Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Битва під Жовнином і облога на Стариці

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
(—4 червня — 28 липня 1638 року, околиці містечка Жовнин
(нині село Жовнино Чорнобаївського району Черкаської об-
масті), згодом місцевість на 15—20 км на південь від гирла річ­
ки Сула, поблизу смт Градизьк Глобинського району Полтав­
ської області.
КОМАНДУВАЧІ
Ііійськом Речі Посполитої керували Миколай Потоцький*, Ста­
ніслав Потоцький*, Самійло Лащ*, князь Ієремія Вишеневецький*.
Козацьке військо: гетьман Яків Остряниця*, полковники
Карпо Скидан* і Дмитро Гуня* та інші.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Лив. статтю «Битва під Кумейками».
ІІЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Чапорожці спробували взяти реванш за програну минулоріч­
ну кампанію навесні 1638 р. Війська Остряниці розділились на
іри частини. Перша з них під проводом гетьмана, просуваю­
чись лівим берегом Дніпра, зайняла Кременчук і повернула на
Хорол і Омельник. Запорозька флотилія на чолі з Дмитром Гу-
пею піднялася по Дніпру і зайняла переправи. Скидан з ве­
ликим загоном просувався правим берегом Дніпра і зайняв
Чигирин. Найближча мета повстанців полягала у винищ ен­
ні частини коронного війська під начальством Станіслава
П отоцького, родича польного гетьмана, що стояло на Лівобереж­
жі. Станіслав Потоцький, діставши відомості про наближення |
Остряниці, рушив йому назустріч. Остряниця вирішив оборо­
нятися, отаборившись у чудово укріпленому місці — під міс­
течком Голтва, там, де однойменна річка впадає в Псел. Невдо­
взі до Голтви підійшов Станіслав Потоцький, котрий спочатку
блокував військо Остряниці, а 25—26 квітня спробував узяти
замок штурмом. Це виявилось великою помилкою річпоспо-
литського воєначальника, бо козаки відбили штурм. Загинули
майже увесь кількатисячний загін реєстровців Ілляша Караї-
мовича, котрий мав зайняти міст, а також загін німецької на­
йманої піхоти, оточений запорожцями. Потоцькому довелося
зняти облогу і відступати до Лубен, аби не зазнати повної по­
разки. Фактично запорожці здобули першу з 1630 р. велику пе­
ремогу над коронним військом.
Тепер повсталі контролювали більшу частину Лівобережжя,
могли розвивати свій успіх далі. При звістці про перемогу ко­
заків серед селян лівобережних сіл і слобід розгорілося по­
встання. Остряниця зробив спробу розбити Станіслава По­
тоцького остаточно, атакувавши коронне військо під Лубнами.
Проте погано підготований штурм польських позицій 6 трав­
ня скінчився важкими втратами для обох сторін. Супротивни­
ки чекали підкріплення: до Остряниці мали підійти донські ко-
заки і війська Скидана, до Станіслава Потоцького — хоругви
його родича, польного гетьмана, і надвірне військо князя Ієре-
мії Вишневецького, лютого через те, що в його володіннях ха­
зяйнували козаки. Князь Ієремія діяв блискавично. Разом із і
кіннотою Миколая Потоцького він перехопив великий загін ва­
тажків Путивльця, Мурки та Ріпки, що йшли на допомогу Ост­
ряниці і розминулися з ним на кілька годин, і знищив його. Роз­
важливий Остряниця обрав, мабуть, єдино правильне в тій
ситуації рішення — знову заклав міцний табір і змусив корон­
не військо штурмувати його. Гетьман сподівався на поширен­
ня повстань у тилу Потоцького. Під загрозою захоплення по­
всталими був Київ — туди вже вдерлися козаки і почали
нищити плавзасоби, тільки несподівана атака кінноти Лаща
змусила їх відступити. У 20-х числах травня Остряниця зали­
шив табір біля Лукомля, перейшов на річку Сніпорід і спробу-
И.1В оточити війська Потоцького і Вишневецького. Для цього
иотужний загін полковника Сокирявого мав захопити коней
у таборі Потоцького і зайняти столицю лівобережних володінь
Нишневецького — місто Лубни. Проте досвідчений запорожець
(юкирявий випадково потрапив у полон до реєстровців, а йо­
го військо без ватажка розбив і частково знищив Вишневець-
кий. На допиті Сокирявий розповів, що Остряниця зневірив­
ся в можливості перемоги і готує відступ на землі Московської
держави. Але на цей момент козацький гетьман, схоже, втра­
тив контроль над своїм строкатим військом, бо рядові повстан­
ці вимагали йти вниз Сулою, на Січ, і об’єднатися зі Скиданом.
Перед битвою під Лубнами Острянин мав до 12 тисяч воя­
ків. Загалом це були погано озброєні й навчені повстанці, адже
значна частина реєстровців до повстання не приєдналася. Ста­
ніслав Потоцький мав до 6 тисяч вояків коронного війська
і магнатських загонів. Згодом до річпосполитського табору
прибували підкріплення, від невеликих загонів (150 людей у за­
гоні Олізара) до солідних підкріплень (2 тисячі надвірного вій­
ська І. Вишневецького з 12 гарматами). Зважаючи на те, що ко­
зацькі війська були розбиті в цій кампанії по частинах, навіть
чисельна перевага в кожному конкретному бою (зокрема, під
Жовнином) була не на їхньому боці.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Лив. статті «Облога Переяслава» і «Битва під Кумейка-
ми». Надвірні війська, зокрема військо Ієремії Вишневецько­
го, складалися з гусарських, панцирних, драгунських рот, а та­
кож рот найманої німецької піхоти, іноді з підрозділами татар.
Ударною силою річпосполитського війська лишалася гусарія,
за якою в прорив ішли панцирні, підтримувані стрільбою дра­
гун і піхоти.
Козацька кіннота впродовж кампаній 1637 і 1638 рр. посту­
палася річпосполитській і чисельно, і особливо якісно, тоді як
піші ветерани-реєстровці в сполученні з табором і шанцями
були грізною силою, подолати яку без важкої артилерії було
вкрай складно. Прорив табору ще не означав поразки, бо коза­
ки могли буквально викосити ворожу кінноту, яка увірвалася
в табір. Щоправда, 1638 р. реєстрові козаки були з обох боків
барикад, тож втрати вони зазнали чималі.
ХІД БИТВИ
Остряниця вже давно задумав відступати в бік Ромен і далі че­
рез польсько-московський кордон, тому був змушений підко­
ритись волі війська. Це мало не коштувало його армії цілкови­
тої поразки: яким би швидким не був відступ Остряниці,
З червня його наздогнала ворожа кіннота під Жовнином на Су­
лі (чим не повторення кампанії 1596 р. Жолкевського проти
Наливайка, та ще й у тих самих місцях?). Знову, як і тоді, коза­
ки не змогли знищити міст через Сулу, і кілька хоругов корон­
ної кінноти атакували козацьке військо на марші. Те, що ста­
лося далі, можна пояснити несподіванкою і браком підготовки
у повстанців, більшість з яких не були досвідченими січовика­
ми. 1596 р. загартовані в боях козаки Наливайка відбили напад
Кирика Ружинського і мало не розбили його загін, а 1638 р.
у козацькому таборі почалася паніка, яку, на щастя, вдалося
швидко припинити. Коронна кіннота потрапила в оточення і її
мало не винищили всередині козацького табору, й лише напо­
легливість Ієремії Вишневецького врятувала частину хоругов
під загибелі. Найсумніше, що на якомусь (скоріш за все, ран­
ньому) етапі битви гетьман О стряниця, вважаючи битву
програною, втік з тисячею кінних козаків з табору і ф актич­
но полишив решту напризволяще. Його не переслідували —
козацький табір зімкнув ряди возів, старшини Кудра, Пешта
і Іуня взяли на себе нелегке завдання його оборони, адже ско­
ро мали підійти основні сили на чолі з братами Потоцькими.
Схоже, у непоганого стратега і тактика Якова Остряниці у ви­
рішальний момент кампанії не витримали нерви. Як і під Бо-
ровицею, Гуні вдалося швидко ліквідувати ворожий прорив,
оточити і навіть частково знищити нападників. Лише надзу-
силля князя Ієремії Вишневецького, який кинув усі свої війська
па штурм козацького табору, дали змогу Станіславу Потоцько-
му та частині його кінноти врятуватися. Проте слідом за кін­
ною групою Потоцького і Вишневецьким ішов сам коронний
гетьман, і Гуня вирішив відступити з-під Жовнина на нові, міц­
ніші позиції. За надзвичайно складних умов — обстрілу воро­
жою артилерією та частих спроб штурму — козаки спорудили
міст (очевидно, понтонний) через Сулу і в ніч з 11 на 12 черв­
ня 1638 року успішно переправились (скоріш за все, не без до­
помоги якихось військових хитрощів). За дві милі від старого
табору, майже біля місця впадіння Сули в Дніпро, в урочищі
Старець (назва свідчить про старе річище) козаки заклали но-
ний постійний табір, скориставшись старими валами. За кіль­
ка годин з’явилися рів, частокіл із дубових паль, «вовчі ями»,
шанці для стрільців тощо. З двох боків табір прикривали Дні­
про і Сула, з третього — болота. До того ж, козаки дочекалися
підкріплення — кілька тисяч людей Скидана пробились до та­
бору Гуні. Козацький табір виявився «не по зубах» Потоцько-
му з його втомленим військом, великими втратами в піхоті
і відсутністю саперів. Польний гетьман розпочав облогу, яка
тривала з середини червня аж до 28 липня. Ні обстріл з гармат,
ні штурми (найпотужніший відбувся 4 липня), ні голод, який
почався в козацькому таборі, не могли змусити козаків здати­
ся. Від проблем з постачанням потерпало і коронне військо, що
мало в обозі багато поранених. Переговори Гуні з Миколаєм
Потоцьким були безрезультатними, адже річпосполитський
польний гетьман ставив дуже важкі умови, а козаки прагнули
хоча б повернути довоєнний статус кво. І козаки, і коронні жов­
ніри виявляли величезну мужність і небачену стійкість. По­
всталі використовували широкий арсенал військових хитро­
щів і тактичних прийомів. Гетьман Гуня в одній із численних
вилазок особисто повів людей під власним бунчуком, по яко­
му відкрила вогонь артилерія Потоцького. Коли загинув ко­
зацький бунчужний, і безстрашний Гуня сам поніс бунчук у бій,
наче Наполеон на Аркольскому мості. У відповідь на таку «не­
шляхетну» поведінку козацькі гармати дали залп по ставці
польного гетьмана. 4 липня загинула остання надія козаків на
затягування кампанії — до табору не зміг провести транспорт
з провіантом полковник Філоненко (він пробивався з боєм
і привів тільки кількасот людей із дводенним запасом харчів).
Проте й після цього козаки трималися ще понад три тиж ні.,
Зрештою знову почалися переговори.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Козаки зазнали важких втрат — їх загинуло кілька тисяч у скла­
ді основного війська, були винищені кілька менших загонів.
Ш. Окольский не дає точних цифр про втрати коронного вій­
ська, згадує з півдюжини загиблих поручників і хорунжих, на­
тякаючи, що під Жовнином і під час атак табору на Стариці по­
страждала кіннота, зокрема роти І. Вишневецького. Козаки
здобули право вийти з табору на важких умовах: вони визна­
вали сеймове рішення про скорочення реєстру до 6 тисяч (йо­
го очолив вірний уряду Ілляш Караїмович, якого вб’ють коза­
ки на початку Хмельниччини), втрачали виборність старшини,
на Січі встановлювався гарнізон з реєстровців, проте Потоць-
кому не видавалася бунтівна старшина, всім повстанцям ого­
лошувалась амністія, хоча селяни мали повернутись до своїх
панів, а міщани до міст. Нарешті в Речі Посполитій запанував
такий оманливий «золотий спокій» — не одразу, проте аж на
десять років.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Частково події відображені в художній історичній прозі (рома­
ни І. Нечуя-Левицького, М. Старицького тощо), вимушений пе­
рехід Остряниці до Московії за радянських часів використову­
вався як ілюстрація до тези про «одвічне прагнення українців
возз’єднатися зі старшим братом», самі події останньої перед
Хмельниччиною козацької війни розглядалися як антифео­
дальна і національно-визвольна боротьба без огляду на те, що
значну частину коронного війська складали українці.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.