Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Полтавська битва

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
8 липня 1709 року, район сіл Жуки — Яківці — Павленки — Се-
менівка на північ від Полтави (нині частково на території міс­
та Полтава). Я
КОМАНДУВАЧІ І
Російською армією фактично керував цар Петро І*. Формальним
головнокомандувачем росіян був обережний і надзвичайно до
свідчений полководець фельдмаршал граф Борис Петрович Ше­
реметев*, піхотою командували: гвардією — генерал-лейтенант
князь Михайло Михайлович Голіцин*, генерал князь Анікіта Іва­
нович Рєпнін*, генерал-лейтенант Людвіг-Ніколаус Алларт*. Ка­
валерією командували: генерал від кавалерії світлійший князь
Олександр Данилович Меншиков*, генерал-лейтенант барон
Карл Евальд Ренне*, генерал-лейтенант Самуель Ренцель*, гене­
рал-майор Рудольф Фелікс Бауер*. Російською артилерією ко­
мандував Джейкоб Деніел (Яків Вілімович) Брюс*. Союзні Пет­
ру І українські козаки перебували під командуванням гетьмана
Івана Ілліча Скоропадського*.
На чолі шведської армії стояв король Карл XII*. Тимчасовим
головнокомандувачем (через поранення короля в переддені.
битви) був фельдмаршал Карл Густав Реншильд*. Піхотою ко­
мандували: суворий і надійний генерал від інфантерії Адам
Людвіг Левенхаупт*, генерал-майори Аксель Спарре*, Карл Гус­
тав Роос*, Андерс Лагеркруна*, Берндт Отто Штакельберг*.
На чолі шведської кінноти були: досвідчений і набожний ве­
теран 16 битв барон Карл Густав Кройц*, барон Хьюго Юхан
Гамільтон*, Юхан Август Мейерфельдт*, Карл Густав Крузе*,
Антон Вольмар фон Шліпенбах*. У таборі Карла XII перебува­
ли також гетьман Іван Мазепа та кошовий Запорозької Січі
Кость Гордієнко.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Російські офіційні папери, листи і папери Петра І та російсько­
го генералітету, «Журнал, або поденна записка, імператора Пе­
тра Великого…», численні щоденники, мемуари каролінців (во­
яків Карла XII) — учасників битви (зокрема, самого короля,
канцлера К. Піпера, генералів А. Юлленкрука, К. Кройца, А. Ле-
ненхаупта, низки офіцерів тощо), «Історія Карла XII» королів­
ського історика Йорана Нурдберга, матеріали іноземної преси,
резидентів тощо.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Після важкої зимівлі в Україні війська Карла XII та І. Мазепи
намагалися спровокувати Петра І на генеральну битву, котрої
цар уникав з початку російського походу шведів. Щоб здобути
привід для наступу на Москву, якщо вдасться укласти союз із
Кримом та підійдуть в Україну польські союзники, шведський
король 10 травня обложив Полтаву, котру шведам так і не вда­
лося здобути. Зважаючи на критичний стан гарнізону міста,
цар Петро вирішив дати ослабленим, але досі грізним шведам
вирішальний бій. 7 липня російські війська спорудили 10 ре­
дутів перед укріпленим табором і приготувалися дати бій шве­
дам. Карл XII, що страждав через поранення в ногу, завдане
козаками ще 27 червня, наказав нести себе в бій на ношах, дис­
позицію склав Реншильд. На момент битви шведи мали 1 лейб-
гвардійський і 11 звичайних полків піхоти (до 15 тисяч людей),
11 рейтарських та 11 драгунських полків кінноти (до 11 тисяч
людей), корпус драбантів (охорона короля) — 150 людей, ірре­
гулярний Валаський полк (до 1 тисяч людей), до 2 тисяч коза­
ків Мазепи і 5—6 тисяч запорожців, а також 41 гармату і мор­
тиру. Проте частина цих сил охороняла табір і стерегла гарнізон
Полтави в шанцях під містом, тому для атаки у війську царя бу
ли значно менші сили — до 8,2 тисячі піхоти, 7,8 тисячі кінно­
ти, 1 тисяча валаських гусар і 4 гармати.
Армія Петра І нараховувала 2 гвардійських, 4 гренадерських
та 34 звичайних армійських полків піхоти (до 37 тисяч людей)
у складі 3 дивізій і 1 бригади, 26 драгунських, 3 кінно-гренадер­
ських полків і 3 окремих ескадронів кінноти (до 22 тисяч людей),
артилерія — 102 гармати. Реально в битві взяли участь до 35 ти­
сяч людей регулярного російського війська, у переслідуванні
шведів — 8—10 тисяч українських козаків Скоропадського. ;
І шведи, і росіяни мали у піхоті мушкетерів (їхня зброя — муш­
кет і шпага), гренадерів (те саме плюс ручні гранати або ручні
«мортирки») і пікінерів (їх частка поступово знижувалася
в обох арміях).
Рис. 36. Шведська офіцерська шпага часів Північної війни
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Шведські рейтари були гарною ударною кіннотою, мали на
озброєнні палаш, два пістолети, карабін. Драгуни починали
з обстрілу ворога, але могли і спішуватися, і ходити в атаку з хо­
лодною зброєю (палашами). Майже вся російська кіннота Пе­
тра І була середньою — драгунською, важчими були нечис­
ленні полки кінних гренадерів. Роль легкої кінноти у Карла
виконували волоські гусари і українські козаки, у Петра — ко­
заки і калмики (останні не встигли під Полтаву). Елітою з еліт
були лейб-ескадрони Ш ереметєва та Меншикова у росіян,
уславлені мужністю лейб-драбанти у Карла. За умов пануван­
ня лінійної тактики і переваги шведів в улюблених ними ата­
ках холодною зброєю Петро зробив ставку на польові укріплен­
ня (редути у вигляді літери «Т») і вогневий бій — навальну
шведську атаку мали зупинити вогонь з мушкетів, розривні
бомби гаубиць, ядра і картеч важких польових і легших полко­
вих гармат. За таких обставин традиційно високий бойовий
дух і виучка скандинавів навряд чи могли компенсувати їхню
незначну чисельність. Відзначимо другорядну роль у класич­
ній великій польовій битві XVIII ст. іррегулярних військ, зо­
крема козаків, у часи модернізації військової справи в Європі
та Росії їхньою стихією лишилася розвідка, рейдова війна, не­
великі сутички тощо.
ХІД БИТВИ
Близько першої години ночі шведи виступили з табору. По до­
розі виникла плутанина, і лише о четвертій ранку шведська кін­
нота розпочала бій перед редутами, в якому спромоглася по­
тіснити російських драгун Меншикова і пройти крізь лінію
редутів та в обхід в улоговину перед російським табором. Тим
часом шведська піхота, замість швидкого прориву, ув’язалася
у важкий бій за редути, два перші — шведи взяли, але решта
потріпала скандинавів вогнем. Тож 6 батальйонів Рооса (до
1/3 шведської піхоти, посланої в наступ) відхилилися від на­
прямку прориву і заблукали в лісі, там їх оточили російські дра­
гуни Ренцеля і розгромили, а їх рештки здалися близько деся­
тої ранку. Основні шведські сили вишикувалися в довгу тонку
лінію за пройденими з боєм редутами. У центрі піхота, на флан­
гах двома лініями кавалерія, проти них з табору виходили цар­
ські війська, вишикувані у дві потужні лінії по всій довжині
фронту. Під шаленим артобстрілом і під акомпанемент муш
кетних залпів каролінці близько дев’ятої години ранку кину
лися в атаку. їхній правий фланг навіть деіцо потіснив росій
ську 1-у лінію піхоти, але на більше шведів не вистачило. Без
вчасної підтримки кіннотою, за півтори години бою вони вкрай
видохлися, тож у лінії утворилися розриви. Наостанок росій
ське ядро розбило ноші короля, а воїни вирішили, що їхній «за­
чарований від куль і ядер» і харизматичний молодий монарх
вбитий. Першим кинулося навтьоки ліве крило каролінців, зго­
дом почався загальний відступ, і лише окремі атаки кінноти
шведів урятували полки піхоти від повного знищення, яке спіт­
кало, наприклад, Упландський та Скараборзький полки. На
одинадцяту годину ранку все скінчилося, а шведів пересліду­
вали козаки Скоропадського і російські драгуни.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати шведів спірні. За російськими даними, які нині крити­
кують не лише шведські автори, 9234 вбитих, кілька тисяч по­
ранених, 2874 полонених (очевидно, без урахування нестро­
йових). Шведські розрахунки дають до 7 тисяч загиблих, до
З тисяч полонених під Полтавою. Російські втрати, за офіцій­
ними даними: 1345 вбитих, 3290 поранених (частина з яких по­
мерла; не враховані невеликі втрати козаків Скоропадського).
Битва була переломною в ході Північної війни, бо 11 липня Ле-
венхаупт здався з рештками армії біля Переволочної на Дніпрі
(врятувалися лише більша частина козаків Мазепи і запорож­
ців і близько 1,5 тисячі шведів на чолі з Карлом, що втекли до
Бендер), головна шведська армія перестала існувати, що ство­
рило передумови для кінця шведського великодержав’я, почат­
ку прискореного перетворення Росії на потужну імперію. Для
козацької України це був початок кінця її автономії.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
І Іротягом ось уже 300 років була і є однією з найвідоміших битв
вітчизняної історії. У Російській імперії з початку її існування,
у СРСР з 1940-х рр., а також сучасній Росії битва однозначно
сприймалася і сприймається як украй важливий символ росій­
ської військової звитяги (наявний потужний образ, створений
художньою літературою, кіно, пресою, публіцистикою, науков­
цями), на честь битви в Росії та Україні писали класичні поеми
й опери, називали кораблі і споруджували храми та фонтани.
У Полтаві є кілька пам’ятників, пов’язаних з битвою, та її му­
зей. В Україні XIX—XXI ст. завдяки подібним за формою засо­
бам формування «колективної пам’яті» битву нерідко сприй­
мали і сприймають як національну трагедію, що перекреслила
можливість еволюції козацької держави в напрямку самостій­
ності, або, навпаки, як тріумф «вітчизняної» зброї — залежно
від ставлення до ідеї української окремішності як такої. Уже
вкотре провадиться відзначення річниці події з залученям
шведських та російських реконструкторів і гостей. Проте
300-й ювілей битви вийшов доволі політизованим російською
та українською владою та громадськістю.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.