(ЛУЦЬКИЙ ПРОРИВ,
ЧЕТВЕРТА ГАЛИЦЬКА БИТВА)
ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
4 червня — 20 вересня 1916 року, лінія Пінськ—Луцьк—Дуб­
но— Броди—Тернопіль—Чернівці, Галичина, Волинь, Букови­
на в Україні та південь Білорусі.
КОМАНДУВАЧІ
Російським Південно-Західним фронтом командував амбітний
і талановитий генерал від кавалерії Олексій Олексійович Бру-
силов*, начальником штабу фронту був достатньо «неяскра­
вий» генерал від інфантерії Володислав Наполеонович Клем-
бовський*.
Російськими арміями на початку наступу керували (назива­
ємо з півночі на південь): 8-ю — генерал від кавалерії Олексій
Максимович Каледін*, 11-ю — генерал від кавалерії Володимир
Вікторович Сахаров*, 7-ю — генерал від інфантерії Дмитро
Григорійович Щербачов*, 9-ю — генерал від інфантерії Платон
Олексійович Лечицький*. Ще однією армією, Гвардійською гру­
пою (з серпня 1916 р. Особливою армією), командував генерал
від кавалерії Володимир Михайлович Безобразов*. Важливу
роль у ході битви відіграв кращий російський артилерійський
командир вищого рівня часів Першої світової війни інспектор
артилерії 8-ї армії Каледіна генерал-майор Михайло Васильович
Ханжин*, героєм головного успіху на початку битви — взяття
Луцька — був командувач 4-ї стрілецької «Залізної» дивізії Ан-
тон Іванович Денікін*. Можливо, найкращим кавалерійським
командиром імперії був хоробрий і популярний у військах
командир 3-го кавалерійського корпусу граф Федір Артуро­
вич Келлер*.
Австрійськими військами командував талановитий штабіст
і суперечливий воєначальник, начальник Генштабу австро-
угорської армії генерал-полковник граф Франц Конрад фон
Хетцендорф*. Північну ділянку австро-німецького фронту за­
ймала «військова група» генерал-лейтенанта Александра фон
Лінзінгена*.
Далі на південь розташовувалися дві австрійські армії: 4-а
під командуванням генерал-полковника ерцгерцога Йозефа-
Фердінанда Австрійського і Тосканського*; у ході битви ерцгер­
цога змінив генерал-полковник Карл Терштянскі фон Надані*,
і 2-а під командуванням непоганого австрійського воєначаль­
ника генерал-полковника барона Едуарда фон Бем-Ермолі*, ні­
мецька Південна армія під командуванням незламного бавар­
ця генерала від інфантерії графа Фелікса фон Ботмера* і ще
одна австрійська, 7-а, очолювана генерал-полковником баро­
ном Карлом фон Пфлянцер-Бальтіном*. Під час Брусиловського
прориву на схід швидко перекинули 3-ю австро-угорську армію
на чолі з популярним і обдарованим генералом від інфантерії
Германом Кевеш фон Кевешхаза*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Офіційна російська документація з фондів РДВІА, праці ав­
стрійського Крігсархіву та німецького Райхсархіву, мемуари
О. Брусилова, В. Клембовського, спогади Е. фон Фалькенхай-
на, П. фон Гінденбурга, Е. фон Людендорфа, Ф. фон Бернарді.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Літній наступ російської армії 1916 р. планувався спільно з со­
юзниками, котрі готували битву на Соммі. У квітні була вида­
на директива Ставки про головний наступ на Західному фрон­
ті (на Вільно) і допоміжні — на Північному (також на Вільно)
і Південно-Західному (на Луцьк та Ковель). План операції
Південно-Західного фронту, розроблений штабом 8-ї армії
(П. С. Махровим, М. В. Ханжиним, ймовірно, М. М. Духоні-
ним), передбачав 4 прориви, по одному на кожну армію, голо­
вним мав бути удар 8-ї армії під Луцьком. Співвідношення сил
на фронті було вигідним для росіян: армії Південно-Західного
фронту з резервами налічували 40 піхотних і 15 кавалерійських
дивізій, 2 піхотні бригади (до 1 млн багнетів і шабель), 2480 ку
леметів, 2017 гармат, 221 бомбомет. Австрійські та німецькі
війська у смузі дій фронту Брусилова — 678 тисяч багнетів
і шабель (разом з запасними), зведених у 35 піхотних, 11 кава­
лерійських дивізій, 7 окремих піхотних бригад і одна кавале­
рійська піхотна бригада, 757 мінометів, 2731 гармата. Зауважи­
мо: у битві обидві сторони мали великі підкріплення, згадано
співвідношення було на початку червня 1916 р.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Прорив став результатом пошуків виходу з «позиційної без­
виході» часів Першої світової війни, продемонстрував зрос­
тання військової майстерності російської армії. Позитивом
для росіян було не стільки використання серії дрібних ударів
по всій лінії фронту, як про це часто пишуть, скільки доброї
організації розвідки ворожої оборони, що складалася з кіль­
кох ліній окопів, бліндажів, дотів і загороджень із колючого
дроту, вживання тактики дії невеликими добре підготованими
групами замість «людської хвилі». Такі групи у німців у 1917—
1918 рр. мали назву штурмових. Проте використати ці напра-
цювання армія агонізуючої імперії вже не змогла — це успіш­
но чи не дуже зроблять інші армії Першої світової війни.
Відзначимо дії кавалерії, дещо підсиленої панцерними авто­
мобілями — на той час ще головної маневреної сили на полі
бою, артилерії, зокрема важкої (з обох сторін, за умов «сна­
рядного голоду» у австро-угорців). Дії російської армії на ета­
пі введення в бій резервів і розвитку початкових успіхів були
невдалими, натомість німецькі та австрійські контрудари та
використання резервів — успішнішими. Супротивники вико­
ристовували чимало технічних новинок — панцерні та зви­
чайні автомобілі, авіацію, бомбомети та міномети, радіостан­
ції та телефонні апарати, російська сторона активно й успішно
застосовувала хімічну зброю (снаряди). Щодо озброєння та­
кож див. статтю «Бій на Маківці».
ХІД БИТВИ
Після потужної артпідготовки, що тривала з ночі 3 червня,
4—6 червня російські армії прорвали ворожий фронт, 7 трав­
ня Денікін взяв Луцьк, наступ тривав успішно, до 15 червня ав­
стрійська 4-а армія була розбита. Проте вже 3 червня група Лін-
зінгена завдала потужного удару силам російської 8-ї армії на
річках Стохід і Стир. Російські 11-а і 7-а армії теж прорвали
фронт, але завдяки контрударам супротивника їх наступ був
призупинений. Великий успіх випав на долю російської 9-ї ар­
мії — вона практично розгромила свого супротивника, 7-у ав-
стро-угорську армію, 18 червня взяла добре укріплені Чернів­
ці, зайняла до кінця місяця всю Буковину і відкинула ворога до
Карпат. Австрійське і німецьке командування перекинуло но­
ві сили для підкріплення напіврозбитих австро-угорських 4-ї
та 7-ї армій. Брусилов вимагав резервів, і Ставка (генерал
М. Алексеев) надала їх зі складу Західного фронту, через що на­
ступ на ньому захлинувся в кривавій бійні під Барановичами
З—8 липня того ж року. 4 липня Брусилов мав у розпоряджен­
ні 3-ю армію та потужну гвардійську групу Безобразова, котра
разом із його 8-ю армією продовжила атаки на Ковель і на По­
ліссі. Тут бойові дії перетворилися на моторошну «Ковельську
м’ясорубку», яка так і не досягла своєї мети — захопити міцно
укріплений залізничний вузол — фортецю Ковель німці відсто­
яли, а російські війська «перемелювалися» тут швидше за ні­
мецькі та австрійські, які неодноразово вдавалися до контрнас­
тупів. Задуманий як засіб відтягнути на себе ворожі сили
з основного напрямку — Західного, Брусиловський прорив став
основним і тепер поглинав величезні людські і матеріальні ре­
сурси. Тим часом у центрі Південно-Західного фронту 11-а і 7-а
армії за підтримки 9-ї у липні продовжували успішний наступ.
11-а армія взяла Броди і опинилася неподалік Львова, 7-а взя­
ла Галич. Проте під кінець липня фон Ботмер зумів зупинити
7-у армію Щербачова. На півдні фронту 11 серпня 9-а російська
армія відкинула 3-ю австрійську армію і взяла Станіслав. У бій
було кинуто 12 німецьких, 6 австро-угорських і 2 турецькі дивізії, щоправда, здебільшого з периферійних для Четверно­
го союзу театрів бойових дій. 13 серпня німці сильно потріпа­
ли переможну російську 9-у армію в Карпатах. Тим часом ідея
взяти Ковель гіпнотизувала Брусилова — туди спрямували но­
ві резерви, включно з Особливою армією генерала В. І. Гурко
(8 корпусів), але всі спроби взяти фортецю виявилися марни­
ми. Наприкінці вересня операція як така поступово згасла, хо­
ча запеклі бої в Карпатах, Білорусі та Румунії тривали…
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
У багатьох популярних виданнях дотепер фігурують лише пе­
ребільшені оціночні російські дані щодо втрат Австро-Угорщи­
ни — 975 тисяч вбитих, поранених, полонених (щодо останніх
часто згадується цифра 417 тисяч полонених) і Німеччини —
близько 350 тисяч вбитих, поранених, полонених. Абсолютно
іншу картину подають повоєнні дослідження австрійського кріг-
сархіву та німецького райхсархіву: австро-угорські втрати за весь
період з червня до кінця 1916 р. вони оцінюють у 639 тисяч лю­
дей (з них 45 тисяч убитими, 216 тисяч пораненими, 378 тисяч
полоненими і зниклими безвісти), німецькі — у 247 тисяч людей
(з них до 21 тисяч убитими, до 196 тисяч пораненими, близько
ЗО тисяч полоненими і зниклими безвісти). Російські втрати су­
часні історики оцінюють у 800 тисяч (за час битви), до 1,5 млн
людей вбитими, пораненими і полоненими в період з червня
до кінця 1916 р. (втрати Південно-Західного фронту вбитими
з червня до грудня — 200 тисяч, пораненими — понад 1,1 млн,
полоненими і зниклими безвісти — до 150 тисяч). Блискучі по­
чаткові успіхи росіян не мали бажаних результатів. Загалом
битва спровокувала вступ у війну Румунії на боці Антанти
(правда, цю армію швидко розбили, а Росії довелося рятувати
союзника ціною створення нового фронту), деяке полегшення
для військ Антанти ситуації під Верденом на Західному фрон­
ті, а головне — обопільне матеріальне і моральне виснаження
австро-угорської та російської армій та імперій в цілому, у ко­
трих набирали силу деструктивні процеси, що зрештою приве­
ли до революційного вибуху. У цьому прорив був пірровою пе­
ремогою для Російської імперії.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Найкривавішому наступу Російської імперської армії у Першій
світовій війні пощастило з пам’яттю нащадків — він був остан­
ньою переможною битвою імперії у війні, яка поклала кінець її
існуванню. Звідси і роздута пресою міфотворчість навколо іме­
ні Брусилова і його наступу (сучасники-військові називали
прорив Луцьким, за місцем, де він відбувся, як і решту поді­
бних операцій). Через перехід генерала на бік червоних битва
мала велику популярність у радянські часи (у наукових і попу­
лярних працях, пресі) аж до протиставлення «новаторських»
і «геніальних» дій Брусилова, не підтриманих «зрадниками на
інших фронтах та у ставці», «бездарним» діям англо-францу-
зів у битві на Соммі тощо. Саме в такому світлі фігурує подія
і в художній літературі — наприклад, романі С. Сергєєва-Цен-
ського «Брусиловський прорив» (1943— 1944). Сьогодні зусил­
лями російських істориків та популяризаторів історії потроху
стверджується більш зважений погляд на подію. В Україні —
непогано відома з підручників та популярної літератури подія
(найчастіше у варіанті «брусиловського міфу»), ніяк не відзна­
чена на офіційному рівні.