Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Битва на Каялі

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
Похід Ігоря Святославича відбувався орієнтовно 23 квітня —
12 травня 1185 року, бої з половцями, скоріш за все,— 10 і 12 трав­
ня. Місце боїв — украй дискусійне, береги річок Сюурлій і Кая­
ла, на роль котрих історики і краєзнавці запропонували десятки
річок на території Харківської, Донецької, Запорізької областей
України, Воронезької та Ростовської областей Росії.
КОМАНДУВАЧІ
Руським військом керували брати Ігор Святославич* і Всево­
лод Буй-тур Святославич*, окремими полками керували син
Ігоря Володимир (1170 — після 1211р., на момент битви князь
путивльський, у 1198—1206 рр. новгород-сіверський, 1206—
1208 і 1210—1211 рр. галицький, вигнаний з Галича боярами
й угорцями) і племінник Святослав Олегович (1160 —? рр., піс­
ля походу 1185 р. або помер у полоні, або повернувся і став кня­
зем курським), а також воєвода чернігівського князя Яросла­
ва Ольстин Олексич.
Половецьке військо очолювали хан Гзак*, хан Кончак*, син
Гзака Роман Гзич, лідери орд Токсобичів, Колобичів, Єтебичів,
Тертробичів, Улашевичів, Тарголове.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Київський літопис за Іпатіївським літописним зведенням, «Сло­
во о полку Ігоревім», невідомі літописи, використані у XVIII ст.
В. Татищевим.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Ольговичі, зокрема Ігор Святославич (за деякими відомостя­
ми, його мати була з половецького княжого роду), вели гнучку
політику щодо Степу та своїх суперників Мономаховичів, час­
то вступаючи в союзи то з одними, то з іншими. По суті, русь­
кий похід квітня — травня 1185 р. — епізод в особливих сто­
сунках Русі та Степу, позначених як військовими конфліктами,
так і приреченістю на співіснування. Безпосередньою метою
Ігоря було підвищення авторитету серед родичів та взяття здо­
бичі, для чого годився невеликий переможний похід проти ха­
на Кончака, уже один раз розбитого об’єднаним руським вій­
ськом у березні 1185 р. на річці Хорол. Тому сили князя Ігоря,
навіть з урахуванням віддаленості зимових кочовищ хана на
річці Тор, були не надто великими, можливо, 1—1,5 тисячі дру­
жинників (навряд чи Ольговичі могли виставити більше), певна
кількість «їздячої піхоти», кількасотенний загін легких кіннотни-
ків-ковуїв (лівобережний аналог відомих васалів київського
князя — «чорних клобуків»). Повідомлення Татищева про 5 ти­
сяч лише полонених русичів на Каялі є певним (хоча, може,
й невеликим) перебільшенням. Сили половців були вочевидь
більшими за руські, але будь-які відомості про них у літописі
традиційно відсутні і мають виключно оціночний характер.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Як і в більшості руських походів у Степ, ядро руського війська
складала кіннота — княжі важкоозброєні дружинники, допов­
нені легкими стрільцями з луків з числа тюрків-ковуїв. Стій­
кості руським полкам надавала присутність у складі війська
«їздячої піхоти», що йшла в бій спішившись, формуючи тради­
ційні щільні бойові шикування. Про озброєння — див. стат­
тю «Битва на Сапьниці».
Тактична побудова русичів у першому бою з половецьким
авангардом 10 травня була достить вдалою: руське військо ви­
шикувалося в 6 полків, першу лінію (стрільці у прикритті основ­
них сил) складали полки ковуїв, Володимира Ігоревича і полк
відбірних стрільців з числа княжих ратників; «лінійна» піхота
‘ , j-“ * */ „» < “*
в)ітіоусКАГ<Ш*А-/ШАМі-(НАШв<Г<*’»’тшЛ
_V . 7 “ . – – y ~ r K T v
Puc. 9. Бій кінних лучників.
Мініатюра з Радзивілівського літопису Битва на К аяаі 47
і кінні дружинники Ігоря — у центрі, Всеволода — на правому
фланзі та Святослава Олеговича — на лівому.
Основу половецької тактики складали стратегічне заманю­
вання супротивника в зручні для нападу легкої кінноти місця,
відрізання від джерел води, довгий обстріл з луків і зрештою
прикінцева серія ударів не надто численної важкої кінноти на
чолі з ханськими дружинниками та родовою аристократією
(«господичичами»).
Рис. 10. Руські та половецькі шаблі
XI — першої половини XIII ст.
ХІД БИТВИ
Похід розпочався 23 квітня, 1 травня Ігор став свідком сонячно­
го затемнення, що не надто позитивно вплинуло на моральний
стан його війська. Дочекавшись підкріплень — війська Всеволо­
да, князь вирушив до зимових кочовищ Кончака, котрий спіш­
но збирав сили. Перший бій відбувся на берегах степової річки
Сюурлій 10 травня, русичі перемогли половецький авангард
і взяли невелику здобич, захопивши частину половецьких «веж».
Побачивши підхід головних сил Кончака та Гзака, Ігор вла­
штував військову нараду, на котрій вирішили почати відступ.
Можливо, через поганий стан коней воїнів Святослава Олего­
вича і наявність не дуже швидкої «їздячої піхоти» русичі від­
ступати повільно, а потім взагалі спішилися (вкрай дискусій­
не місце з літопису). Відступ 11 та початок дня 12 травня
супроводжував обстріл з половецьких луків, потім не витри­
мали й почали тікати ковуї — наймобільніша частина княжо­
го війська. Ігор, намагаючись повернути їх, відірвався з части­
ною дружинників від похідної колони і був взятий у полон (ще
попереднього дня його руку поранили стрілою). Поріділе русь­
ке військо очолив Всеволод, який мужньо бився, схоже, сфор­
мувавши стіну з щитів поблизу загадкового «озера», але вже
без шансів на порятунок: руські воїни гинули від обстрілу, у ру­
копашних сутичках або потрапляли в полон. До настання но­
чі все було скінчено.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Половці здобули блискучу перемогу — у полон було взято
4 руські князі, кілька тисяч руських воїнів, серед яких і ядро
дружинного війська Новгород-Сіверської землі; втечею вряту­
валися лише 15 русичів та кілька ковуїв. Втрати степовиків не­
відомі, але навряд чи вони були аж надто великі. Гзак спусто­
шив території Посейм’я, Кончак навіть обложив Переяслав,
який насилу оборонив тамтешній князь Володимир Глібович,
а також узяв місто Римів. Щоправда, перелому в стосунках по­
ловців і Русі ці події не зробили. Говорити про якусь неймовір­
ну половецьку загрозу для Русі в цей період — велика натяж­
ка. Як відомо, полон Ігоря тривав недовго: князь утік, тим
самим врятувавши своїх підданих від уплати чималого вику­
пу. Подальше одруження сина Ігоря, Володимира, з донькою
Кончака призвело до міцного миру між колишніми ворогами.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Несподіваній поразці Ігоря надзвичайно пощастило майже од­
разу ж увійти в пам’ять сучасників, а згодом і нащадків, став­
ши символом боротьби Русі зі Степом і необхідності єднання
руських князів. Результатом є і докладний опис події в літопи­
сі, і славнозвісне «Слово» (яке ми таки схильні вважати оригі­
нальним епічним твором XII ст., а не пізнішою підробкою чи
стилізацією), і десятки прозових, поетичних, драматичних тво­
рів, картин, натхненних героями та подіями 1185 р., не кажучи
вже про сотні наукових історичних і краєзнавчих праць і цілих
«енциклопедій» «Слова о полку…». Аж ніяк не вирішальна
в політичній чи військовій історії Русі подія стала джерелом
натхнення для класиків літератури, живопису та музичного мис­
тецтва (В. Капніста, Т. Шевченка, С. Руданського, Ю. Федькови-
ча, М. Шашкевича, Панаса Мирного, І. Франка, М. Рильського,
Н. Забіли, Г. Хоткевича, В. Жуковського, А. Майкова, К. Бальмон­
та, М. Заболоцького, О. Югова, Ю. Нарбута, В. Васнецова, І. Бі-
лібіна, М. Лисенка, О. Бородіна, Я. Купали тощо).

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.