Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Битва під Ярославом

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
17 серпня 1245 року, поблизу міста Ярослав (нині Підкарпат­
ське воєводство, Польща).
Військо Галицько-Волинської Русі: князь галицький Данило Ро­
манович*, князь волинський Василько Романович*, княжич
Лев Данилович* (ймовірно, командував полком), двірський Ан­
дрій (?—? рр., часто згадується в літописі як один із найкращих
полководців Данила, брав участь у більшості походів князя),
а також белзький князь Всеволод Олександрович, стольник
Яків Маркович, бояри Василь Глібович, Василько Гаврилович,
Шелв, Жирослав тощо.
Військо супротивників Данила: князь Ростислав Михайлович*,
племінник Данила Галицького, бан Фільній*, сандомирський
КОМАНДУВАЧІ
воєвода Флоріан Войцехович*, галицький боярин Володислав
Юрійович (?—1245 рр„ його, скоріш за все, безпідставно ототож­
нюють з керівником боярської опозиції часів юності Данила
Галицького, Володиславом Кормильчичем).
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Галицько-Волинський літопис за Іпатіївським списком (міс­
тить докладну оповідь про битву, яку, щоправда, неправильно
датує 1249 р.).
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
На початку 1240-х рр. галицька боярська опозиція знову від­
крито виступила проти князя Данила. Претендентом на га­
лицький княжий стіл був племінник князя, Ростислав Михай­
лович, який заручився підтримкою угорського короля Бели IV
та краківського князя Болеслава Сором’язливого. Об’єднане
військо Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків улітку
1245 р. взяло Перемишль і почало облогу добре укріпленого
Ярослава. Гарнізон не зміг самотужки прорвати кільце облоги,
бо Ростислав відбив спробу вилазки і спорудив укріплення на­
вколо обложеного міста. Упевнений у своїй перемозі, юний пле­
мінник Данила навіть влаштував під стінами обложеного міста
лицарський турнір, де дістав вивих плеча у двобої. Довідавшись
про стан справ, Данило і Василько Романовичі вирушили з Во­
лині до Ярослава, спішно збираючи сили і пославши по допо­
могу до литовського князя Міндовга і до давнього союзника
з Польщі — мазовецького князя Конрада (допомога від цих во­
лодарів прийшла, але коли битва вже закінчилася). Виславши
авангард під командуванням двірського Андрія, Романовичі
швидким маршем пішли до Ярослава. Сили сторін обчислити
непросто — битва була масштабною за мірками Середньовіч­
чя, у ній брали участь декілька тисяч важкоозброєних дружин-
ників-лицарів з боку Романовичів (Л. Войтович вв’ажає, що
Данило взагалі міг виставити до 3 тисяч дружинників, плюс
дружини Василька, белзького князя, а також піші вої й легкокін-
ні половці, про яких згадує літопис. Загальну мобілізаційну спро­
можність земель Данила Л. Войтович оцінює в ЗО тисяч піших
і кінних воїнів, але зрозуміло, що лише якась частина з цього чис­
ла опинились під Ярославом), не меншою була кількість воїнів-
професіоналів з боку Ростислава і його союзників, намагання
Данила заручитися підтримкою союзників свідчить, що війська
були порівнянні за чисельністю, і Данило як розумний полково­
дець хотів звести ризик у вирішальній битві до мінімуму.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Основу обох ратей становили важкоозброєні кіннотники-дру-
жинники — такий собі східноєвропейський варіант лицарської
кінноти. Добре захищені кольчугами, пластинчатими, лускопо­
дібними обладунками, верхи на частково захищених кінським
обладунком чи попонами конях, руські, угорські, польські ли­
царі були насамперед грізними бійцями-списоносцями, що мали
Рис. 12. Шолом-шишак XIII—XIV ст.
ще й мечі, шаблі, булави та іншу зброю ближнього бою. Від
їхньої витримки й індивідуальної майстерності в кінних сутич­
ках залежала доля бою. Важливу функцію виконували також
легкі кіннотники-стрільці, озброєні луками та шаблями, яких
завжди було чимало в руському війську.
Під Ярославом Данило мав чималий загін половців, які ви­
конували роль авангарду для прикриття розгортання основних
сил. Солідною була й роль галицької «лінійної» піхоти з числа
мешканців міст, що загалом рідко де в Європі XIII ст. могла про­
тистояти в польовій битві лицарям (згадуються хіба що подіб­
ні випадки з історії Шотландії, Фландрії та Північної Італії,
трохи пізніше — Швейцарії). Піхотинці Данила були насампе­
ред списоносцями, арбалетниками й лучниками, так само як
і воїни супротивників галицького князя, проте їхня піхота, оче­
видно, лишилася на облозі Ярослава й участі в битві не брала.
Військо поділялося на полки (під Ярославом у Данила, мож­
ливо, було 4 полки — його власний, полки Василька, Лева Да­
ниловича і двірського Андрія), полки — на «стяги», що склада­
лися з власне княжих дружинників та «списів» (загонів) його
васалів. Важливою була роль прапорів — їх падіння нерідко
означало початок розгрому сторони, що втратила прапор.
ХІД БИТВИ
Битва під Ярославом — типова для Середньовіччя. Загроза
втрати важливого міста змусила Данила діяти надзвичайно рі­
шуче. Перейшовши Сян і вишикувавши військо у кілька пол­
ків, князь розпочав бій навальним наступом. За логікою княжих
часів, під орудою Данила було чоло (центр), за Васильком — та­
кож вельми престижне праве крило, за Левом — ліве, авангар­
дом командував Андрій (М. Котляр подає дещо дивні спроби
реконструкції битви, зі складною рокіровкою частин Андрія
і князя Данила). Його вороги, можливо, теж мали розчленова­
ний бойовий порядок. У центрі стояв Ростислав, бо йому як
формальному головнокомандувачеві личило стати лише в од­
ному місці — навпроти ворожого князя, тобто навпроти свого
дядька, Данила. Зліва — поляки Флоріана Войцеховича, бо з ни­
ми бився Василько. Праве крило могли складати галицькі бо-
яри-вигнанці або частина угорців. Досвідчений Фільній очолю­
вав резерв — засадний полк, сподіваючись, що гарячі русичі
швидко вимотаються в результаті свого нестримного наступу,
і настане слушний час для вирішального удару. Можливо, де­
що нечіткий, але докладний і цікавий опис битви літописцем
слід розуміти так: першим у бій вступили авангард Данила на
чолі з Андрієм і ворожий центр — Ростислав Михайлович ки­
нувся на ворога, перейшовши глибокий яр. Сутичка була жор­
сткою й затятою, Данило кілька разів надсилав своєму полко­
водцю підкріплення, бо Ростислав уже брав над ним гору
і частина авангарду відступила до Сяну. Тим часом Василько
на своєму фланзі схопився з польськими лицарями, що йшли,
співаючи традиційну «Богуродзіцу», і хід бою тут довго лишав­
ся нез’ясованим. Далі сталася центральна в історії Ярославської
битви подія — Данило з частиною війська, кількома боярами
і сином Левом зумів прорватися через ворожий фронт (чи та­
ки здійснив фланговий обхід?) і напав на ворожий резерв — за­
садний полк ненависного князеві бана Фільнія. Якщо чесно, ав­
тору це дуже нагадало відомий епізод вирішальної битви війни
Троянд — битви при Босворті 1485 р., коли Річард III, бачачи
складне положення свого війська, кинувся разом із лицарями
особистої охорони на оточення претендента, майбутнього Ген­
ріха VII, і мало не переламав хід битви й майбутньої історії Ан­
глії на свою користь. Темперамент князя Данила дає нам усі під­
стави припустити щось подібне — попри величезний ризик,
володар Галичини схопився на списах з охороною Фільнія, ма­
ло не потрапив до бана в полон, чому завадила атака Лева Да­
ниловича, котрий, захищаючи батька, зламав об міцні обладун-
ки угорського воєначальника свій спис. Повторна кінна атака
воїнів і бояр Данила розметала угорський полк, Фільній кинувся
тікати і згодом був узятий у полон. Тріумфуючи, Данило розірвав
угорський прапор, що деморалізувало військо Ростислава, який,
можливо, на той момент уже вважав себе переможцем. Втеча
супротивника не могла задовільнити князя Данила — незрозу­
мілою лишалася доля бою на фланзі Василька. Проте і там Ро­
мановичам посміхнулася Фортуна — Василько особисто повів
воїнів у атаку і польські лицарі кинулися тікати. Ворога пере­
слідували половці, а князі Данило, Василько і Лев мали всі під­
стави святкувати блискучу перемогу у вирішальній битві війни
за майбутнє Галицько-Волинської Русі.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати війська Ростислава мали бути великі — після запеклої
битви воїни Данила довго (аж до глибокої ночі) переслідували
ворога. Сам претендент на галицький стіл насилу врятувався
втечею, бан Фільній потрапив у полон і був вбитий Данилом
(стратили також боярина Володислава), був полонений також
Флоріан Войцехович і багато інших воїнів. Втрати війська Да­
нила мали бути помітними, але значно меншими. Результа­
том битви став остаточний розгром галицької боярської опо­
зиції, зміцнення внутрішнього миру і міжнародного престижу
Галицько-Волинського князівства, переорієнтація відносин
Данила і Бели IV на стримано-дружні й остаточна втрата Рос­
тиславом Михайловичем шансів претендувати на галицький
стіл. Щоправда, це не завадить племіннику Данила Галиць­
кого стати… самопроголошеним болгарським царем (помер
у Белграді 1264 р.)
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Битва відносно добре відома в сучасній Україні, бо асоціюєть­
ся у шкільному варіанті історії України з перемогою української
зброї над іноземними загарбниками, а її герої Данило Галиць­
кий і Лев Данилович є чи не найпопулярнішими історичними
персонажами, особливо в Західній Україні (пам’ятники у Льво­
ві, Галичі, Володимирі-Волинському). На честь князя названа
висока урядова нагорода, знято кінофільм і (ще у 1940-х рр.,
коли Данило асоціювався з «загальноруським» періодом вітчиз­
няної історії) написано роман (автор О. Югов).

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.