ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
25 жовтня — 3 листопада 1625 року, береги річки Цибульник,
околиці міста Крилів на правому березі Дніпра неподалік Кре­
менчука, Полтавська область.
КОМАНДУВАЧІ
Річпосполитське військо очолював польний коронний гетьман
Станіслав Конецпольський*, іншими командувачами (здебільшо­
го полковниками) коронного війська були майбутній великий ко­
ронний гетьман, а тоді ще скромний подільський підкоморій Ста­
ніслав «Ревера» Потоцький* — це був початок його бойового
шляху, воєвода подільський і київський Томаш Замойський*, во­
євода руський Іван Данилович*, староста красноставський Якуб
Собеський*, представники українських православних родів
Вишневецьких, Корецьких, Збаразьких, Заславських, Тишке-
вичів, Балабанів, серед яких військовим досвідом вирізнявся
учасник майже всіх битв Речі Посполитої кінця XVI — першої
чверті XVII ст. князь Юрій Збаразький (1573— 1631 р„ гербу
«Корибут»,), а також польських — Калиновських, Казанов-
ських, Одживольських тощо.
Козацьким військом (низовиками) керували гетьман Марко
Жмайло (?—? рр., на момент битви був досвідченим воїном, міг
брати участь у Хотинській війні, морських походах запорож­
ців, здобувши авторитет як воєначальник), реєстровців очолю­
вав Оліфер (Олефір) Голуб*, окремі полки очолювали колишні
гетьмани, а на той момент полковники Матвій Пирський (? —
після 1630 р„ у червні — вересні 1625 р. був козацьким гетьма­
ном) і Михайло Дорошенко*, дід гетьмана Петра Дорошенка.
По суті, з обох боків військами командувало блискуче сузір’я
воєначальників відповідно «школи Жолкевського» та «школи
Сагайдачного».
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Хроніка П. Пясецького, листи та щоденники річпосполит
ських воєначальників (див. «Мемуары, относящиеся к исто
рии Южной Руси. Вып. 2»), повідомлення прикордонних мос­
ковських воевод та документи фонду Розрядного приказу
РДАДА у Москві.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Жмайло разом із Дорошенком і Пирським брав участь у пере­
говорах із кримськими ханами Мехмед-Гіреєм та Шагін-Пре-
єм, які виступили проти влади турецького султана над Кри­
мом. Крім того, можлива участь Ж майла разом з іншими
запорозькими ватажками в справі «царевича Олександра-
Яхії» — нібито сина турецького султана Мехмеда III, який їз­
див Східною Європою в пошуках підтримки своїх прав на пре­
стол, обіцяючи підняти на повстання проти турків поневолені
слов’янські народи та греків. Козаки і митрополит Іов Борець­
кий опікувались «царевичем», хоча уряд Речі Посполитої був
налаштований вороже до претендента, котрий міг спровокува-
ти нову велику війну з османами. Щодо відносин з турками, ко­
заки в цей час гордо зауважували, що це король уклав мир із
султаном, а вони — ні. Водночас із численними морськими по-
ходами, які страшенно злили султана, через це і польський
уряд, величезна маса козаків, ветеранів часів Смутного часу та
Хотинської війни, залишалась «без роботи», а їхнє становище
чи то лицарів, чи то селян і надалі було непевним. Відчувши
й усвідомивши свою силу на початку 1620-х рр„ козаки все час-1
тіше відмовлялися виходити з Київщини та Брацлавщини, сто- ]
яли в королівських та приватних шляхетських маєтках. За чут- ]
ками, козаки збирались взагалі витіснити коронне військо
і території Київського воєводства. Навряд чи це свідчить про
підготовку запорожцями «національно-визвольного повстан­
ня» чи «селянсько-козацького виступу». Мова йшла про «пра­
цевлаштування» величезних мас козаків, яким не хотіла і не
могла достатньо заплатити Річ Посполита, водночас забороня­
ючи шукати зовнішніх джерел «козацького хліба». Крім того,
п інструкціях козацьким послам на сейм 1625 р. мова йшла і про
ге, аби король і сейм визнали православну ієрархію, відновле­
ну за часів Сагайдачного, а також затвердили всіх обраних цер­
ковних ієрархів. Сейм відповів на всі вимоги «знахабнілих
І роздутих від гордощів» козаків рішучою відмовою, а у від­
повідь на скарги шляхти Київщини направив сюди коронне
мінсько на чолі з польним гетьманом Конецпольським з ме­
тою «провчити» козаків як слід, бажано в стилі 1596 р. До ко­
ронного війська приєдналось чимало українських князів та
православної шляхти. Для українських князів розбити та при­
боркати козаків, котрі господарювали на Правобережжі, бу­
ло вигідною, хоч і небезпечною справою. Слід зауважити, що
Конецпольському вдалось скористатись моментом раптовос­
ті. Після провалу переговорів коронне військо вступило на
територію Київщини та Брацлавщини раніше, ніж чекали ко­
тки. Значна їх частина перебувала в черговому морському
поході на турецькі міста, але решта відреагувала на небезпе­
ку досить швидко. На початку жовтня 1625 р. Ж майла обра­
ли гетьманом, і головні сили запорожців вирушили з Січі на
іюлость, на підтримку тим загонам на постої. Але стратегіч­
ною ініціативою володів Конецпольський, який мав усі сили
н зборі, що забезпечило йому і якісну, і, можливо, кількісну
перевагу над козаками. Коронне військо разом із надвірними
військами українських князів мало до 12 тисяч вояків (не ра­
хуючи слуг), серед яких 10,5 тисяч кінноти — гусар, панцир­
них козаків, легкої кінноти, та 1,6 тисяч найманої німецької
піхоти, і 30 гармат. Козаки, що діяли кількома загонами, ма­
ли кілька тисяч реєстрового війська та невідому кількість за­
порожців, усього до (і, можливо, насправді помітно менше)
20 тисяч людей, переважно піхоти.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Величезна перевага коронного війська і надвірних військ маг
натів над козаками у кінноті давала можливість Конецполь
ському діяти рішуче, ізолюючи та згодом знищуючи артиле
рією та піхотинцями-мушкетерами (нова для Східної Європи
вогнепальна зброя — гнотовий мушкет — була важча й по
тужніша за звичну аркебузу) окремі козацькі загони навіть
в їхніх таборах.
Проте стійкий опір, помножений на міць козацької піхот™
її високий бойовий дух після Хотина та майстерне використан
ня засідок і шанців, дезорієнтувала супротивника: чисельно не
велика річпосполитська піхота зазнала чималих втрат, що ста
вило під сумнів можливість кінцевої військової перемоги над
козаками. Великі проблеми починалися у коронного війська
і у випадку спроб розірвати стаціонарний козацький табір кін­
нотою, бо вдавалося це загалом нечасто і не завжди призводи­
ло до перемоги. Утім, якщо козацькі стрільці потрапляли під
удар коронної чи надвірної кінноти, не встигнувши окопатися,
вони не мали шансів на порятунок.
Рис. 21. Європейський мушкетер другої половини XVI ст.
ХІД БИТВИ
21 жовтня Конецпольський підійшов під Канів, де стояла ко­
зацька залога у 3 тисячі людей. Козаки направили посланців,
які пообіцяли польному гетьману піти на переговори, але піс­
ля приходу з Січі Жмайла зі старшиною. Тим часом козаки не­
помітно залишили Канів і почали відступ табором на Черкаси,
де стояло ще 2 тисячі їхніх товаришів. Конецпольський спро­
бував розбити ворога по частинах, виславши проти козаків кін­
ний авангард Я. Одживольського. Той пошарпав відступаючих,
хоч і не зумів їх зупинити. Окремі козацькі загони, уникаючи
великих боїв, відступали на Низ, звідки їм на допомогу йшли
основні сили Марка Жмайла. Досить своєрідна війна, в якій бої
чергувалися з переговорами, веденими здебільшого з метою
виграти час, тривала до підходу в урочище Таборище на бере­
зі річки Цибульник головних сил козаків і коронного війська.
Фактично козаки отримали шанс взяти ініціативу в свої руки,
добившись гідного миру через переговори в результаті військо­
вої перемоги. Сторони знову спробували домовитись, але ви­
моги Конецпольського були надто важкими для козаків. Тому
на річпосполитські вимоги Жмайлом і його полковниками бу­
ла дана обережна відмова. Конецпольський і «яструби» з чис­
ла коронних воєначальників сприйняли це як привід до почат­
ку «справжньої» війни (обережніші полководці, типу князя
Юрія Збаразького, зауважували, що військова фортуна — зрад­
лива, а втратити професійне коронне військо у війні з козака­
ми буде повною катастрофою). 29 жовтня Конецпольський
наказав готуватися до штурму козацького табору, жовніри
почали готувати батареї важких гармат, в’язати спеціальні об­
логові коші (тури), фашини та будувати «гуляйгороди». Ці при­
готування зацікавили козаків: вони зробили кілька вилазок,
аби захопити ворожі гармати, проте успіху не мали. Жмайло
як досвідчений полководець зрозумів, що немає сенсу чекати
на повторення Солониці, і пішов на прорив на південь, бо, схо­
же, усвідомив неможливість розгромити коронне військо у від­
критому бої. Козаки розклали багаття в таборі, зробивш и
вигляд, що їхнє військо все ще тут, і непомітно вислизнули
з нього. Розуміючи неминучість погоні, Жмайло залишив на
шляху відступу цілих три загони, які мали затримати кінноту
Конецпольського, обравши для засідок густі зарослі лоз та бе­
реги річок і Курукового озера. Усі три загони загинули, але до­
бряче потріпали ворожу кінноту, яка була змушена затрима­
тись. Зрештою подолати козацькі ар’єргарди змогла лише
наймана німецька піхота. Тим часом поблизу Курукового озе­
ра посеред решток якихось давніх укріплень Жмайло зміцню­
вав новий табір. Вдень 31 жовтня на горизонті з’явилась втом­
лена від переходів і боїв кіннота Конецпольського і спробувала
прорвати козацьку оборону. Запорожці вогнем з гармат і руш­
ниць відбили атаку коронної кавалерії та загонів українських
князів, завдавши атакувальникам великих втрат (тут мало не
загинув Т. Замойський). Друга атака того ж дня була проведена
після прибуття Конецпольського з піхотою і артилерією — але
ні артобстріл, ні участь у бою самого польського головно­
командувача (сам він писав, що врятувався дивом) не допомо­
гли прорвати табір козаків Жмайла. Невідомо, чи бій стих сам,
чи козаки дійсно запросили миру. Головне — кампанія так і не
дійшла логічної військової розв’язки. Обидві сторони зазнали
великих втрат в людях, обидвом сторонам було що втрачати —
козаки боялись повторення нової Солониці, Конецпольський —
підходу до Жмайла запорозьких підкріплень. З листопада 1625 ро­
ку розпочались переговори.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Козаки втратили, за деякими даними, до 8 тисяч людей (кіль­
кість вочевидь перебільшена), втрати річпосполитського вій­
ська невідомі, ймовірно, помітні, але менші за козацькі. Пере­
говори були важкими для обох сторін, аби не ускладнювати
ситуацію, козаки переобрали гетьмана. Ним став вправний по­
літик, добре відомий Конецпольському, Михайло Дорошенко.
Саме він 5 листопада підписав відомі Куруківські статті, у яких
ішла мова про козацький реєстр у 6 тисяч козаків (1 тисяча
і них мала постійно перебувати гарнізоном на Січі), платню
для 10 тисяч, виведення козаків зі шляхетських маетностей, за­
борону походів на море і спалення козаками чайок. Важливи­
ми поступками, котрих добились козаки, була амністія для всіх
повсталих і відмова коронних комісарів від пункту про видачу
старшини. Фактично угода стала компромісом, багато в чому
залишившись на папері (особливо щодо морських походів),
стала для Речі Посполитої, за влучним виразом М. Грушевсько-
го, «одним із типових паперових тріумфів, що розроджували­
ся потім звичайно морями крові, біди і злоби».
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Завдяки знаковій мирній угоді битва добре відома більшості
українців зі шкільного курсу історії, але, схоже, через неодноз­
начний військовий та політичний результат вона не надто до­
бре відображена в популярній культурі. Ведеться активна ро­
бота з популяризації теми краєзнавцями.