ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
12—ЗО травня 1942 року, район міст Балаклія — Зміїв — Крас-
ноград — Лозова — Барвінкове — Ізюм (райцентри Харківської
області) та місто Слов’янськ (райцентр Донецької області), а та­
кож місто Вовчанськ (райцентр Харківської області).
Карта 22. Друга битва за Харків Д руга битва за Х арків 305
КОМАНДУВАЧІ
На чолі Південно-Західного фронту стояв такий собі тріумві­
рат: фронт очолював дуже суперечливий воєначальник, завзя­
тий кавалерист маршал Семен Костянтинович Тимошенко*, на­
чальником штабу фронту і відповідальним за планування
операції був генерал-лейтенант Іван Христофорович (Ованес
Хачатурович) Баграмян*, а представником Ставки — Микита
Сергійович Хрущов*.
На чолі ослабленого боями Південного фронту, також задія-
ного в операції, стояв талановитий радянський воєначальник
з непростою долею, генерал-полковник Родіон Якович Мали-
новський*. Радянськими арміями на напрямку головного уда­
ру командували: 6-ю — не надто досвідчений у керуванні вели­
кими з’єднаннями генерал-лейтенант Авксентій Михайлович
Городнянський*, 57-ю — генерал-лейтенант Кузьма Петрович
Подлас*, 9-ю (зі складу Південного фронту) — генерал-лейте­
нант Федір Михайлович Харитонов*, армійською групою в скла­
ді Південно-Західного фронту командував генерал-майор, по­
мічник командувача фронту з кавалерії Леонід Васильович
Бобкін (1894—1942 рр., загинув в оточенні). 28-ю армією, що
завдавала удар на північ від Харкова на Вовчанськ, командував
генерал-лейтенант Дмитро Іванович Рябишев*.
Німецькою групою армій «Південь» з січня 1942 р. команду­
вав холоднокровний і досвідчений генерал-фельдмаршал Фе­
дор фон Бок*, 6-ю армією після загибелі в січні харизматично-
го командувача В. фон Райхенау керував безбарвний штабіст
генерал-полковник Фрідріх Паулюс*, 17-ю армією випробува­
ний у боях танкіст генерал-полковник Герман Гот*. 1-ю танко­
вою армією вермахту (як тепер називалася колишня 1-а танко­
ва група) командував усе той самий Евальд фон Клейст*, на
чолі однієї з кращих танкових дивізій вермахту, 3-ї, був тала­
новитий танковий командир генерал-майор Герман Брайт*, 23-ю
танковою дивізією, що разом з 1-ю витримувала основний
тягар боїв з німецького боку, командував не надто помітний ге-
нерал-майор Ганс барон фон Бойнебург-Ленгсфельд (1889—
1980 pp., командував частинами окупаційних військ у Франції).
Слід відзначити й успішні дії генерала авіації, командира IV по­
вітряного корпусу люфтваффе Курта Пфлюгбайля*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Доповіді про дії радянських частин з фондів ЦАМО (частко­
во опубліковані), відеоматеріали «Die Deutsche Vochenschau
№ 614», спогади О. Василевського, І. Баграмяна, К. Москален­
ка, Е. фон Макензена, Ф. ГІаулюса, X. Ланца, Г. Гота, щоденни­
ки Ф. Гальдера.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Перемога під Москвою й успіхи у розбудові РСЧА запаморочили
голови радянському керівництву, що призвело до виникнення не­
здійсненного плану «досягнення перемоги 1942 р.». З цією метою
влітку 1942 р. планувалося завдати ворогові сильних ударів на
основному (яким було помилково визнано московський) та пери­
ферійних (зокрема, Україна насправді була головним) напрямках
ворожих головних ударів, аби випередити німецькі плани насту­
пу. Південно-Західний, Південний і частина Брянського фронту
мали спробувати «зрізати» і оточити головні сили німецької гру­
пи армій «Південь», вийшовши через Харків і Донбас до Азов­
ського моря. Для цього у січні 1942 р. було проведено Барвінків-
сько-Лозівську наступальну операцію, що скінчилася частковим
невеликим успіхом. У її результаті радянські війська утримували
плацдарм у районі Барвінкового, звідки вирішили провести на­
ступ 6-ю армією Городнянського й армійською групою Бобкіна,
другою хвилею наступу мали стати два танкових корпуси. Північ­
ніше Харкова очікували на ще один удар (28-ою армією Рябише-
ва), щоб оточити Харківське угруповання німців, наступною ста­
дією мав бути удар на Донбас і вихід до Азовського моря. Для
виконання цього доволі авантюрного плану виділили до 650 ти­
сяч людей, до 1,5 тисячі танків та самохідних гармат (з них до
1,1 тисячі на напрямку головного удару), до 1 тисячі літаків. Нім­
ці могли протиставити РСЧА на всій південній ділянці фронту
також до 640 тисяч людей (з них у битві взяли участь до 350 ти­
сяч), кількість танків спірна — від 900 (загальне число з резерва­
ми, що не встигли підійти) до 430 — були в складі дивізій, які ре­
ально взяли участь в бою, до 700 літаків (наприкінці битви).
Особливість битви в тому, що німці також планували наступ з ме­
тою знищення Барвінківського плацдарму (операція «Фрідері-
кус 1»), але їх на 6 днів випередило радянське командування.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Битва стала дебютом сформованих навесні 1942 р. за наказом
Сталіна радянських танкових корпусів (аналог німецької тан­
кової дивізії), що складалися з бригад (проте частина бригад
діяла не в складі корпусів, а як окремі, разом зі стрілецькими
дивізіями, що було відголоском довоєнних уявлень про роль
танків у бою). Значну частину радянських танкових сил стано­
вили ленд-лізівські танки (британські важкі і повільні «Ма-
тильди», легкі «Валентайни», американські середні МЗ «Гене­
рал Лі») та легкі танки Т-60, найпотужнішими машинами РСЧА
тут були 80 КВ-1 та 240 Т-34, але воювали під Харковом і БТ,
Т-26 тощо. Воювали під Харковом і дивізіони гвардійської ар­
тилерії — «катюш». Великою проблемою РСЧА на час битви бу­
ла недостатня моторизованість і радіофікованість нових кор­
пусів, а також слабка ПВО, «головним болем» вермахту — досі
слабка проти радянських і середніх танків протитанкова обо­
рона. Відзначимо сприятливу для РСЧА ситуацію в повітрі на
початку наступу, і разючі зміни в його ході, коли наприкінці
битви завдяки вчасно перекинутим підкріпленям з Криму під
Харковом стали повністю домінувати німецькі винищувачі ВГ-
109, украй ефективні за таких умов пікірувальники )и-87, бом­
бардувальники Іи-88 та Н е-111. Основу 4 німецьких танкових
дивізій, задіяних у битві, складали РгКрЈ\у III, також по кілька
десятків РгКрЈ\у II та найважчих на той момент у вермахті
РгКрґ\у IV. На частині машин (як і на штурмових гарматах
ЗЦіСІІІ) встановили довші та більш потужні гармати. Відзна­
чимо вмілі, хоча й азартні дії радянського керівництва з підго­
товки наступу з «мішка», котрим був витягнутий зі сходу на за­
хід Барвінківський плацдарм, «горловина» якого була обмежена
з боків Балаклією та Слов’янськом. Наступ планувався за до­
воєнними радянськими рецептами так званої «теорії глибокої
операції», розробленої В. Тріандафіловим, для чого були залу­
чені кавалерія і танкові з’єднання.
ХІД БИТВИ
Операція тривала з 12 до 31 травня. Упродовж перших декіль­
кох днів радянське північне угрупування «прогризло» оборо­
ну німців на декілька кілометрів, 13 травня в цілому здолавши
головну німецьку смугу оборони і вийшовши до висот навко­
ло Харкова зі сходу. Потім контрудар 3-ої і 23-ої німецьких тан­
кових дивізій змусив війська Рябишева і Москаленка перейти
до оборони, і наступ забуксував. Спробами прорвати німець­
ку оборону по річці Харків радянські генерали знекровили свої
війська, але обійти Харків або увірватися в місто не змогли,
а після катастрофи південного угруповання були вимушені
просто відійти на колишні (до 12 травня) позиції.
Спочатку успішно наступало і південне радянське угрупован­
ня — його перший ешелон силами 6 дивізій за підтримки 200 тан­
ків і 14 полків РГК до опівдня 12 травня зламав опір двох німець­
ких піхотних дивізій і угорської бригади. У другій половині дня
на Красноградському напрямі в прорив увели 6-й кавкорпус з на­
даною йому танковою бригадою. До вечора на 40-кілометровій ді­
лянці війська Городнянського і Бобкіна вклинилися вглиб німець­
кої оборони на 12—15 км, досягши другого оборонного рубежу
на високому західному березі річки Орель. Німці кинули сюди все,
що було під рукою, у тому числі трофейні команди і будівельні
підрозділи, а генерал Городнянський висунув у бій дві дивізії дру­
гого ешелону. Відзначимо, що радянські танкові корпуси стояли
на місці, хоча перебували за 35 км від лінії фронту. Просуванню
радянських військ сприяла практично повна відсутність у супро­
тивника авіації. Річ у тому, що основні сили німецького 4-го пові­
тряного флоту були задіяні південніше — допомагали Е. фон
Манштейну громити радянський Кримський фронт. Тож радян­
ська авіація працювала фактично в умовах чистого неба. Аналі­
зуючи підсумки першого дня боїв, Тимошенко і його штаб дійшли
висновку, що в цілому наступ розвивається за планом.
А Паулюс, оцінивши обстановку, почав перегрупування сво­
їх сил. На південну ділянку він направив один піхотний полк
113-ої дивізії, з Харкова проти 38-ої армії почали висуватися 3-я
і 23-я танкові дивізії і 3 полки піхоти. З Криму під Харків пере­
кидали повітряні ескадри 4-го повітряного флоту. 13 травня ра­
дянський наступ тривав. На південній ділянці фронт прориву
розширився до 55 км, а глибина сягнула 25—50 км. Опір супро­
тивника тут помітно слабшав, створилися сприятливі умови для
введення у бій рухомої групи. Стрімкий і потужний удар 2 тан­
кових корпусів (21-го і 23-го, близько 300 машин різних типів)
міг бути доволі ефективним. Проте командування Південно-За-
хідного фронту вирішило притримати корпуси в резерві і ввес­
ти їх у прорив із виходом стрілецьких дивізій на рубіж річки Бе­
рестова, до якої належало ще пройти з боями 15 км. Тим часом
німецьке командування швидко перекинуло під Харків 4-й по­
вітряний корпус К. Пфлюгбайля, а також декілька свіжих піхот­
них полків і дивізій. Начальник генштабу вермахту Ф. Гальдер
(і проінформований ним фюрер) побачили в подіях під Харко­
вом прекрасну можливість провести операцію на оточення су­
противника із залученням 1-ї танкової групи фон Клейста, на
яку радянські воєначальники не зважали, думаючи, що розгро­
мили її ще взимку 1941—1942 рр. (у будь-якому разі, на думку
Тимошенко і Баграмяна, на небезпеку з півдня мали зреагувати
Південного фронту Р. Малиновського).
Але армії Південного фронту, що мали головним завданням
стримувати німців на південь від Ізюма і Слов’янська, затіяли
свою операцію з оволодіння важливим пунктом німецької обо­
рони — селом Маяки, і зазнали в цій операції чималих втрат,
бо вже використати велику частину своїх резервів. Так, поча­
ток контрудару нечисленних танкових частин фон Клейста
17 травня вони проґавили. Бомбові удари люфтваффе й успіш­
ні дії винищувачів, що очистили небо від червонозоряних лі­
таків, довершували сценарій близької катастрофи. 17—18 трав­
ня було ще не пізно припинити радянський наступ на південь
від Харкова і почати спішний вихід з майже зав’язаного «міш­
ка». Провину за те, що такий наказ не віддали, М. Хрущов зго­
дом, заднім числом, покладав на Сталіна, але ж саме Хрущов
і Тимошенко у телефонній розмові з Москвою 18 травня пере­
конали вождя не припиняти наступ, мотивуючи це тим, що за­
гроза з боку фон Клейста невелика і може бути відбита.
Тим часом удосвіта 17 травня після півторагодинної артпід­
готовки німці перейшли у наступ на стику радянських 9-ї армії
і 57-ї армій у двох напрямах: з району Петрівки — на Барвінко­
ве і з боку Слов’янська. Уже до восьмої години ранку радянську
оборону прорвали на обох напрямах на глибину 6—8 км. Ситу­
ація чимось нагадувала сумнозвісний Київський котел 1941 р.,
тільки роль генерала Єрьоменка тепер дісталася Малиновському,
який не зумів зупинити Клейста (як Єрьоменко тоді — Гудері
ана). Більше того, частина Південного фронту теж виявилася
відрізаною і потрапила в оточення. Найбільше вражає те, що
ударні армії Південно-Західного фронту перебували майже
в оточенні і продовжували наступ, погіршуючи своє становище
з кожною годиною. 21 травня Паулюс перекинув 3-у і 23-у тан­
кові дивізії на північний фас «мішка». Наступного дня вони фор­
сували Сіверський Донець і почали рух на південь, з’єднавшись
у 10 км південніше Балаклеї з танками фон Клейста і перерізав­
ши останні комунікації, що зв’язували війська 6-ої і 57-ої армій
з тилом. В оточенні опинилися понад чверть мільйона радян­
ських солдатів і офіцерів. 28 травня Тимошенко наказав припи­
нити наступ, але було вже надто пізно — почалася агонія оточе­
них радянських армій. На 26 травня їх затисли на невеликому
клаптику під Барвінковим. Спроби розблокувати їх ззовні з од­
ночасним проривом зсередини по суті провалилися. До 29 трав­
ня радянські з’єднання вели боротьбу в оточенні в умовах пов­
ного панування супротивника в повітрі, нестачі пального,
боєприпасів і продовольства. У боях загинули генерали Ф. Я. Кос­
тенко, К. П. Подлас, А. Ф. Анісов, А. М. Городнянський, Л. В. Боб-
кін, 3. Ю. Кутлін та інші. З оточення на східний берег Дінця ви­
йшли 6 танків і близько 22 тисяч людей розрізненими групами.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Радянські війська, що мало не здобули перемогу, зазнали однієї
з найприкріших поразок у Другій світовій війні. За офіційними
радянськими і сучасними російськими даними, радянські втрати
становили 177 тисяч вбитими і полоненими, понад 100 тисяч по­
ранених, за німецькими — було взято 240 тисяч лише полонених,
істина, ймовірно, десь посередині (те саме, на нашу думку, стосу­
ється і безповоротних радянських втрат у танках — 650 подають
неповні радянські рапорти з останніх днів боїв, 1250 нарахували
згодом німці). Знищені чи взяті в полон основні сили 20 піхотних,
7 кавалерійських дивізій, 14 танкових бригад, втрачено до 2 тисяч
гармат, понад 3 тисячі мінометів, близько 540 літаків. Німецькі
втрати виявилися напрочуд скромними — до 20 тисяч убитих і по­
ранених, ймовірно, кілька десятків знищених танків, до 50 літаків.
У результаті стратегічної перемоги під Харковом вермахт завдав
серію нових ударів по ослаблених радянських військах, котрі зре­
штою привели німців на Дон, на Кавказ та під Сталінград.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Одна з найбільш «законспірованих» операцій Другої світової
війни в СРСР завдяки особистому наказу Сталіна, а згодом по­
літиці одного з її творців — М. Хрущова. У 1990-х стала непо­
гано знаною в Росії й Україні подією завдяки великим зусил­
лям істориків, публіцистів, перекладній літературі (поза СРСР
завжди вивчалася як один з ключових моментів радянсько-ні­
мецького протистояння на Східному фронті, зокрема, добре
використана нацистською пропагандою). У наш час у Барвін­
ковому встановлено пам’ятний знак, битва описана в україн­
ських і російських підручниках, її нерідко згадують у пресі на
9 Травня (чому сприяє близькість дати її початку до Дня Пере­
моги), існує відома комп’ютерна гра, присвячена битві.