславського, Чернігівського) і представників низ­
ки менш впливових князів, військо Русі могло нараховувати
кілька тисяч кінних дружинників і дещо більшу кількість воїв
(для походу характерне використання саней, що везли піхоту,
і «їздячої піхоти», яка йшла в бій спішившись). Унікальним мож­
на вважати широке використання Святополком та Мономахом
«ідеологічної зброї» — похід супроводжувала значна кількість
священиків, котрі надихали воїнів церковними співами і прави­
ли службу. Через це похід 1111 р. деякі історики навіть назива­
ють «руським хрестовим походом» проти язичників-половців.
Кінне половецьке військо за умов загальної мобілізації боє­
здатних чоловіків орди могло нараховувати 20—30 тисяч вої­
нів, але не всі вони брали участь у бою з русичами 24 і 27 берез­
ня. Вразливим місцем степовиків була необхідність вивести
з-під удару повільні «вежі» — запряжені волами повозки з до­
машнім скарбом, а також поганий фізичний стан степових ко­
ней навесні.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
У цій битві чималу роль відіграла стійкість руської піхоти-списо-
носців, котрі застосували щільне бойове шикування в центрі («чо­
ло») руського бойового порядку, а також рухливість і бойова міць
кінних княжих дружин (складали його «крила»), котрі завдали
вирішального удару (див. статтю «Битва на Стугні»),
ХІД БИТВИ
Похід розпочався в Переяславі 26 лютого. До річки Хорол пі­
хота їхала саньми, далі — верхи. Руське військо перейшло річ­
ки Псел, Голтва, верхів’я Ворскли й швидким маршем попря­
мувало до Сіверського Дінця, де, неподалік від міста Шарукань,
воїни одягнули обладунки. Шарукан здався русичам без бою,
місто Сугров було спалене. 24 березня відбулася перша серйоз­
на сутичка з половцями на потоці Дегія (місцезнаходження не­
відоме), де було відбито половецьку атаку на руський авангард.
Рис. 7. Списи, піки та сулиці часів Давньої Русі
Наступні два дні русичі рухалися далі, а 27 березня, у Страс­
ний понеділок, відбувся масований напад половців ІНарукана
на руське військо на березі річки Сальниця. За Йоакимівським
літописом, Мономах, що стояв на правому фланзі руської раті,
та лівофлангові дружини Давида Святославича відіграли вирі­
шальну роль у перемозі русичів (князі особисто пішли в бій,
що вказує на впертий характер протистояння), тоді як центр —
піхота й дружинники Святополка Ізяславича — після довгого
напруженого бою похитнувся. Згадки літопису про довгий ру­
копашний бій можуть означати одне — у бій після звичайного
обстрілу ворога з луків пішли не надто численні важкоозбро-
єні половецькі воїни, які проте не спромоглися проламати кня­
жі полки й були розбиті контратакою руської кінноти. Результат
був сумним для степовиків — вони зазнали серйозної поразки,
русичі гнали їх на далеку відстань, взявши чималі трофеї («ве­
жі» з жінками та дітьми, худобу, майно) і звільнивши рабів.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Половці були розбиті, хоча чимало їх врятувалося втечею —
серед останніх був і Шарукан. За Йоакимівським літописом, ру­
сичами було вбито чи полонено до 10 тисяч степових воїнів
(можливо, кількість дещо завищена). Серед полонених, яких
Мономах наказав одразу ж стратити, були й представники по­
ловецької еліти — «князі» Коксусь із сином, Аклан із Бурчеви-
чів, Азгулуй та ще 15 молодих «витязів». Втрати руського вій­
ська невідомі, але судячи з впертого характеру бою і реакції
Мономаха на полонених, вони могли бути чималими, хоча й знач­
но меншими за половецькі. І похід, і битва ще раз довели вій­
ськові таланти Мономаха і силу руського війська навіть в умо­
вах степу, де половці почували себе впевнено. Велике військо
потужного половецького об’єднання було розбите, проте це ще
не кінець протистояння в Степу. Але битва на Сальниці разом
із походами 1103 р. та 1107 р. стала поворотним пунктом у цьо­
му протистоянні, що зрештою остаточно схилило шальки те­
резів на користь Русі.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Битва мала чималий резонанс у Європі, судячи зі слів руських
літописів (що назагал є рідкістю). Це міг спричинити успішний
«піар» з руського боку, особливо завдяки залученню духовен­
ства до походу. Літописи навіть наводять битву на Сальниці як
приклад божественної допомоги янголів руському війську.
Сьогодні битва відома широким колам любителів історії завдя­
ки статтям у пресі до її 900-річчя. Подія відсвяткована одразу
в кількох місцях (Ізюм, Ростовська область) громадськими орга­
нізаціями, встановлено пам’ятні знаки, відбулися хресні ходи,
історичні реконструкції.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.