ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
24 січня — 17 лютого 1944 року, район міст Корсунь-Шевчен
ківський — Шпола — Звенигородка — Городище (нині райцен
три Черкаської області).
Карта 23. Корсунь-Шевченківська битва 322 В и зн ачн і битви та полководці україн сько ї історії
КОМАНДУВАЧІ
Радянським 1-м Українським фронтом командував генерал ар
мії Микола Федорович Ватутін*, 2-м Українським — генерал
армії Іван Степанович Конєв*.
27-ю армією в складі 1-го Українського фронту командував
генерал-лейтенант Сергій Георгійович Трофименко*, у битві
брали участь корпуси 40-ї армії генерал-лейтенанта Пилипа
Феодосійовича Жмаченка*, 6-ю танковою армією командував
генерал-лейтенант Андрій Григорович Кравченко*. Команди
рами армій Конєва були: 52-ї — генерал-лейтенант Костянтин
Аполонович Коротєєв*, 4-ї гвардійської — генерал-майор
Олександр Іванович Рижов*, 53-ю армією — генерал-лейтенант
Іван Васильович Галанін*. Знаменитою після Курська 5-ю гвар
дійською танковою армією у складі фронту керував один із най
суперечливіших радянських танкових командирів — генерал-
полковник танкових військ Павло Олексійович Ротмістров*.
Німецькою групою армій «Південь» командував фельдмар
шал Еріх фон Манштейн*. 8-ю армією группи армій «Південь»,
що стала мішенню радянського наступу, командував генерал
піхоти Отто Велер*, двома оточеними корпусами зі складу ар
мії командували кавалер багатьох орденів, досвідчений гене
рал артилерії Вільгельм Штеммерманн* і генерал-лейтенант Те-
обальд-Гельмут Ліб*.
1-ю танковою армією, яка намагалася деблокувати оточених,
командував незламний однорукий генерал танкових військ
Ганс-Валентин Хубе*, 3-м танковим корпусом у складі армії Ху-
бе командував один з найкращих німецьких танкових коман
дирів Другої світової війни генерал танкових військ Герман
Брайт*. У складі групи армій «Південь» був і 47-й танковий кор
пус на чолі з генерал-лейтенантом Ніколасом фон Форманном*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Радянська та німецька офіційна документація, що зберігаєть
ся, відповідно, у фондах Центрального архіву Міністерства
оборони Російської Федерації та Бундесархіву-Військового ар
хіву ФРН, мемуари І. Конєва, П. Ротмістрова, К. Москаленка,
О. Жадова (Жидова), А. Гетьмана, спогади Е. фон Манштейна,
Л. Дегреля.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
Після осіннього і зимового наступу Червоної армії утворив
ся чималий виступ лінії фронту з німецького боку на захід від
Черкас, який утримували частини німецької 8-ї армії. Гітлер
наказав утримувати виступ із політичних міркувань попри
неодноразові попередження Манштейна щодо небезпеки ра
дянського наступу з метою оточення німців. Цим вирішили
скористатися радянські воєначальники. Ватутін розробив
план наступу, затверджений Сталіним. Для здійснення плану
оточення ворога надали значні сили зі складу 1-го та 2-го
Українського фронтів — до 260 тисяч людей (29 стрілецьких
дивізій, 1 механізований, 4 танкових корпуси), до 5,3 тисячі
гармат і мінометів, на початку наступу — до 600 танків та са
мохідних гармат (плюс близько 400 Т-34, отриманих 1-м Укра
їнським фронтом як підкріплення з 22 січня по 2 лютого),
1054 літаки. З німецького боку в оточенні опинились до 60 ти
сяч людей, до 60 танків і самохідних гармат, 242 гармати і мі
номети (88-а піхотна дивізія, корпусна група «Б», 57-а, 72-а,
389-а піхотні дивізії, танкова дивізія СС «Вікінг» і 5-а панцер-
гренадерська бригада СС «Валлонія»), у спробах деблокувати
оточені німецькі корпуси взяли участь до 80 тисяч людей, до
750 гармат і мінометів, 201 танк 3-го і 58 танків — 47-го тан
кового корпусу (ймовірно, під час битви вони отримували
якісь невеликі підкріплення), кількасот літаків.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
З радянського боку варто відзначити зростання майстернос
ті вищого командування і командування танкових корпусів,
що мали в основі танк Т-34 (в операції не дуже вдало дебюту
вав важкий танк ІС -1, використовувалося чимало англійських
ленд-лізівських танків типу «Валентайн»), масовий героїзм
і вмілі дії протитанкової оборони. На останній стадії битви
вороже угруповання нищила радянська кіннота — частини
5-го Гвардійського Донського кавалерійського корпусу. Від
значимо участь у боях з німецького боку однієї з кращих ди
візій СС — «Вікінг», набраної з добровольців-скандинавів,
широке використання вермахтом для деблокування своїх
військ потужних танків — «Тигрів» і «Пантер», модернізова
них Ргклу IV, самохідних гармат «Хуммель», винищувачів тан
ків «Насхорн», участь у боях видатних танкових командирів
(таких, як полковник Франц Беке) і танкістів-снайперів (включ
но з кращим німецьким танковим асом Другої світової Міха-
елем Вітманом), спроби німців налагодити повітряний міст до
обложених військ. У складі оточених частин вермахту були так
звані хіві — колишні радянські полонені на німецькій службі.
Обидві сторони припустилися кількох помилок в оцінці ситу
ації, у результаті німці вийшли з великого оточення, а спроби
радянського командування не допустити німецького прориву
провалилися. Бойові дії для обох сторін ускладнила рання вес
на і жахлива багнюка.
ХІД БИТВИ
Радянський план битви був схожий на сталінградський —
удар двох танкових угруповань, створення двох фронтів ото
чення ворога і знищення оточеного угруповання. Радянський
наступ почався для 2-го Українського фронту 24 січня, 1-го
Українського фронту — 26 січня. Прорвавши оборону супро
тивника, ударні угруповання фронтів попрямували назустріч
один одному. На 2-му Українському фронті 25 січня в прорив
увели 5-у гвардійську танкову армію, що нестримно просува
лася на Звенигородку. На 1-му Українському фронті 6-а танко
ва армія також вирвалася вперед, прагнучи з’єднатися з танкіс
тами Ротмістрова. Розуміючи, чим загрожує глибокий прорив
РСЧА, Манштейн кинув свої танкові частини в контратаки —
з 27 січня фланги ударного угруповання 2-го Українського
фронту атакували частині 3-ї, 11-їі 14-ї танкових дивізій вер
махту, намагаючись ліквідовувати прорив і зав’язавши важкі
бої під Оситняжкою і Пасторським. Підтягнувши резерви, ра
дянські війська зуміли зупинити німців. «Зрізати» радянське
ударне угруповання німцям не вдалося, багато в чому через
стійкість радянської ПТО і танкових резервів. Поки піхотні
армії зв’язали боєм німецький танковий резерв, 28 січня ар
мія Ротмістрова зайняла Звенигородку. Тим часом піхота 2-го
Українського фронту і 6-а танкова армія розпочали наступ
з протилежної сторони виступу. Тут повторилася приблизно
та сама картина — проламавши порівняно слабку оборону
німецьких піхотних дивізій, радянські частини зіткнулися
з контратаками німецьких танкових резервів — 16-ї і 17-ї тан
кових дивізій вермахту. Військам 2-го Українського вдалося
впоратися з контратаками німців і того ж 28 січня вийти
до Звенигородки, завершивши кільце оточення. До 3 лютого
були створені суцільні зовнішній (танкові армії, посилені пі
хотою і гвардійською кавалерією) і внутрішній (піхота і кава
лерія) фронти оточення. Німці спробували налагодити пові
тряний міст, водночас готуючись до деблокування своїх двох
оточених корпусів. Проте всі спроби радянських військ роз
різати оточене угруповання були невдалими — німці запекло
билися, 8 лютого відкинувши пропозицію капітулювати. Ран
ком 4 лютого почався німецький наступ — його вели танки
1-ї, 16-ї, 17-ї танкових дивізій вермахту і важкого танкового
полку «Беке». Беке та інші частини Брайта не дійшли до ото
чених зовсім небагато, зупинившись на лінії річки Гнилий Ті-
кич у кількох кілометрах від котла. Надлюдські зусилля ра
дянської ПТО і танків і не менші зусилля німецьких танкістів
істотно вплинули на результат битви.
Тим часом у котлі Штеммерманн стягував частини на пів
день, і територія оточення стискалася з кожним днем. Після
втрати аеродрому повітряний міст звівся до постачань ванта
жів на парашутах, але близько 50 тисяч німців, скандинавів,
валлонів уперто відмовлялися здаватися. Радянські танкові
корпуси Ватутіна також мали проблеми з постачанням через
бездоріжжя і постійний тиск із боку танків і мотопіхоти Врай-
та. Котел став «кочуючим» — німецькі частини пробивалися
на південний захід, назустріч очікуваній допомозі, вибивши
з декількох сіл радянську піхоту, посилену танками. 15—16 лю
того кілька разів переходило з рук в руки маленьке село Шен-
дерівка. Останнім рубежем, зайнятим радянськими танками
5-ої гвардійської танкової армії, було село Лисянка і висота
№ 239, яку німці так і не змогли взяти. Конєв, Ватутін і Ротмі-
стров, розуміючи, що німці намагаються прорватися, перегру
пували сили. Вони думали, що взяли в кільце майже всю 8-у
армію німців, і побоювалися масованих атак величезними си
лами зсередини котла, але було пізно. 16 лютого Штеммерманн
отримав від Манштейна коротку телеграму: «Пароль — «Сво
бода», мета — Лисянка, 23.00», і три німецькі колони вночі,
у люту завірюху, залишивши в Шендерівці понад 1,5 тисячі
тяжкопоранених, майже навмання пішли на прорив повз ра
дянську піхоту, танкові частини. Радянська 206-а стрілецька
дивізія не витримала удару, і німці пробили коридор. Одним
групам пощастило — як, наприклад, авангарду генерала Ліба,
інші гинули від вогню кулеметів і гармат, під гусеницями, від
гармат радянських танків (які безупинно атакували німецькі
частини із увімкненими фарами) і від шабель козаків Донсько
го гвардійського корпусу.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Усього з котла вийшло 27 703 боєздатних німецьких солдатів
і гіві (добровільні німецькі допомагачі з окупованих терито
рій), 1063 хіві, також вивезено 7496 поранених (4161 поране
них вивезла авіація, котра втратила до 50 літаків). З 19 тисяч
рештків до 11 тисяч взяли в полон радянські війська, інші за
гинули. Але ж Сталіну вже доповіли про новий Сталінград, то
му вождя повідомили про колосальну радянську перемогу, яка
швидко розрослася під пером радянських військових істори
ків. Так народився міф про 55 тисяч німецьких убитих і 18 ти
сяч полонених. Насправді втрати німців разом з втратами де-
блокуючих частин не перевищували 47 тисяч людей, з них
понад половина — вбитими і полоненими, до 160 танків, понад
300 гармат і мінометів. Радянські втрати вбитими і полонени
ми становили 24 286 людей, пораненими — 55 902 людей, від
606 до 850 танків, понад 2 тисячі гармат і мінометів. Загалом
битва може вважатися помітною радянською перемогою, що
позитивно вплинула на ведення радянськими військами бойо
вих дій навесні 1944 р.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Добре відома в СРСР та на пострадянському просторі битва,
названа сталінським керівництвом «Сталінградом на Дніпрі»
(саме так, з неодмінними згадками про «9 німецьких оточених
і розгромлених дивізій», сприймається більшістю представ
ників старшого покоління українців та росіян попри спроби
більш зваженої оцінки сучасними російськими істориками та
публіцистами). Конєв та Ротмістров за цю перемогу стали мар
шалами, 23 радянські частини дістали назву «Корсунських»,
6 — «Звенигородських». Битві присвячено радянський пропа
гандистський фільм (1945 р.), знятий О. Довженком, вона фі
гурує в радянській художній літературі та кіно (фільм «Якщо
ворог не здається…» 1982 р.). У місті Корсунь-Шевченківський
діє музей битви, пам’ятники на місцях запеклих боїв є части
ною Корсунь-ІІІевченківського меморіального комплексу.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Третя битва за Харків
Наступна: Львівсько-Сандомирська операція