ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
19 лютого — 14 березня 1943 року, район, обмежений на півно
чі містами Орел — Курськ — Воронеж (нині обласні центри Ро­
сії), на заході місто Красноград (райцентр Харківської облас­
ті), на південному заході — містами Новомосковськ (райцентр
Дніпропетровської області) і Запоріжжя (обласний центр), на
півдні — територією Луганської та Донецької областей.
КОМАНДУВАЧІ
Радянський наступ у межах операцій «Зірка» та «Стрибок» здій
снювався, головним чином, силами таких фронтів: Південно-
Західного під командуванням амбітного й рішучого генера­
ла армії Миколи Федоровича Ватутіна*, Воронезького — під
командуванням вельми суперечливого полководця генерал
полковника Пилипа Івановича Голікова*.
38-ю армією зі складу Воронезького фронту командував ге­
нерал-лейтенант Нікандр Євлампійович Чибісов*, 60-ю армією
Воронезького фронту — талановитий і хоробрий генерал-лей
тенант Іван Данилович Черняховський*, 40-ю зі складу Во­
ронезького фронту — знаний артилерист генерал-лейтенант
Кирило Семенович Москаленко*. Головною ударною силою
фронту в операції була 3-я танкова армія видатного радянсько­
го танкового командира, генерал-лейтенанта танкових військ
Павла Семеновича Рибалка*. Відзначимо участь в боях Чехо­
словацького батальйону (згодом стане бригадою, з 1944 р. кор­
пусом) на чолі з полковником Людвігом Свободою*.
У «Стрибку» була задіяна задіяна армійська група небездо­
ганного, але вельми обдарованого радянського воєначальника
Маркіяна Михайловича Попова*, разом із групою Попова во­
рожу оборону на Донбасі мали проривати 6-а (генерал-лейте­
нанта Федора Михайловича Харитонова)* і 1 -а гвардійська (ге­
нерал-лейтенанта Василя Івановича Кузнецова*) армії.
Справжньому ґрону талановитих радянських полководців
протистояли гідні супротивники. На чолі групи армій «Дон»
(згодом перейменована на групу армій «Південь») стояв най-
обдарованіший стратег вермахту генерал-фельдмаршал Еріх
фон Манштейн*. На чолі Харківської армійської групи вер­
махту на початку битви стояв генерал гірсько-стрілецьких
військ Хуберт Ланц*, у ході битви його змінив генерал танко­
вих військ Вернер Кемпф*. 4-ю танковою армією командував
Герман Гот*, 1-ю танковою армією — Еберхард фон Макен-
зен*. Головною надією німців — новоствореним танковим
корпусом СС — командував рішучий і обдарований ветеран
Першої світової війни, одноокий групенфюрер Пауль Хаус-
сер*, відомим, хоча й недоброї слави, воєначальником був фа­
натичний командир дивізії СС «Мертва голова» обергрупен-
фюрер СС Теодор Айке*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Частково опубліковані радянські та німецькі доповіді коман­
дувачів різних рівнів, фронтові зведення, спогади К. Рокосов-
ського, К. Москаленка, П. Рибалка, Л. Свободи, О. Вєтрова,
М. Штикова, О. Немчинського, Є. Дроздова, Е. фон Манштей-
на, Г. Гота, Е. фон Макензена, П. Хауссера, X. Ланца, К. Майера,
X. Зігеля, Р. фон Ріббентропа, німецька і радянська кінохроні­
ка та фотоматеріали.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Після приголомшливої перемоги під Сталінградом перед ра­
дянським командуванням з’явилися ще принадніші перспек­
тиви — розгромити остаточно німецьку групу армій «В», пів­
денний фланг якої тепер «висів у повітрі», тому зазнав сильних
ударів радянських військ у січневих Острогозько-Росошанській
і Воронезько-Касторненській операціях. Після них більш-менш
суцільний німецький фронт на значній ділянці від Лівн до Ста-
робєльська припинив існування. 23 січня Сталін затвердив план
наступальної операції «Зірка», що передбачала передусім ово­
лодіння Харковом. Реалізацію плану поклали на Воронезький
фронт Ф. Голікова. Одночасно готував наступ і Південно-За­
хідний фронт під командуванням одного з найазартніших
радянських командувачів М. Ватутіна. На хвилі постійних
успіхів операції «Уран» Ватутін вирішив здійснити те, що не
вдалося Тимошенко 1942 р. — оточити донбаське угруповання
німців ударом на Артемівськ — Сталіно — Маріуполь, відрі­
завши шляхи відступу з Кавказу через Ростов частин групи ар­
мій «А», особливо 1-ї та 4-ї танкових армій. Ставки були вели­
кі: у разі успіху перемога могла затьмарити собою Сталінград.
Розроблений штабом Ватутіна в січні 1943 р. план операції
«Стрибок» передбачав і продовження, аж до виходу до Азов­
ського моря і відсікання Криму. Проте стан радянських військ,
особливо мобільних частин, на січень 1943 р. погано відпові­
дав широкомасштабним планам командування. У складі най-
сильнішої армії, що мала брати Харків, 3-ї танкової, було до
50 тисяч людей і всього 223 танки. У всьому Південно-Західно­
му фронті, що теж не відпочивав з часів Сталінграда, було
986 танків, багато полків і бригад лишилися без техніки. Голо­
вна ударна сила радянського «Стрибка» — група М. Попова —
налічувала на початок наступу лише 137 танків. Усього на по­
чаток битви з радянського боку взяли участь до 210 тисяч
людей, у ході оборони Харкова від німецького контрудару —
до 350 тисяч з 2 фронтів.
Радянський план битви ґрунтувався на недооцінюванні сил
ворога. Німці вже встигли перекинути з Кавказу ослаблені,
але ще грізні 1-у та 4-у танкові армії, до Харкова прибували
частини свіжого Танкового корпусу СС. За підрахунками ві­
домого сучасного історика Д. Гланца, німецькі війська на по­
чатку Третьої битви за Харків становили до 70 тисяч людей,
а під час битви німці мали ще й значні підкріплення. Німець­
кі танкові війська мали: 1-а та 4-а танкові армії — разом до
350 танків, у ході боїв німці отримали елітну дивізію «Велика
Німеччина» (106 танків) та Танковий корпус СС (3 дивізії
«Лейбштандарт Адольф Гітлер», далі «ЛАГ», «Райх» та «Мерт­
ва голова», разом близько 340 танків). Маючи на початку бо­
їв за Харків до 200 літаків, німці швидко перекинули в район
битви майже увесь 4-й повітряний флот (до 1 тисячі літаків),
завоювавши панування в повітрі.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Битва в мороз, а згодом по весняній багнюці стала перевіркою
на міцність і для виснажених після Сталінграда танкових, кін­
них та піхотних корпусів РСЧА, і не менш втомлених корпусів
і дивізій вермахту (виняток становив хіба що свіжий Танковий
корпус СС, вперше введений у бій у такій ролі). Радянська сто­
рона масово використовувала Т-34 та легкі танки Т-70, кінноту,
нові бомбардувальники ТУ-2 та ленд-лізівські «А20 Бостон», на
озброєнні у німців з’явилися самохідні гаубиці «Веспе» та «Гріл-
ле», самохідні протитанкові гармати «Мардер-ІІ» і «Мардер-ІН»,
багатоствольні реактивні міномети «Небельверфер», удоскона­
лені танки типів PzKpfw III та РгКрґ\у IV з довгими гарматами,
а також до 30 важких танків РгК𥹠VI «Тигр», прикриття з по­
вітря здійснювали ]и-87 і Б\У-190 (останній, загалом винищувач,
дебютував тут як штурмовик).
ХІД БИТВИ
Битва розпочалася з 29 січня 1943 року з наступу радянської
6-ої армії (Південно-Західний фронт) на позиції двох німець­
ких піхотних дивізій групи Ланца під Куп’янском. Обидві
дивізії, зазнавш и великих втрат, розпалися на декілька груп
і були оточені вже до 6 лютого. Радянські війська зайняли
Куп’янськ, Ізюм і Балаклію, поступово відрізаючи харківське
угруповання німців від донбаського. Радянська піхота і за нею
група Попова 2 лютого вступили у важкі бої під Лисичанськом
з 19-ою, ослабленою 27-ою і 3-ою танковими дивізіями вермах­
ту (почалася операція «Стрибок»), 6 лютого німці залишили
Лисичанськ і Краматорськ. До 10 лютого просування радян­
ських військ на Артемівськ було зупинене контратаками 3-ої
і 7-ої німецьких танкових дивізій, а також діями штурмовиків
люфтваффе.
2 лютого почалася операція «Зірка»: 3-а танкова армія Ри­
балка узяла Великий Бурлук, до 10 лютого у боях з частинами
«ЛАГ» і «Рейху» артилеристи, нечисленні танкісти і піхота Ри­
балка форсували річку Сіверський Донець, узявши Печеніги
і Чугуїв. У прориви була кинута радянська кавалерія. 9 люто­
го радянська 40-а армія узяла Бєлгород. Ситуація для групи
Ланца стала критичною — назрівала загроза потрапити в ото­
чення. 11 лютого радянські частини були вже на підступах до
Харкова, обходячи місто із заходу. Наступного дня їм вдало­
ся в жорстоких боях оволодіти Роганню, розбивши німецькі
320-у і 298-у піхотні дивізії. Контрудар мотопіхоти СС змусив
окопатися кавалеристів радянського 6-го кавкорпусу, й ото­
чити Харків із заходу не вийшло, тоді як до 14 лютого з пів­
ночі місто майже обійшли війська РСЧА. Групу Ланца пере­
дали в розпорядження групи армій «Південь». До цього часу
дивізії «ЛАГ» і «Рейх» перебували у напівоточенні і мали на
руках наказ Гітлера ні в якому разі не здавати Харків. 15 лю­
того Пауль Хауссер відкрито порушив цей наказ і почав відво­
дити дивізії СС на захід, прикриваючи відступ батальйоном
штурмових гармат, щоб врятувати еліту військ СС, дивізію
«Велика Німеччина» і залишки двох піхотних дивізій. Радян­
ська 40-а армія швидко взяла місто, а німці зайняли оборону
на захід від Харкова.
Тим часом Південно-Західний фронт продовжував свій
«Стрибок», ведучи силами рухливої групи Попова важкі бої за
важливий центр комунікацій — місто Червоноармійське. Існу­
вав великий шанс того, що радянські частини переріжуть ко­
мунікації 1-ї танкової армії у складі донбасівського угрупован­
ня німців. Ситуацію для німців врятувала контратака бойової
групи командира 11-ої танкової дивізії Г. Балька. Червоноар­
мійське Попов узяв, але після декількох німецьких контратак
і повітряних нальотів втратив майже усі танки. Здавалося, те
пер ніщо не завадить танкам резервних радянських 1-го гвар­
дійського і 25-го танкового корпусів вирватися на простір і ді­
йти до Дніпропетровська і переправ на Дніпрі — діру між
групою Ланца і донбаським угрупованням німців закрити бу­
ло майже неможливо. Проте Ватутін, що рвався до плацдармів
на Дніпрі, прогледів (не без «допомоги» радянської авіарозвід­
ки, що трактувала пересування німецьких колон як початок
відступу з Донбасу) можливість потужного німецького контр­
удару. Цей контрудар організував Манштейн з певною допо­
могою А. Гітлера, котрий особисто прилетів з Берліна і у дов­
гій непростій бесіді переконався в необхідності спочатку
врятувати ситуацію в Донбасі, а вже потім відбивати Харків.
Контрудар завдавали з півночі частини танкового корпусу СС
(загальне керівництво групою німецьких військ тут поклали на
генерала В. Кемпфа), з півдня — частини 1-ї та 4-ї танкових ар­
мій. Головною метою мало стати відсікання радянської 6-ої ар­
мії, що прорвалася, і групи Попова. Контрудар почався 19 лю­
того — дивізію СС «Рейх» спрямували на південь («ЛАГ» та
інші частини залишилися тримати фронт на захід від Харкова,
на допомогу їм прибували ешелони з людьми і технікою «Мерт­
вої голови»), танкові дивізії Гота — на північ, через Червоно-
армійське. Мотопіхота СС швидко всунулася клином у фланг
радянської 6-ої армії, що наступала вглиб Донбасу, на Синель-
никово. Разом із пікірувальниками есесівці відбили радянські
контратаки і до 23 лютого з’єдналися з 17-ою, 6-ою танковими
дивізіями Гота і дивізією СС «Вікінг» у Павлограді, оточивши
радянську 6-у армію. Так Манштейну вдалося усунути загрозу
тилам донбасівського угруповання.
Ситуація для РСЧА ускладнилася ще і тим, що, поки залиш­
ки німецького гарнізону Харкова з дивізій вермахту і «ЛАГ»
стримували танки Рибалка, з району Краснограда дивізія СС
«Мертва голова» почала наступ проти радянської 3-ої танкової
армії. Спроби 6-ої армії Харитонова вирватися були марні, і на
допомогу оточеним 1 березня була кинута зведена танкова гру­
па зі складу 3-ої танкової армії (майже половина зі 105 танків —
це танки Рибалка), яка сама потрапила в оточення біля Кеги-
чівки, але, втративши майже усі танки, вирвалася до своїх,
Була розгромлена велика частина радянської 6-ої армії і групи
Попова, залишки яких тримали оборону. До кінця лютого ра­
дянський наступ на усіх ділянках був зупинений, й ініціатива
перейшла до німців. Усі три зібрані в кулак дивізії корпуси СС
мали 147 готових до бою танка і 42 штурмові гармати, а також
чимало своїх і трофейних протитанкових гармат. Найменш по-
страждалі у боях «ЛАГ» і «Мертва голова» стали головною удар­
ною силою німців. 6 березня частини «ЛАГ» завдали удар піхо­
ті армії Рибалка під Новою Водолагою, 7—8 березня оволоділи
Люботином і Коротичем, наступаючи зручним Полтавським
шосе прямо на Харків.
Найбільш знакові (принаймні, для харків’ян декількох по­
воєнних поколінь) події розгорнулися на південь від Харкова,
у районі Зміїв — Таранівка — Соколове — Рокитне. За офіцій­
ною радянською версією, тут наступ двох німецьких танкових
дивізій, 6-ї і 11-ї, зупинили «27 гвардійців-широнінців», а та­
кож чехословацький батальйон Л. Свободи. Хай там як, але
німецькі танки тут і справді зустрів щільний вогонь артиле­
рії, унаслідок чого німецькі танкові дивізії не змогли прорва­
тися через річку М жа і вийти до південної околиці Харкова.
Бої за Таранівку тривали до 9 березня, коли мотопіхота ні­
мецької 6-ої танкової дивізії узяла-таки село. 8 березня у ре­
зультаті довгого бою та сама дивізія узяла село Соколове.
У бою німці спалили село декількома вогнеметними танками,
розбивши посилену роту О. Яроша з батальйону Л. Свободи.
Але Мжу ворог не перейшов — радянська оборона встояла.
Поки 6-а дивізія намагалася подолати Мжу, 9 березня части­
ни німецької 11-й танкової дивізії форсували річку й узяли
з тилу укріплене село Рокитне, після чого рушили на Мере-
фу — наступ на Харків із півдня тепер розвивався без пере­
шкод. Сталін дозволив залишити Харків тільки 15 березня,
коли вже впала багатостраждальна Таранівка. Ще 10 березня
Пауль Хауссер дістав наказ почати штурм Харкова. Почалися
міські бої, до 15 березня місто було майже оточене дивізіями
СС, і П. Рибалко почав відводити частини своєї армії на схід,
хоча прорватися вдалося далеко не усім. Останнім кривавим
акордом Третьої битви за Харків стало взяття есесівцами (бо­
йовою групою Й. Пайпера) 18 березня Бєлгорода. У боях на­
вколо міста загинули танки радянських 2-го і 3-го гвардій­
ських танкових корпусів В. М. Баданова та І. А. Вовченко. На
цьому контрнаступ Манштейна завершився — радянські вій­
ська зайняли більш-менш стійку оборону.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Втрати радянських військ були великими — за офіційними
радянськими оцінками, до 44 тисяч вбитими і полоненими
(останніх було лише 8—9 тисяч, що зайвий раз свідчить про
запеклість боїв), до 41 тисячі пораненими (причому охоплено
лише період з 4 по 25 березня). За німецькими даними, з 21 лю­
того до 18 березня німці знищили або захопили 567 радянських
танків та понад 2,2 тисячі гармат і мінометів (що може вияви­
тися близьким до істини — танки груп Попова і Рибалка май­
же всі загинули, плюс втрати інших підрозділів). На кінець бо­
їв у танкових дивізіях СС було по ЗО—35 танків, ще гірша була
ситуація в дивізіях вермахту, але кількість невідновлюваних
втрат німців під Харковом у танках невідома. Людські втрати
німців були також чималими, але помітно меншими за радян­
ські — корпус СС втратив 11,5 тисячі людей убитими, поране­
ними і зниклими безвісти, плюс невідомі втрати дивізій вер­
махту. До Червоної Армії мобілізували тисячі харків’ян; багато
хто з них загинув у бою або був убитий солдатами СС та вер­
махту. Німцям востаннє у війні вдалося переламати хід бойо­
вих дій на свою користь у стратегічному масштабі, створивши
південний фас Курської дуги.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
У радянські часи окремі епізоди битви були дуже добре ві­
домі (бої за Таранівку і Соколове) — радянська пропаганда
використовувала образи широнінців — «нових панфіловців»
та чеських вояків для зміцнення бойового духу військ і па­
тріотичного виховання громадян під час та після війни, на
честь героїв називалися вулиці і проспекти (зокрема, в Хар­
кові), було створено пам’ятники і музеї на місцях бойових
дій, проте битва в цілому аж ніяк не була добре знана в СРСР
(як і у випадку з Другою битвою за Харків, у Німеччині
і в Європі в цілому ситуація була діаметрально протилеж­
ною — остання велика німецька перемога на Східному фрон­
ті була добре пропіарена). У 1990-х рр. ситуація в Україні та
Росії помітно змінилася на краще зусиллями істориків, пу­
бліцистів і виробників комп’ютерних ігор. Річниця битви
відзначається на місцевому рівні.