ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
20 серпня (початок збройних сутичок козаків з основними си­
пами османів) — 9 жовтня (укладення миру) 1621 року, тери­
торія сучасних України, Молдавії та Румунії, здебільшого на-
кколо міста Хотина (нині Чернівецька область України) та на
берегах річки Дністер.
КОМАНДУВАЧІ
Османсько-татарсько-молдавське військо: Осман II (1604—
1622 рр., султан з 1618 р„ прапраправнук Сулеймана Пишного
і Роксолани), Охрілі Хусейн-паша (?— 1622 рр., великий візир
до 17 вересня 1621 року), Ділавер-паша (?— 1622 рр., великий
ііізир з 17 вересня 1621 року), кримський хан Джанібек-Гірей*,
нидатний ногайський полководець Кантемір-мурза*, молдав­
ський господар Олександр IV Ілляш*.
Річ Посполита: великий гетьман литовський Ян-Кароль
Ходкевич*, воєвода краківський Станіслав Любомирський*,
королевич Влади слав Ваза*, запорозький гетьман Яків Неродич-
Бородавка (?—1621 рр.), запорозький гетьман Петро Конаше-
нич-Сагайдачний*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Спогади річпосполитських воєначальників (С. Любомирсько-
го, Л. Остророга, П. Збігневського, Я. Собеського), брошура
«Вісті з Валахії» (щоденник невідомого німецького офіцера), ві­
рменська «Кам’янецька хроніка», офіційна документація Речі
Посполитої, османські хроніки Ібрагіма Печеві, Мехмеда Со-
лакзаде, Мустафи Наіми, поема «Осман» хорватського поета
І. Гундуліча з Дубровника, польські епічні поеми-хроніки XVII ст.
В. Потоцького, І. Красінського тощо.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
До прямого військового зіткнення призвели часті напади укра­
їнських козаків на турецькі міста і татар — на Річ Посполиту,
а також втручання українських та польських магнатів у пи­
тання наслідування престолу в Молдавії у 1620 р., що вже при­
звело до знищення польського війська під Цецорою. Ще од­
ним поштовхом до війни стали ворожі дії найманців Речі
Посполитої — козаків-лісовчиків — щодо османського васала,
воєводи Трансільванії Бетлена Габора. Оголосивши «Лехіста-
ну» джихад, османи могли планувати навіть якісь серйозні за­
воювання, але здебільшого йшлося про покарання «невірних»
за попередні «провини». Осман II зібрав близько 100 тисяч
османського війська (епічні 200—400 тисяч з тогочасних дже­
рел слід вважати перебільшенням), що складалося з не менш
як 30 тисяч піших яничарів, а також кінних важкоозброєних
сипахів і іррегулярних легких кіннотників-акинджів, артиле-
ристів-топджі, понад 50 тисяч кримських татар, ногайців, мол­
даван і валахів, понад 100 гармат, з них близько 60 великих. Не­
відома кількість слуг-некомбатантів, але їх було багато. Військо
Речі Посполитої після втрати ядра збройних сил — польсько­
го коронного війська — під Цецорою було ослаблене. Його бо­
йове ядро тепер склали литовські й наймані підрозділи, всьо- !
го, за різними даними, близько 18 тисяч кінноти і 12 тисяч
піхоти (за підрахунками Л. Подгородецького, річпосполитське
військо було більшим — 8,2 тисяч гусарії, 9,6 тисяч панцирних
козаків і легкокінних лісовчиків, 2,7 тисяч стрільців-аркебу- 1
зирів, 14,5 тисяч польської та німецької піхоти — разом близь­
ко 35 тисяч бійців). Запорожці виставили, за різними дани­
ми, 44—46 (разом із пахолками — військовими слугами) тисяч
людей. Річпосполитське і козацьке військо мали разом не мен­
ше від 50 гармат, з них мінімум половина належала запорож- ‘і
цям. Невідомо, але вочевидь було чимало обозної челяді в річ-
носполитському таборі, що несподівано відіграло важливу
роль у битві.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Головну ударну силу піхоти обох армій становила піхота, що стрі­
ляла, — яничари в османів, піші запорозькі козаки та наймані
Рис. 20. Обладунок крилатого гусара (друга половина XVII ст.)
аркебузири у християн. Здебільшого всі вони були озброєні де­
шевими гнотовими дульнозарядними аркебузами, хоча турки
вже активно використовували рушниці з досконалішим удар­
но-кремінним замком — знамениті «яничарки», хоча є дані
і про вживанні яничарами луків. Допоміжним озброєнням пі­
хоти турків були шаблі, ятагани, кинджали, християн — шаблі,
рідше шпаги. Окрім того, у річпосполитському війську були
й підрозділи пікінерів. Османські сипахи на рівних воювали
проти річпосполитських панцирних козаків (іноді ці хоругви
називали просто «козацькими», але їх не слід плутати з україн­
ськими козаками), бо мали схоже чи навіть важче озброєння —
кольчугу з наручами-карвашами, шолом-місюрку, круглий щит-
калкан, спис, лук та шаблю, іноді вогнепальну зброю — карабін.
Козирем річпосполитського війська була важка кіннота — гу-
сар-списоносців, що мали на своєму озброєнні також палаші,
кончари (довгий гранчастий клинок, що почасти міг замінити
зламаний в атаці спис), шаблі та пістолети.
Чисельна легка турецька (акинджі), татарська та ногайська
кіннота, а також подібні ж молдавські «витезі» були озброєні лу­
ками та шаблями і використовувалися здебільшого для герців,
переслідування ворога, рейдів тощо. Для того ж, християни за­
лучали лісовчиків та запорозьку кінноту (за озброєністю — де­
що легші за панцирних козаків). Османська артилерія за чисель­
ністю та організацією явно переважала річпосполитську. Обидві
сторони вміли добре окопуватися й влаштовувати майже непри­
ступні позиції, але особливо цим славилися запорожці.
ХІД БИТВИ
Польсько-литовська армія з’явилася під Хотином 20 серпня
і одразу почала укріплюватися, аби не пропустити османів
углиб Речі Посполитої. Було створено земляний «укріпрайон»
у вигляді напівкола навколо річпосполитського табору, котри­
ми командували Ходкевич, Владислав та Любомирський, флан­
ги укріплень прилягали до річки Дністер. Поблизу окопалися
запорожці, яких з боями привів під Хотин Бородавка, котрого
згодом змінив Сагайдачний (Бородавку ж козаки звинуватили
н поганому керівництві та розстріляли), а також найманці-лі-
совчики. Запорожці здійснили кілька рейдів проти турків, у ре­
зультаті чого османи зазнали чималих втрат, але й козаків по­
лягло чимало. 2 вересня до Хотина підійшли основні сили
османів, і почалася облога Хотинського замку та атаки на річ-
иосполитський і козацький табори. Проте настирливі спроби
османів 2, 3, 4, 5, 7, 15, 23, 27, 28 вересня увірватися до річпос-
политського та особливо козацького таборів після шалених арт­
обстрілів закінчилися повним провалом і великими втратами
для воїнів Османа II. Натомість козаки неодноразово робили
нилазки, нерідко нічні, вирізаючи чималі турецькі загони. Не­
погано виявили себе й річпосполитська піхота та кіннота, на­
йманці, а також обозна челядь, що кілька разів допомогла від­
бити турецький наступ. Турецькі ядра заривалися в сипкий
грунт, не маючи змоги зруйнувати козацькі «шанці», вогненний
вал козацької піхоти був нездоланний, а спроби заморити хрис­
тиян голодом у блокаді провалилися. 24 вересня від втоми
і хвороб помер Ходкевич, і новий річпосполитський команду­
вач Любомирський наказав перейти у менший табір, що було
легше обороняти. Але й військо Османа страждало від втрат,
падіння бойового духу, хвороб і нестачі продовольства та фу­
ражу, а всі строки для наступу на Лехістан стрімко минали —
насувалася пізня осінь. 29 вересня султан розпочав перегово­
ри, які 9 жовтня закінчилися мирною угодою.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Османське військо та його союзники безповоротно втратили,
за найобережнішими оцінками, близько 40 тисяч людей, серед
них кілька пашів (хоча популярна байка, за записом Я. Собесь-
кого, про смерть внаслідок козацького нападу великого візира
Охрілі Хусейна-паші далека від істини, утім, в бою з козаками
загинув паша міста Будин (Буда) — Каракаш-паша). Втрати со-
юзників-християн могли складали до 15 тисяч людей, з них десь
половину складали втрати запорожців. Головним наслідком
битви був зрив османських планів допомоги Трансільванії та
протестантській коаліції в Тридцятилітній війні, а також про­
вал планів завоювання турками українських земель Речі По­
сполитої. Запорожці, як ніколи раніше, виявилися важливим
гравцем міжнародної політики; спричинившши війну, вони
стали головними рятівниками Речі Посполитої. Сагайдачний,
чий талант полководця востаннє яскраво виявився саме під час
цих подій, був щедро винагороджений королем, проте 20 бе­
резня 1622 року помер від ран, отриманих під Хотином, лишив­
ши неврегульованою болісну проблему козацького реєстру.
Для Османа II програна війна також стала фатальною: 20 трав­
ня 1622 року його вбили внаслідок бунту невдоволені яничари,
проте говорити про початок занепаду військової потуги Осман­
ської імперії після Хотина навряд чи доречно.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Масштабна війна мала швидкий і великий розголос у Речі По­
сполитій та Європі, стала темою героїчних поем, віршів, драм,
де оспівувалися подвиги поляків та козаків. Не забували про
Хотин і пізніше: зокрема, для українських авторів битва стала
одним із символів незламності українського козацького духу
(художні твори О. Маковея, 3. Тулуб тощо), міцно увійшовши
до шкільних підручників, науково-популярних праць тощо.
Нині в Україні існують пам’ятники та провадяться заходи на
честь вшанування героїв війни. У турецькій літературній, зо­
крема поетичній, традиції, Хотин і трагічна доля юного Осма­
на II теж знайшли помітне відображення.