ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
18 листопада 1918 року, між селами Солтанівка, Хлібча, Мотови-
лівка неподалік міста Васильків (нині райцентр Київської області).
КОМАНДУВАЧІ
Куренем УСС, який брав участь в бою, командував Роман Суш­
ко*, авангардом УСС в бою командували сотник Федір Черник*,
сотник Микола Загаєвич*. Чималу роль відіграли також арти­
леристи під командуванням кращого артилерійського коман­
дира армії УНР Романа Дашкевича*. Загоном армії Скоропад­
ського командував підполковник князь Леонід Сергійович
Святополк-Мирський*. -Ж
Карта 19. Бій під Мотовилівкою
Потяг з гарматою січових стрільців
Колона січових стрільців
] Стрілецький цеп гетьманців
Колона і резерви гетьманців
Е З Відділ кінноти гетьманців
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Спогади Р. Дашкевича, В. Кучабського, Р. Сушка, О. Думіна, Р. Гуля.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
13 листопада в Києві відбулось засідання представників україн­
ських соціалістичних партій України, на якому прийняли рішен­
ня про утворення Директорії УНР і початок антигетьманського
повстання. 14 листопада члени Директорії прибули до Білої
Церкви, яка стала центром повстання, адже там стояв полк УСС
(59 старшин, 1187 рядових). Симпатії січовиків та їхнього коман­
дування (командира Є. Коновальця, начальника штабу А. Мель­
ника, командира 1-го куреня Р. Сушка) і так радше були на боці
Директорії, хоча Скоропадський вів у цей час успішні перегово­
ри з галицькими представниками О. Назаруком та В. Шухеви-
чем, обіцяючи ЗУНР допомогу у війні з Польщею. Проте дема­
гогія В. Винниченка переважила — голова Директорії переконав
галичан у необхідності приєднатися до повстання. Головною
проблемою Директорії була розквартирована в Україні німець­
ка армія, але, скориставшись початком революції в Німеччині,
представники Директорії уклали договір із німецькою армією
про нейтралітет. 15 листопада на стінах київських будинків
з’явились листівки Директорії з закликом до всенародного ан­
тигетьманського повстання. Перші військові дії між гетьман­
ськими військами та Директорією розпочались 16 листопада, ко­
ли УСС роззброїли сотню державної варти.
Одразу після того, як в Києві стало відомо про події в Білій
Церкві, гетьман наказав організувати проти повсталих стріль­
ців каральну експедицію. До складу гетьманського загону під
командуванням Л. Святополка-Мирського входили (за най­
більш зваженими оцінками учасників бою): 1-а офіцерська дру­
жина Святополка-Мирського (до 600 багнетів, можливо, цифра
перебільшена, Р. Дашкевич згадує про 300 людей), 1-й дивізіон
Лубенського сердюцького кінно-козачого полку (200 шабель),
4-й Сердюцький піший полк (до 700 багнетів), один бронепотяг,
невідома кількість гармат і кулеметів. З боку січових стрільців
на початку бою взяли участь 3-я сотня полку УСС М. Загаєвича,
чота Р. Харамбури зі складу 2-ї сотні О. Думіна (всього 120 лю
дей піхоти), кілька артилеристів на конях, 5 кулеметів та імпро­
візований маленький дерев’яний бронепотяг з гарматою Р. Дані
кевича на платформі. У вирішальний момент бою до січовикім
приєдналось підкріплення під проводом Р. Сушка — до 500 лю­
дей піхоти та артилеристів (решта 1-го куреня), з 7 кулеметами
і ще двома імпровізованими бронепотягами з 3 гарматами.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Типовий бій раннього періоду Громадянської війни, коли для
подальшого наступу сторони малими силами намагалися захо­
пити залізницю (дме. статтю «Бій під Крутами»), активно
використовуючи бронепотяги. Попри малу чисельність, полк
УСС був досвідченою військовою частиною, загартованою в Пер­
шій світовій війні, відзначався високим бойовим духом та ви
соким рівнем вогневої (зокрема, кулеметної) підготовки, пробле­
мою був брак артилерійських снарядів. Натомість офіцерським
дружинам, які нашвидкоруч формував у Києві міністр П. Ско­
ропадського граф Ф. Келлер, бракувало організованості, а сер­
дюкам з родин заможних селян із Полтавщини — ще й військової
підготовки та бажання воювати. Великою помилкою Святопол-
ка-Мирського стало те, що він недооцінив ворога: у Києві хо­
дили чутки про звичайний селянський бунт, і ймовірно, ні геть
ман, ні князь не чекали зустріти в бою січовиків. Важливим,
багато в чому вирішальним моментом бою стала дуель броне
потягів, виграна Дашкевичем, і обстріл ним ворожих стрілець
ких цепів шрапнеллю.
ХІД БОЮ
Вночі з 17 на 18 листопада гетьманці прибули на станцію Василь­
ків. Дізнавшись, що сусідня станція Мотовилівка зайнята по­
всталими, Святополк-Мирський вранці 18 листопада вирішим
здобути цю станцію. Свою ударну частину, 1-у офіцерську дру­
жину, Святополк-Мирський відправив на Мотовилівку пішим
маршем залізницею, супроводивши її бронепотягом. Флангами
(ліворуч лісом, напрямом на с. Солтанівка, і праворуч полем, на­
прямом на с. Плісецьке) йшли розділені на дві частини сердюки
з невеличкими офіцерськими відділами. Кіннота лишилася в ре­
зерві, біля хутора Хлібча. Натомість Ф. Черник на чолі стрілець­
кого авангарду вирішив узяти Васильків, не чекаючи на підкрі­
плення і не знаючи про значну кількість ворогів. На світанку
(десь о сьомій годині) стрільці вирушили з Мотовилівки — по­
середині бронепотяг і на ньому чета Харамбури з Черняком
і Дашкевичем, праворуч від залізниці лісом дві чети Загаєвича,
ліворуч, полем — ще дві чети з тієї ж сотні під проводом В. Сте-
фанишина. Ймовірно, бій розпочався близько восьмої години.
Офіцери і сердюки обстріляли стрілецький потяг, і Черник на­
казав своїм роззосередженим частинам повертатися. Під обстрі­
лом з кулеметів і гармати Дашкевича офіцери та сердюки в полі
на фланзі, що протистояв Стефанишину, залягли, натомість у лі­
сі бійцям Свягополка-Мирського вдалося оточити і знищити
17 стрільців на чолі з Загаєвичем. Щоправда, цей успіх дорого
коштував гетьманцям — у тил їм вдарили кулемети С. Козака зі
складу тієї ж сотні, завдавши великих втрат. Близько опівдня був
смертельно поранений Ф. Черник, що керував кулеметним вог­
нем біля потяга. Натомість Р. Дашкевич зумів відігнати ворожий
бронепотяг, але стрільцям однаково загрожував розгром — за­
кінчувалися снаряди. Хід бою переламало прибуття двох потя­
гів зі стрільцями та 3 гарматами з запасом боєприпасів. Стрі­
лецька піхота кинулася в бій прямо з вагонів у багнетну атаку,
частина артилеристів та візників пішла в бій верхи, а Дашкевич,
зарядивши гармату, атакував на потязі з флангу сердюків та офі­
церів, що залягли в полі. Шрапнель та кулемети викосили фланг
гетьманців, а спроба Святополка-Мирського надіслати підкрі­
плення лише призвела до нових жертв. Бронепотяг гетьманців
програв дуель, у нього двічі поцілили, і він остаточно ретирував­
ся, кинувши свою піхоту, яка почала безладний відступ близько
15-ї години. Увечері стрільці зайняли Васильків.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Січові стрільці втратили обох командирів свого авангарду —
Черника і Загаєвича і 17 рядових вбитими, 22 стрільця було
поранено. Втрати військ Скоропадського значно більші, про­
те дані про 600 вбитих офіцерів і сердюків, можливо, дещо пе­
ребільшені. Попри невеликі масштаби бою, дуже важливий бун
його моральний ефект — Скоропадський втратив шанс приду­
шити повстання Директорії в зародку, що мало «ефект доміно» —
дух гетьманців упав, на бік повсталих одна за одною переходи­
ли частини гетьманської армії та приєднуватися отаманські
загони, що, за «нейтралітету» німців, зрештою призвело до па­
діння гетьманату.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
19 січня 1919 року загиблих під Мотовилівкою стрільців уро­
чисто поховали в Києві на Аскольдовій могилі. Проте сьогод­
ні бій під Мотовилівкою — призабута на території Наддніпрян­
щини подія. На Західній Україні та в діаспорі відома набагато
краще, зважаючи на загальну популярність сюжетів, пов’язаних
з УСС (ім’я героя бою Ф. Черника має вулиця у Львові, кілька
куренів «Пласту», бою присвячена стрілецька пісня «Вилітали
сизі орли ген у чисте поле», поема Р. Купчинського «Дума про
Хведора Черника», низка оповідань). Як трагічна подія пере­
моги українців над українцями ж Мотовилівка зображена в по­
езії К. Вагилевича. 2008 р. біля станції Мотовилівка встанов­
лено пам’ятник на честь загиблих у бою січових стрільців,
відзначено 90-у річницю бою.