ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ |
29 січня — 1 лютого 1655 року, неподалік міста Охматів (дио,
статтю «Битва під Охматовим 1644 р.»)
КОМАНДУВАЧІ
Козацьким військом командував Богдан Хмельницький* ї*
полковники Мартин Пушкар*, Іван Богун* й інші, московита­
ми керували боярин Василь Борисович Шереметев* і Федір Ва
сильович Бутурлін*. Річпосполитським військом командували
великий гетьман коронний Станіслав «Ревера» Потоцький”
і гетьман польний Станіслав Лянцкоронський*, а також Сте­
фан Чарнецький*, союзними Речі Посполитій кримцями ко
мандував хан Мехмед IV Гірей*, власне татарськими загонами
під Охматовим керував Менглі-Гірей (бл. 1640 —?, син Іслам
Гірея III), а також Камамбет-мурза, Ак-мурза та Карач-мурза,
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Літопис Самовидця, С. Величка, Чернігівський літопис, інші
козацькі літописи, офіційні реляції та листування С. Потоць
кого, хроніка В. Коховського (учасник битви з польського бо
ку), див. статті про інші битви 1648—1653 рр.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Після укладення Березневих статей 1654»р. і союзу Б. Хмельниці.
кого з Московією влітку того ж року відбулася доволі успішнії
для козацького гетьмана і царя кампанія в Білорусі (куди спря­
мували головний удар царських військ та допоміжного козаць­
кого корпусу) та в Західній Україні (де діяли основні козацькі си­
ми і московський корпус Бутурліна). Кримське ханство стало
і оюзником Речі Посполитої восени 1654 р„ і наприкінці жовтня
коронне військо «Ревери» Потоцького і татари Мехмед-Гірея ви­
рушили на Поділля та Брацлавщину. Пізня осіння кампанія три­
пала і взимку, від ворожих нападів сильно постраждала Брац-
лавщина, а близько 20 січня поляки і татари оточили важливе
полкове місто Умань, котре з 8-тисячним гарнізоном боронив
І пан Богун. 24 січня на допомогу Умані з Білої Церкви вируши­
ло козацько-московське військо Хмельницького та Шереметєва
(на думку сучасних українських істориків, до ЗО тисяч козаків
і 12—15 тисяч московських ратних людей, від 34 до 50 гармат).
В авангарді йшов 1,5—-2-тисячний полк Пушкаря, який мав здо­
бути дані про ворога, проте перевага татар і поляків у кінноті да­
лася взнаки. Пушкар потрапив у оточення, був змушений ота­
боритися в замку Охматів і не зумів попередити свого гетьмана
про небезпеку. Нічого не підозрюючи, Хмельницький і Шереме-
тєв просувалися далі похідним табором, а 20—23 тисячі корон­
ного війська (при 20—ЗО гарматах) «Ревери» Потоцького і від
15 до 30 тисяч татар Менглі-Гірея вже готувалися до атаки по­
при тріскучий мороз.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Польсько-татарське військо мало значну перевагу над козаць­
ко-московським перш за все у кінноті. Це одразу спричинило
проблеми з веденням Б. Хмельницьким розвідки, бо гетьмана,
по суті, захопили зненацька на марші — гіршої ситуації полко­
водцю XVII ст. годі було й уявити. Проте, як завжди, відносно
слабка піхотна складова армії польських гетьманів не давала їм
імоги успішно дотиснути ворога в укріпленому таборі (до ре­
чі, обидві сторони успішно використовували цей тактичний
хід). Судячи з літопису С. Величка, польське військо мало
у своєму складі найманих німецьких піхотинців-рундаширів
Рис. ЗО. Зброя й обладунки московських воїнів XV—XVII ст.
(штурмова піхота з круглими щитами, використовувалася
германськими представниками Священної Римської імперії
в Тридцятилітній війні). Московське військо складалося зі
стрільців, помісних дворян, а також кількох вимуштрувани*
іноземними офіцерами солдатських, рейтарських і драгунських
полків, хоча всі найкращі свої підрозділи цар спрямував до Бі
лорусі та Смоленська. В умовах польового бою, та ще й такого
несподіваного, з річпосполитською і татарською кіннотою мос>
ковські вояки загалом виявилися не на висоті.
А ось загартовані в боях козацькі полки Хмельницького
в повній мірі використали своє вміння вести бій у таборі —
як вогневий, так і рукопашний (аж до застосування табірно
го приладдя — голобель, сокир тощо).
ХІД БИТВИ
Після звістки про наближення Хмельницького і Шереметєші
29 січня річпосполитські гетьмани зняли облогу Умані і, зали
шивши загін ротмістра Шемберга пильнувати Охматівський
іамок з обложеним у ньому Пушкарем, рушили табором про­
ти козаків і росіян, що були на марші в долині замерзлої рі­
чечки Багви. Перші кілька атак польської кінноти і татар
призвели до важких втрат серед козаків та їхніх московських
союзників, але Хмельницький швидко оговтався і зумів зімкну­
ти табір, зосередивши вогонь уцілілої артилерії та піхоти на по­
ляках. Коронна піхота за підтримки своїх гармат вперто штур­
мувала козацький табір, навколо котрого виросли гори трупів,
що швидко замерзали, і обложені використовували їх як бру­
ствер. Моторошна битва тривала до ночі, за словами С. Велич-
ка, Потоцький послав у бій німців-рундаширів, але ті були від­
биті козацькою картеччю. Наступні два дні козаки і московські
воїни робили кілька вилазок, але їх відбивали поляки, котрі за-
знали чималих втрат у перший день бою і не поспішали йти на
штурм, сподіваючись, що холод і голод змусять обложених у та­
борі здатися. Ймовірно, Хмельницький розпочав таємні пере­
говори з Камамбет-мурзою та юним Менглі-Гіреєм, аби вийти
і честю зі складної ситуації, хоча татарам і добряче набридло
сидіти на місці, і вони масово розсипалися по Поділлю у пошу­
ках ясиру. Водночас козацький гетьман готувався до прориву
4-рядним табором із возів. Табір рушив вранці 1 лютого, бій
був не менш запеклий, ніж 29 січня. Потоцький, Чарнецький
і Лянцкоронський зробили все, щоб затримати козаків, але ті
пройшли до Охматова, відстрілюючись на всі боки, і завдали
важких втрат ворожій піхоті і драгунам. Татари у хід бою не
втручалися. Звільнивши з облоги загін Пушкаря, Хмельниць­
кий вирушив до Букова, а потім до Тетієва, де отаборився. Оби­
дві сторони були знесилені, і в середині лютого польський на­
ступ на Брацлавщину припинився, й Хмельницький розпустив
військо по домівках.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Одна з найважчих і найсуперечливіших за наслідками битв
Хмельниччини. Спектр оцінок українськими істориками: від
напівпоразки чи навіть поразки до перемоги козаків, польські
автори розцінюють зазвичай як неповну тактичну перемогу ко­
ронного війська. Втрати з обох боків були великі — найпопуляр-
ніша цифра, що кочує науковими і науково-популярними вида-
нями, по 15 тисяч (вбитими чи разом з пораненими, замерзлими
тощо) з кожного боку. Втрати московського війська навряд чи
сягали 9 тисяч людей, але були важкими. За річпосполитськими
реляціями, Потоцький взяв до ЗО гармат (за Величком, козаки
і московити втратили 22). Втрати польської сторони мали бути
великі у перший і останній день битви, за свідченням Потоцько-
го, у нього залишилося 1,5 тисячі боєздатної піхоти, суттєво по­
страждали драгунські хоругви (що, вочевидь, застосовувалися
як піхота при штурмах козацького табору). Втрати татар були
невеликі, але в ході та після битви татари спустошили добрячу
частину Брацлавщини, проте загалом Хмельницькому вдалося
вийти з дуже складної ситуації. У цілому битва стала кривавою
тактичною і стратегічною нічиєю, козацька Україна і Річ Поспо­
лита вимотувалися в затяжній війні, з чого мав певний зиск «сві­
жий гравець» — Московське царство.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Запекла й важка битва на полі, що «дрижало від холоду і вогню»,
міцно врізалася у пам’ять сучасників та їхніх нащадків (так, геть­
ман Мазепа 1697 р. у розмові з російським послом з гордістю зга­
дував про свого дядька по матері, що загинув на Дрижиполі). За
радянських часів важка «нічийна» битва не була популярною,
сьогодні ситуація дещо змінилася. 1995 р. на місці битви вста­
новлено пам’ятний знак, річниці битви реіулярно відзначають­
ся козацькими організаціями, про що нерідко згадують ЗМІ.