ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
7—17 листопада 1920 року, Перекопський перешийок, Тюп-
Джанкойський, Таганаський півострів, Литовський півострів,
село Ішунь Красноперекопського району, береги озер Сиваш
і Красне, переслідування білих частин, що відступали, велось у на
прямку на Джанкой, далі на Феодосію, Ялту, Керч, Євпаторію.
КОМАНДУВАЧІ
Південним фронтом червоних з 27 вересня 1920 року команду
вав талановитий військовий організатор-самоук Михайло Ва
сильович Фрунзе*.
Основними «військовими спеціалістами» у Фрунзе були коман
дувач 6-ї армії Август Янович Корк* і комдив Василь Костянти
нович Блюхер*. Ударною силою червоного наступу, 2-ю Кінною
армією, командував донський козак Пилип Кузьмич Міронов*.
1 -а кінна армія Семена Будьонного в активній фазі штурму учас
ті не брала. Махновською Кримською групою командував Семен
Каретников*, кулеметним полком махновців — Хома Кожин*.
Білими силами в Криму (Російською армією) командував услав
лений кавалерист генерал-лейтенант барон Петро Миколайович
Врангель*. Власне обороною Криму керував талановитий воєна
чальник і стійкий монархіст генерал від інфантерії Олександр
Павлович Кутєпов*. Резервами в тилу головних білих позицій
командували генерал-лейтенант Михайло Архипович Фостіков*
та один з кращих кавалерійських командирів білої армії за увесь
час її існування генерал-лейтенант Іван Гаврилович Барбович*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Спогади М. Фрунзе, С. Будьонного, стаття А. Корка «Взяття пере-
копських укріплень», Директиви командування фронтів Черво
ної армії (1917—1922), спогади агента ЧК у махновській армії
М. Спектора (Бойченка), червоного командира К. Тєлєгіна, мему
ари ГІ. Врангеля, А. Туркула, В. Оболенського, спогади Я. Слащо-
ва «Крим 1920», статті та мемуари Н. Махна, спогади В. Білаша.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
У жовтні 1920 р. армія П. Врангеля зазнала остаточної поразки
в боях під Каховкою і на Донбасі, її поріділі частини відійшли
в Крим, де закріпилися за лініями укріплень. Перед червоним
командуванням стояло непросте завдання — не допустити ще
однієї важкої зимівлі для своїх частин і перепочинку для білих,
які ще мали певні шанси затягнути війну навіть попри відмову
в допомозі з боку Великобританії та Франції і втрату майже всіх
територій, де розпочалася Громадянська війна. Ці обставини,
а також укладення миру Радянської Росії з Польщею, підштов-
хнули до прийняття плану рішучого штурму Перекопсько-Чон-
гарських позицій пізньої осені 1920 р. силами Південного фрон
ту М. Фрунзе (у складі 1-ї та 2-ї Кінних армій, 4-ї, 6-ї та 13-ї армій,
а також Кримської групи махновців, усього, за радянськими да
ними, 146,4 тисяч піхоти, 40,2 тисяч кінноти; 985 гармат, 4435 ку
леметів, 57 панцерних автомобілів, 17 бронепотягів і 45 літаків).
Махновські частини, кинуті в бій за домовленістю «батька»
з більшовиками, налічували, за різними даними, від 6 до 10 ти
сяч людей піхоти і кінноти, а також кулеметний полк (до 500 ку
леметних тачанок).
Червоним протистояла чисельно слабка біла армія Врангеля
і Кутєпова, що нараховувала 22—23 тисячі людей піхоти, 10—
12 тисяч кінноти (з яких 6—8 тисяч не були задіяні в боях, бо
воювали з партизанами чи охороняли різні важливі об’єкти),
близько 200 гармат, до 750 кулеметів, 45 танків та панцерних ав
томобілів, 14 бронепотягів і 42 літаки. Найслабшою чисельно бу
ла еліта білої армії — так звані кольорові полки (корніловці, мар-
ковці, дроздовці, олексіївці), що сильно постраждали під час
попередніх боїв у Північній Таврії. Барон Врангель не надто роз
раховував на кінцеву перемогу— рештки Чорноморського фло
ту, що підтримували оборонців Криму вогнем, були готові до
евакуації армії та десятків тисяч біженців з мирного населення,
що потікало до Криму з більшовицького «раю» в попередні мі
сяці та роки. Але для їхнього порятунку був потрібен час.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Радянські мемуаристи та історики зробили все, аби змалювати
Перекопські та Чонгарські укріплення як надпотужні, оснаще
ні за останім словом тогочасної військової науки та техніки
фортифікаційні споруди з мінами, дотами тощо. Насправді бе
тоновані бліндажі, важкі гарматні батареї існували в невеликій
кількості на Чонгарських позиціях, де були до 3 ліній окопів та
колючого дроту, на Турецькому валу, що перерізав Перекоп-
ський перешийок, були дерев’яно-земляні бліндажі, окопи, те
саме стосується Ішунських позицій — другої лінії білої оборони
у 20—25 км на південь від Турецького валу (не обшиті дефіцит
ними в Криму дошками 5—6 ліній окопів, колючий дріт). Най-
слабшою була лінія оборони на Литовському півострові — одна
лінія окопів з колючим дротом. Відзначимо активне викорис
тання обома сторонами кінноти як останнього козиря в затяж
них боях, кулеметних тачанок махновців, обмежено — броне
машин, активні дії білої ескадри. Дії червоних (Блюхера) на
перекопському напрямку були навдивовижу негнучкими, на
томість обхідні дії через обмілілий Сиваш у напрямку на слаб
ко захищений Литовський півострів були успішнішими.
ХІД БИТВИ
У ніч з 7 на 8 листопада 15-а, 52-а стрілецькі дивизії, 153-а стрі
лецька і бригада 51-ї дивізії, а також частина махновців, доче
кавшись низького рівня води, почали переправу через Сиваш.
Багнисте мілководдя не зупинило червоних — подолавши 8 км,
вони вийшли на північ Литовського півострова, відкинули ку
банців Фостікова і закріпилися на здобутому плацдармі, неза
баром розширивши його майже на весь півострів. Частини 15-
ї та 52-ї дивізій вишли на Перекопський перешийок з півдня
і рушили на Ішунські позиції. У випадку їхнього успіху білі час
тини на Турецькому валу були б оточені. Проте шалені багнет
ні атаки білих 13-ї, 34-ї та Дроздовської піхотних дивізій від
кинули червону піхоту назад на Литовський півострів, де до
ночі 8 листопада точилися бої. Три настирні атаки головних сил
51 -ї стрілецької дивізії Блюхера на Турецький вал дали майбут
ньому маршалу СРСР лише розчарування, а його бійцям — ве
личезні втрати. Ситуація для Фрунзе ускладнилася ще й тим,
що білі кораблі та важка артилерія Врангеля зривали спроби
атаки його 9-ї дивізії через Сиваш на Чонгарські позиції та по
довгій Арабатській стрілці.
Радянський командувач кинув у бій мобільні резерви — кін
ноту (тут червоні мали колосальну чисельну перевагу). На Ли
товський півострів переправили дві кавдивізії 2-ї Кінної армії
Міронова, підкріплені Кримською групою Каретникова (до
З тисяч) та кулеметним полком Кожина, котрі 9 листопада по
тіснили ворога. Тим часом штурм Турецького валу перед сві
танком 9 листопада здобув Блюхеру перемогу над незламними
дроздовцями — ті відступили на Ішунські позиції, де почали
ся запеклі бої (тривали до 11 листопада). Настав час Врангеля
робити «хід конем». 10 листопада в бій пішов корпус І. Барбо-
вича (4,5 тисячі кінноти), підтриманий дроздовцями. Барбови-
чу вдалося майже неможливе — знову відтіснити червоних на
Литовський півострів, зайшовши у фланг Блюхеру, котрий уже
вгризався в Ішунські позиції. У цей мало не вирішальний мо
мент усієї битви козаків білого генерала зупинили козаки 2-ї
Кінної та махновці, котрі кулеметним вогнем винищили сотні
білих вершників.
У ніч на 11 листопада 30-а стрілецька дивізія Південного
фронту почала штурм Чонгарських позицій і взяла їх протя
гом доби. Увесь день 11 листопада кращі білі полки — корні-
ловці, марковці, дроздовці — атакували червоних на останньо
му рубежі оборони Криму — Ішунських позиціях, але підвечір
були змушені розпочати ар’єргардні бої та відступити, а їх від
хід прикривала кіннота. Війська Фрунзе загубили супротивни
ка в степовому Криму — білі зуміли відірватися від пересліду
вачів на два переходи. У ніч на 12 листопада війська Врангеля
почали відхід до портів, де виграш у часі дав їм змогу провес
ти успішну евакуацію. Останній бій стався вдень 12 листопада
неподалік Джанкоя.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати білих частин були чималими — кілька тисяч людей вби
тими і полоненими втратили оборонці Перекопу, Литовського
півострова, Ішунських позицій, полягла значна частина корпу
су Барбовича, якусь кількість білих бійців взяли в полон під
Джанкоєм та іншими містами Криму, проте переважна біль
шість полонених були біженцями, зокрема колишніми військо
вими, котрі не перебували на службі в російській армії П. Вран
геля. За зізнанням М. Фрунзе, втрати його частин в операції
становили до 10 тисяч (незрозуміло, вбитими чи разом із по
раненими), значними були втрати махновців (решту яких, крім
кількох сотень дивом уцілілих, винищили колишні союзники
наприкінці листопада того ж року). Внаслідок грамотно прове
деної Врангелем евакуації з Криму було вивезено 145 693 лю
дей (з них до 15 тисяч козаків, 12 тисяч бойових офіцерів,
4—5 тисяч солдат регулярних частин, понад 30 тисяч офіцерів
і чиновників тилових частин, що не брали участі в боях, 10 ти
сяч юнкерів, реш та — цивільні особи). Перестав існувати
останній великий бастіон організованого білого руху на тери
торії колишньої Російської імперії. Кримом прокотилася чи не
найбільша хвиля червоного терору, жертвами котрого стали
десятки чи навіть сотні тисяч людей.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Надзвичайно відома за радянських часів подія, на честь котрої
в СРСР називали дивізії та вулиці, випускали марки. Її закін
чення вважали закінченням Громадянської війни (хоча ще по
над рік тривала завзята боротьба більшовиків з власним наро
дом на Тамбовщині, в Україні, на Далекому Сході, в Сибіру та
в Кронштадті). Для сьогоднішніх прихильників лівих поглядів
на території колишнього СРСР — як і раніше, остаточний трі
умф радянського ладу та трудового народу, для правих — по
двиг героїв білого руху, що дав змогу врятувати величезну кіль
кість невинних життів. Оригінальний варіант «альтернативної
історії та географії» події подано у романі В. Аксьонова «Ост
рів Крим» (1979). У сучасній Україні — достатньо відома завдя
ки підручникам, публіцистиці битва.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Битва під Перегонівкою
Наступна: Танкова битва під Дубном—Луцьком—Бродами