Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Битва під Вількомиром

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ ПОДІЇ
29 серпня — 1 вересня 1435 року, околиці містечка Пабаїскас
у 10 км від міста Вількомир (сьогодні Укмерге, Литва), на бере­
зі річки Свята (лит. Швентой).
КОМАНДУВАЧІ
У битві зійшлися війська двох претендентів на престол Вели­
кого князівства Литовського.
Першим був колишній великий князь литовський Свидри-
гайло Ольгердович* — людина з бурхливою біографією, відзна­
чена безліччю нерозважливих вчинків, як-от убивство київ­
ського митрополита Герасима за кілька місяців перед битвою.
1432 р. знать обрала собі нового князя — Зигмунта Кейстуто-
вича, двоюрідного брата Свидригайла. Через відсутність у Сви-
дригайла помітних воєнних талантів більш правомірно вва­
жати справжніми командувачами його військом Сигізмунда
Корибутовича* і магістра лівонських лицарів Франка фон Керкс-
дорфа*. На боці Свидригайла також билися кілька десятків
руських князів із земель нинішньої України, Білорусі та част­
ково Росії (Твер). Серед руських князів виділялися князі Голь-
шанські — Данило Семенович (?—1435 рр.) і Михайло Семе­
нович (?—1435 рр., ймовірно, у 1433—1435 рр. був київським
князем), Іван Бєльський (? — після 1446 р.), Федір Корибуто-
вич (? — після 1442 р., князь подільський і кременецький, брат
Сигізмунда Корибутовича), Ярослав Семенович (?—1435 рр.,
князь мстиславський).
Супротивне військо очолював син «діючого» великого кня­
зя литовського Зигмунта Кейстутовича Михайло-Болеслав Зиг-
мунтович*. Польський контингент у війську Зигмунта очо­
лював польський лицар Якуб Кобилянський*. Були у війську
і десятки лідерів литовських знатних родів.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Литовсько-білоруські літописи (Хроніка Литовська і Жмуд-
ська, хроніка Биховця, Супрасльський, Академічний літопис),
«Хроніка провінції Лівонія» Бальтазара фон Рюссова, листу­
вання та документація Лівонської провінції Тевтонського ор­
дену, польські хроніки (Я. Длугоша та ін.).
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
З 1432 р. у Литві не припинялася відкрита громадянська війна
між руськими князями і боярами, що підтримували скинуто­
го в результаті перевороту і мало не вбитого змовниками
Свидригайла, котрий надав православним руським родам
Великиго князівства Литовського рівні права з литовськи­
ми католицькими, і власне литовськими, що підтримували Си-
гізмунда Кейстутовича. Успіхи руського князя Федора Острозь­
кого на Волині змусили його сюзерена Свидригайла ще раз
спробувати щастя в полі, закликавши на допомогу сусідів Лит­
ви — Москву і лівонських лицарів, а також татар. Це не могло
не турбувати Польщу, котрою правив рідний брат Свидригай­
ла — Володислав-Ягайло, що вирішив допомогти кузену Зиг-
мунту Кейстутовичу, тим більше що Свидригайло заручився
допомогою ворогів Польщі — лівонських лицарів. Смерть
Ягайла 1434 р. нічого не змінила — фактичний правитель
Польщі (за неповноліття сина Ягайла, Владіслава III) Збігнев
Олесницький активно допомагав Зигмунту Кейстутовичу у бо­
ротьбі проти Свидригайла. Останній нарешті зібрав чималі си­
ли, заручився підтримкою Орди і кинув виклик ворогові на бе­
регах річки Святої.
Кількість і склад військ супротивників дискусійні. На нашу
думку, мінімально можливими є цифри Л. Войтовича: у Сви-
дригайла — до 2 тисяч кінноти руських князів і бояр, близько
З тисяч лівонців (з них кількасот лицарів, тобто фактично ядро
орденського війська на чолі з магістром та кількома комтурами),
1,5 тисячі чеської піхоти (яку привів Сигізмунд Корибутович)
і до 500 татар. Іноді цифра зростає до 9,11 чи навіть 15 тисяч лю­
дей, що теж цілком імовірно, бо Свидригайло був популярний
на Волині, Київщині, Поділлі та в частині білоруських земель.
Михайло Зигмунтович мав не менше військо, і майже поло­
вину (800 «списів», тобто середньовічних бойових одиниць, що
складалися з лицаря і кількох його слуг, отже, десь 4—5 тисяч
людей) становили польські воїни Кобилянського, решту — дру­
жини литовських аристократів.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Загалом для цієї епохи ще характерним є домінування важко-
озброєної кінноти на полі бою. Сенсаційні перемоги гуситів над
лицарями-хрестоносцями обумовлені чинниками, які не спра­
цьовували в інших умовах. Це відчув на собі знавець бою з за­
стосуванням табору (йому навіть приписують перенесення цієї
тактики в Литву, що може бути перебільшенням) Сигізмунд Ко­
рибутович. А у сутичці двох феодальних ополчень з найманця­
ми і союзниками все мало вирішити краще керівництво назагал
слабко керованими військами. У бій на берегах річки Свята йшли
важкоозброєні, закуті в нові європейські пластинчаті обладунки
і більш дешеві «бригантини» (а нерідко й архаїчні, дещо модифі­
ковані кольчуги та дешевші м’які обладунки) вершники — ядро
обох армій, а також піхота — арбалетники, стрільці з вогнепаль­
ної зброї — ручниць, воїни з різними видами древкової зброї
(алебарди, цепи, списи тощо).
ХІД БИТВИ
Докладно невідомий. За уривками інформації з різних джерел,
вимальовується приблизно така картина. 29—30 серпня обидві
сторони не поспішали починати бій, укріплюючи табори. Ймо­
вірно, 1 вересня відбулася передислокація військ Свидригай-
ла, можливо, ініційована лівонським магістром, військо котро­
го, мабуть, стояло окремим табором. Саме в цей час поляки
Кобилянського напали на литовсько-русько-німецьке військо,
і їм вдалося розітнути Свидригайлове військо навпіл, притис­
нувши до річки та якогось озерця. Судячи з того, що основна
фаза битви тривала близько години (за польськими даними),
руські та литовські сили, втративши значну частину команду­
вачів, швидко здалися. Лівонці та чеська піхота, на яких (як на
чужинців) нічого доброго у випадку полону не чекало, билися
довше і загинули на чолі з фон Керксдорфом і всіма комтура-
ми; якась частина їх потрапила в полон. Уже немолодий Сви-
дригайло насилу втік з поля боя.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Свидригайлове військо зазнало нищівного розгрому і припи­
нило існувати. Загинуло 13 руських князів, 42 (цифра непевна)
потрапили в полон. У полон потрапило і кілька тисяч вояків,
решта (здебільшого лівонці) загинула. Сигізмунд Корибутович
був поранений і потрапив у полон, де за кілька днів помер (або
був убитий). Втрати війська Михайла Зигмунтовича і поляків
були, ймовірно, невеликі. Після Вількомира Свидригайло оста­
точно втратив шанси на литовський великокнязівський стіл,
який надійно зайняв Зигмунт (щоправда, останній був невдов­
зі, 1440 р., убитий через змову руських князів). Надто старий
для нових авантюр Свидригайло пішов на мирову угоду і спо­
кійно докняжив решту життя на Волині, в оточенні милої його
серцю руської еліти. А кривава битва під Вількомиром, одна
з наймасштабніших битв між представниками Литовсько-Русь­
кого князівства за всю його історію, мала помітне значення для
подальшого розвитку цієї держави, котра з послабленням пра­
вославних руських княжих родів еволюціонувала в бік тіснішої
співпраці з католицькою Польщею. Для Лівонської провінції
ордену битва стала власним Грюнвальдом — лівонські брати
зазнали тяжкої поразки, але провінція вижила, негайно уклавши
з Литвою і Польщею мир, а згодом міцніше поєднавшись з інши­
ми лівонськими державними утвореннями. Щоправда, її геопо-
літичні позиції щодо Литви і Польщі помітно послабшали. А лі­
вонський чернечно-лицарський орден проіснував аж до XVI ст.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Добре відома сучасникам битва не знайшла яскравого відобра­
ження ні в фольклорі, ні в пізнішому мистецтві, що й не дивно для
битви, яка по суті була середньовічною громадянською війною.
Ще за життя учасників битви на її місці збудували церкву. Сьогод­
ні тут встановлено пам’ятну стелу, а найцікавіше відображення,
на нашу думку, вона (разом із вельми своєрідно потрактованою
постаттю Сигізмунда Корибутовича) знайшла в класиці сучасно­
го світового історичного фентезі — «гуситській трилогії» А. Сап-
ковського. Інформація про битву як про українську поразку
є в сучасній українській шкільній програмі з історії.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.