ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
22 грудня 1790 року, місто Ізмаїл (нині райцентр Одесько
області). !
КОМАНДУВАЧІ
Російською армією на момент штурму керував амбітний, неза­
лежний, популярний серед солдат талановитий полководець
і військовий мислитель, харизматичний і ексцентричний гене­
рал-аншеф, граф Римнікський Олександр Васильович Суво
ров*. Штурмовими колоннами командували: генерал-майор
граф Борис Петрович Лассі*, генерал-майор Федір Іванович
Мекноб*, генерал-майор Ілля Андрійович Безбородько*, гене-
рал-поручник Олександр Миколайович Самойлов*, генерал-
иоручик Павло Сергійович Потьомкін*, генерал-майор М и­
кола Дмитрович Арсеньєв*, сміливий воїн і водночас вмілий
придворний і дипломат генерал-майор Михайло Ілларіонович
Кутузов*, генерал-майор Сергій Лаврентійович Львов*, брига­
дир Матвій Іванович Платов*. План штурму Ізмаїла склав і ре­
алізував на практиці його «флотську» частину безстрашний
Хосе де Рібас*, полками чорноморських козаків та їхньою вес­
лувальною флотилією командували бригадири Захар Олексі­
йович Чепіга* і Антон Андрійович Головатий*.
Сераскером (головнокомандувачем) османів був трьохбун-
чужний (найвищого рангу) паша Мехмед Айдозли (?—1790 рр„
уже літній досвідчений воєначальник, безмежно відданий сул­
тану Селіму III), його помічником був ізмаїльський губернатор
(мухафіз) трьохбунчужний Мехмет-паша (?—?, командував
обороною форту Табія, цитаделі Ізмаїла), у складі гарнізону бу­
ли також двобунчужні паші: Селім-паша, Хаджі Мехмед-паша,
Мехмед-паша (колишній губернатор Кілії), Лютфулла-паша.
Фортецю також обороняли брат кримського хана Крим-Гірея
І Каплан-Гірей (з 5 синами Газі, Селімом, Ахмедом, Мухамедом,
Бахадуром і і племінником Максудом).
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Рапорти й листи О. Суворова, спогади принца ПІ. де Ліня, гра­
фа Р. де Дама, графа Ланжерона, герцога Рішельє, рапорти кня­
зя Г. Потьомкіна, адмірала X. де Рібаса.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИДИ СТОРІН
Російська імперія, відстоявши відвойовані у османів причор­
номорські володіння, прагнула укладення миру, але молодий
султан Селім III не міг допустити чергової поразки своєї дер­
жави. Турки досі утримували стратегічно важливу фортецю на
Дунаї — Ізмаїл, не дозволяючи російським військам розвину­
ти наступ у Молдавію і Валахію, а також вільно спускатися те­
чією Дуная. З листопада 1790 р. російські війська і флотилія де
Рібаса робили спроби взяти місто, козаки-чорноморці вигра­
ли кілька боїв на річці, але фортеця трималася. Наближалася
зима, активні бойові дії на цей час зазвичай припинялися. Про­
те, через нагальну необхідність схилити османів до переговорів,
головнокомандувач російських військ на Півдні князь Г. По-
тьомкін призначив для взяття Ізмаїла особисто неприємного
для себе О. Суворова. Знаний полководець прибув до фортеці
13 грудня, коли російська військова рада вирішила зняти обло­
гу. Поблизу фортеці звели точну копію ізмаїльського валу, на
якій Суворов тренував солдат для штурму. Коли посилився об­
стріл фортеці, штурмові колони було сформовано. Фортецю
надійно заблокували з боку Дунаю, проте на пропозицію капі­
туляції сераскер відповів відмовою.
Чисельність російського війська добре відома: її піхота скла­
дала 14,5 тисячі регулярної піхоти (33 батальйони), 8 тисяч дон­
ських (втратили своїх коней під Очаковим, зведені у піші пол­
ки) і 4 тисячі чорноморських козаків (колишніх запорожців,
атакували з Дунаю як морська піхота), 2 тисячі арнаутів (су-
бетнічна група албанців, вояки з числа переселенців до Росії).
Кіннота армії Суворова з огляду на специфічне завдання —
штурм фортеці — була нечисленною (11 ескадронів та 4 козаць­
ких полки, всього до 2,5 тисячі людей). Армія і веслувальна
флотилія мали разом до 600 гармат різних калібрів.
Чисельність ізмаїльського гарнізону дотепер спірна. Суво­
ров у своєму рапорті згадував про 35 тисяч людей, з них 17 ти­
сяч яничар, ця цифра стала основною для всіх вітчизняних
видань про битву (і приводом для проголошення штурму не­
баченою в історії подією, адже тоді турецький гарнізон чисель­
но переважав облогову армію). Проте за даними втікачів і пе­
ребіжчиків, зібраними М. І. Кутузовим, перед початком облоги
у фортеці було до 10 тисяч яничар, кількасот татар і козаків-
некрасівців, жменька задунайців, які, ймовірно, залишили
місто перед штурмом, до 2 тисяч озброєних мешканців Ізма­ Взяття
їла, Кілії тощо. У вересні 1790 р. у фортеці почався бунт проти
сераскера, якась частина гарнізону втекла за Дунай, тому гар­
нізон на момент штурму міг становити 10—12, максимум 15 ти­
сяч людей (так вважають і деякі сучасні російські історики, зо­
крема, А. І. Гладкий). Гарнізон мав чи то 194, чи то 265 (обидві
цифри з російських реляцій) гармат.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Російська армія була вишикувала для штурму в три корпуси
(правий, лівий та річковий очолювали, відповідно, генерали
ІІотьомкін, Самойлов іде Рібас), на Дунаї діяла флотилія де Рі-
баса й Головатого. У складі кожного з корпусів по 3 колони. Ро­
сійська піхота — це звичайні лінійні піхотинці-мушетери, від­
бірні гренадери (відзначалися більшим зростом та силою, мали
на озброєнні ручні порохові гранати для штурму ворожих укрі­
плень; під Ізмаїлом входили до складу улюбленого Суворовим
Фанагорійського полку) і єгеря — легка піхота-стрільці, навче­
на діяти в розсипному строю. Штурмові колони мали фашини
для закидування рову та штурмові драбини. Добрим рукопаш-
никам-яничарам Суворов міг протиставити неабиякі навики
штикового бою в його солдат, шаленим атакам сипахів і та­
тар — уже достатньо швидкострільну артилерію. Особливістю
битви є величезний відсоток іррегулярних військ у складі ар­
мії Суворова: понад половину піхоти становили донські та чор­
номорські козаки (мали на озброєнні гладкоствольні та наріз­
ні карабіни, піки та шаблі), а також арнаути. Кіннота була
представлена гусарами та карабінерами (легка кіннота). Річко­
ва флотилія складалася з козацьких чайок та трохи більших
лансонів (двохмачтових річкових суден).
Ізмаїл мав надійні укріплення (ров, земляний вал з 11 бастіо­
нами, окремими вузлами оборони була Цитадель, Старе і Нове
місто і редут Табіє), зміцнені французькими інженерами неза­
довго перед облогою. Проте це стосується лише суходільного
боку фортеці — з боку Дунаю фортеця укріплена слабше, після
розгрому де Рібасом річкової флотилії турків зміцнення оборони
не довели до кінця. Основне ядро гарнізону становили янича­
ри, що відзначалися особистою хоробрістю, добре стріляли
з рушниць-«яничарок» і рубали важкими шаблями-кіліджами,
кинджалами (кама, бебут) та ятаганами. Яничари вважалися
неспокійною військовою елітою турецького війська «капику-
лу», що помітно впливали на політику. Саме тому Махмуд II
1826 р. ліквідував корпус яничарів, потопивши їхній бунт у кро­
ві. Козаки-донці мали шанс зустрітися в бою зі своїми брата-
ми-некрасівцями, що пішли до володінь Османської імперії
після придушення повстання К. Булавіна 1708 р., колишні за­
порожці Чепіги та Головатого — із задунайцями. Для озброєних
мешканців міста участь у боях мала трагічні наслідки.
ХІД БИТВИ
21 грудня зі сходом сонця почалася артпідготовка штурму
вогнем флангових батарей, з острова і з суден флотилії. Вона
тривала майже добу і завершилася за дві з половиною годи­
ни до початку штурму. Штурм не став для турків несподіван­
кою. Вони щоночі були готові до нападу росіян, крім того,
кілька перебіжчиків розкрили їм план нападників. О третій
ночі 22 грудня війська атакувальників залишили табір і коло­
нами виступили на вихідні позиції. О пів на шосту ранку ко­
лони рушили на приступ.
Першою досягла фортеці 2-а колона генерал-майора Лассі.
О шостій ранку єгеря Лассі здолали вал і зав’язали бій. Апше-
ронські стрілки і фанагорійські гренадери 1-ї колони генерал-
майора Львова взяли Хотинські ворота і з’єдналися з 2-ю коло­
ною. Одночасно на протилежному боці фортеці 6-а колона
генерал-майора М. Кутузова оволоділа бастіоном Кілійських
воріт і захопила вал аж до сусідніх бастіонів.
Складніше довелося 3-й колоні Федора Мекноба. Вона штур­
мувала великий північний бастіон, сусідній із ним на схід, і кур­
тину між ними. Тут глибина рову і висота валу зашкалювали,
бо драбини в 5,5 сажнів (близько 11,7 м) виявилися закоротки­
ми, і атакувальники під вогнем зв’язували їх по дві разом. Але,
врешті-решт, і головний бастіон було взято. 4-а і 5-а колони та­
кож виконали поставлені перед ними завдання, здолавши вал
на своїх ділянках. З ранковою зорею флотилія Головатого роз­
почала штурм десантом з острова Сулин, вдаривши на турець­
кі батареї і змусивши їх замовкнути. На восьму ранку козаки
знову взяли турецькі редути й укріплення з боку Дунаю. Доки
суходільні війська Суворова штурмували стіни, козаки піді­
йшли до фортеці й кинулися на стіни.
На світанку, коли стало зрозуміло, що вал захоплено, а тур­
ки відступають у внутрішню частину міста, російські колони
рушили до центру міста — праворуч Потьомкін, з півночі ко­
заки, ліворуч Кутузов, з боку річки де Рібас. Зав’язався новий
бій. Запеклий опір тривав до одинадцятої ранку. Майже кожен
будинок доводилося брати з боєм. Близько полудня Лассі, який
першим зійшов на фортечний вал, першим досяг і середини
міста. Тут він зустрів тисячу татар під начальством Максуда Гі-
рея. Максуд Гірей захищався завзято, і тільки коли більша час­
тина його загону була перебита, здався в полон.
Для підтримки піхоти і забезпечення успіху Суворов нака­
зав увести в місто 20 легких гармат, аби картеччю очистити ву­
лиці від турків. Однак турки завзято оборонялися в окремих
його районах і будинках, а Каплан Гірей з кількома тисячами
кінних і піших татар і турків навіть здійснив відчайдушну, але
безуспішну спробу відбити фортецю. О четвертій годині дня
фортеця була в руках Суворова. Комендантом міста призначи­
ли М. Кутузова. Ще кілька годин тривала різанина, зокрема ж і­
нок і дітей, потім три дні Суворов офіційно дав солдатам на гра­
бування міста.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати росіян сам Суворов оцінив у своїй реляції в 64 офіцера
і 1815 рядових убитих, 253 офіцера і 2450 солдат пораненими.
Значно більші цифри подає інший учасник подій — граф Лан-
жерон (до 4,1 тисяч вбитими, до 6 тисяч пораненими, з яких
значна частина померла). Турки втратили весь гарнізон (зно­
ву-таки, офіційні російські дані ненадійні: 26 тисяч вбитих
забагато, ця кількість може містити і втрати цивільних, так да­
мо як дані про 9 тисяч полонених). Загинули сераскер, 4 паші,
Каплан-Гірей з усіма синами. Справжню цифру загиблих турок
ми навряд чи дізнаємося — трупи вбитих повикидали в Дунай.
Але сам факт впертого опору і жахливої різанини гарнізону
і цивільних мешканців добре задокументований майже всіма
очевидцями. Головним наслідком штурму стало прискорення
підписання вигідного для Росії Ясського миру 1791 р.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Російська громадськість сприйняла штурм Ізмаїла як велику пе­
ремогу. На честь події карбували медаль, але Суворов так і не
здобув бажаного чину фельдмаршала. З приводу події Г. Держа-
він написав знамениту оду «Гром победы раздавайся», що до
1816 р. виконувала роль гімна Російської імперії, а також створе­
но ряд картин. У Росії взяття Ізмаїла дотепер вважається однією
з найбільших перемог О. Суворова (що загалом справедливо),
проте в «підручниково-публіцистичній», як і в художньо-кіно-
фільмовій, російській (а слідом за нею і в українській) версії по­
дії зазвичай присутні згадки про різанину і триденне пограбу­
вання міста. В Україні добре відома саме російська версія події,
віднедавна наголос робиться на героїзмі козаків-чорноморців.
Типова для західноєвропейського погляду на битву згадка про
ізмаїльську різанину міститься у вірші англійського романти­
ка С. Кольріджа «Ода року, що минає», вражаючий розгорнутий
опис — у поемі Дж. Байрона «Дон Жуан».