ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
16 травня — 19 липня 1696 року, гирло Дону і місто Азов (ни­
ні райцентр Ростовської області Росії).
КОМАНДУВАЧІ
У Другому Азовському поході брав участь 24-річний цар Петро
Олексійович*, проте офіційно сухопутними військами керував
досвідчений воєвода Олексій Семенович Шеїн*, флотом — цар­
ський улюбленець Франц (Франсуа) Лефорт*. Варто відзначи­
ти серед російських генералів ще двох учасників попередньої
спроби взяття Азова — Федора Олексійовича Головіна* і Па­
трика Леопольда Гордона*.
Корпусом гетьманських козаків, надісланих гетьманом Ма­
зепою на допомогу царю, командував наказний гетьман Яків
Лизогуб*, реєстровими полковниками були Леонтій Свічка*,
Михайло Борохович*, Дмитро Горленко*, компанійцями керу­
вав, ймовірно, Юрій Кожуховський*. Відзначимо також вій­
ськового отамана Війська Донського Фрола Мінаєва*.
Комендантом Азова був Шабан-бей (?—? рр.), командиром яни­
чар — Хасан (або Хусейн) Ахмет-ага (?—? рр.), командир полку
солаків. Менш вагомими у поході були невідомі на ім’я капиджі-
баша (довірена особа султана), чауш-баша (начальник чаушів —
ад’ютантів), каді (шаріатський суддя) міста Кафа тощо. Татарами
командував нурадін Шахін-Гірей (?—•? рр., ймовірно, син хана
Селім-Гірея І, був нурадіном у 1692—1699 рр.) та кілька мурз.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
«Сказання про взяття міста Азова та про славну перемогу»,
відписки О. Шеїна про хід облоги, листування Петра І, «Що­
денник» П. Гордона, літопис С. Величка, Лизогубівський
літопис.
ПЕРЕДУМОВИ ОБЛОГИ І СИЛИ СТОРІН
Російсько-турецька війна 1686— 1700 рр. велася Московським
царством у складі так званої Священної ліги (разом зі Священ­
ною Римською імперією, Річчю Посполитою і Венецією), причо­
му московський цар прагнув покінчити з Кримським ханством.
І Іісля провалів степових Кримських походів 1687 і 1689 рр. уряд
царя Петра Олексійовича вирішив спробувати щастя біля важ­
ливого виходу до морського узбережжя, до турецької фортеці
Азов — крайньої північно-східної ланки в турецькій системі
укріплень на півночі Причорномор’я. Ще 1569 р. Азов намагав­
ся взяти Д. Байда-Вишневецький, а у 1637—1642 рр. його утри­
мували запорозькі та донські козаки. 1695 р. перша спроба ро­
сіян взяти Азов провалилася через невмілі дії командування та
відсутність флоту, який перешкодив би турецьким ескадрам
підвозити підкріплення та припаси до обложеної фортеці. Отже,
цар розвинув бурхливу діяльність: за рік побудували на Дону флот
із 2 фрегатів, 23 галер і понад 1300 дрібних суден (з особистим
складом у 4,2 тисяч людей і 120 гарматами), мобілізовано до
70 тисяч стрільців, солдат, помісної дворянської кінноти і рей­
тарів, серед яких і два гвардійських полки — Преображенський
та Семенівський. На допомогу царю вирушили 5 тисяч дон­
ських козаків та 15 тисяч козаків (6 полків) з Гетьманщини,
яких надіслав гетьман І. Мазепа. Царське сухопутне військо ма­
ло 260 гармат усіх типів.
Турецький гарнізон Азова під час другої облоги був невели­
кий (за словами П. Гордона, він зменшився чи не вполовину
після подій 1695 р.), до 3—4 тисяч, і складався з загону яничар
(серед яких, можливо, було трохи солаків — особистої пішої
охорони султана, так званого капикулу), бешлі (кіннотники) зі
складу провінційного війська (що звалося сераткулу, форму­
валося з місцевих мешканців, утримувалося з прибутків про­
вінції), а також кількох десятків артилеристів. На початку
облоги турки мали підкріплення з моря у 800 людей і 115 лю
дей при 31 гарматі становив гарнізон маленької фортечки Л
тик неподалік Азова. Азов мав 60 звичайних гармат і 32 «др
бові» (що стріляли картеччю). Під час облоги проти росіян т
козаків діяли кілька тисяч кримських та ногайських татар, що
атакували окремі загони армії Петра І.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Московське військо царя Петра становило вкрай строкату суміш
полків «нового строю», більш-менш навчених на європейський
лад і з чималим відсотком офіцерів-іноземців, традиційних
стрілецьких полків різної боєздатності, не надто дисципліно*
ваної дворянської помісної кінноти, погано навчених імпрові
зованих моряків (які побоювалися морського бою з турками
через що ініціативу в сутичках на морі та в гирлі Дону брали
себе досвідчені й відчайдушні донські козаки). Попри величез­
ну чисельність та наявність непоганих генералів і офіцерів, цар­
ському війську бракувало дисципліни та бойового досвіду, а та
кож вміння брати добре укріплені фортеці.
Українське козацьке військо — це була традиційна «їздяча
піхота», дешева, бо вирушала в похід своїм коштом, достатньо
досвідчена й загартована в боях із добре знайомим супротив­
ником (турками і татарами). У складі корпусу був один найма­
ний кінний (компанійський) полк і один найманий піхотний
(сердюцький) полк. Сердюки і компанійці були найпрофесій-
пішими вояками цього періоду: вони отримували одяг, зброю
і запаси з гетьманської скарбниці, відзначалися кращою підго­
товкою і мотивацією. Під час облоги Азова українські та дон­
ські козаки затято протидіяли ворожим вилазкам, билися з та­
тарською кіннотою і, нарешті, штурмували фортецю, тобто
успішно виконували найрізноманітніші бойові завдання.
Малий османський гарнізон міг покладатися хіба що на по­
тужні кам’яні та земляні фортифікації Азова (відновлені після
козацького нападу 1637—1642 рр., це було «земляне місто»
з бастіонами та кам’яною цитаделлю у центрі Азова), активні
дії татар та на своєчасне прибуття підкріплень морем, як це бу­
ло 1695 р. Великою помилкою турків стало те, що вони не зруй­
нували збудовані роком раніше російські облогові укріплення
навколо фортеці та не перекинули вчасно підкріплень до міс­
та зі складу військ анатолійських еялетів (провінцій).
ХІД ОБЛОГИ
16 травня російське військо обложило Азов, зайнявши тран­
шеї, вириті за рік до того, і почало будувати нові. 20 травня дон­
ські козаки знищили дві турецькі галери та 9 малих суден, що
везли до Азова провіант. 27 травня російський флот вийшов
у море, відрізавши туркам шляхи постачання: османська еска­
дра з кількох фрегатів і двох десятків галер у бій не вступила,
не рвалися в бій і моряки новоспеченого адмірала Лефорта.
10 та 24 червня були відбиті вилазки гарнізону, скоординовані
з нападами татар з-за річки Кагальник. 17 червня до росіян при­
було велике підкріплення — корпус гетьманських козаків
Я. Лизогуба. Козакам довелось відбивати напади татар, які на­
магалися прорвати кільце оточення. Особливо активну участь
у бойових діях взяла козацька і компанійська кіннота, яка, по­
чинаючи з 18 червня, щоденно зривала спроби татар прорва­
тися до міста з боку Кагальника. Було відбито напади татар
ського війська зі степу 24 червня, ЗО червня, з 2 до 8 липня,
13 липня.
Спроби замінувати фортецю успіху не мали, як і не надто
вмілий, хоча й потужний, артобстріл (турки з гарнізону, як і ко­
лись козаки під Хотином, зарилися в «нори», такі собі земляні
бліндажі, тож обстріл завдав шкоди хіба що будинкам у місті),
З 23 червня до 15 липня велася підготовка до штурму Азова:
насипали земляний вал, спорудили потужний табір, облогові
батареї. З 14 до 16 липня з валу вівся обстріл Азова, внаслідок
якого вдалося частково зруйнувати один з бастіонів фортеці.
17 липня 1500 донських і кілька тисяч козаків Л изогуба зро­
били підкоп під вал і, закидавши рів, раптово атакували два
бастіони Азова. Після запеклого бою вони змогли їх утримати,
а становище османського гарнізону стало вкрай складним. На
ступного дня бей Азова розпочав переговори, адже взяття фор­
теці штурмом у ті часи часто закінчувалося загибеллю всього
гарнізону. 19 липня Азов капітулював з правом вільного виходу
гарнізону до турецьких володінь, зі здачею прапорів і гармат та
звільненням полонених. 20 липня здався Лютик. Російські рат­
ні люди та українські козаки почали відбудову пошкодженої
фортеці, а 31 липня корпус Лизогуба рушив додому.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати росіян та українців добре задокументовані: понад 2 ти­
сячі вбитих і поранених російських солдат і офіцерів (з них до
600 вбитих, померлих від ран та хвороб), 192 вбитих і 276 по­
ранених українських козаків. Втрати донських козаків невідо­
мі, але вони мали бути значними, якщо зважити на активну
участь донців у боях за місто та на річці. Турецькі втрати мо­
гли становити кількасот людей, татари зазнали важчих втрат,
зважаючи на запеклість боїв за Кагальником — був поранений
нурадін, вбито кілька мурз. У результаті облоги Московська
держава здобула на якийсь час форпост на Азовському морі
і перший у своїй історії «регулярний» військово-морський флот
(базою для флоту став заснований 1698 р. Таганрог, проте вже
1711 р. Азов з околицею повернувся туркам після невдалого
І Ірутського походу Петра І), а її цар і його соратники — певний
управлінський та військовий досвід. Утім, виходу в Чорне море
І Іетро досі не мав, ліквідувати османський вплив у Причорномор’ї
не вдалося. Реформи царя набирали обертів, а його увага не­
вдовзі зосередилася на вирішенні «балтійського питання», що
призвело до миру з Османською імперією та початку Північної
війни (1700 р.). Внаслідок цієї та інших царських перемог доля
козацьких автономій у складі Російської держави (Дону, Геть­
манщини), вояки яких хоробро і вправно билися за спільну
справу, ставала все більш сумнівною.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Петро І надзвичайно гучно відсвяткував свою першу військо­
ву перемогу — з тріумфальним шестям, лавиною нагород учас­
никам, піар-кампанією в листах до іноземних володарів тощо.
Відголоски того гучного піару є в російській популярній і ху­
дожній літературі XIX—XX ст. (наприклад, неодноразово екра­
нізований роман О. Толстого «Петр Первый»), Успішні дії ко­
заків при взятті турецької фортеці відзначені й в Україні: сини
Я. Лизогуба на честь подвигів свого батька побудували Ка-
терининську церкву в Чернігові, подія нерідко згадувалася
в українській бароковій літературі. Сьогодні історія взяття
Азова російськими та українськими військами обмежено по­
пулярна в Україні серед любителів військової історії. Подія до­
бре знана і відзначається в Росії.