ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
23—ЗО червня 1941 року, район міст Дубно (нині райцентр Рів
ненської області), Луцьк (обласний центр Волинської області),
Броди (райцентр Львівської області).
Карта 21. Битва під Дубном—Луцьком—Бродами
КОМАНДУВАЧІ
Радянським Південно-Західним фронтом, розгорнутим у Київ
ському особливому військовому окрузі (КОВО), командував ге
рой війни з Фінляндією генерал-полковник Михайло Петрович
Кирпонос*, начальником штабу фронту був грамотний штабіст
генерал-майор Максим Олексійович Пуркаєв*. Радянськими 6-ю
та 5-ю арміями, на стику котрих відбувся німецький прорив, ко
мандували, відповідно, не надто досвідчений генерал-лейтенант
Іван Миколайович Музиченко* і перспективний генерал-майор
танкових військ Михайло Іванович Потапов*. Чималу негатив
ну роль у плануванні строків та напрямків контрудару відігра
ли представник Ставки Георгій Костянтинович Жуков та кор
пусний комісар Микола Миколайович Вашугін*.
Мехкорпусами, що завдавали контрудари, керували: 9-м —
у майбутньому один із найкращих радянських полководців Кос
тянтин Костянтинович (Ксаверійович) Рокосовський*, 15-м — ге
нерал-майор Ігнатій Іванович Карпезо*, 8-м — генерал-лейтенант
Дмитро Іванович Рябишев*, 19-м — генерал-лейтенант Мико
ла Володимирович Фекленко*, 22-м мехкорпусом — генерал-
майор Семен Михайлович Кондрусьов*. Потужним 4-м мех
корпусом, що стримував атаки німецької 17-ї армії західніше
Бродів, командував один з кращих радянських командирів по
чатку війни генерал-майор Андрій Андрійович Власов*, серед
командирів танкових дивізій відзначимо одного з найкращих
у майбутньому радянських танкових командирів полковника
Михайла Єфимовича Катукова*.
Німецькою групою армій «Південь» командував досвідче
ний і консервативний фельдмаршал Герд фон Рундштедт*, ра
дянським танковим командирам з кавалерійським минулим
протистояв на чолі 1-ї танкової групи їхній німецький «ко
лега» — старий кавалерист генерал-полковник Пауль Людвіг
Евальд фон Клейст*. Корпусами командували: 3-м моторизо
ваним — генерал від кавалерії Еберхард фон Макензен*, 48-м
танковим — один з найкращих німецьких танкових командирів
Другої світової війни генерал танкових військ Вернер Кемпф*.
Найвідомішими у майбутньому з командирів танкових дивізій,
що воювали під Дубном — Бродами, були командир 11-ї тан
кової дивізії генерал-майор Людвіг Крювель* і 16-ї — генерал-
майор Ханс-Валентин Хубе*, талановитим танковим команди
ром і колоритною особою був командир 18-го полку в складі
тієї ж 16-ї танкової дивізії, відомий у майбутньому «танковий
граф» Гіацинт фон Штрахвіц*. 17-ю армією, що закріплювала
успіхи, досягнуті танковими частинами, командував генерал
піхоти Карл-Генріх фон Штюльпнагель*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Спогади К. Москаленка, М. Катукова, К. Рокосовського, М. По-
пеля «В тяжку пору», І. Баграмяна «Мої спогади», Д. Рябишева
«Перший рік війни», щоденник Ф. Гальдера, Додатки до фунда
ментальної праці Б. Мюллер-Гіллебранда «Сухопутна армія Ні
меччини 1939—1945», фонди ДАМО РФ.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИДИ СТОРІН
Від початку війни хід бойових дій на південній ділянці радян
сько-німецького фронту мав дещо інший характер, ніж у цен
трі та на півночі. Це зумовлено помітною перевагою сил радян
ського Південно-Західного фронту над німцями в артилерії
(15,7 тисячі гармат і мінометів у німців, 20 тисяч у Південно-
Західного фронту), великою перевагою в танках і помірною —
в авіації (1,5 тисячі літаків у німців та їх союзників проти
2,5 тисячі у Робітничо-Селянській Червоній Армії — РСЧА).
У кількості людських ресурсів на 22 червня радянська сторона
поступалася, маючи 1,1 млн людей проти 1,5 млн у ворога, про
те фронт у ході бойових дій постійно мав підкріплення. Удар
ною силою РСЧА на цьому фронті були 8 мехкорпусів KO
BO. Під Дубном — Луцьком — Бродами або на Львівському
напрямку були 6 з них, які налічували 17,7 тисячі офіцерів,
38,2 тисячі сержантського складу, 127 тисяч рядових, мали
на озброєнні 272 танки КВ, 494 танки Т-34, 1378 танків БТ-2,
БТ-5 та БТ-7, 1316 танків Т-26, 49 танків Т-35, 126 танків Т-28,
65 танків Т-37, Т-38, Т-40,760 бронеавтомобілів БА-10 та БА-20.
Крім того, ще 383 бронеавтомобілі були у складі військ КОВО
поза мехкорпусами. Мехкорпуси були не надто добре оснаще
ні автомобільним транспортом — мали до 9,8 тисячі автомобі
лів, по суті, добре «моторизованими» могли вважатися 6 диві
зій зі складу згаданих 6 мехкорпусів. З німецького боку в битві
могли бути задіяні частини 5 танкових дивізій (моторизовані,
бо на той момент танків у німців не мали): 9-а, 11-а, 13-а, 14-а,
16-а, що мали у складі 8 танків PzKpfw І, 211 танків PzKpfw II,
355 танків PzKpfw III, 100 танків PzKpfw IV та 54 командир
ських танки. Крім того, німці мали 84 штурмові гармати StuG
III у складі 4 дивізіонів, а також 30 вогнеметних танків. Суттє
во поступаючись чисельно, німці мали певну перевагу в тан
ках на напрямах головного удару.
22 червня о пів на четверту ранку почалися бої по всій лі
нії фронту. Вдень німецька 11-а танкова дивізія успішно про
рвала радянську оборону на стику 5-ї та 6-ї армій і, відбив
ши перші контратаки радянського 22-го мехкорпусу, почала
просування на Дубно й Острог, що створило серйозну загро
зу оточення для 5-ї радянської армії. Штаб фронту (окрім
його начальника — М. Пуркаєва, що запропонував вдатися
до гнучкої оборони з опорою на укріпрайони та подальшим
підготованим контрнаступом), М. Вашугін і представник
Ставки Г. К. Жуков бачили єдиний вихід — завдавати потуж
ні контрудари.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
За технічними характеристиками більшість радянських танків
не поступалася німецьким аналогам, а КВ-1, КВ-2 і Т-34 — по
мітно переважали (хоч і були загалом ще не освоєні екіпажа
ми). Усі німецькі танки, як і більшість радянських (крім КВ та
Т-34), мали бензинові двигуни і не надто товсту броню (на
жаль, міфи про «застарілі бензинові танки СРСР», як і про су
цільних німців-автоматників на бронетранспортерах трапля
ються й досі, у масі радянська і німецька піхота була озброєна
гвинтівками, відповідно, Мосіна та Маузера, а основу мотори
зованих корпусів вермахту складали звичайні вантажівки).
Проте радянські танкові сили були організовані у величезні,
неповороткі мехкорпуси, організація і моторизація котрих не
втішала. Величезним недоліком була «лихоманка реоргані
зації», що охопила РСЧА напередодні війни, репресії, котрі
вплинули на поведінку вцілілих командирів, слабка підготов
ка командного складу, безлад в організації постачання ново-
створених частин, результатом чого був брак боєприпасів, па
ливно-мастильних матеріалів, запчастин в одних місцях при
їхній наявності на складах в інших. Водночас краще відпрацьо
вана за кілька років організація німецьких танкових частин да
лася взнаки навіть попри те, що всі дивізії групи Клейста були
сформовані в 1940 р. і (крім командного складу) не мали бойо
вого досвіду війни у Франції та Польщі. Основу протитанкової
оборони РСЧА складали 45-мм гармати зразка 1937 р„ вермах
ту — РАК 35/36 калібром 37-мм, 47-мм самохідні гармати, 88-
мм зенітки (котрі разом з польовою артилерією та корпусними
150-мм гаубицями єдині могли зупинити Т-34 або КВ). Чима
лу роль у протидії радянським контрударам відіграла німець
ка авіація, зокрема, знамениті «штуки» — пікірувальники ]и-87.
Відзначимо ще один момент: битва не була суто зіткненням
танків з танками (хоча такі епізоди були), більшість німецьких
та радянських машин загинули чи були пошкоджені внаслідок
дій протитанкової оборони. Багато радянських мехчастин
вступали в бій, щойно прибувши на місце, без взаємної коор
динації, авіа- і наземної розвідки, без піхоти, яка закріплюва
ла б досягнуті рубежі.
ХІД БИТВИ
Удосвіта 24 червня 24-й танковий полк 20-ї танкової дивізії пол
ковника Катукова із складу 9-го мехкорпусу знаскоку атакував
частини 13-ої німецької танкової дивізії, захопивши близько
300 полонених.
На Радзехув висунувся 15-й мехкорпус генерал-майора Кар-
пезо. У ході зіткнень із німецькою 11-ою танковою дивізією,
внаслідок дій авіації і через технічні несправності частина тан
ків мехкорпусу була відразу втрачена. 19-й мехкорпус генерал-
майора Фекленка увечері 24 червня вийшов до річки Іква в ра
йоні Млинова. 43-а танкова дивізія мехкорпусу рвалася до
Рівного, але зазнала важких авіаударів. Радянський 15-й мех
корпус, виснажений форсованими маршами і частково зне
кровлений — комкор загинув у бою, не зумів узяти Радзехув
і зупинити німців. Те саме стосується і дій 22-го мехкорпусу ге
нерал-майора Кондрусьова, що атакував ворога на захід від
Луцька. 72% танків і автомашин мехкорпусу було втрачено ще
на марші. За перші три дні війни німці просунулися на деяких
ділянках фронту на 100 км углиб радянської оборони. 24 черв
ня 19-а танкова і 215-а мотострілецька дивізії 22-го мехкорпу
су перейшли в наступ на північ від шосе Володимир-Волин-
ський — Луцьк. Атака виявилася невдалою, оскільки танки
напоролися на німецьку протитанкову оборону. Корпус втра
тив понад половину танків і почав розрізнений відступ у район
Рожище. Сюди ж відійшла і 1 -а протитанкова артбригада Мос
каленка, що досі успішно обороняла шосе.
З боку Луцька і Дубна з ранку 25 червня удар по лівому флан
гу танкової групи фон Клейста завдавали радянські 9-й і 19-й
мехкорпуси, що відкинули частини 3-го моторизованого кор
пусу німців на південний захід від Рівного. 43-а танкова диві
зія 19-го мехкорпусу прорвала оборонні позиції заслонів німець
кої 11-ої танкової дивізії і о шостій годині вечора увірвалася на
околицю Дубна. Але через відступ сусідів обидва фланги 43 ї
дивізії виявилися незахищеними, і вона відступила теж. Ні
мецька 11-а танкова дивізія, підтримана лівим флангом 16-ої
танкової дивізії, вийшла до Острога, просунувшись у глибокий
тил радянських військ.
З півдня, з району Врод, на Радзехув і Берестечко, продовжу
вав свій важкий наступ 15-й мехкорпус. 37-а танкова дивізія
мехкорпусу 25 червня форсувала річку Радоставка і просуну
лася вперед. 10-а танкова дивізія зіткнулася з німецькою про
титанковою обороною і вимушена була відійти. З’єднання кор
пусу піддалися масованому нальоту німецької авіації, під час
якого був важко поранений комкор Карпезо. Позиції корпусу
почали охоплювати з флангів німецькі піхотні частини.
Від початку війни 8-й мехкорпус здійснив марш у 500 км,
залишивши на дорозі поламаними і розбитими внаслідок уда
рів авіації до половини танків і артилерії, й увечері 25 червня
опинився в районі Буська, на південний захід від Бродів.
З ранку 26 червня мехкорпус увійшов до Бродів із завданням
наступати на Дубно. Ранком 26 червня 12-а танкова дивізія
генерал-майора Мішінина атакувала і до шістнадцятої години
захопила місто Лешнів. До кінця дня дивізії 8-го мехкорпусу
просунулися в напрямі Берестечка на 8— 15 км, потіснивши
частини 57-ої піхотної і 16-ої танкової дивізій супротивника,
що відійшли і закріпилися за річкою Пляшівка. Усвідомивши
загрозу правому флангу 48-го моторизованого корпусу, нім
ці перекинули у цей район 16-у моторизовану дивізію, 670-й
протитанковий батальйон і батарею 88-міліметрових гармат.
До вечора супротивник уже намагався контратакувати час
тини мехкорпусу, котрий у ніч на 27 червня дістав наказ ви
йти з бою.
4-й мехкорпус Власова використовувався по частинах у жор
стоких боях на різних напрямах проти німецької армії Штюль-
пнагеля. 27 червня командувач 5-ї армії Потапов за розпо
рядженням військради Південно-Західного фронту ухвалив
рішення зранку почати наступ 9-го і 19-го мехкорпусів на лі
вий фланг німецького угруповання між Луцьком і Рівно по
збіжних напрямках на Млинів і 36-го стрілецького корпусу на
Дубно. Частини 15-го мехкорпусу мали вийти до Берестечка
і повернути на Дубно.
Проте німці знову виявилися швидшими: за ніч 26—27 черв
ня вони переправили через річку Ікву піхотні частини і зосе
редили проти 9-го мехкорпусу 13-у танкову, 25-у моторизова
ну, 11-у піхотну і частини 14-ої танкової дивізії. Виявивши
перед собою свіжі частини, Рокоссовський наступу не почав.
Водночас під Луцьком пішли в наступ німецькі 298-а і 299-а ди-
віза за підтримки танків 14-ої дивізії. На цей напрям РСЧА до
велося перекинути 20-у танкову дивізію, що стабілізувало по
ложення до початку липня. 19-й мехкорпус Фекленка у наступ
перейти також не зміг, бо відступав під ударами 11-ої і 13-ої ди
візій панцерваффе до Рівного, а потім на Гощу При відступі
і під ударами авіації він втратив частину танків, автомашин
і знарядь мехкорпусу. 36-й стрілецький корпус був ослаблений
боями і в атаку перейти також не зміг. З південного напряму
перейти в наступ о другій годині дня 27 червня змогли тільки
поспішно організовані зведені загони 24-го танкового полку
підполковника Волкова і 34-ої танкової дивізії під командуван
ням бригадного комісара Попеля, які й добилися найбільшого
в ході битви успіху.
Удар у напрямку Дубна став для німців несподіванкою —
зім’явши оборонні заслони, група Попеля до вечора увійшла
на околицю Дубна, захопивши тилові запаси 11-ї танкової ди
візії і декілька десятків неушкоджених танків (які згодом до
велося залишити). За ніч німці перекинули до місця прориву
частини 16-ої моторизованої, 75-ої і 111-ої піхотних дивізій і за
крили прорив, перервавши шляхи постачання групи Попеля.
Спроби частин 8-го мехкорпусу прорвати німецьку оборону не
вдалися, корпус сам перейшов до оборони. На лівому фланзі,
прорвавши оборону 212-ої моторизованої дивізії 15-го мехкор
пусу, близько 40 німецьких танків вийшли до штабу 12-ої тан
кової дивізії. Командир дивізії генерал-майор Т. А. Мішанін
відправив їм назустріч резерв — 6 танків КВ і 4 Т-34, яким вда
лося зупинити прорив, підбивши німецькі танки і не зазнавши
втрат — німецькі танкові гармати їх броню пробити не змогли.
8-й мехкорпус організовано відійшов на рубіж Золочівських
висот, прорвавши німецькі заслони. До ранку 5 липня дивізії
корпусу закінчили зосередження в Проскурові. 29 червня 15-у
мехкорпусу було наказано змінитися частинами 37-го стрілець
кого корпусу і відійти на Золочевські висоти у районі Білий
Камінь — Золочів — Ляцьке. Загін Попеля, відрізаний у гли
бокому тилі супротивника, зайняв кругову оборону в районі
Дубно до 2 липня, а потім знищ ив техніку, що лишилася,
й успішно вийшов до своїх. Найбільше радянське танкове по
боїще скінчилося.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
У результаті контрударів було затримано на тиждень наступ 1-ої
танкової групи і зірвано плани супротивника швидко прорвати
ся до Києва і оточити 6-у, 12-у і 26-у армії Південно-Західного
фронту на Львівському виступі. Німецьке командування зуміло
відбити контрудар і завдати поразки мехкорпусам Південно-За
хідного фронту, не припиняючи свого наступу. Радянська сто
рона втратила до 2,5 тисяч танків, група фон Клейста зазнала на
порядок менших, але чималих як для себе втрат — у її складі на
кінець боїв налічувалося до 320 боєготових танків, проте злама
ні машини швидко ремонтувалися. Існує зведення безповорот
них втрат групи фон Клейста на 4.09.1941 р.: 186 машин, більша
частина з яких втрачені під Дубном — Луцьком — Бродами. Люд
ські втрати обох сторін саме в цій битві точно невідомі. Півден-
но-Західний фронт втратив в усіх боях у період 22 червня —
5 липня 165,5 тисяч людей вбитими і полоненими, до 658 тисяч
пораненими, 4351 танк, 5806 гармат і мінометів, 1218 літаків. Ні
мецька група армій «Південь» (без румун і угорців, що діяли ра
зом із нею) за той самий період втратила 5,5 тисячі вбитими
і зниклими безвісти, 17,2 тисячі пораненими.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
За радянських часів одна з найбільших танкових битв в історії
була забута (встановлений, наприклад, на виїзді з Дубна танк-
пам’ятник ІС-2 не має ніякого стосунку до битви). У 1990-х рр.
інтерес до події пожвавився як в Україні, так і в Росії, перш за все
завдяки науковцям, історикам-аматорам, групам пошуку, крає
знавцям тощо. Сьогодні в Україні це добре відома любителям ві
тчизняної історії битва, присутня в усіх підручниках і загальних
працях про Другу світову війну. Проте якихось помітних захо
дів щодо вшанування пам’яті полеглих в битві не провадиться.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Штурм Перекопу (1920 р.)
Наступна: Друга битва за Харків