ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
25 березня 1596 року, урочище Гострий Камінь біля Білої Церкви.
КОМАНДУВАЧІ
Військо Запорозьке: Семерій (Северин) Наливайко*, запоро­
зький полковник Матвій Шаула (?—1597 рр., на момент бою
гетьман запорожців, страчений згодом у Варшаві), досвідчений
і популярний запорозький ватажок Григорій Лобода*, Сасько
(Сашко) Федорович*.
Коронне військо Речі Посполитої очолював польний гетьман
Станіслав Жолкевський*. Але кампанія проти Наливайка була
першою великою самостійною операцією польного гетьмана,
учня Я. Замойського і наставника ще одного чудового річпоспо-
литського полководця — Станіслава Конецпольського*. Власни­
ми силами у складі війська Жолкевського керували руські князі
Кирик Ружинський* і Михайло Вишневецький*. Помітним
воєначальником коронного війська був Юрій (Єжі) Струсь*.
Ще одним полководцем Жолкевського був Я.-К. Ходкевич*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Польські хроніки Й. Бєльського, П. Пясецького, Р. Гейденштей-
на, листування С. Жолкевського, пізні козацькі літописи.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Тільки-но Наливайко дізнався про наближення кварцяного
(найманого коштом королівської казни) війська, він розпочав
швидкий відступ на Подніпров’я, на з’єднання з загонами Ло­
боди, Шаули та Федоровича. Проте відірватися від гусарії Ж ол­
кевського козацькому рухомому табору не вдалося. 28 лютого
1596 року під Острополем Жолкевський напав на ар’єргард На­
ливайка, що стояв на квартирах і не був готовий до бою. Сотні
Марка і Татаринця загинули, але дещо затримали Жолкевсько­
го. Подальша історія кампанії для спрощення є постійними
спробами польського воєначальника наздогнати козаків і дія­
ми на «дипломатичному фронті» з намаганням посварити ам­
бітних козацьких ватажків, «вивести з гри» їхні загони і відпо­
відними спробами Наливайка цього не допустити. Під Білою
Церквою козацькі війська об’єдналися. Після зриву перегово­
рів між козаками і Жолкевським внаслідок агресивних дій кня­
зя Кирика Ружинського щодо козацьких загонів (бій під Білою
Церквою 23—24 березня) 2 квітня 1596 р. Жолкевський атаку­
вав козацький табір, що відступав, в урочищі Гострий Камінь
за Білою Церквою. За даними Жолкевського, коронне військо
мало 3220 гусар, 1338 панцирних козаків, 800 людей найманої
піхоти, 1244 «вибранецької піхоти», усього 6602 вояків, а також
не менше 6 тисяч озброєних слуг і 24 гармати. Козаки мали не
менше за 6—8 тисяч людей (серед них двотисячний «полк» На­
ливайка), здебільшого піхоти, і 20 гармат.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Впадає в око помітна кількісна та якісна перевага річпосполит-
ського війська, зокрема в кінноті — найбільш мобільному того-
…
Рис. 18. Саморобні бойові коси і піки — зброя
селян-повстанців аж до XIX ст.
часному роді військ. Про озброєння гусарії та панцирних ко­
тків — див. статтю «Хотинська битва». «Вибранецька
піхота», створена королем Стефаном Баторієм 1578 р., — це
добровольці-стрільці з вогнепальної зброї, що за службу у вій­
ську звільнялися від податків. Були погано навчені, відзнача­
лися низьким бойовим духом. Козацьке військо складалося
і досвідчених запорожців і «наливайківців», до яких примк­
нули дрібні бояри, селяни і міщани. Його головним козирем
був вогневий бій і тактика рухомого й стаціонарного табору.
ХІД БИТВИ
Козаки рухалися табором у п’ять рядів возів. Жолкевський зва­
жив ризик і вирішив розпочати атаку табору після потужного
обстрілу з гармат. Користуючись перевагою у швидкості, хо­
ругви коронного війська на чолі з Ю. Струсем оточили козаць­
кий табір, щоб розірвати його шикування. Проте козаки зустрі­
ли атакувальників щільним вогнем. Козацька піхота стріляла,
традиційно лежачи під возами, непогано діяла легка артилерія
повстанців. Гусари та панцирні не змогли прорвати козацький
табір, зазнавши чималих втрат від артилерійського вогню та
рушничної стрільби. Врешті-решт Жолкевський був змушений
відступити під прикриттям своєї артилерії.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Кількість втрат у війську польного гетьмана вражаюче відріз­
няється в деяких джерелах (34 вбиті — у його листах, понад
300 — у хроніці Бєльського, близько 1 тисячі — у хроніці Пя-
сецького, на нашу думку, істина може бути десь посередині між
цифрами Бєльського і Пясецького). Втрати повстанців також
були чималими (але аж ніяк не 2 тисячі вбитими, як вважав
Жолкевський), зокрема серед старшини, що взяла активну
участь у бою. Шаулі відірвало руку ядром, був убитий Сасько
Федорович, Наливайка, за даними, що мав після бою Жолкев­
ський, теж було поранено. Це не завадило Семерію взяти на себе
командування загоном ПІаули, козаки котрого обрали Нали
вайка своїм гетьманом (важко поранений Шаула вижив, але на
гетьманство не повернувся). Загальне керівництво військом
повстанців залишилось в руках Лободи. На якийсь час козаки
відірвались від переслідування і навіть переправились через
Дніпро поблизу Трипілля на малозаселений лівий берег, проте
на допомогу Жолкевському, якого вони не змогли розбити,
йшли литовське військо і роти Потоцького, що повернулись із
Молдавії. Зважаючи на всі розбіжності і тенденційність дже­
рел, можемо сказати одне — це була тактична нічия чи навіть
успіх козаків, і стратегічна перемога Жолкевського, який тіс­
нив козаків далі на схід.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Попри добре знану в Україні постать Наливайка, битва лиша­
ється практично невідомою любителям вітчизняної історії, ско­
ріш за все, через дещо незрозумілий результат і невеликий об­
сяг джерельного матеріалу про неї.