Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Корсунь-Шевченківська битва

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
24 січня — 17 лютого 1944 року, район міст Корсунь-Шевчен
ківський — Шпола — Звенигородка — Городище (нині райцен
три Черкаської області).
Карта 23. Корсунь-Шевченківська битва 322 В и зн ачн і битви та полководці україн сько ї історії
КОМАНДУВАЧІ
Радянським 1-м Українським фронтом командував генерал ар­
мії Микола Федорович Ватутін*, 2-м Українським — генерал
армії Іван Степанович Конєв*.
27-ю армією в складі 1-го Українського фронту командував
генерал-лейтенант Сергій Георгійович Трофименко*, у битві
брали участь корпуси 40-ї армії генерал-лейтенанта Пилипа
Феодосійовича Жмаченка*, 6-ю танковою армією командував
генерал-лейтенант Андрій Григорович Кравченко*. Команди­
рами армій Конєва були: 52-ї — генерал-лейтенант Костянтин
Аполонович Коротєєв*, 4-ї гвардійської — генерал-майор
Олександр Іванович Рижов*, 53-ю армією — генерал-лейтенант
Іван Васильович Галанін*. Знаменитою після Курська 5-ю гвар­
дійською танковою армією у складі фронту керував один із най­
суперечливіших радянських танкових командирів — генерал-
полковник танкових військ Павло Олексійович Ротмістров*.
Німецькою групою армій «Південь» командував фельдмар­
шал Еріх фон Манштейн*. 8-ю армією группи армій «Південь»,
що стала мішенню радянського наступу, командував генерал
піхоти Отто Велер*, двома оточеними корпусами зі складу ар­
мії командували кавалер багатьох орденів, досвідчений гене­
рал артилерії Вільгельм Штеммерманн* і генерал-лейтенант Те-
обальд-Гельмут Ліб*.
1-ю танковою армією, яка намагалася деблокувати оточених,
командував незламний однорукий генерал танкових військ
Ганс-Валентин Хубе*, 3-м танковим корпусом у складі армії Ху-
бе командував один з найкращих німецьких танкових коман­
дирів Другої світової війни генерал танкових військ Герман
Брайт*. У складі групи армій «Південь» був і 47-й танковий кор­
пус на чолі з генерал-лейтенантом Ніколасом фон Форманном*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Радянська та німецька офіційна документація, що зберігаєть­
ся, відповідно, у фондах Центрального архіву Міністерства
оборони Російської Федерації та Бундесархіву-Військового ар­
хіву ФРН, мемуари І. Конєва, П. Ротмістрова, К. Москаленка,
О. Жадова (Жидова), А. Гетьмана, спогади Е. фон Манштейна,
Л. Дегреля.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Після осіннього і зимового наступу Червоної армії утворив­
ся чималий виступ лінії фронту з німецького боку на захід від
Черкас, який утримували частини німецької 8-ї армії. Гітлер
наказав утримувати виступ із політичних міркувань попри
неодноразові попередження Манштейна щодо небезпеки ра­
дянського наступу з метою оточення німців. Цим вирішили
скористатися радянські воєначальники. Ватутін розробив
план наступу, затверджений Сталіним. Для здійснення плану
оточення ворога надали значні сили зі складу 1-го та 2-го
Українського фронтів — до 260 тисяч людей (29 стрілецьких
дивізій, 1 механізований, 4 танкових корпуси), до 5,3 тисячі
гармат і мінометів, на початку наступу — до 600 танків та са­
мохідних гармат (плюс близько 400 Т-34, отриманих 1-м Укра­
їнським фронтом як підкріплення з 22 січня по 2 лютого),
1054 літаки. З німецького боку в оточенні опинились до 60 ти­
сяч людей, до 60 танків і самохідних гармат, 242 гармати і мі­
номети (88-а піхотна дивізія, корпусна група «Б», 57-а, 72-а,
389-а піхотні дивізії, танкова дивізія СС «Вікінг» і 5-а панцер-
гренадерська бригада СС «Валлонія»), у спробах деблокувати
оточені німецькі корпуси взяли участь до 80 тисяч людей, до
750 гармат і мінометів, 201 танк 3-го і 58 танків — 47-го тан­
кового корпусу (ймовірно, під час битви вони отримували
якісь невеликі підкріплення), кількасот літаків.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
З радянського боку варто відзначити зростання майстернос­
ті вищого командування і командування танкових корпусів,
що мали в основі танк Т-34 (в операції не дуже вдало дебюту­
вав важкий танк ІС -1, використовувалося чимало англійських
ленд-лізівських танків типу «Валентайн»), масовий героїзм
і вмілі дії протитанкової оборони. На останній стадії битви
вороже угруповання нищила радянська кіннота — частини
5-го Гвардійського Донського кавалерійського корпусу. Від­
значимо участь у боях з німецького боку однієї з кращих ди­
візій СС — «Вікінг», набраної з добровольців-скандинавів,
широке використання вермахтом для деблокування своїх
військ потужних танків — «Тигрів» і «Пантер», модернізова­
них Ргклу IV, самохідних гармат «Хуммель», винищувачів тан­
ків «Насхорн», участь у боях видатних танкових командирів
(таких, як полковник Франц Беке) і танкістів-снайперів (включ­
но з кращим німецьким танковим асом Другої світової Міха-
елем Вітманом), спроби німців налагодити повітряний міст до
обложених військ. У складі оточених частин вермахту були так
звані хіві — колишні радянські полонені на німецькій службі.
Обидві сторони припустилися кількох помилок в оцінці ситу­
ації, у результаті німці вийшли з великого оточення, а спроби
радянського командування не допустити німецького прориву
провалилися. Бойові дії для обох сторін ускладнила рання вес­
на і жахлива багнюка.
ХІД БИТВИ
Радянський план битви був схожий на сталінградський —
удар двох танкових угруповань, створення двох фронтів ото­
чення ворога і знищення оточеного угруповання. Радянський
наступ почався для 2-го Українського фронту 24 січня, 1-го
Українського фронту — 26 січня. Прорвавши оборону супро­
тивника, ударні угруповання фронтів попрямували назустріч
один одному. На 2-му Українському фронті 25 січня в прорив
увели 5-у гвардійську танкову армію, що нестримно просува­
лася на Звенигородку. На 1-му Українському фронті 6-а танко­
ва армія також вирвалася вперед, прагнучи з’єднатися з танкіс­
тами Ротмістрова. Розуміючи, чим загрожує глибокий прорив
РСЧА, Манштейн кинув свої танкові частини в контратаки —
з 27 січня фланги ударного угруповання 2-го Українського
фронту атакували частині 3-ї, 11-їі 14-ї танкових дивізій вер­
махту, намагаючись ліквідовувати прорив і зав’язавши важкі
бої під Оситняжкою і Пасторським. Підтягнувши резерви, ра­
дянські війська зуміли зупинити німців. «Зрізати» радянське
ударне угруповання німцям не вдалося, багато в чому через
стійкість радянської ПТО і танкових резервів. Поки піхотні
армії зв’язали боєм німецький танковий резерв, 28 січня ар­
мія Ротмістрова зайняла Звенигородку. Тим часом піхота 2-го
Українського фронту і 6-а танкова армія розпочали наступ
з протилежної сторони виступу. Тут повторилася приблизно
та сама картина — проламавши порівняно слабку оборону
німецьких піхотних дивізій, радянські частини зіткнулися
з контратаками німецьких танкових резервів — 16-ї і 17-ї тан­
кових дивізій вермахту. Військам 2-го Українського вдалося
впоратися з контратаками німців і того ж 28 січня вийти
до Звенигородки, завершивши кільце оточення. До 3 лютого
були створені суцільні зовнішній (танкові армії, посилені пі­
хотою і гвардійською кавалерією) і внутрішній (піхота і кава­
лерія) фронти оточення. Німці спробували налагодити пові­
тряний міст, водночас готуючись до деблокування своїх двох
оточених корпусів. Проте всі спроби радянських військ роз­
різати оточене угруповання були невдалими — німці запекло
билися, 8 лютого відкинувши пропозицію капітулювати. Ран­
ком 4 лютого почався німецький наступ — його вели танки
1-ї, 16-ї, 17-ї танкових дивізій вермахту і важкого танкового
полку «Беке». Беке та інші частини Брайта не дійшли до ото­
чених зовсім небагато, зупинившись на лінії річки Гнилий Ті-
кич у кількох кілометрах від котла. Надлюдські зусилля ра­
дянської ПТО і танків і не менші зусилля німецьких танкістів
істотно вплинули на результат битви.
Тим часом у котлі Штеммерманн стягував частини на пів­
день, і територія оточення стискалася з кожним днем. Після
втрати аеродрому повітряний міст звівся до постачань ванта­
жів на парашутах, але близько 50 тисяч німців, скандинавів,
валлонів уперто відмовлялися здаватися. Радянські танкові
корпуси Ватутіна також мали проблеми з постачанням через
бездоріжжя і постійний тиск із боку танків і мотопіхоти Врай-
та. Котел став «кочуючим» — німецькі частини пробивалися
на південний захід, назустріч очікуваній допомозі, вибивши
з декількох сіл радянську піхоту, посилену танками. 15—16 лю­
того кілька разів переходило з рук в руки маленьке село Шен-
дерівка. Останнім рубежем, зайнятим радянськими танками
5-ої гвардійської танкової армії, було село Лисянка і висота
№ 239, яку німці так і не змогли взяти. Конєв, Ватутін і Ротмі-
стров, розуміючи, що німці намагаються прорватися, перегру­
пували сили. Вони думали, що взяли в кільце майже всю 8-у
армію німців, і побоювалися масованих атак величезними си­
лами зсередини котла, але було пізно. 16 лютого Штеммерманн
отримав від Манштейна коротку телеграму: «Пароль — «Сво­
бода», мета — Лисянка, 23.00», і три німецькі колони вночі,
у люту завірюху, залишивши в Шендерівці понад 1,5 тисячі
тяжкопоранених, майже навмання пішли на прорив повз ра­
дянську піхоту, танкові частини. Радянська 206-а стрілецька
дивізія не витримала удару, і німці пробили коридор. Одним
групам пощастило — як, наприклад, авангарду генерала Ліба,
інші гинули від вогню кулеметів і гармат, під гусеницями, від
гармат радянських танків (які безупинно атакували німецькі
частини із увімкненими фарами) і від шабель козаків Донсько­
го гвардійського корпусу.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Усього з котла вийшло 27 703 боєздатних німецьких солдатів
і гіві (добровільні німецькі допомагачі з окупованих терито­
рій), 1063 хіві, також вивезено 7496 поранених (4161 поране­
них вивезла авіація, котра втратила до 50 літаків). З 19 тисяч
рештків до 11 тисяч взяли в полон радянські війська, інші за­
гинули. Але ж Сталіну вже доповіли про новий Сталінград, то­
му вождя повідомили про колосальну радянську перемогу, яка
швидко розрослася під пером радянських військових істори­
ків. Так народився міф про 55 тисяч німецьких убитих і 18 ти­
сяч полонених. Насправді втрати німців разом з втратами де-
блокуючих частин не перевищували 47 тисяч людей, з них
понад половина — вбитими і полоненими, до 160 танків, понад
300 гармат і мінометів. Радянські втрати вбитими і полонени­
ми становили 24 286 людей, пораненими — 55 902 людей, від
606 до 850 танків, понад 2 тисячі гармат і мінометів. Загалом
битва може вважатися помітною радянською перемогою, що
позитивно вплинула на ведення радянськими військами бойо­
вих дій навесні 1944 р.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Добре відома в СРСР та на пострадянському просторі битва,
названа сталінським керівництвом «Сталінградом на Дніпрі»
(саме так, з неодмінними згадками про «9 німецьких оточених
і розгромлених дивізій», сприймається більшістю представ­
ників старшого покоління українців та росіян попри спроби
більш зваженої оцінки сучасними російськими істориками та
публіцистами). Конєв та Ротмістров за цю перемогу стали мар­
шалами, 23 радянські частини дістали назву «Корсунських»,
6 — «Звенигородських». Битві присвячено радянський пропа­
гандистський фільм (1945 р.), знятий О. Довженком, вона фі­
гурує в радянській художній літературі та кіно (фільм «Якщо
ворог не здається…» 1982 р.). У місті Корсунь-Шевченківський
діє музей битви, пам’ятники на місцях запеклих боїв є части­
ною Корсунь-ІІІевченківського меморіального комплексу.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.