ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
28 червня — 10 липня 1651 року, район міста Берестечко (Го-
рохівський район Волинської області), сіл Радивилівського ра­
йону Рівненської області Пляшева та Острів неподалік місця
впадіння річки Пляшівка до річки Стир.
КОМАНДУВАЧІ
Верховним головнокомандувачем війська Речі Посполитої був
король Ян II Казимир*, командні функції (керівництво 9 го­
ловними «полками») виконували також великий коронний
гетьман Миколай Потоцький*, польний гетьман Мартін Ка-
линовський*, Єжі Любомирський*, Казимир Леон Сапіга*,
Станіслав «Ревера» Потоцький*, Ієремія Вишневецький*, Ян
Шимон Щавинський*, Олександр Конецпольський*, Стані­
слав Лянцкоронський*.
Помітними воєначальниками коронного війська були також
Ян Одживольський*, брати Собеські* — Ян* і Марек*, Зигмунт
Денхоф*, Криштоф Корицький*, Домінік Заславський*, Стефан
Чарнецький*, Адам Ієронім Казановський*.
Найбоєздатнішою частиною польського війська — наймам
цями — керували великий хорунжий та конюший Богуслав Ра-
дзивілл*, піхотний генерал-майор Христофор Хувальт*, досвід«]
чений кавалерист Якоб Вейгер*, генерал артилерії коронної
Сигізмунд Пшиємський*.
Що ж міг протиставити такому сузір’ю воєначальників євро­
пейського рівня Богдан Хмельницький? Як і раніше, головну
роль у його штабі відігравав Іван Виговський*, військом керува­
ли досвідчені полковники Філон Джалалій*, Матвій Гладкий4,
Мартин Пушкар*, Антон Жданович*, Іван Богун*, Михайло Гро-
мика*, Михайло Криса*, Йосип Глух*, генеральний обозний Тим­
офій Носач*, ротмістр коронного війська Адам Хмелецький*,
Союзниками Богдана — татарами — командував особисто
хан Іслам-Гірей III*, калга Крим-Гірей (?—1651 рр.), Мурад (?-«
1651 рр., брат Іслам-Гірея), нурадін-султан (нурадін — титул,
що належав одному з ханського роду Гіреїв, котрий був тре­
тьою особою в державі після хана та калги-султана) Аділь-Гі-
рей*, Тугай-бей*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
«Історія війни козаків проти Польщі» П. Шевальє, «Щоденник»
С. Освенціма, «Щоденник» панцирного козака Я. Лося, «Коза-
ко-скіфська війна, або про змову татар, козаків і руського плеб­
су проти Польського королівства в правління непереможного
короля Польщі та Швеції Яна Казимира» Й. Пасторія, хроніки
С. Твардовського та В. Коховського, козацькі літописи, того­
часна європейська преса.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Кампанія 1651 р. розпочалася взимку зі спроб М. Калиновсько-
го знищити козацькі гарнізони на Брацлавщині. Після перших
успіхів (загибель полку Д. Нечая) польного гетьмана зупинили
І. Богун та Й. Глух, завдавши польським рейтарам і драгунам
великих втрат. Обидві сторони ретельно готувалися до літньої
кампанії, яка мала стати вирішальною в затяжній війні козаків
11 роти Речі Посполитої. Ян-Казимир та магнати наймали у неба­
чених раніше кількостях німецьких вояків, створювали нові гу­
сарські, рейтарські, панцирні корогви кінноти, у тому числі кіль­
ка хоругов легкої кінноти з литовських татар. На момент битви
мінсько короля складалося з власне кварцяного війська, найман­
ців, що входили до складу так званого суплементового війська
(скликалося лише у випадку великої небезпеки, гроші на нього
давав сейм) та надвірних військ магнатів. Саме ці частини скла­
дали кістяк війська Речі Посполитої під Берестечком — близько
20 тисяч кінноти (з них 2,5 тисяч гусарії, понад 12 тисяч панцир­
них, 2 тисячі рейтар, 500 кінних аркебузирів, близько 1 тисячі
литовських татар і до 1,5 тисяч легкої литовської «охотницької»
кінноти) і до 12 тисяч піхоти (до 9 тисяч німецької піхоти та
2,8 тисяч польської та угорської), а також 2 тисячі драгун. Зна­
чно гіршу, хоча й численну, частину війська Польсько-Литов-
ської держави складало «посполите рушення» кількох воє­
водств — понад ЗО тисяч піших і кінних шляхтичів зі своїм
озброєнням (чим далі від кордонів були воєводства, тим гіршою
була підготовка і озброєння відвиклої від війни шляхти). У поль­
ському таборі було до 10 тисяч слуг (усі цифри подано на осно­
ві «Щоденника» С. Освенціма, учасника походу; підрахунки
російських, радянських та українських істориків на основі
фантастичних польських та московських реляцій про 150 тисяч
поляків і стільки ж козаків і татар украй неправдоподібні). Ко­
ронне військо мало 95 гармат усіх калібрів, під кінець облоги та­
бору з замку в Бродах привезли ще декілька.
Хмельницький мобілізував на війну не лише 13 реєстрових
полків (9 з Правобережжя, 4 з Лівобережжя, разом до 40 тисяч
добре навченого козацтва), а й закликав чимало (кілька десят­
ків тисяч) погано навченої «черні», а також знову заручився
підтримкою кримського хана та ногайців (за оцінками сучас­
них істориків, хан привів до 30 тисяч татар, серед яких були
кілька десятків мурз з важкоозброєною охороною, і ханська
гвардія). Кількість гармат у козацькому війську невідома, мож­
ливо, не менша ніж у поляків. Рис. 28. Польські та козацькі шаблі з поля битви під Берестечком
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Річпосполитське військо мало не вперше чисельний паритет з су­
противником за якісної переваги в деяких родах військ (напри­
клад, у важкій кінноті). Річпосполитські воєначальники вже не­
погано вивчили особливості військового мистецтва козаків, тому
протиставили йому останні досягнення європейської військової
науки — «шведське шикування»: коли підрозділи рейтар (або кін­
них аркебузирів) шикувалися в центрі війська «шахівницею» ра­
зом із ротами піхоти, озброєної списами і мушкетами, та драгун, |
Артилерія стояла попереду, гусари, панцирні та татари — на флан­
гах війська, кіннота «посполитого рушення» прикривала тил. Ко­
заки використовували традиційний тришереножний стрій піхо­
ти, який дозволяв швидко перезаряджати мушкети й самопали,
їхня кіннота стояла на флангах. Болотистий та лісистий рельєф
місцевості ускладнював завдання для будь-якої сторони, яка роз­
почала б атаку, а надто для татар з їхньою схильністю до маневрів
і обстрілу ворога з луків здалеку. ііитва під Б ерестечком 181
ХІД БИТВИ
І’ічпосполитське військо отаборилося спиною до річки Стир,
маючи в тилу переправи. Козаки і татари зайняли панівні ви­
соти поблизу Берестечка, їхня позиція була прикрита зліва ве­
ликим лісовим масивом, зправа — річкою Пляшівка, причому
татари стали ліворуч, на вузькій ділянці, що змушувала їх діяти
н лоб, наражаючись на небезпеку значних втрат. 28 червня від­
булися перші сутички, успішні для поляків, відзначилися пол­
ки Любомирського і Конецпольського. Наступного дня поча­
лися серйозні бої між кінними полками з обох боків, ймовірно,
козаки зуміли заманити супротивника в засідку, річпосполит-
ське військо втратило кілька хоругов кінноти, кількох ротміст­
рів. Важкі були і втрати татар: загинуло кілька мурз, серед яких
і знаменитий Тугай-бей. Проте моральний дух коронного вій­
ська сильно підупав, і вночі король насилу стримував своїх во­
яків від відступу.
Вирішальний бій відбувся вранці — вдень ЗО червня, у п’ят­
ницю. На вкрите туманом берестецьке поле вийшли обидва
війська, поляки вперше застосували «шведське шикування»,
причому в центрі стояли найбоєздатніші частини — німецька
і польська піхота, рейтари, артилерія (тут командував король
Ян-Казимир), флангами керували гетьмани М. Потоцький (пра­
ве крило) та М. Калиновський (ліве). Козаки і татари витрима­
ли навальну атаку жовнірів князя І. Вишневецького, проте
успішний обстріл з гармат генералом Пшиємським ханської
ставки мав трагічні для союзників наслідки: було вбито когось
із ханської рідні (певно, брата Іслам-Гірея Мурада), і татари по­
чали відступ, що перетворився на втечу (причини цього вкрай
спірні, від суто військових чинників — непризвичаєність татар
до стояння під канонадою, мусульманське свято тощо — до суто
політичних — небажання хана посилювати позиції Хмельниць­
кого). Більше того, Іслам-Гірей прихопив із собою козацького
гетьмана, який безуспішно намагався умовити татар залишити­
ся. Козаки тим часом відступили у свій великий 10-рядний та­
бір, перенісши його ближче до Пляшевої. Шансів на перемогу
практично не залишилося, слід було думати про те, як вийти зі
складної ситуації. Керівництво військом по черзі брали на себе
Ф. Джалалій та М. Гладкий, з 1 по 9 липня тривала облога табо­
ру коронним військом, котре підвезло важкі гармати зі Львова
і Бродів. Козаки вперто захищалися, робили вилазки, а на пере­
говорах, що вели полковники Гладкий і Криса, наполягали на
умовах Зборівського миру (король вимагав видачі полковників,
клейнодів і здачі зброї). Вирішальним моментом став брак у ко­
заків провіанту і переправа через Пляшівку полків С. Лянцко-
ронського, що загрожувала повною блокадою козацького табо­
ру. Вночі 10 липня новий наказний гетьман Іван Богун зробив
спробу вибити Лянцкоронського з його позицій, вивівши із та­
бору 2 тисячі козаків з двома гарматами. Невдовзі покозачені по­
чали неорганізований прорив, злякавшись, що реєстровці їх ки­
дають. По суті, від суцільної різанини козаків врятували два
чинники: повільні дії річпосполитського командування, котре
не одразу зрозуміло, що коїться у ворожому таборі, і мужність
нечисленних козацьких ар’єргардів, що навдивовижу довго
стримували ворога, коли той нарешті увірвався до табору і по­
чав переслідування. Найвідоміший, звісно, подвиг 200 чи 300 ко­
заків, що билися до кінця на острові Гайок на річці Пляшівка
(про нього є згадки у П. Шевальє). Із загибеллю ар’єргарді«
і розграбуванням козацького табору битва, по суті, скінчилася.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Питання про втрати спірне. Писемні джерела, перебільшуючи
число воїнів під Берестечком, згадують про 10—ЗО тисяч загиб­
лих з козацького боку, що не знайшло підтвердження під час
розкопок Берестецького поля І. Свєшніковим (так, наприклад,
у районі козацької переправи через Пляшівку і болота знайдено
близько сотні непохованих скелетів). Ймовірно, козаки і особливо
селяни-повстанці втратили кілька тисяч загиблими, чимало по­
лоненими (частину їх відпустили), практично всю артилерію, час­
тину клейнодів, обоз, значними були втрати татар. Річпосполит
ські втрати суттєво менші, однак обчислити їх також непросто
(відомості про 700 загиблих, вочевидь, применшені). Не все
просто і з оцінкою наслідків битви, котру більшість польських
істориків вважають помітною перемогою коронного війська,
реваншем за серію поразок, українські ж і російські автори роз­
глядають Берестечко або як катастрофу для планів Б. Хмель­
ницького (М. Грушевський), або як невдачу, що не мала фаталь­
них наслідків (І. Стороженко, І. Свєшніков), чи навіть як…
стратегічну перемогу козаків (Ю. Тис-Крохмалюк). Вочевидь,
і іайбільша битва Хмельниччини стала тактичною перемогою ко­
ронного війська, котре не зуміло як слід закріпити успіх у важ­
кій кампанії 1651 р., що закінчилася радше на користь Речі
І Іосполитої (невигідний для козаків Білоцерківський мир 1651 р.
і спровоковану ним кризу держави Хмельницького важко назва­
ти успіхом гетьмана, проте ці випробування козацька держава
витримала). Битва стала останньою в кар’єрі І. Вишневецько-
го та М. Потоцького — вони померли того ж року від хвороб.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Добре знана в Україні, Росії та Польщі битва. У Речі Посполи­
тій та Західній Європі одразу ж стала темою кількох поетичних
творів, що прославляли мужність коронного війська. В Украї­
ні найчастіше сприймається як приклад українського героїзму
та зради союзників-татар (котрої, цілком ймовірно, могло й не
бути). Добре відображена в художній літературі (від віршів
Т. Шевченка — щоправда, вірш «За байраком байрак» з відо­
мим розтиражованим рядком «Нас тут триста, як скло, Това­
риства лягло!» аж ніяк не стосується Берестечка, у чому легко
пересвідчитися, дочитавши баладу до кінця, — та роману у ві­
ршах Л. Костенко «Берестечко» до відомої трилогії Г. Сенкеви-
ча), народній творчості (анонімна «Дума козацька про війну
і козаками під Берестечком» XVII ст.), сучасній українській му­
зиці тощо. На місці битви діє музей-заповідник «Козацькі мо­
гили», з XIX ст. існують церкви, каплиці, пам’ятники, спору­
джені на честь події, у незалежній Україні відзначаються її
річниці, провадяться реконструкції.