ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
Серія боїв наприкінці серпня — у вересні 1919 р., кульмінація
26—27 вересня, кілька міст та сіл на півдні України: місто Умань
(райцентр Черкаської області), село Перегонівка (Голованів-
ський район, Кіровоградська область), село Помічна, береги рі­
чок Ятрань та Синюха.
КОМАНДУВАЧІ
На чолі Революційно-Повстанської Армії України стояв відчай­
душний анархокомуніст Нестор Іванович Махно*. На командних
посадах у цей час були і два брати Махна — Сава (1872—1920)
і Григорій (1886—1920), обидва згодом розстріляні червоними.
Начальником штабу був найкращий махновський стратег Ві­
ктор Федорович Білаш*. Корпусами командували: Олександр
Калашников*, надзвичайно популярний серед селян і талано­
витий командир Трохим Вдовиченко*, Петро Гавриленко*, Пав-
ловський*.
Серед командирів відзначимо головного героя вирішальної
атаки під Перегонівкою — колишнього шахтаря з Юзівки До­
рожа*, суворого і рішучого Семена Каретникова*, відчайдуш­
ного і обдарованого командира кулеметників Хому Кожина*,
Феодосія Щуся*.
Придушенням махновщини в тилах Добровольчої армії ке­
рував головний начальник Новоросійської області Збройних
сил півдня Росії, генерал-лейтенант М икола Миколайович
Шиллінг*. На чолі білих військ, виділених для боротьби з Мах-
ном (13-ї та 34-ї піхотних дивізій, кінних полків) стояв без­
страшний вояк і добрий тактик, популярний у військах Яків
Олександрович Слащов*. Командиром Зведеного полку 13-ї ди­
візії був генерал-майор Георгій Бежанович Андгуладзе (1864—
1948 рр., учасник російсько-японської і Першої світової війни,
згодом емігрував), 42-м донським полком командував Федір
Дмитрович Назаров*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Документи махновського руху (у ЦДАВО України), спогади
учасників боїв: самого Н. Махна, махновців В. Білаша, «Доро­
ги Нестора Махно» його сина О. Білаша, П. Аршинова «Історія
махновського руху», генерала Я. Слащова «Матеріали з історії
громадянської війни в Росії (операції білих, Петлюри і Махна на
Україні в останній чверті 1919 р.)», білих офіцерів Д. де Вітта,
В. Альмедінгера «Сімферопольський офіцерський полк», Н. Ге-
расименка «Батько Махно. Мемуари білогвардійця», «Пам’ятна
записка до історії Сімферопольського офіцерського полку»
полковника К. Столишкова.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
За наказом Денікіна і Шиллінга Слащов спробував ліквідувати
головну загрозу білим тилам, на яку перетворилась армія Мах­
на після розгрому і відступу з України червоних. Для цього ви­
рішили оточити головні сили «батька» — його 4 «корпуси», що
стояли поблизу Умані. З боку білих у боях брали участь: 42-й
Донський козачий полк (кінний), 2-й Таманський козачий полк
(кінний), 34-а піхотна дивізія: 1-й Сімферопольський офіцер­
ський (відроджений 133-й) полк, Феодосійський (відроджений
134-й), Керч-Єникальський (відроджений 135-й), 13-а піхотна
дивізія: 1-й та 2-й Лабінський козачі полки (піші) — з кубанських
козаків, Зведений полк (згодом 51-й Литовський, відроджений,
з числа полків колишньої царської гвардії), якісь частини 5-ї пі­
хотної дивізії, 2 бронепотяги. Всупереч багатьом сучасним га­
зетним публікаціям, під Перегонівкою не було ніякої «Дикої
дивізії» — Чеченська дивізія (3 кінні полки) почала бої з махнов­
цями на початку жовтня 1919 р. Усього (орієнтовно) 9—12 тисяч
людей, при 30—40 гарматах і кількох десятках кулеметів. Мах­
новці мали 4 «корпуси», що складалися з кінноти, піхоти, куле­
метних полків (150—200 кулеметів) і кількох гармат, є згадка про
2—3 бронепотяги (загальна чисельність військ — як мінімум, не
менша, ніж у білих).
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Головним козирем махновської армії була її неймовірна манев­
реність — завдяки використанню кінноти, тачанок (зведених
у кулеметні полки) та возів армія проходила до 110 км за день.
Деякою компенсацією поганої виучки більшості повстанців бу­
ла добра озброєність (гвинтівками Мосіна зразка 1891 р„ Ман-
ліхера 1895 р., Маузера 1898 р., пістолетами Маузера, револь­
верами різних систем, гранатами, великою кількістю станкових
кулеметів «Максим» та ручних — «Льюїс», зокрема, останні бу­
ли на озброєнні охорони «батька»). Махновська кіннота (що
непогано рубалася шашками) і тачанки були нестримні в ата­
ці, хоча піхота не була надто стійкою в обороні. Повстанське
військо в досвідчених руках було ідеальним знаряддям для
проривів по тилах ворога, нищення складів та штабів тощо.
Недоліками була відсутність стрункої організації, часто слаб­
ка виучка, відсутність єдиної ідеології. Натомість білі полки,
зокрема офіцерські, почасти козацькі, були краще навчені, до­
бре мотивовані, але їм бракувало талановитих командирів
(селяни-самоучки за умов «неправильної» громадянської вій­
ни часто виявлялися кращими тактиками і стратегами, ніж
фахові військові). Білі частини з мобілізованих селян були від­
верто нестійкі.
ХІД БИТВИ
2—4 вересня відбулась серія боїв, унаслідок яких 1-й Сімферо­
польський полк білих, виконуючи план Шиллінга та Слащова
з оточення ворога, узяв втрачену раніше станцію Помічна, за­
йняту махновцями. 5—6 вересня махновська піхота і тачанки
відчайдушно, але безуспішно атакували Помічну, котру боро­
нили сімферопольці. Водночас інші білі частини почали обхід
махновських позицій. 21 вересня білі зайняли Перегонівку,
а Махно готувався до прориву на рідну Катеринославщину.
22 вересня Слащов почав стягувати навколо військ Махна під
Уманню свої частини. Відбувся запеклий бій за переправи че­
рез Ятрань між 1 -м і 2-м корпусами махновців і білими, внаслі­
док чого повстанці заволоділи північною переправою. 23—
25 вересня Сімферопольський полк відбивав кінні та піші атаки
махновців, що зосереджувалися в районі Ольшанка — Остро-
вець — Рогове. 26 вересня білі взяли Умань, кільце навколо
«батьки» звужувалося, лишалася спроба прориву. О другій но­
чі 27 вересня махновці знищили частину свого обозу, підірвав­
ши 2 тисячі снарядів, і влаштували серію атак для відволікан­
ня на північному та південному напрямках. 1-й і 2-й корпуси
Махна мали будь-що прорватися через Ятрань біля Перегонів-
ки на схід, і тут почався найзапекліший бій. Зрештою махнов­
цям після багнетних атак і вирішального удару основних сил
кінноти Дорожа вдалося прорватися у східному напрямку, на
Новоархангельськ, відтіснивши частину 2 батальйонів Сім­
феропольського полку білих до річки Синюха і знищивши їх.
Поріділі піхотні полки Слащова були кинуті проти нового во­
рога — полків армії УНР та УГА, біла кіннота переслідувала
повстанців, але ті знову і знову вислизали, діставшись 1 жов­
тня Кривого Рогу, а згодом узявши Олександрівськ. На жаль,
хід бойових дій на інших ділянках «мішка», у який Слащов на­
магався зловити Махна, реконструювати ще важче. Відомо,
що загинула частина Зведеного (Литовського) полку, капіту­
лювала якась частина кубанців із Лабінських полків. Найкра­
ще відома доля частини 1-го і 2-го батальйонів 1-го Сімфе­
ропольського полку: 6 його поріділих рот повністю загинули
при відступі неподалік села Чурівка. Мало хто з публіцистів
звернув увагу на те, що як і на Маківці, під Перегонівкою укра­
їнці знову воювали почасти проти українців (зокрема, кубан­
ських козаків).
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати обох сторін були великими — сильно потерпіла мах­
новська піхота, водночас білі полки, особливо Сімферополь­
ський, Литовський, Керч-Єникальський, Феодосійський, також
зазнали важких втрат (у серпні — вересні 1919 р. Сімферо­
польський полк із 1475 людей втратив 87 офіцерів, 127 солдат
вбитими, 178 офіцерів і 238 солдат пораненими, 11 людей зни­
кло безвісти). Махновцям здалась якась частина піших кубан­
ських козаків, меншими були втрати білої кінноти. Проте, звіс­
но, цифри втрат, що наводить В. Білаш (12 тисяч знищеної білої
піхоти, 6 тисяч кінноти, 5 тисяч взятих полонених), перебіль­
шені в багато разів (усі згадані білі полки існували і наприкінці
1919— 1920 рр.). Обидві сторони заявили про свою перемогу.
Та більше підстав говорити про неї мали повстанці — головним
результатом бою став успішний махновський прорив, подаль­
ша дезорганізація повстанцями білих тилів включно зі взяттям
великих міст і збереженням своїх сил — у цьому сенсі Перего-
нівка стала сильним ударом по планах Денікіна провести восе
ни 1919 р. успішний наступ на московському напрямку.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Маловідома в Україні та Росії битва, на жаль, оповита журна­
лістськими вигадками через суперечливі свідчення мемуарних
джерел. Особливо популярні (на хвилі шовіністичних настро­
їв) сюжети статей псевдоісториків — про міфічний розгром під
Перегонівкою відсутньої там «чеченської дикої дивізії», при
йняття на віру свідчень В. Білаша про повне знищення білих
військ Я. Слащова.