Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Битва на Ворсклі

ЛАТА І МІСЦЕ БИТВИ
12 серпня 1399 року, на берегах Ворскли (точне місце спірне,
можливо, поблизу села Котельва).
КОМАНДУВАЧІ
Великий князь литовський Вітовт Кейстутович*, до 50 кня­
зів із роду Гедиміновичів і Рюриковичів, серед яких варто від­
значити князя полоцького Андрія Ольгердовича (?—1399 рр.,
герой битви на Куликовому полі), його брата князя брян­
ського Дмитра Ольгердовича (?—1399 рр., предок князів Тру-
бецьких, герой битви на Куликовому полі), онуків Гедиміна,
трьох князів із Волині Дмитра, Семена та Гліба Коріатовичів
(першого з них нині нерідко ототожнюють з головним геро­
єм битви на Куликовому полі Дмитром Боброк-Волинським*
ще одного внука Гедиміна — М ихайла Явнутовича, Дмитра
Даниловича Острозького та його брата Олександра (теж
з Волині).
Польським військом, надісланим на допомогу Вітовту, ко­
мандував воєвода краківський Спитко з Мельштина*, загоном
тевтонських лицарів — комтур Тевтонського ордену з міста
Растенбург Томаш Шурвілло (?—1399 рр., судячи з імені, хре­
щений литовець), молдавським загоном — господар Молдавії
Стефан І (правив у 1394— 1399 рр.). Разом із Вітовтом пішов
у рідні степи й головний винуватець битви — хан Тохтамиш*
і його син Джелаль ад-Дін*.
Військом Золотої Орди формально керував хан Темір-Кут-
лук*. Але справжньою надією татар був видатний політик і пол­
ководець Єдигей*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Опис битви містять Патріарший (Ніконівський) літопис, Чет­
вертий Новгородський літопис, Хроніка Литовська і Жмудська,
«Хроніка» Ф. Софоновича, Супрасльський літопис, згадка про
битву є в багатьох інших руських літописах, головний герой
битви з боку татар — Єдигея — згадується в епосах тюркських
народів (башкірському «Ідукай та Мурадим», татарському «Іде-
гей», епічних творах казахів, каракалпаків, узбеків тощо).
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Після кількаразового розгрому Тімуром Золотої Орди, котру
очолював Тохтамиш, здавалося, що степова імперія не вижи­
ве. Проте її вдалося відродити ватажкам племен зі східних улу­
сів, серед яких був Єдигей, котрий, ще на початку 1390-х рр.
зрадивши Тохтамиша, проголосив ханом Темір-Кутлука. На
1399 р. саме Темір-Кутлук та Єдигей взяли гору в Золотій Ор­
ді, змусивши Тохтамиша з кількома тисячами прибічників ті­
кати в Литву, до Вітовта. По суті Тохтамиш визнав Вітовта но­
мінальним верховним правителем більшої частини Східної
Європи, зокрема Московського князівства, Новгорода, Твері
й Рязані, за що литовський князь мав допомогти хану повер­
нути престол в Орді. Вітовт уклав тимчасовий союз із Тевтон­
ським орденом. Переговори з Темір-Кутлуком, котрий вимагав
видачі Тохтамиша, провалилися, і Вітовт рушив у Степ із неба­
ченим для тих часів військом. Його розміри оцінюють дотепер
по-різному, найбільш реалістичною видається оцінка сучасних
польських істориків — до 38 тисяч кінного та пішого війська:
до 10 тисяч кінного литовсько-руського боярства, 4 тисячі
польських та руських лицарів з воєводств, що належали Поль­
щі, 500 тевтонських воїнів, 1,5 тисячі молдавської кінноти,
З—5 тисяч руських та литовських піхотинців і до 15 тисяч та­
тар Тохтамиша. Утім, кількість останніх може бути дещо пере­
більшена. Військо Вітовта мало 15 бомбард. Чисельність золо-
тоординських військ взагалі важко обчислити, бо називані
90—100 тисяч воїнів Єдигея і Темір-Кутлука, на думку автора,
завищені як для знекровленої довгими війнами і чварами сте­
пової імперії. Зрозуміло одне: Темір-Кутлук мав, можливо, де­
що менше воїнів, ніж Вітовт, тому для нього було життєво важ­
ливо дочекатися підходу військ Єдигея.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Обидва війська були загалом кінними, що й не дивно в умовах
війни зі Степом. Щоправда, чималу роль у відбитті атак татар­
ської кінноти (як і на Синіх Водах) відігравали литовсько-русь­
кі піші арбалетники з великими щитами — павезами, а також,
можливо, стрільці з ручниць, списоносці та сокироносці. Новин­
кою (хоч і не надто ефективною) для Східної Європи було вико­
ристання військом Вітовта гармат. Литовські та польські воїни,
а також тевтонці мали достатньо досконалі обладунки європей­
ського типу (пластинчаті бригантини та, можливо, перші зраз­
ки так званого білого, або повного обладунку), шоломи-баци-
нети та фігурні щити-тарчі, руські та татарські воїни носили
кольчужні, лускаті, пластинчаті та комбіновані (з елементів да­
них типів) обладунки, шоломи з повним захистом обличчя —
«личиною». Обидва війська широко використовували шаблі (хо­
ча для литовсько-руського війська характерні і мечі як елемент
західноєвропейського комплексу озброєння), списи та піки, бу­
лави, кистені, луки (посилені, степового типу). Тактичні прийо­
ми татар — див. статтю «Битва на Синіх Водах». Схоже, і та­
тари, і литовці використовували в битві достатньо складний
ешелонований бойовий порядок, що загалом розподілявся на
центр і два крила. Вітовт, ймовірно, розраховував на вимоту­
вання татар обстрілом та контратаками з табору з возів, і на
вирішальний удар важкою кіннотою, у котрій він, схоже, мав
перевагу. Загалом результат залежав від здатності обидвох ха-
ризматичних вождів (Вітовта та Єдигея) контролювати свої різ-
ношерстні підрозділи та амбітних підлеглих воєначальників
(перевага в дисципліні була, очевидно, на боці Єдигея, війська
котрого билися на своїй землі за виживання).
ХІД БИТВИ
Битві передували кількаденні переговори Вітовта та Темір-Кут-
лука, у ході яких хан навіть погодився… визнати литовського
великого князя своїм зверхником. Проте ситуація змінилася
з прибуттям до ординців підкріплення на чолі з Єдигеєм, ко­
трий по суті став головнокомандувачем війська кочовиків. Про
хід битви з джерел відомо небагато — усі описи в історичній
літературі є спробами реконструкції. Схоже, битва почалася
вдень, десь після опівдня, причому литовці займали обидва бе­
реги Ворскли (переправу стеріг загін поляків), і тривала до на­
стання темряви. Обстріл татар з ручниць та бомбард тевтон­
цями та поляками виявився малоефективним, але ординці
могли вдатися до удаваного відступу, через що, вочевидь, окре­
мі частини війська Вітовта наважилися на серію непідготова-
них атак. Вирішальну роль відіграли елітні війська Єдигея,
який, як і його суперник, брав особисту участь у битві. Усі дже­
рела наполягають на тому, що наприкінці бою окремі частини
литовсько-руського війська билися в оточенні і прорватися
вдалося небагатьом. Величезні втрати військ Вітовта в команд­
ному складі свідчать про довге й успішне переслідування Єди­
геєм розбитого ворога (за джерелами, аж до стін Києва, котрий
заплатив татарам викуп).
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Розгром війська Вітовта в одній з найбільших в європейській
історії XIV ст. битв був жахливий — за найобережнішими оцін­
ками, загинули чи потрапили в полон половина його війська
(значну частину тих, хто врятувався, становили татари Тохта-
миша, що першими втекли з поля бою); були серед них госпо­
дар Стефан І, комтур Шурвілло, Спитко з Мельштина, князі
Андрій та Дмитро Ольгердовичі, Дмитро Коріатович, а загалом,
за різними джерелами, — від 50 до 74 князів і видатних пред­
ставників боярських родів. Вітовту, Тохтамишу та Джелаль-ад-
Діну вдалося врятуватися. Єдигей та Темір-Кутлук втратили
:іначно менше (можливо, кілька тисяч) воїнів. Наслідки битви
для Східної Європи були значні, але суперечливі — блискучо­
му полководцю і політику Єдигею вдалося зміцнити на якийсь
час положення Золотої Орди, яка, проте, розпалася вже в пер­
шій половині XV ст., породивши нові державні утворення
(Кримське, Казанське, Астраханське, Сибірське ханства, Но­
гайська орда тощо). Зазнали краху честолюбні плани Вітовта
стати гегемоном Східної Європи, розірвавши нерівноправний
союз з Польщею, та Тохтамиша — повернутися у «велику полі­
тику» (щоправда, нащадки татар Тохтамиша дотепер живуть
у Литві та Білорусі). Стратегічно у виграші був головний кон­
курент Литви у справі збирання земель Київської Русі — Мо­
сква. Битва ненадовго, але помітно послабила мілітарну потуж­
ність руських земель під владою Литви.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Князь Вітовт завжди був і лишається одним із найпопулярні-
ших історико-фольклорних персонажів литовців і білорусів;
йому присвячені рукописні панегірики і середньовічні народ­
ні пісні, в яких згадується і його важка, і попри поразку 1399 р.,
загалом таки успішна боротьба з татарами. В Україні пам’ять
про велику й трагічну битву останнім часом також помітно ак­
туалізувалася, особливо з відзначенням її 600-річчя і 610-річ-
чя, проводяться фестивалі з залученням істориків-реконструк-
торів, лицарські турніри, є помітна реакція в пресі, бо битва
добре відома зі шкільних підручників. Про історичну пам’ять
тюркських народів сказано в основних джерелах до статті.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.