Адерс Себастян (?— 1649) — капітан, найманий офіцер, вби­
тий під час облоги Збаража.
Аділь-Гірей (1617—1672) — представник побічної гілки ди­
настії, так званих Чобан-Гіреїв, непоганий полководець, герой
Конотопської битви, у 1666— 1671 рр. кримський хан, що вів
незалежну від османів політику, підтримував поперемінно
П Дорошенка, М. Ханенка і П. Суховієнка, воював з татарським
знатним родом Ширін; усунутий від влади османами.
Айке Теодор (1892— 1943) — ветеран Першої світової війни,
з 1930 р. активний учасник СС, займався терором проти Вей-
марської республіки, лікувався у психлікарні, з 1933 р. комен­
дант Дахау, учасник «Ночі довгих ножів» 1934 р. і один з убивць
Е. Рема, інспектор і творець системи нацистських концтабо­
рів, організатор підрозділів СС «Мертва голова», айнзатцгруп,
з жовтня 1939 р. на чолі 3-ї дивізії СС «Мертва голова», взим­
ку 1942 р. відважно бився у Дем’янській операції, став генера­
лом військ СС, загинув у Третій битві за Харків.
Александрович Францішек (1856—1927) — польський воє­
начальник, генерал-майор австрійської армії, з квітня 1919 р.
командир 4-ї піхотної дивізії на Галицькому фронті, звільне­
ний 1920 р., у 1923 р. дивізійний генерал.
Алларт Людвіг-Ніколаус (1659—1727) — саксонець, військо­
вий інженер, з 1700 р. на російській службі, того ж року взятий
у полон шведами під Нарвою, викуплений 1705 р., укріплював
фортецю Полоцьк, відзначився під Полтавою, де командував
3-ю піхотною дивізією, у Прутському поході 1711 р., у 1712—
1721 рр. на саксонській службі, повернувся до Росії 1721 р„ здо­
був чин генерал-аншефа, командував військами в Україні.
Альфтан Володимир Олексійович (Карл Йохан Вольде­
мар) (1860—1949) — російський генерал, фінн, сходознавець,
дослідник Кореї, 1908 р. губернатор Дагестану, учасник Галиць­
кої битви, з 1915 р. генерал-лейтенант, командував 12-м та 3-м
корпусом, 1917 р. вийшов у відставку, виїхав до Фінляндії.
Апостол Павло (1628 — після 1678 р.) — шляхтич гербу
«Юнчик», молдавського боярського роду, командував хоруг­
вою у князя І. Вишневецького, 1651 р. перейшов до Б. Хмель­
ницького, брав участь у повстанні М. Пушкаря проти гетьма­
на І. Виговського, після Чуднова втік із польського полону,
у 1671 —1673 і 1676—1678 рр. був миргородським полковником;
батько гетьмана Данила Апостола.
Арсеньєв Микола Дмитрович (1739—1796) — російський
генерал, брав участь у російсько-турецькій війні 1768— 1774 рр.,
у спробах взяти Ізмаїл у листопаді 1790 р„ 1794 р. потрапив
у полон до повсталих поляків.
Арцишевський Кшиштоф (1692—1656) — польський гене­
рал артилерії, магнат гербу «Правдзіц», людина з украй бурх­
ливою біографією: вигнаний із батьківщини за вбивство, він
змінив віросповідання, боронив знамениту голландську фор­
тецю Бреда, здобував Ла-Рошель під прапорами кардинала Рі-
шельє, успішно воював за голландців проти португальців у Бра­
зилії, здобув звання генерала та адмірала; 1648 р. повернувся
на батьківщину, реорганізував артилерію, боронив Львів від
Хмельницького, укріплював Збараж, бився під Зборовим; пі­
шов у відставку 1650 р. після конфлікту з Є. Осолінським; до
того ж, був непоганим поетом.
Аскольд (?—882) — перший видатний правитель і полково­
дець Давньої Русі.
Баграмян Іван Христофорович (Ованес Хачатурович)
(1897—1982) — радянський генерал, воював за незалежність Ві­
рменії в 1918—1919 рр., згодом у червоних, з 1940 р. — замна-
чальник штабу KOBO, з 1941 р. — Південно-Західного фронту,
врятувався з оточення під Києвом, з грудня 1941 р. — генерал-
лейтенант, начштабу Південно-Західного напрямку, після прова­
лу під Харковом командував 16-ю армією на Західному фронті,
згодом перейменованою на 11-у гвардійську, 1943 р. генерал-пол
ковник, згодом генерал армії, з листопада — на чолі 1-го І Гри-
балтійського фронту, успішно воював у Білорусії, Литві, Латвії,
брав Кенігсберг, у квітні — травні 1945 р. командував 3-м Біло­
руським фронтом, після війни командував округом, 1955 р. мар­
шал, 1955, 1958—1968 рр. — заступник міністра оборони СРСР,
планував операцію «Анадир», що призвела до Карибської кризи.
Бальк Герман (1897— 1982) — німецький генерал, ветеран
Першої світової війни, Французької кампанії 1940 р., Грецької
кампанії 1941 р., з 1942 р. командувач 11-ї танкової дивізії, во­
ював на Донбасі, під Харковом, під Сталінградом, із листопада
1943 р. — на чолі 48-го корпусу, воював на Дніпрі, завдавав
контрудару радянським військам під Ж итомиром, з серпня
1944 р. на чолі 4-ї танкової армії, з грудня 1944 р. командувач
6-ї армії та групи армій «Бальк» в Угорщині, вів заЬеклі бої під
Будапештом, у квітні відвів свою армію до Австрії, де капіту­
лював перед американцями.
Барбович Іван Гаврилович (1874—1947) — один із кращих
кавалерійських командирів білої армії, учасник російсько-япон­
ської та Першої світової воєн, у білому русі з 1919 р., командир
кінної бригади, корпусу, неодноразово разом з Яковом Слащо-
вим рятував Крим від захоплення червоними 1920 р., прикри­
вав відхід армії Врангеля в Крим восени того ж року, після по­
разки на еміграції.
Басараб Матвій (1588—1654) — волоський господар, один
з найвизначніших господарів Валахії, воював з В. Лупу в 1630-х рр.,
намагався вийти з-під османської влади, досяг неабияких успі­
хів у внутрішній і зовнішній політиці, успішний полководець.
Бату, або Батий, (1209—1256) — хан Золотої Орди, онукЧин-
гісхана, здійснював загальне керівництво походу на Київ, на
той момент правитель улусу Джучі, котрий за нащадків Бату
стане самостійною Золотою Ордою; керував завоюванням Волзь­
кої Булгарії, Русі, походом в Угорщину та Хорватію.
Бауер Рудольф Фелікс (1761—1717) — російський генерал,
швед, перейшов до росіян під Нарвою 1700 р., полковник, згодом
генерал-майор, відзначився в битві під Гуммельсгофом 1702 р.,
відзначився під Калішем 1706 р. та Лісною 1708 р„ після Пол­
тави успішно діяв на чолі кінноти в Ліфляндії, взяв Ригу 1710 р.
На Ревель 1711 р„ 1717 р. генерал від кавалерії.
Бахадур-Гірей (?—1523) — калга-султан, син хана Мехме-
да І Гірея, що неодноразово здійснював успішні напади на зем­
лі Великого князівства Литовського і Московської держави;
разом із батьком загинув під час спроби взяти під контроль
Астраханське ханство.
Безбородько Ілля Андрійович (1756—1815) — виходець
з української козацької старшини, молодший брат канцлера Ро­
сійської імперії О. А. Безбородька, з 1786 р. генерал-майор,
з 1795 р. генерал-поручник, з 1798 р. сенатор; хоробрий воєна­
чальник і щедрий меценат.
Безобразов Володимир Михайлович (1857—1932) — гене­
рал від кавалерії, брав участь у російсько-турецькій війні
1877— 1878 рр„ з 1900 р. генерал-майор, з 1913 р. генерал від ка­
валерії, 1914 р. на чолі Гвардійського корпусу успішно воював
у Східній Прусії, Польщі, з листопада 1915 р. керував Гвардій­
ською групою, мав успіхи у Брусиловському прориві, але зго­
дом зазнав важких втрат у «Ковельській м’ясорубці», з серпня
1916 р. усунутий від командування, з 1920 р. на еміграції.
Безпалий Іван (?— 1662 або 1718 р.) — можливо, шляхтич
гербу «Заглоба», з уманського покозаченого роду, з листопада
1662 р. наказний гетьман, мав подяку від царя за вірну службу,
1659 р. став генеральним суддею при Ю. Хмельницькому, зго­
дом чи то страчений гетьманом, чи то відійшов від політики
і пішов у ченці.
Бем-Ермолі Едуард фон (1856—1941) — австрійський воє­
начальник, барон, на початку Першої світової війни команду­
вав 2-ю армією, брав участь у Галицькій битві 1914 р„ успішно
діяв під Горліце 1915 р., з травня 1916 р. генерал-полковник,
з січня 1918 р. генерал-фельдмаршал, того ж року брав участь
в окупації України, 1940 р. здобув від Гітлера почесний чин ге-
нерал-фельдмаршала вермахту.
Берегфі Карой (1888—1946) — угорський генерал, у Другу
світову командував 6-м корпусом, 3-ю, згодом 1-ю арміями,
усунутий через поразки, був активним прихильником лідера
партії «нілашистів» Ф. Салаші, після жовтня 1944 р. міністр
оборони Угорщини, повішений 1946 р.
Бігановський Миколай (1601—1674) — польський полкЬ-1
водець, коронний обозний, гербу «Гжималя», згодом знаний
польський військовий і дипломат, був у козацькому полоні під
Корсунем 1648 р.
Бізанц Альфред (1890 — після 1947 р.) — офіцер австрій­
ської армії, у листопаді 1918—1920 рр. командир львівської
бригади УГА, підполковник, учасник наступу на Київ, у січні —
квітні 1920 р. у складі Червоної УГА, перейшов з бригадою на
бік військ УНР, 1943 р. очолював управу «Галичина», що фор­
мувала 17-у дивізію військ СС «Галичина», заарештований НКВС,
доля невідома.
Білаш Віктор Федорович (1893—1938) — селянин, 1918 р.
активно діяв проти німців і гетьмана, згодом командував пол­
ком у червоних, 1919 р. командир бойової ділянки, начальник
штабу армії, виступав за міцний союз із більшовиками, але не
сприймав масовий терор проти буржуазії, у квітні 1919 р. роз­
бив білий корпус А. Шкуро під Розівкою, 1921 р. при спробі
пробитися на Північний Кавказ заарештований, відпущений
на поруки, 1938 р. репресований.
Бінгем Джордж Чарльз, 3-й граф Лукан (1800—1888) — бри­
танський генерал, багатий аристократ без бойового досвіду, при­
значений за протекцією, любив муштру, був непопулярний се­
ред підлеглих і щиро ненавидів свого шуряка, лорда Кардігана,
після Балаклави дослужився аж до фельдмаршала, але більше
жодного разу до реального командування не допускався.
Блюхер Василь Костянтинович (1890—1938) — герой Пер­
шої світової війни, влітку 1918 р. провів успішний рейд парти­
занських загонів по тилах армії Колчака, 1-й кавалер ордену
Червоного Прапора, командир 30-ї дивізії Східного фронту,
з березня 1920 р. — 51-ї дивізії, добре зарекомендував себе в боях
під Каховкою, 1921 р. — головнокомандувач військ буферної
Далекосхідної республіки, у 1924— 1927 рр. — головний вій­
ськовий радник Чан Кайші, 1929 р. на чолі Особливої Далеко­
східної армії розгромив китайців у ході конфлікту на Китай-
<Сько-Східній залізниці, 1935 р. — маршал, 1937 р. брав участь
у судовому процесі над «групою Тухачевського», 1938 р. не над-
іо вдало керував військами в ході конфлікту з Японією на озе­
рі Хасан, усунутий з посади, того ж року заарештований за зви­
нуваченням у зраді, забитий у в’язниці.
Боброк-Волинський Дмитро (?—1399) — головний герой
битви на Куликовому полі, звитяжний командир засадного пол­
ку, магнат гербу «Святий Юрій-Змієборець», одружений з се­
строю Дмитрія Донського Анною, засновник російського кня­
жого роду Волинських, з ним ототожнюють князя з Волині
Дмитра Коріатовича, онука Гедиміна.
Богун Іван, або Федоренко, (бл. 1618—1664) — з шляхетської
родини, козакував на Слобожанщині, після 1649 р. став полков­
ником кальницьким і паволоцьким, відзначився в боях під Вінни­
цею на початку 1651 р., під Берестечком того ж року в ранзі наказ­
ного гетьмана вивів військо з оточення, учасник битв під Батогом,
під Финтою, Жванецької кампанії, битви під Охматовим 1655 р.;
можливо, найталановитіший воєначальник Хмельницького.
Бок Федор фон (1880—1945) — німецький генерал-фель-
дмаршал, герой Першої світової війни, генерал піхоти у рей­
хсвері, 1938 р. генерал-полковник, командував групами армій
у Польській і Французькій кампаніях, приймав парад біля Трі­
умфальної арки у Парижі, з 1940 р. генерал-фельдмаршал, вліт­
ку 1941 р. успішно командував групою армій «Центр» на Схід­
ному фронті, у грудні 1941 р. після провалу наступу на Москву
відправлений у відставку, у січні — липні 1942 р. командував
групою армій «Південь», потім знов у відставці, загинув при
бомбардуванні союзниками.
Борохович Михайло (?—1704) — реєстровий полковник,
з роду євреїв-вихрестів, у 1672—1687 рр. гадяцький полковий
обозний, з 1687 р. полковник гадяцький, 1696 р. їздив з посоль­
ством до Москви, брав участь у Північній війні, надійний і до­
свідчений старшина гетьмана Мазепи.
Ботмер Фелікс фон (1852—1937) — австрійський генерал, ба­
варець, 1915 р. відзначився на чолі «корпусу Ботмера» у весняних
боях за карпатські перевали, на чолі новоствореної Південної арі-
мії — у наступі під Горліце-Тарнувом, боях на Золотій та Гнилій
Липі того ж року, 1917 р. під Бережанами та над Збручем, 1918 р.
генерал-полковник, командував 19-ю армією в Лотарингії). І ;
Брайт Герман (1892—1964) — німецький танковий генерал,
герой Першої світової війни, стояв біля витоків німецьких тан­
кових військ, брав участь в окупації Судет, Польській та Фран­
цузькій кампаніях, 1941 р. генерал-майор, у жовтні 1941 — жов­
тні 1942 р. — воював на чолі 3-ї танкової дивізії під Харковом, на
Кавказі, з січня 1943 р. командир 3-го танкового корпусу, іцо ді­
яв на Кавказі, на Курській дузі, на Правобережжі, в Угорщині.
Бруднел Джеймс Томас, 7-й граф Кардіган (1797—1868) —
генерал-майор, ще один багатий, амбітний і впливовий арис­
тократ без бойового досвіду, після Балаклави на хвилі слави
1860 р. став генерал-лейтенантом і генерал-інспектором кінно­
ти, але більше нічим не відзначився.
Брусилов Олексій Олексійович (1853—1926) — таланови­
тий російський генерал від кавалерії, брав турецькі фортеці на
Кавказі під час війни 1877— 1878 рр„ з 1900 р. генерал-майор,
з 1902 р. на чолі Петербурзької офіцерської кавалерійської шко­
ли, з 1912 р. генерал від кавалерії, відзначився на чолі 8-ї армії
в Галицькій битві 1914 р. та при відступі російських військ
у 1915 р„ з березня 1916 р. командувач Південно-Західного
фронту, 1917 р. був прихильником зречення Миколи II, висту­
пав за створення «ударних» та «революційних» частин, у трав­
ні — червні 1917 р. головнокомандувач російської армії, усуну­
тий після провалу червневого наступу, у відставці, з 1920 р.
у Червоній армії, займався підготовкою кавалерії, у 1923—
1924 рр. інспектор кавалерії.
Брюс Джейкоб Деніел (Яків Вілімович) (1670—1735) —
шотландець, брав участь у Кримських та Азовських походах,
головний організатор російської артилерії в Північній війні,
з 1717 р. сенатор і президент Берг- і М ануфактур-колегій,
1721 р. підписав Ніштадтський мир, здобув титул графа, 1726 р.
генерал-фельдмаршал, відомий науковець, астроном, матема­
тик, лінгвіст-самоук.
Буєску Діку (? —?) — великий спатар Валахії, досвідчений пол­
ководець, фактичний головнокомандувач валаської армії 1653 р.
Бурляй Кіндрат (?—після 1655) — старий досвідчений колиш­
ній реєстровець, герой морських походів запорожців у 1620-х —
1630-х рр., разом із Хмельницьким утік на Січ наприкінці 1647 р.,
вів переговори з Кримом, згодом гадяцький полковник, кілька
разів був наказним гетьманом.
Бурундай, або Боролдай, (?—1262) — монгольський воєна­
чальник, темник Бату, розгромив військо Північно-Східної Ру­
сі на річці Сіть у 1238 р., брав активну участь в угорській кам­
панії монголів та боях проти Данила Галицького, Польщі та
Литви наприкінці 1250-х рр., був намісником найзахіднішої
частини улусу Джучі — подніпровських степів.
Бут Павло Міхнович, або Павлюк, (?— 1638) — гетьман не-
рєстровців, у 1620-х рр. був сотником реєстровців, брав участь
у зруйнуванні Іваном Сулимою 1635 р. фортеці Кодак, врято­
ваний від страти коронним канцлером Якубом Жадзиком; до­
помагав хану Інаєт-Гірею проти буджацьких татар, улітку 1637 р.
став на чолі повстання нереєстрових козаків проти Речі Поспо­
литої; після його придушення страчений у Варшаві.
Бутурлін Андрій Васильович (? — після 1672 р.) — росій­
ський воєначальник, у 1630-х — 1640-х рр. стольник і воєвода
кількох міст на російському прикордонні, відбив напад татар
1648 р., 1656 р. був воєводою в Києві, 1660 р. — у Переяславі.
Бутурлін Федір Васильович (?—1673) — російський воєна­
чальник, на момент битви під Охматовим 1655 р. окольничий,
1657 р. вів переговори з Б. Хмельницьким.
Вальтер Нерінг (1892—1983) — ветеран Польської та Фран­
цузької кампаній, з травня до вересня 1942 р. командував Афри­
канським корпусом, у 1943 — навесні 1944 р. командував 24-м тан­
ковим корпусом, з липня до серпня 1944 р. 4-ю танковою армією,
згодом до березня 1945 р. знову 24-м корпусом, у березні — трав­
ні 1945 р. командувач 1-ї танкової армії, військовий історик.
Варда Склір (?—991) — видатний візантійський полководець
і політик, радник імператора Іоанна, магістр і доместик схол,
у майбутньому лідер повстань проти імператора Василя II,
ймовірний далекий предок руського князя Володимира Моно-
маха по материнській лінії; розбив руське військо і союзних Руі-
сі печенігів під Аркадіополем 970 р.
Василько Романович (1203—1269) — волинський князь
у 1231—1269 рр., брат і надійний союзник Данила Галицького,
кілька разів відзначився як гарний полководець, зокрема, у бо­
ях проти ятвягів.
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — радянський воє­
начальник, у 1938— 1940 рр. комдив, начальник штабу KOBO,
1940р. генерал-лейтенант, у 1941—1942 рр. на штабних та команд­
них посадах у складі Північно-Західного фронту, у липні — жов­
тні 1942 р. командувач Воронезького фронту, з жовтня 1942 р. —
Південно-Західним фронтом, у ранзі генерал-полковника брав
участь у Сталінградській битві, Третій битві за Харків, з лютого
1943 р. генерал армії, з березня 1943 р. командувач Воронезько­
го, згодом перейменованого на 1-й Український, фронту, пора­
нений бійцями УПА 29 лютого 1944 року, помер від ран.
Вашугін Микола Миколайович (1900— 1941) — радянський
воєначальник, з 1920 до 1941 рр. пройшов шлях від комісара
полкової школи до члена військової ради KOBO, учасник ра­
дянсько-фінської війни 1939—1940 рр., у червні 1941 р. був чле­
ном військової ради Південно-Західного фронту, після прова­
лу радянського контрудару застрелився).
Вдовиченко Трохим (1889—1921) — селянин, з 1910 р. анар-
хокомуніст, прапорщик, повний Георгіївський кавалер, коман­
дир загону 1918 р., командир полку на початку 1919 р., входив
до складу сил червоних, а з серпня 1919 р. знову в армії Н. Махна,
з 1 вересня 1919 р. командир 2-го Азовського корпусу в 1919 р.,
брав Бердянськ, Маріуполь, Олександрівськ, розстріляний чер­
воними у травні 1921 р.
Вейгер Якоб (1609—1657) — польський воєначальник, наща­
док німецького роду, гербу «Вейгер», мальтійський лицар, ветеран
Тридцятилітньої війни, воєвода Мальборкський у 1643—1657 рр.
Велер Отто (1894— 1987) — герой Першої світової війни, до­
свідчений штабіст, у квітні 1942 — квітні 1943 рр. начальник
штабу групи армій «Центр», з серпня 1943 р. на чолі 8-ї армії,
з грудня 1944 р. до квітня 1945 р. — останній командувач гру­
пи армій «Південь», у 1948—1951 рр. в ув’язненні.
Вешняк Федір (? — після 1650 р.) — український полководець,
шляхтич із Полтавщини, писар реєстрового війська в 1636—
1637 рр., з 1648 р. полковник чигиринський, воював під Ж овти­
ми Водами та Корсунем, 1649 р. був наказним гетьманом, досвід­
чений дипломат, їздив з місіями до Москви та Варшави.
Виговський Іван (?—1664) — український гетьман і полко­
водець, шляхтич гербу «Абданк», у битві при Жовтих Водах
брав участь як ротмістр хоругви кварцяного війська. Викупле­
ний Хмельницьким у татар, з 1650 р. генеральний писар і «на­
чальник штабу» Хмельницького, у 1657—1659 рр. гетьман; пере­
можець у Конотопській битві 1659 р.; у 1659—1664 рр. київський
воєвода, брав участь у битві під Чудновим; розстріляний жов­
нірами С. Маховського за підозрою у зраді.
Вишневецький Ієремія (1612—1651) — руський князь гербу
«Корибут», з 1646 р. воєвода руський, могутній магнат, один з най-
видатніших річпосполитських воєначальників доби «золотого
спокою» та Хмельниччини, безжальний герой провальної для
Речі Посполитої кампанії 1648 р„ Збаража, Берестечка, організа­
тор колонізації Лівобережної України, успішний адміністратор.
Вишневецький Дмитро-Юрій (1628/30—1682) — руський
магнат гербу «Корибут», далекий родич Ієремії, стражник ко­
ронний з 1658 р., воєвода белзький і гетьман польний корон­
ний з 1669 р„ гетьман великий коронний з 1676 р„ воєвода кра­
ківський з 1678 р.
Вишневецький Іван (?— 1542) — руський князь, гербу «Ко­
рибут», батько Дмитра Байди-Вишневецького.
Вишневецький Михайло (1570-і — 1616) — руський князь,
гербу «Корибут», у майбутньому овруцький староста, герой по­
ходів до Молдавії і батько Ієремії Вишневецького.
Вишневецький Міхал-Корибут (1640—1673) — син князя
Ієремії, у 1669—1673 рр. король Речі Посполитої, слабкий по­
літик, 1672 р. уклав ганебний Бучацький мир з турками.
Вишневецький Олександр Михайлович (1560—1593) — русь­
кий князь гербу «Корибут», староста черкаський, канівський,
корсунський та любецький, досвідчений воєначальник зі сте­
пового Прикордоння; рідний дядько Ієремії Вишневецького.
Вітовський Дмитро (1877—1919) — український воєначаль­
ник і політик, один з організаторів УСС, політик, член Голов­
ної управи УРП, один з керівників Листопадового повстання
1918 р. у Львові, командир збройних сил ЗУНР, згодом держав­
ний секретар військових справ ЗУНР, вів переговори у Парижі
про припинення війни з Польщею, загинув в авіакатастрофі.
Вітовт Кейстутович (бл. 1350—1430) — великий князь ли­
товський у 1392— 1430 рр., наймогутніший правитель Велико­
го князівства Литовського, попри союз із Польщею, вів само­
стійну політику, спрямовану на об’єднання значної частини
Східної Європи під егідою Литви; успішний полководець, най­
більша виграна битва — Грюнвальдська 1410 р., спільно з Поль­
щею проти Тевтонського ордену.
Вітошинський фон Добраволя Йозеф (Йосип-Михайло)
(1858—1931) — австрійський командир, українець (русин) пол­
ковник, заслужений вояк, у відставці з 1906 р„ з початком війни
повернувся на службу для командування ландвером, з 20 трав­
ня 1915 р. генерал-майор, симпатизував землякам, про що є згад­
ки в спогадах, генерал-майор Української галицької армії (УГА)
у 1918—1920 рр. у війні з Польщею, більшовиками, Денікіним.
Владислав Ваза (1595—1648) — річпосполитський королевич,
син Сигізмунда III, у 1610—1618 рр. претендент на престол Мос-
ковії, у 1632—1648 рр. король Речі Посполитої Владислав IV.
Власов Андрій Андрійович (1901 —1946) — один з кращих
радянських командирів початку Другої світової війни, учасник
Громадянської війни, 1938 р. — радник Чан Кайші, 1940 р. ко­
мандир 99-ї стрілецької дивізії, у січні 1941 р. — 4-го мехкор-
пусу КОВО, у липні — командувач 37-ї армії, захищав Київ,
у грудні на чолі 20-ї армії зупинив наступ німців на Москву на
одному з напрямків, став генерал-лейтенантом, 1942 р. коман­
дував 2-ю ударною армією під час Любанської операції, потра­
пив в оточення і в німецький полон, де погодився співпрацю­
вати з німцями, очоливши Комітет визволення народів Росії та
Російську визвольну армію, страчений у 1946 р. у СРСР.
Войцехович Флоріан (? —?) — шляхтич гербу «Абданк»,
сандомирський воєвода воєначальник польського князя Боле-
слава V Сором’язливого.
Володимир Всеволодович Мономах (1053— 1125 рр.) — русь­
кий князь, у 1113—1125 рр. великий князь київський, один
з кращих полководців Давньої Русі.
Володимир Рюрикович (1187—1239) — князь із роду Моно-
маховичів, князь переяславський у 1206—1213 рр., смоленський
у 1214—1219 рр., овруцький у 1219—1223 і 1235—1239 рр., вели­
кий князь київський у 1223—1235 і 1235—1236 рр.; активний
учасник княжих усобиць і походів на Литву.
Врангель Петро Миколайович (1878—1928) — білий гене­
рал, уславлений кавалерист генерал-лейтенант, барон, відзна­
чився у російсько-японській війні, за Першу світову війну з рот­
містра став генерал-майором, ветеран Брусиловського прориву,
командував кавалерійською дивізією, корпусом, у білій армії
з 1918 р„ уславився боями на Північному Кавказі та Кубані, взят­
тям Царицина в 1919 р., невдовзі усунутий Денікіним від коман­
дування, 3 квітня 1920 року обраний головою білих сил на пів­
дні Росії і головнокомандувачем, провів низку реформ, після
поразки вивіз рештки армії і біженців з Криму, з 1920 р. на емі­
грації, 1924 р. створив Російський загальновійськовий союз).
Вревський Павло Олександрович (1809—1855) — росій­
ський генерал-майор, барон, відзначився хоробрістю в росій­
сько-турецькій війні 1828—1829 рр., при придушенні польсько­
го повстання 1830—1831 рр., у Кавказькій війні, 1854 р. став
генерал-ад’ютантом царя.
Всеволод Буй-тур Святославич (?— 1196) — рідний брат Іго­
ря Святославича з роду Ольговичів, у 1164—1196 рр. князь кур­
ський і трубчевський, брав участь у походах проти давніх не­
другів Ольговичів — князів Мономаховичів.
Гавриленко Петро (1888—1920) — анархокомуніст з 1907 р„
штабс-капітан 1917 р., повний Георгіївський кавалер, з літа
1917 р. активний махновський командир і штабіст, з 1 вересня
до кінця 1919 р. командир 3-го Катеринославського корпусу
махновської армії, брав Олександрівськ, 1920 р. — учасник рейду
по тилах Врангеля, походу в Крим, розстріляний червоними
наприкінці 1920 р.
Галанін Іван Васильович (1899—1958) — радянський полко­
водець, учасник боїв на Халхін-Голі, з 1940 р. генерал-майор, во­
ював у званні командира корпусу під Уманню, керував 59-ю ар­
мією Волховського фронту, з жовтня 1942 р. на чолі 24-ї армії
Донського фронту під Сталінградом, у квітні — вересні 1943 р. —
командував 70-ю армією під Курськом, 4-ю гвардійською армією,
у січні — лютому 1944 р. 53-ю армією, з березня 1944 р. знову 4-ю
гвардійською армією, відзначився у боях на Правобережжі, у Яс­
сько-Кишинівській операції та під Будапештом.
Галечко Софія (1891—1918) — жінка-офіцер австрійської ар­
мії, з 1914 р. була санітаркою, розвідницею, стрільцем, хорунжою
УСС, відзначилася у боях в Карпатах взимку 1914—1915 рр. та
на Маківці, нагороджена срібною медаллю за мужність.
Галленбург Юзеф Галлер фон (1873—1960) — офіцер австрій­
ської армії, активний діяч польського руху, один з організаторів
польських легіонів, командир 2-ї бригади легіонів, генерал бро­
ні, 1919 р. командувач створеної та озброєної Францією «Бла­
китної армії Галлера», командував Північно-Східним, Помор­
ським, Південно-Західним фронтами, 1920 р. обороняв Варшаву
від червоних, генеральний інспектор артилерії у 1920—1926 рр.,
в опозиції до Пілсудського після перевороту 1926 р„ займав мі­
ністерські посади в емігрантському уряді в 1940—1943 рр.
Гамільтон Г’юго Юхан (1668—1748) — шведський генерал,
барон, шотландець за походженням, воював у Європі в 1690-
х рр., учасник битв під Нарвою, Клішовим, Фрауштадтом, разом
із Кройцем своєю атакою врятував частину шведської піхоти під
Полтавою, після російського полону з 1720 р. — генерал-лейте­
нант, з 1722 р. генерал від кавалерії, з 1734 р. фельдмаршал.
Ганжа Іван (? — можливо, 1648 р.) — уманський полковник,
ймовірно, татарського походження, загітував флотилію реє­
стровців перейти на бік Хмельницького перед битвою на Ж ов­
тих Водах, учасник битви під Корсунем, за однією версію — за­
гинув під Пилявцями, за іншою — перейшов на бік поляків,
подальша доля невідома.
Гаштольд Альбрехт (1470—1539) — великий канцлер литов­
ський, гербу «Абданк», найвпливовіший і найбагатший магнат
Великого князівства Литовського, воєвода полоцький, троць-
кий, новогрудський, граф Священної Римської імперії, перемо­
жець московського війська в битві під Полоцьком 1518 р.
Генбачів Володимир (1872 —?) — польський воєначальник,
з 1917 р. генерал-майор російської армії, начальник штабу в ар­
мії Скоропадського, з грудня 1918 р. в УГА, встиг покоманду­
вати 2-м та 4-м корпусами УГА, 1920 р. перейшов до армії Де-
нікіна, подальша доля невідома.
Георге Штефан, або Георгіца, Бурдужа, (?—1668) — ставле­
ник молдавської еліти, за правління Лупу — великий логофет,
тобто канцлер, повстав проти господаря, був господарем Мол­
давії у 1653—1658 рр„ скинутий турками.
Гзак (рос. Коза), (? —?) — половецький хан, керманич дон­
ських половців, син Беглюка з орди Бурчевичів (Бурновичів),
у 1169 р. зазнавав поразки від Ольговичів, супротивник князя
Ігоря Святославича у битві на Каялі.
Гірняк Никифор (1885—1962) — у 1914 р. командир сотні,
у 1915—1918 рр. командир коша УСС, активний учасник Лис­
топадового повстання, війни ЗУНР і Польщі, займав посади
в урядах ЗУНР та УНР, з 1949 р. у США, де очолив братство
УСС, член Просвіти, Пласту, НТШ, доктор філософії, історик.
Гладкий Матвій (?— 1652) — козацький полководець, учас­
ник битв 1648 р., наказний гетьман під час битви під Берестеч­
ком, їздив з посольством до Варшави, за незгоду укладати Біло­
церківський мир 1651 р. був страчений Хмельницьким.
Глух Йосип (?—1655) — козацький ватажок, у 1648—1655 рр.
полковник уманський, учасник битв 1649 р., разом із Богуном
розбив Калиновського в боях під Вінницею навесні 1651 р.,
брав участь у битві під Батогом та у молдавському поході 1653 р.,
1655 р. обороняв Умань від поляків.
Гоголь Євстафій (?—1679) — ймовірно, гербу «Ястржембець»,
почав службу як ротмістр коронного війська, 1648 р. перейшов на
бік козаків, був полковником Подільського, Кальницького, Брац-
лавського полків, брав участь у битвах Хмельниччини, Чуднів-
ській битві 1660 р„ у 1675—1679 рр. наказний гетьман Правобе­
режної України під польською протекцією, предок М. В. Гоголя.
Голіков Пилип Іванович (1900—1980) — російський полко­
водець, учасник Громадянської війни, у 1920-х — 1930-х рр.
політпрацівник різних рівнів, командир дивізії, 1939 р. під час
походу на Західну Україну — комкор, командувач 6-ї армії,
з 1940 р. голова ГРУ, винен у хибах радянської розвідки в остан­
ній рік перед війною з Німеччиною, усунутий з посади в черв­
ні 1941 р„ з жовтня 1941 р. командувач 10-ї армії, вдало діяв
у битві під Москвою, 1942 р. командував Брянським, з липня —
Воронезьким фронтом, зазнав важкої поразки і втратив керу­
вання військами, усунутий з посади, з серпня командував 1-ю
гвардійською армією, брав участь у початковій стадії Сталін-
градської битви, з жовтня 1942 р. на чолі Воронезького фронту
провів кілька вдалих операцій, після Третьої битви за Харків
усунутий і більше на фронт не допущений, займався репатріа­
цією та фільтруванням радянських громадян, у 1958—1962 рр.
голова Головного політичного управління Радянської армії та
ВМФ, з 1961 р. маршал СРСР.
Голіцин Михайло Михайлович (1675—1730) — російський
генерал, князь, Гедимінович, учасник Азовських походів, бит­
ви під Нарвою 1700 р„ взяття Нотебурга 1702 р., Нарви 1704 р„
відзначився, розбивши шведів під селом Добре і в битві під Ліс­
ною 1708 р., у Прутському поході 1711 р., у переможному для
росіян Гренгамському морському бою 1720 р„ з 1725 р. генерал-
фельдмаршал, командував військами в Україні.
Головатий Антон Андрійович (1744—1797) — полковник
Самарської паланки Нової Січі, 1788 р. на чолі веслувальної
флотилії чорноморців розгромив турецький флот під Очако-
вим, брав Акерман, Хаджібей, Мачин, о. Березань, керував пе­
реселенням козаків на Кубань, у 1796— 1797 рр. воював проти
персів на Каспії; кавалер двох російських орденів.
Головін Федір Олексійович (1650—1706) — російський по­
літик, боярин з відомого роду, з 1699 р. генерал-адмірал і гене-
рал-фельдмаршал, намісник сибірський, державний канцлер,
голова зовнішньої політики Росії; проте Азовський похід так
і лишився єдиною військовою заслугою майбутнього канцле­
ра і вірного сподвижника Петра І.
Голуб Оліфер (Олефір) (?— 1628) — український гетьман,
ватажок реєстровців, гербу «Голуб III», неодноразово обирав­
ся гетьманом протягом 1620-х рр., йому заповідав булаву Са­
гайдачний на смертному одрі; організатор масштабних мор­
ських походів козаків, вправний дипломат, загинув у бою під
час походу на Крим на допомогу претенденту на ханський пре­
стол ІПагін-Гірею.
Гонсевський Вінцент Корвін (1625—1662) — литовський пол­
ководець, магнат гербу «Слєповрон», з 1646 р. стольник великий
литовський, з 1651 р. генерал артилерії литовський, згодом під­
скарбій і писар великий литовський, з 1654 р. гетьман польний
литовський, герой війни з Москвою і Шведського потопу, вчас­
но повернувшись у табір прибічників Речі Посполитої, завдав
кілька поразок шведам; загинув від рук повсталих шляхтичів.
Гончаренко Аверкій (1890—1980) — український командир,
гвардієць, учасник Першої світової війни, у січні 1918 р. командир
першого куреня Першої юнацької військової школи імені Б. Хмель­
ницького, 1918 р. військовий комендант Подільської губернії,
1919 р. начальник канцелярії Головного отамана Симона Петлю­
ри, після 1920 р. діяч галицького кооперативного руху, полков­
ник армії УНР, у 1943—1945 рр. офіцер дивізії СС «Галичина»,
брав участь у вишколі вояків, після 1945 р. переїхав до США.
Гордов Василь Миколайович (1896—1950) — радянський пол­
ководець, учасник Громадянської війни, 1941 р. на чолі 21-ї ар­
мії, влітку 1942 р. керував Сталінградським фронтом, усунутий
із посади за невдачі, у березні 1943 р. на чолі 33-ї армії відзначив­
ся під Ржевом, Смоленськом, Оршею, Вітебськом, з квітня 1944 р.
на чолі 3-ї гвардійської армії, успішно воював у Західній Україні
та Силезії, брав участь у Берлінській та Празькій операціях,
1946 р. командувач Приволзького військового округу, 1947 р. за­
арештований за підозрою в змові проти Сталіна, розстріляний.
Гордон Патрік Леопольд(1635—1699) — шотландець, у 1655—
1661 р. був на шведській і польській службі, брав участь
у битві під Чудновим, з 1661 р. на російській службі, воював
з П. Дорошенком, брав участь у Першому і Другому Чигиринських
походах на чолі полку, з 1678 р. генерал-майор, з 1683 р. генерал-
лейтенант, брав участь у Кримських походах 1687 і 1689 рр., 1689 р.
підтримав Петра І проти царівни Софії та Милославських, став
особистим другом і військовим наставником царя, командував
частиною військ в Азовських походах 1695 і 1696 рр., придушив
стрілецький бунт 1698 р., залишив величезний «Щоденник».
Горленко Дмитро (1660—1731) — український реєстровий
полковник, представник єврейського старшинського роду в ко­
зацькій Україні, у 1692— 1708 рр. полковник прилуцький, ві­
рний соратник І. Мазепи, згодом емігрант, 1715 р. повернувся,
перебував під арештом у Москві; дід святителя РПЦ Іоасафа
Горленка.
Городнянський Авксентій Михайлович (1896—1942) — ра­
дянський генерал, учасник Громадянської війни, до війни і 1941 р.
командував дивізією, відзначився на чолі 129-ї стрілецької ди­
візії під Смоленськом, восени 1941 р. керував 13-ю армією на
Західному фронті в Єлецькій операції, у січні 1942 р. призначе­
ний керувати 6-ю армією, загинув в оточенні.
Горук Семен (Сень) (1873 або 1875 — після 1920 р.) — актив­
ний діяч сокільського руху, журналіст, відзначився на чолі ку­
реня під Лисонею, на Стрипі, під Полуторами, брав участь
у підготовці Листопадового повстання 1918 р. у Львові, у лис­
топаді — грудні 1918 р. начальник штабу УГА, брав участь у ві­
йні ЗУНР з Польщею та більшовиками, заарештований 1920 р„
помер на Соловках.
Горчаков Михайло Дмитрович (1793—1861) — російський
генерал, князь, відзначився у російсько-турецькій війні 1828—
1829 рр., придушенні польського повстання 1830—1831 рр., по­
ході в Угорщину 1849 р., був багато років начальником штабу
при улюбленому фельдмаршалі царя Миколи 11. Ф. Паскевичі,
на початку Кримської війни командував Дунайською армією,
захищав Севастополь, з 1856 р. намісник Царства Польського;
дід П. А. Столипіна.
Гот Герман (1885—1971) — німецький танковий генерал, учас­
ник Першої світової війни, з 1934 р. генерал-майор, 1939 р. гене­
рал піхоти, командував 15-м армійським корпусом у війні з Поль­
щею, 1940 р. генерал-полковник, командував танковою групою
«Гот» у війні проти Франції, 1941 р. на чолі 3-ї танкової групи на
Центральному напрямку, з жовтня 1941 р. командував 17-ю ар­
мією, у червні 1942 — листопаді 1943 рр. командувач 4-ї танко­
вої армії, відзначився під Сталінградом, на Курській дузі, у бит­
ві за Дніпро, з грудня 1943 р. у відставці, автор мемуарів.
Греков Олександр (1875—1959) — командувач УГА, служив
у російській армії, з 1916 р. генерал-майор, з осені 1917 р. за­
ступник військового міністра УНР, був в опозиції до П. Скоро­
падського, у часи Директорії — генерал-хорунжий, міністр вій­
ськових справ, перший наказний отаман армії УНР, з 9 червня
до 5 липня командувач УГА, емігрував до Австрії, у 1948—
1956 рр. — в’язень радянських концтаборів.
Гречко Андрій Антонович (1903—1976) — радянський гене­
рал, у 1941—1943 рр. командував кавкорпусом, згодом арміями
на Півдні України, на Кавказі, з грудня 1943 р. на чолі 1-ї гвар­
дійської армії, успішно воював у Західній Україні та Чехії, у 1945—
1953 рр. керував Київським військовим округом, у 1953—1957 рр.
на чолі групи радянських військ у Німеччині, придушив народ­
ний виступ 1953 р„ з 1955 р. маршал СРСР, з 1957 р. головноко­
мандувач сухопутних сил СРСР, з 1960 р. головнокомандувач
об’єднаних військ країн ОВД, у 1967—1976 рр. міністр оборони
СРСР, впливовий член Політбюро.
Гродзицький Кшиштоф (?—1659) — польський полководець,
полковник артилерії, учасник шведсько-польської війни 1626—
1629 рр. та Тридцятилітньої війни, з 1640 р. комендант фортеці
Кодак, яку захищав від козаків Хмельницького в 1648 р.; після
битви під Батогом 1652 р. став генералом артилерії коронної,
учасник битви під Охматовим 1655 р., захищав Львів від шведів
у тому ж році, активний учасник шведсько-польської війни на
боці Речі Посполитої.
Громика Михайло (?—1651) — український полководець,
з шляхти, з 1649 р. полковник білоцерківський, учасник битв під
Корсунем, Зборовом, прихильник Білоцерківської угоди 1651 р.,
убитий під час повстання невдоволених «виписаних» з реєстру.
Гуляницький Григорій (?—1679) — український полково­
дець, шляхтич гербу «Остоя», учасник Хмельниччини, міжусоб­
них воєн часів Руїни, полковник ніжинський у 1656—1659 рр„
наказний гетьман сіверський у 1658—1659 рр., полковник кор-
сунський у 1662—1664 рр.; ймовірно, страчений поляками за під­
озрою в зраді.
д’Аллонвіль Арман-Марі-Октав (1809—1867) — французь­
кий бригадний генерал, ветеран французьких колоніальних во­
єн, з 1845 р. полковник, з 1855 р. дивізійний генерал, учасник
битви під Євпаторією 1855 р.
Данило Романович (1201—1264) — князь із роду київських
Мономаховичів, син Романа Мстиславича; найвидатніший пра­
витель Галичини та Волині, засновник нового європейського
королівства, талановитий політик і полководець; князь волин­
ський у 1211— 1264 рр., галицький у 1238—1264 рр., київський
у 1240 р., після 1253 р. король Галицько-Волинського королів­
ства; вів успішні війни проти інших Рюриковичів, Польщі, Лит­
ви, Угорщини, Монгольської імперії, ятвягів тощо.
Данилович Іван (1570— 1628) — польський воєначальник, маг­
нат гербу «Сас», з 1612 р. каштелян львівський, з 1613 р. воєвода
руський, підчаший великий коронний, староста белзький, бусь-
кий, корсунський, чигиринський; зять С. Жолкевського, герой
воєн із Наливайком, з Москвою, рокошанами Зебжидовського.
Дашкевич Роман (1892—1975) — кращий артилерійський ко­
мандир армії УНР, організатор товариств «Січ», воював у складі
австрійської армії, з 1915 р. у російському полоні, 1917 р. один з ор­
ганізаторів Галицько-Буковинського куреня УСС в Києві, коман­
дир батареї полку УСС, захищав Київ від Муравйова взимку
1918 р„ на початку 1918 р. у складі Запорізького корпусу армії УНР,
згодом Української держави Скоропадського, з вересня 1918 р.
знову став командиром батареї полку УСС, 1919 р. полковник, ко­
мандир артилерії корпусу УСС, з 1920 р. на еміграції в Австрії, здо­
був звання генерал-хорунжого армії УНР, чоловік Олени Степа­
нів, батько відомого українського історика Ярослава Дашкевича.
Дашкович Остафій, або Дашкевич, (бл. 1455—1535) — чер­
каський і канівський староста гербу «Леліва», герой десятків
великих і малих походів проти татар і турків, а іноді з тата­
рами проти Москви, видатний організатор оборони прикор­
доння Великого князівства Литовського, вважався давніми
українськими хроністами «першим гетьманом українського ко­
зацтва», що є перебільшенням і анахронізмом попри безсум­
нівні заслуги Дашковича як перед Великим князівством Литов­
ським, так і перед козаччиною.
Дворецький Василь (1609 — після 1672 р.) — шляхтич, брав
участь у Хмельниччині, дотримувався промосковської орієнта­
ції, у 1660—1662, 1663—1666, 1668 рр. був київським полковни­
ком, брав участь у Чуднівській битві, де потрапив у полон, у Чор­
ній раді 1663 р„ де підтримав І. Брюховецького, після повстання
останнього проти Москви рік просидів у в’язниці, звідки згодом
утік, пожалуваний московським дворянським званням.
Денікін Антон Іванович (1872—1947) — герой російсько-
японської війни, з 1914 р. генерал-майор, у 1914—1916 рр. коман­
дир 4-ї бригади, згодом розгорнутої в дивізію, у 1915—1916 рр.
двічі успішно брав Луцьк, з 1916 р. — командувач 8-го корпусу
у складі Румунського фронту, у вересні 1917 р. командувач Пів­
денно-Західного фронту, заарештований під час Корніловсько-
го заколоту, утік на Дон, після загибелі Лавра Корнілова коман­
дувач Добровольчої армії у 1918—1919 рр., головнокомандувач
Збройних сил Півдня Росії у 1919—1920 рр., заступник Верхо­
вного правителя Олександра Колчака, емігрував; письменник,
мемуарист, публіцист.
Денхоф Зигмунт (?—1655) — шляхтич гербу «Денхоф», рот­
містр гусарії, під Пилявцями командував німецькою піхотою;
учасник битв під Старокостянтиновим, Зборовим, Берестеч­
ком, 1650 р. вів переговори з татарами щодо звільнення поль­
ських полонених.
Джалалій Філон, або Джеджалій, (? — після 1658 р.) — мож­
ливо, татарин, сотник реєстровців перед Хмельниччиною, іні­
ціатор переходу реєстрової флотилії на бік Хмельницького пе­
ред битвою на Жовтих Водах, згодом полковник кропивенський,
черкаський; заслужений козацький воєначальник і дипломат;
їздив з місіями до Москви, Стамбула, Ясс.
Джанібек-Гірей (1568—1635) — кримський хан, син Муба-
рек-Гірея і онук знаменитого Девлет-Гірея І, руйнівника М о­
скви 1571 р„ хан у 1610— 1623 рр., 1628— 1635 рр„ активно бо­
ровся зі своїми родичами за владу в Криму.
Джебе (прізвисько, монг. «Стріла», власне ім’я — Джіргоа-
дай), (1181—1224 або 1225) — талановитий монгольський пол­
ководець, нойон, спочатку ворог, потім вірний слуга Чингісха-
на, переможець чжурчженів, каракитаїв і хорезмійців.
Джелаль ад-Дін (?— 1413) — син хана Тохтамиша, згодом
учасник Грюнвальдської битви на боці Литви, у 1412— 1413 рр.
посів престол в Орді, вбитий у бою.
Дір (?—?) — напівлегендарний правитель Давньої Русі.
Долежаль Карл (1883— 1924) — австрійський і український
командир, чех, талановитий штабіст, автор плану Вовчухівської
операції навесні 1919 р„ начальник штабу III корпусу УГА, зго­
дом служив у чехословацькій армії.
Дорож (? —?) — шахтар з Юзівки, анархокомуніст з 1917 р„
1919 р. інспектор кавалерії в армії Махна, після взяття Катери­
нослава — комендант міста, доля невідома.
Дорошенко Михайло (?—1628) — український полководець,
полковник, протягом 1620-х рр. неодноразово обирався козаць­
ким гетьманом, ветеран Хотинської війни і походу на Москву
1618 р., лідер походів на Крим, в одному з яких згодом загинув.
Дорошенко Петро (1627—1698) — онук М. Дорошенка, пред­
ставник відомого козацького роду, у 1648—1658 рр. був полков­
ником прилуцьким, згодом черкаським, чигиринським, з 1666 р.
гетьман Правобережної України, вів боротьбу за об’єднання ко­
зацької держави по обидва боки Дніпра, дотримувався політики
«полівасалітету», 1668 р. на короткий час приєднав Лівобережжя,
1669 р. уклав угоду з Османською імперією, воював проти Речі По­
сполитої й інших претендентів на булаву, 1676 р. капітулював пе­
ред лівобережним гетьманом І. Самойловичем; засланий до Росії.
Дука Георге (?—1685) — грек, вихованець В. Лупу, господар
Молдавії у 1665—1666,1668—1672, 1678—1683 рр., господар Ва-
лахії у 1674—1678 рр„ призначений турками гетьманом Право­
бережної України у 1681—1684 рр.
Ербільйон Еміль (1794—1866) — французький генерал,
учасник битви при Ватерлоо, командував військами в Алжирі
в 1830-х — 1840-х рр., з 1846 р. бригадний генерал, з 1851 р. ди­
візійний генерал, з 1863 р. сенатор.
Єдигей, або Ідукай, (1340-і — 1419) — грізний виходець із
племені мангит, беклярбек («бек над беками»), засновник Но­
гайської орди, а у 1393— 1413 рр. фактичний правитель улусу
Джучі, видатний політик і полководець, то союзник, то ворог
Урус-хана, Тімура, Тохтамиша; згодом Єдигей, сам не будучи
Чингізидом, нерідко міняв своїх підставних ханів-Чингізидів
на престолі Золотої Орди.
Єнджеєвський Владіслав (1863 — після 1939 р.) — польський
воєначальник, учасник російсько-японської і Першої світової
воєн, з 1916 р. генерал-майор російської армії, комендант Льво­
ва і організатор його оборони 1919 р., 1920 р. генерал-поручник,
командувач 6-ї армії у війні з більшовицькою Росією, з 1922 р.
дивізійний генерал, 1939 р. заарештований і розстріляний НКВС.
Жабокритський Йосип Петрович (1793—1866) — росій­
ський генерал, виходець з України, учасник наполеонівських
воєн, придушення польського повстання 1830— 1831 рр., про­
тягом 1838— 1847 рр. полковник Українського єгерського пол­
ку, з 1847 р. генерал-майор, командувач 16-ї піхотної дивізії, ак­
тивний учасник оборони Севастополя, битви під Інкерманом
тощо; з 1855 р. генерал-лейтенант.
Жадов Олексій Семенович (1901 — 1977) — до 1942 р. Жи-
дов, радянський генерал, учасник Громадянської війни, битви
під Москвою 1941 р., з жовтня 1942 р. очолював 66-у армію, над­
звичайно успішно діяв під Сталінградом, за що армія стала 5-ю
гвардійською, уславився під час Курської битви під Прохорів-
кою, згодом звільняв Україну, брав активну участь у Вісло-
Одерській, Берлінській, Празькій операціях, у 1956— 1964 рр.
заступник головнокомандувача сухопутних військ.
Жданович Антон (? — після 1660 р.) — український полко­
водець, шляхтич гербу «Ястржембець», у 1650-х рр. полковник
київський, учасник битв 1653—1655 рр., 1657 р. став наказним
гетьманом над військом, що діяло спільно з трансільванським
князем Юрієм II Ракоці; учасник Конотопської битви, 1660 р.
потрапив до московського полону.
Желіговський Люціан (1865—1947) — польський генерал,
служив у російській армії, учасник російсько-японської війни,
1917 р. один з організаторів польських частин у складі росій­
ської армії, у квітні 1919 р. повернувся до Польщі на чолі ство­
реної ним 4-ї польської дивізії, командир дивізії під час радян­
сько-польської війни, того ж року окупував частину Литви,
у 1921—1925 рр. інспектор армії, у 1925—1926 рр. військовий
міністр, забезпечив успіх перевороту Пілсудського, у 1939—
1945 рр. був членом польського уряду в еміграції.
Животовський Павло (? — до 1699 р.) — учасник Хмельнич­
чини, після зречення І. Виговського підтримував Ю. Хмельниць­
кого, 1661 р. перейшов на бік Я. Сомка, потім зробив успішну
кар’єру при гетьманах Брюховецькому, Многогрішному, Само-
йловичі, був Генеральним суддею Лівобережного гетьманату
в 1666—1667 і 1672—1678 рр„ командував козацькою частиною
гарнізону Чигирина під час Другого Чигиринського походу як
наказний гетьман.
Жмаченко Пилип Феодосійович (1895—1966) — радянський
генерал, учасник Громадянської війни, виходив з оточення під
Мінськом, брав участь у Смоленській битві. 1942 р. командувач
3-ї армії Брянського фронту, у вересні 1943 р. командувач 47-ї ар­
мії Воронезького фронту, з жовтня 1943 р. до кінця війни — 40-ю
армією, відзначився при форсуванні Дніпра, у Ясько-Кишинів-
ській операції, у боях в Румунії, Угорщині та Чехословаччині.
Жолкевський Лукаш (?—1636) — воєвода брацлавський,
племінник С. Жолкевського.
Жолкевський Станіслав (1547—1620) — блискучий поль­
ський полководець, магнат гербу «Любич», з 1608 р. воєвода
київський, з 1613 великий коронний гетьман, творець гучних
перемог над військами Московського царства, зокрема, під
Клушиним 1610 р., над річпосполитськими повстанцями-ро-
кошанами, 1607 р. під Гузовим, герой молдавських кампаній
1612,1617 і 1620 рр.; під час останньої загинув у програній бит­
ві під Цецорою.
Журавльов Євген Петрович (1896—1983) — радянський ге­
нерал, кавалерист, учасник Громадянської війни, з 1940 р. гене­
рал-майор, 1941 р. двічі був в оточенні, воював під Ржевом, Мо­
сквою, у листопаді 1941 р. начштабу Калінінського фронту,
в 1942—1943 рр. командував кількома арміями Західного та
Північно-Західного фронту, з лютого 1944 р. на чолі 18-ї армії,
відзначився у боях у Карпатах, звільняв Закарпаття, з 1955 р.
начальник управління кадрів сухопутних військ.
Жученко Федір (?—1709) — у 1659—1661,1669—1672,1682—
1691 рр. полковник полтавський, прихильник Ю. Хмельниць­
кого, потім Д. Многогрішного, учасник старшинської опозиції
проти І. Мазепи, тесть В. Кочубея та І. Іскри.
Загаєвич Микола (1892—1918) — активний діяч Просвіти,
один з організаторів товариства «Січові стрільці», 1914 р. че-
тар легіону УСС, 1918 р. сотник армії УНР.
Замойський Томаш (1594—1638) — річпосполитський пол­
ководець, гербу «Єліта», син видатного річпосполитського дер­
жавного діяча Яна Замойського, воєвода подільський і київ­
ський, згодом канцлер Речі Посполитої; мав добрі контакти
з козаками, 1619 р. підписував з ними Роставицьку угоду.
Замойський Ян «Собіпан» (1627—1665) — магнат гербу «Єлі­
та», учасник битви під Берестечком, у часи Шведського пото­
пу 1656 р. обороняв Замостя від шведів і разом з Чарнецьким
перемагав шведів у битві під Варною, у 1658— 1659 рр. воєвода
київський і сандомирський.
Заславський Владислав Домінік (1616—1656) — руський
князь, представник молодшої гілки дому Острозьких, гербу
«Баклай», з 1636 р. коронний конюший, з 1639 р. луцький ста­
роста, у 1645—1649 рр. воєвода сандомирський, заможний маг­
нат без військового досвіду, учасник битви під Берестечком.
Заславський Януш (1560—1629) — руський князь, воєвода
підляський, гербу «Баклай», знаний лицарською звитягою, ви­
явленою в боях під Цецорою 1595 р., у сутичках з татарами та
під час походів до Молдавії.
Зацвіліховський Міколай (? — після 1649 р.) — польський
полководець, комісар Війська Запорозького, брав участь у війні
з Швецією 1626—1629 рр., битві на Жовтих Водах; кум Хмель­
ницького, хоч воював проти нього 1649 р. під Збаражем.
Зелінський Зигмунт (1858—1925) — польський воєначальник,
генерал-майор австрійської армії, один з головних організаторів
і командирів польських частин в австрійській армії, під час поль­
сько-української війни відзначився при обороні Львова і Пере­
мишля, 1920 р. у війні з більшовиками керував 3-ю армією.
Змєєв Венедикт Андрійович (? — після 1697 р.) — росій­
ський воєвода, з 1656 р. полковник рейтарського полку, учас­
ник російсько-польської війни 1654—1667 рр., російсько-швед-
ської війни 1656—1658 рр., у 1678—1679 рр. думний генерал,
з 1680 р. думний дворянин, 1682 р. голова водночас Розрядно­
го, Рейтарського, Іноземного та Пушкарського приказів, в опа­
лі після падіння царівни Софії.
Знаменський Андрій Олександрович (1887—1942) — ра­
дянський воєначальник, юрист, член РСДРП з 1905 р., у люто­
му — жовтні 1917 р. член Московського комітету РСДРП (б),
член воєнно-революційного комітету Лефортівського району
Москви, з листопада 1917 р. до весни 1918 р. у складі «Москов­
ського загону особливого призначення», воював проти УНР та
німців, у червні 1919 — липні 1920 рр. член реввійськради 10-
ї армії, голова Донського облвиконкому, з 1920 р. член Далекос­
хідного бюро ЦК РКП (б), у 1923— 1924 рр. на керівній роботі
в Узбекистані та Середній Азії, головний консул СРСР в Китаї.
Золотаренко Василь (?—1663 р.) — український полководець,
у 1659—1663 рр. ніжинський полковник, брат І. Золотаренка,
хрещений батько Ю. Хмельницького, брав участь у змові проти
І. Виговського, після Чуднова виступив проти Ю. Хмельницько­
го, разом із Я. Сомком претендував на булаву, страчений І. Брю-
ховецьким після Чорної ради.
Золотаренко Іван (?—1655) — український полководець,
з корсунських міщан, 1652 р. полковник корсунський, у 1652—
1655 рр. полковник ніжинський, досвідчений учасник Хмель­
ниччини, у 1654—1655 рр. наказний гетьман козацького вій­
ська в Білорусі, зайняв значну її частину, загинув при оболозі
Старого Бихова.