ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
16 серпня 1855 року, район річки Чорної та Федюхіних гір на
південній околиці Севастополя.
КОМАНДУВАЧІ
Після усунення від командування О. С. Меншикова російську
армію в Криму очолив особисто хоробрий, але нерішучий як во­
єначальник князь Михайло Дмитрович Горчаков*, двома голо­
вними ударними корпусами командували генерал від кавалерії
Микола Андрійович Реад* і генерал-лейтенант Павло Петрович
Ліпранді*; ключову роль у цій останній трагічній спробі зняття
облоги з Севастополя відіграв генерал-майор барон Павло Олек­
сандрович Вревський*, кіннотою командував генерал від кава­
лерії Іван Петрович Шабельський*.
Французькою армією в Криму з 16 травня 1655 року коман­
дував брутальний, хоробрий та ініціативний дивізійний генерал
Російські війська ЕЬ Англо-французькі війська Артилерія
\ Франко-сардинський авангард
Карта 16. Битва на Чорній річці
Жан-Жак Пелісьє*, дивізіями командували Еміль Ербільйон*,
д’ Алонвіль*, Фоше* та інші. Сардинським корпусом командував
Альфонсо Ферреро Ла Мармора*. Турки перебували під керів­
ництвом Омера-паші*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Спогади І. Красовського, П. Кузьміна, А. Полторацького, Д. Свя-
тополк-Мірського, Д. Столипіна, Л. Толстого, реляції та спогади
М. Горчакова та інших генералів та офіцерів-учасників.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Після битви під Балаклавою облога Севастополя союзниками
тривала. Спроби росіян атакувати тилові бази англо-франко-ту-
рецького війська (штурм Євпаторії 17 лютого 1855 року) прова­
лилися, а союзники глибше вгризалися в севастопольські укріп­
лені лінії, хоча всі спроби штурмів міста гарнізон відбивав із
небаченим героїзмом. До складу союзу проти Росії приєдналося
Сардінське королівство (П’ємонт), котре прагнуло заручитися
підтримкою Франції в боротьбі за об’єднання Італії. Попри не­
повну блокаду міста союзниками і можливість змінювати части­
ну гарнізону і поповнювати запаси, обороняти Севастополь ста­
вало все важче. У такій ситуації барон Вревський, користуючись
впливом на царя Олександра І, просував ідею зняття облоги чи
принаймні ускладнення її ведення з підготовкою вирішальної
битви. Новий командувач російських військ у Криму, генерал
Горчаков, і більшість генералітету не вірили в можливість успі­
ху, але Вревський переконав царя, і Горчаков був змушений ри­
зикнути. Для нападу на ворожі позиції виділили 47 622 тисяч
одиниць піхоти, 10 263 одиниць кавалерії, 224 звичайних і 48 лег­
ких кінних гармат, з яких сформували два корпуси (правого і лі­
вого крила), а також головний піхотний, артилерійський та ка­
валерійський резерви. Метою операції було зайняття Федюхіних
і так званих Гасфортових гір, що поставило б французів та сар­
динців, що прикривали облогові траншеї під Севастополем,
у достатньо скрутну тактичну ситуацію. Французи на початку
битви в районі Федюхіних та Гасфортових гір мали до 18 тисяч
людей (здебільшого піхоти, а також кінноту д’Алонвіля), до 9 ти
сяч було у сардинського генерала Ла Мармори, до 10 тисяч -Л
у кількох турецьких пашів. Наприкінці битви супротивники Гор
чакова зосередили проти росіян від 40 до 60 тисяч людей,
здебільшого піхоти, кілька звичайних та не менше як 5 кінних
артбатарей (до 120 гармат).
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Загальна характеристика армій — див. статтю «Битва під Ба
лаклавою». Величезну роль у битві відіграв географічний чин­
ник (росіяни вразливими для картечі й стрілецького вогню рот
ними та батальйонними колоннами у лоб штурмували добре
укріплені, часом доволі круті пагорби, які охороняли фран
цузькі стрільці-єгері з гвинтівками) і дивовижна невпевненість
вищого російського командування в необхідності битви як та­
кої. Відзначимо участь у битві таких цікавих військ, як італійські
елітні піхотинці-берсальєри (створені Ла Марморою 1836 р.,
ці високомобільні піхотні частини були добрими стрільцями
і славилися як «найшвидша піхота Європи)», використання на
полі бою такого недавнього на той час винаходу як телеграф.
Рис. 38. Російський кавалерійський пістолет зразка 1809 р.
ХІД БИТВИ
Під прикриттям вранішнього туману о четвертій годині росій­
ські полки непомітно висунулися в напрямку ворожих позицій.
О п’ятій тридцять крило генерала Реада, не вишикувавшись як
слід, почало атаку внаслідок неправильно переданого наказу Гор-
чакова «починати справу» (князь мав на увазі обстріл, а Реад по­
чав наступ). Полки Реада перейшли Чорну річку і зайняли час­
тину висот, потіснивши сардинських берсальєрів, проте були
зупинені французами. Російські полки кидалися в бій поодинці,
зазнаючи великих втрат від гвинтовочного вогню та артобстрі­
лу французів та сардинців. Спроби Реада та Горчакова викорис­
тати резерви, зокрема перекинути 8 батальйонів зі складу кор­
пусу Ліпранді для розгортання наступу правого крила, були
безуспішні — французькі єгеря, зуави і сардинці стояли насмерть
на міцних позиціях, поливаючи російські колони свинцем. На
сьому годину росіяни міцно тримали правий берег Чорної річки,
союзники — лівий. Корпус Ліпранді зайняв Телеграфну гору, але
спроби атаки Федюхіних гір провалилися. Загинув геройський
командир Одеського полку Скюдері {див. статтю «Битва під
Балакливою»), генерал-майор Веймарн. Близько восьмої ранку
полки Реада повільно відступали під обстрілом ворога, Реад був
убитий пострілом з гармати. Його корпус очолив сам М. Горча-
ков — він понад годину під сильним артилерійським вогнем
ворога вів уже приречений наступ. Коли ж французьким ядром
було вбито головного ініціатора битви барона Вревського, о де­
сятій ранку Горчаков, ймовірно, з полегшенням наказав сурми­
ти відступ. Береги Чорної річки і навколишні висоти густо всте­
ляли тіла в сірих шинелях.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Чорна річка стала гіркою поразкою російської армії в Крим­
ській війні — війська М. Горчакова, б’ючись з неймовірною від­
вагою за відверто невигідних обставин, втратили 3 генералів,
69 офіцерів і 2273 рядових вбитими, 4159 людей пораненими
і 1773 безвісти зниклими (переважно потрапили в полон), осо­
бливо постраждало праве крило Реада. Французи втратили
19 офіцерів і 172 солдата вбитими, 1224 поранених, 146 зникло
безвісти. Загальні втрати сардинців становили не більше від
250 людей (значно більше їх померло під час облоги від холе­
ри). Головним результатом безглуздого побоїща, що вразило
всю імперію, стала остаточна відмова російського командуван­
ня від ідеї зняття облоги з Севастополя і зрештою падіння укрі
плень південної сторони міста після штурму союзників 8—9 ве­
ресня 1855 року. Кримська війна поступово добігла кінця,
завершившись невигідним для Росії Паризьким миром 1856 р.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Не найвідоміша сьогодні трагічна подія вітчизняної військової
історії була відображена у творах очевидця — Л. Толстого («Се­
вастопольські оповідання»), епопеї С. Сергєєва-Ценського «Се­
вастопольська страда», сьогодні вона змальована в романі
Г. Чхартішвілі «Беллона». Річниця битви відзначається краєз­
навцями, істориками-аматорами та військовими реконструк-
торами. На місці битви біля села Хмельницьке 1905 р. було вста­
новлено пам’ятник, проте цвинтар, де поховані загиблі, значною
мірою зруйнований.