ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
1—2 червня 1652 року, поблизу гори Батіг біля сучасного села
Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області.
КОМАНДУВАЧІ
Основним козацьким військом командував гетьман Богдан
Хмельницький*, авангардом керував його старший син Тиміш”
(кампанія 1652 р. — його перший серйозний військовий до­
свід), помітними воєначальниками були також полковник кор-
сунський Іван Золотаренко*, Іван Богун*, Йосип Глух*. Татари
Карта 13. Битва під Батогом ііитва під Б атогом 185
перебували під проводом карач-бея (не ім’я, а титул, що озна­
чав князя з одного з головних родів ханства — Ширин, Барин,
Аргин, Кипчак тощо; входив до ханської ради — дивану) та ну-
радін-султана Аділь-Гірея*.
На чолі коронного війська після смерті М. Потоцького
1651 р. стояв стояв польний гетьман коронний Мартін Кали-
повський*, кінні хоругви очолювали його син Самуель Єжі Ка­
линовський*, Марек Собеський*, Кшиштоф Корицький*, Ян
Одживольский*, піхотою та артилерією керували талановитий
і популярний у війську Сигізмунд Пшиємський* та ще один ві­
домий артилерист — Кшиштоф Гродзицький*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Див. статті про битви 1648—1649 рр.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
14 травня 1652 року Хмельницький скликав у Чигирині козаць­
ку раду, на якій по суті було вирішено розірвати Білоцерків­
ську угоду. Гетьман прагнув реалізувати давню ідею союзу
:і Молдавією шляхом династійного шлюбу Тимоша Хмельниць­
кого і Розанди, доньки молдавського господаря Василя Лупу,
і козацьке військо вирушило до Молдавії. На той час у Речі По­
сполитій, з якою Хмельницький зберігав нетривкий мир, роз­
почалася кампанія з недопущення цього шлюбу і неприємно­
го для Речі Посполитої політичного союзу. Кампанію очолив
польний гетьман Мартін Калиновський, який (на відміну від
того ж Адама Киселя чи Єжі Оссолінського) з 1648 р. виступав
за якомога жорсткішу позицію щодо «козацького бунту». У ре­
зультаті поповнене найманцями коронне військо, розкварти­
роване на Поділлі, стало табором під горою Батіг на шляху «сва­
тів» на чолі з Т. Хмельницьким до Молдавії. За підрахунками
польського історика В. Длуголенцького на основі компутів ко­
ронного війська, Калиновський мав солідні сили: 8 хоругов гу-
сарії (873 людей), 4 хоругви кінних аркебузирів (359 людей),
28 хоругов панцирних козаків (2732 людей), 2 полки рейтарів
(850 людей), 3 полки драгун (1383 людей), 1 легку хоругву
(92 людей), 4 полки німецької піхоти (4100 людей) і 3—4 хоруг­
ви польської піхоти (466 людей). До цієї кількості слід додати
стільки ж озброєних слуг, щоправда, це не були повноцінні во­
їни, хоч і від них була певна користь при обороні. Коронне вій­
сько мало до 50 гармат.
Авангард козацького війська на чолі з Т. Хмельницьким, що
йшов до Молдавії нешвидким маршем і мав виманити на себе
Калиновського, був не численним, десь 5—6 тисяч козаків і до
5 тисяч татар. Проте слідом на дистанції денного переходу ру­
халися основні сили Б. Хмельницького: 15—20 тисяч козаків і:і
невідомою кількістю гармат і 8—10 тисяч татар. Військо йшло
«на татарський лад», тобто без табору. ЗО травня козацький
гетьман надіслав Калиновському лист, у якому попереджав про
похід Тимоша і радив польським воєначальникам не перешко­
джати йому (деякі українські історики вважають цей лист еле­
ментом військових хитрощів). Шлях Тимоша до Молдавії про­
лягав повз місто Ладижин правим берегом річки Південний
Буг, навпроти невисокої (до 100 м) гори Батіг. Саме тут було ви
рішено долю короткої кампанії 1652 р.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Більшість перелічених родів військ згадувалися раніше. Кіль­
ка слів про кінних аркебузирів на польській службі. Вони ш и
роко використовувалися у французькій, іспанській, німецькій
арміях того часу (оце й були знамениті «гвардійці кардинала»
Рішельє), їхнім завданням була боротьба з пікінерами ворога
в кінному шикуванні. Так само використовувалися рейтари
(проте вони мали обладунок і вважалися важкою кіннотою).
Драгуни у цей період використовували коней тільки для пере­
міщення і воювали як піхота. Німецька піхота була, безпере­
чно, найкращою частиною коронного війська під Батогом, так
само як і гусарія. Найманці навіть окопалися в підвенно-схід
ній частині загального табору, створивши другу лінію оборо-
Рис. 29. Польські гусарські шаблі XVII ст.
ми на березі Бугу. Великою тактичною помилкою непопуляр­
ного у війську Калиновського історики вважають зведення
завеликого (до 60 га, 2,5 км загальна довжина валів) і до того ж
недобудованого табору, розрахованого на більше військо, ніж
зміг зібрати польний гетьман на момент битви (не всі надвірні
ііійська підійшли вчасно). Великою проблемою став конфлікт
між Калиновським і Пшиємським. Польний гетьман заздрив
генералу артилерії через його заслуги і популярність у річпос-
политському війську. Під Батогом з козацького боку брали
участь лише добре вишколені довгою війною козацькі полки
держави Хмельницького (на відміну від Берестечка з масами
погано навчених покозачених селян), добре мотивовані ми­
нулорічною поразкою та невигідною Білоцерківською угодою.
Як і в битвах 1648—1649 рр., важливу роль відіграло вміння
козацького гетьмана проводити швидкі несподівані маневри,
зокрема, завдяки допомозі татар та високій рухливості ко­
зацького війська.
ХІД БИТВИ
29 травня Калиновський довідався про наближення татар ну-
радін-султана, котрі наступного дня форсували Буг і захопили
частину польських коней на пасовиськах. 1 червня відбулася
сутичка між татарським передовим загоном і коронною кінно­
тою, котру вдалося виманити з табору і трохи пошарпати. Вод­
ночас Тиміш розгромив передову варту Калиновського, а коза­
ки його батька почали оточувати ворожий табір, займаючи
панівні висоти. Вночі на військовій нараді Пшиємський запро­
понував лишити німецьку піхоту в її укріпленні і відступити
кіннотою в напрямку на Кам’янець, чекаючи на підкріплення
і сподіваючись на високу боєздатність найманців. Проте Кали-
новський вирішив дати бій наявними силами. Події 2 червня
реконструювати непросто. Ми знаємо лише, що частина жов­
нірів з кінних хоругов збунтувалась, намагаючись видати Ка-
линовського Хмельницькому за право вільного виходу з табо­
ру, і польний гетьман наказав німецькій піхоті стріляти по
власній кінноті. Козаки і татари, якими керували Т. Хмельниць­
кий, І. Золотаренко і карач-мурза, пішли на штурм, і бій пере­
творився на кілька локальних запеклих сутичок. Найкраще
боронилися німці під проводом М. Собеського та частина кін­
ноти Пшиємського, але інші кінні хоругви кинулися тікати.
Після загибелі чи полону командувачів і більшості коронної пі­
хоти бій припинився. У полон потрапила невідома кількість
(від 3 до 5 тисяч) жовнірів та їхніх слуг, доля яких була сумною.
Чи то через бажання помсти за Берестечко, чи через небажан­
ня обтяжувати татар ясирем, з яким степовики одразу ж по­
вернули б додому, 3—4 червня козаки повбивали польських по­
лонених (такою є польська версія, українські історики з нею не
погоджуються). Трагічний фінал, на жаль, нерідко траплявся
в європейських середньовічних та ранньомодерних битвах —
наприклад, при Азенкурі 1415 р.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Річпосполитське військо загинуло майже повністю — у бою чи
потім у різанині полонених полягла вся піхота, врятувалося до
1,5 тисяч кінноти та невідома кількість челяді. До 300 полоне
них згодом без викупу відпустив Хмельницький, якась кіль­
кість дісталася-таки татарам і вижила. Загинули обидва Кали
новські, Пшиємський, Собеський, Одживольський, у полон
потрапили Корицький (він уже колись врятувався під Корсу­
нем) та Гродзицький, полягли 8 хоругов річпосполитської гу
сарії, яка ще кілька років не могла відновити своєї чисельнос­
ті. Втрати козаків і татар невідомі, але вони навряд чи були
иеликі. Штурм табору був нетривалий, гідний опір вчинила хі­
ба що німецька піхота й деякі кінні хоругви. Тиміш Хмельни-
ченко одружився-таки з красунею Розандою, хоча цей шлюб
І не дав бажаних наслідків і міцного миру ні Україні, ні Молда-
иії, ні Речі Посполитій, яка вдруге після Жовтих Вод і Корсуня
»тратила основне коронне військо і була змушена вивести
рештки військ із територіїй, які вона зайняла за Білоцерків­
ським миром 1651 р„ головним чином з Брацлавщини. Терито­
рія козацької України знову розширилася до меж часів Зборів-
ської угоди (колишні Київське, Чернігівське та Брацлавське
ноєводства). Проте кампанія не могла тривати далі — на землі
І’ечі Посполитої з півдня прийшла чума, і війна припинилась.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Річ Посполита була шокована загибеллю коронного війська —
звідси порівняння сучасниками тих подій самої битви та стра­
ху, що охопив польсько-литовську державу, з битвою при Кан­
нах 216 р. до н. е„ коли Ганнібал, здавалося, був уже «біля воріт
Рима». Нині добре відома в Україні битва, котру науково-по-
пулярна та художня література, а також підручники змальову­
ють як один з військових тріумфів Хмельницького, не надто на­
голошуючи на ролі в ній татар і тим більше — на питанні про
різанину після битви (українські історики піддають сумніву
цей факт через зрозумілі мотиви). В Україні активно відзна­
чаються річниці битви, на її честь 2002 р. випущено ювілейну
монету. Пам’ятають про Батіг і в сучасній Польщі, де битву на­
зивають «сарматською Катанню» через різанину полонених по­
ляків (середньовічні та ранньомодерні польські автори вважа­
ли поляків нащадками сарматів). Битві присвячена повість
сучасного польського письменника Яцека Комуди «Богун».