Йозеф-Фердінанд Австрійський і Тосканський (1872—
1942) — австрійський полководець, ерцгерцог із тосканських
Габсбургів, командував 4-ю армією з вересня 1914 р„ зокрема
під час Галицької битви, Зимової битви в Карпатах і наступу
1915 р., під час Брусиловського наступу усунутий з посади, піс­
ля 1938 р. був у концтаборі Дахау, звільнений.
Йосиф бен-Аарон — хазарський цар із династії Буланідів
(правив у 930—960-х рр.).
Івашкевич Вацлав Теодор (1871 —1922) — генерал-майор ро­
сійської армії з 1914 р., герой боїв під Лодзю, дивізійний генерал
польської армії з 1918 р., воював у Галичині, один із головних ко­
мандувачів у війні з більшовиками 1920 р„ керував Галицько-Во­
линським, Подільським фронтами, у битви під Варшавою — Пів­
денним фронтом, у відставці в чині генерал-поручника з 1921 р.
Ігор Рюрикович (роки життя, за «Повістю минулих літ», бл.
878—945 рр., за іншими літописами, 861, 865, 875—945 рр.) —
великий київський князь, загинув під час спроби взяти повтор­
но данину з древлян восени 945 р.
Ігор Святославич (1151 — 1202) — руський князь з роду Оль-
говичів, у 1180— 1198 рр. князь новгород-сіверський, 1198—
1202 рр. князь чернігівський, праправнук Ярослава Мудрого,
типовий енергійний політик доби роздробленості Русі, зять
Ярослава Осмомисла.
Ікмор, або Інгвар?, (?—971) — варязький воєвода з оточен­
ня князя Святослава.
Іоанн Куркуас (близько 900 — після 946 р.) — один з най­
кращих візантійських полководців X ст. вірменського похо­
дження (не плутати з його племінником у третіх, Іоанном Кур-
куасом Цимісхієм, імператором Візантії 969—976 рр.).
Іоанн Куркуас (?—971) — візантійський полководець, ма­
гістр, начальник парку облогових машин, родич імператора;
третій представник роду Куркуасів, згаданий у цій книжці.
Іоанн Цимісхій (бл. 925—976) — візантійський імператор
у 969—976 рр., з вірменського роду Куркуасів, блискучий воє­
начальник і успішний політик, племінник по матері і вбивця
свого попередника імператора Никифора II Фоки, разом із
яким сприяв злету військової і політичної могутності Візантій­
ської імперії за часів македонської династії; прізвисько Циміс-
хій означає «низький на зріст».
Іслам-Гірей III (1604—1654) — кримський хан з 1644 р., при­
мирився з родовою аристократією, успішно воював з черкеса­
ми та калмиками, учасник битв під Зборовим, Берестечком,
Жванцем.
Казановський Адам (?—1648) — ротмістр гусарії, гербу «Гжи-
маля», обозний коронний, староста черкаський.
Казановський Адам Ієронім (?— 1651 рр., гербу «Гжималя»,
каштелян галицький, хорунжий сандомирський).
Калашников Олександр (?—1920) — робітник із Баку, ак­
тивний анархістський діяч у Гуляйполі у 1917—1918 рр., з 1 ве­
ресня 1919 р. командир 1-го Донецького корпусу, загинув у бою
із червоними у червні 1920 р.
Каледін Олексій Максимович (1886—1918) — російський ге­
нерал від кавалерії, донський козак, у роки Першої світової ві­
йни командував 12-ю кавалерійською дивізією, 12-м армійським
корпусом, 1916 р. 8-ю армією, учасник Галицької битви, відсту­
пу 1915 р„ 1917 р. перший з часів Петра І виборний отаман Все-
великого Війська Донського, боровся з більшовиками, після по­
разки в січні 1918 р. застрелився.
Калиновський Мартін (1605—1652) — польський полково­
дець, польний, згодом гетьман Речі Посполитої, гербу «Калино­
ва», з 1635 р. воєвода чернігівський, учасник придушення по­
встання Павлюка і битви під Охматовим 1644 р.; переміг козаків
Данила Нечая під Красним у лютому 1651 р„ був розбитий під Ві­
нницею полковниками Іваном Богуном та Йосипом Глухом у бе­
резні того ж року; учасник битви під Берестечком; його не надто
успішна та яскрава кар’єра урвалася 1652 р. в битві під Батогом.
Калиновський Самуель Єжі (?—1652) — син коронного
гетьмана М. Калиновського, у 1649—1652 рр. великий корон­
ний обозний, зять великого канцлера Є. Оссолінського.
Камєнєцький Мартін (?—1530) — молодший брат велико­
го коронного гетьмана М. Камєнєцького, гербу «Пилява», во­
євода подільський, після 1520 р. польний коронний гетьман.
Камєнєцький Миколай (1460—1515) — великий гетьман ко­
ронний у 1503—1515 рр„ перший в історії Польщі великий ко­
ронний гетьман, воєвода сандомирський, краківський, досвід­
чений воєначальник, переможець валахів і татар.
Канробер Франсуа Сетен де (1809—1895) — французький
генерал, брав участь у колоніальній війні Франції в Алжирі,
з 1850 р. бригадний, з 1853 р. дивізійний генерал, з 26 вересня
1854 року по 16 травня 1855 року головнокомандувач фран­
цузьких військ у Криму, з 1855 р. маршал Франції, сенатор, один
з винуватців програшу франко-пруської війни 1870— 1871 рр.
Кантемір-мурза (?—1637) — видатний ногайський полко­
водець, бей ногайського племені Мансур, видатний полково­
дець, брав активну участь у переможній для татар і османів бит­
ві під Цецорою в 1620 р.
Каретников Семен (1893—1920) — батрак, 1917 р. член «Чор­
ної гвардії», командир штабного батальйону, у другій половині
1919 р. — командир гуляйпільського піхотного полку, 1920 р. ко­
мандував Особливою групою махновців при взятті Перекопу,
розстріляний за наказом Фрунзе в листопаді того ж року.
КарлХІІ (1682—1718) — шведський король з 1697 р„ прихиль­
ник абсолютизму, відчайдух, брутальний і набожний протестант,
геніальний полководець, неодноразовий переможець над росій­
ськими, саксонськими, польськими, данськими військами у Пів­
нічній війні, яка стала фатальною для його невеликої імперії.
Карпезо Ігнатій Іванович (1898—1987) — радянський воєна­
чальник, герой Громадянської війни, кавалерист, воював проти
армії УНР, Польщі, махновців у складі 25-ї Чапаєвської, потім 2-ї
червонокозачої дивізії, 1940 р. командував 39-м корпусом на Дале­
кому Сході, з грудня 1940 р. — командувач 5-го кавкорпусу,
з березня 1941 р. — 15-го мехкорпусу КОВО, 26 червня важко
поранений, після одужання обіймав різні посади у складі Серед­
ньоазіатського військового округу, з 1946 р. — генерал-лейтенант.
Карпо Півторакожух (? — можливо, 1651) — козацький ва­
тажок, керував покозаченими селянами і міщанами.
Катуков Михайло Єфимович (1900—1976) — один із най­
кращих радянських танкових командирів, учасник революції
1917 р. і Громадянської війни, у 1938—1940 рр. командир танко­
вої бригади, з кінця 1941 р. — 20-ї танкової дивізії у складі 9-го
мехкорпусу, після виходу з оточення взяв під командування 4-у
танкову бригаду, з якою завдав часткової поразки танковим час­
тинам Г. Гудеріана під Москвою в листопаді, виявив себе як май­
стер танкових засідок, генерал-майор танкових військ, 1942 р. —
командир 1-го танкового корпусу, 3-го мехкорпусу, з 1943 р.
командував 1-ю танковою армією, згодом гвардійською, усла­
вився з нею в Курській битві, Львівсько-Сандомирській, Вісло-
Одерській, Берлінській операціях, 1959 р. — маршал бронетан­
кових військ, на різних посадах у радянському угрупованні
військ у Німеччині та міністерстві оборони СРСР.
Кевешхаза Герман Кевеш фон (1854— 1924) — угорський ге­
нерал від інфантерії, 1914 р. воював у Карпатах і Польщі на чо­
лі 12-го корпусу, 1915 р. на Балканах, взяв Белград, окупував
Албанію, 1916 р. на чолі 3-ї армії на сході, влітку 1917 р. взяв
Чернівці і вибив росіян з Буковини, генерал-фельдмаршал
і останній головнокомандувач військ Австро-Угорщини після
зречення імператора Карла І у листопаді 1918 р.
Келлер Федір Артурович (1857—1918) — російський пол­
ководець, граф, брав участь у придушенні революції 1905—
1907 рр., з 1907 генерал-майор, з 1913 р. генерал-лейтенант,
1914 р. відзначився у кількох боях на чолі 10-ї кавалерійської
дивізії, з квітня 1915 р. командир 3-го кавалерійського корпу­
су, у травні відіграв головну роль у перемозі росіян у Задні-
стровській битві, у Брусиловському прориві успішно діяв на
Буковині, 1917 р. відмовився присягати Тимчасовому уряду, ді­
яч білого руху, у листопаді 1918 р. у Києві, де був головноко­
мандувачем у гетьмана Скоропадського, ймовірно, мав плани
усунути гетьмана; розстріляний вояками армії УНР; прототип
Най-Турса з «Білої гвардії» Михайла Булгакова.
Кемпбелл Колін (1792— 1863) — британський полководець,
шотландець, герой війни на Піренейському півострові, воєн із
сикхами в Індії та опіумних воєн у Китаї, відзначився на чолі
Горської шотландської бригади в битві на Альмі 1854 р., 1857 р.
придушив сипайське повстання в Індії; один із найталановиті-
ших і найвідоміших військових-творців і захисників Британ­
ської імперії в XIX ст.
Кемпф Вернер (1886—1964) — один з найкращих німецьких
танкових командирів Другої світової війни, генерал танкових
військ, учасник Першої світової війни, у 1930-х командував тан­
ковою бригадою, під час нападу на Польщу — танковою дивізі­
єю «Кемпф», у жовтні 1939— 1941 рр. командир 6-ї танкової ди­
візії, 1940 р. розгромив кілька французьких танкових та піхотних
з’єднань, влітку 1941 р. успішно воював на чолі 48-го корпусу під
Дубном — Бродами, під Києвом, відзначився на чолі армійської
групи «Кемпф» у Третій битві за Харків та Курській битві, після
взяття Харкова Червоною армією в серпні 1943 р. — у резерві,
1944 р. командував невеликими частинами у Франції.
Керксдорф Франк фон (?—1435) — комтур Ліхули у 1420-х рр.,
34-й магістр Лівонської провінції Тевтонського ордену з 1433 рр.
Кирпонос Михайло Петрович (1892—1941) — радянський ге­
нерал, брав участь у Громадянській війні під командуванням
М. Щорса, командував полком, 1935 р. — комбриг, 1939 р. — ком­
див, у березні 1940 р. у війні з Фінляндією на чолі 70-ї стрілецької
дивізії успішно обійшов по кризі Фінської затоки Виборзький
укріплений район, відбивши фінські атаки і чимало посприяв­
ши взяттю Виборга, того ж року — генерал-лейтенант, коман­
дувач ленінградського військового округу, навесні 1941 р. — ге-
нерал-полковник, командувач KOBO, обороняв Київ, загинув
20 вересня в Київському оточенні.
Кисіль Адам (1600—1653) — відомий політик, гербу «Сві-
тольдич», комісар на переговорах із козаками, згодом брацлав-
ський і київський воєвода, сенатор Речі Посполитої.
КлейстПауль ЛюдвігЕвальд фон (1881 —1954) — німецький
генерал, старий кавалерист,брав участь у Першій світовій війні,
служив в армії Веймарської республіки, у 1938—1939 рр. коман­
дувач 22-го моторизованого корпусу, успішно діяв проти Поль­
щі, 1940 р. командував першою в історії танковою армією — тан­
ковою групою «Клейст», що зробила вагомий внесок у розгром
Франції, 1941 р. командував 3-ю танковою групою, що діяла на
півдні радянсько-німецького фронту, в Україні та під Ростовом,
де Клейст зазнав поразки, 1942 р. брав участь у Другій битві за
Харків, з листопада 1942 р. командував групою армій «А» на Кав­
казі, успішно евакуював свої війська до Криму восени 1943 р.,
1943 р. — генерал-фельдмаршал, заарештований у справі змови
проти Гітлера 1944 р„ відпущений, після 1945 р. звинувачений
у військових злочинах, помер у радянській в’язниці.
Клембовський Володислав Наполеонович (1860—1921) —
російський генерал від інфантерії, відзначився в російсько-япон-
ській війні на чолі полку, 1905 р. генерал-майор, 1912 р. генерал-
лейтенант, 1914 р. командир 16-го армійського корпусу, з весни
до осені 1916 р. начштабу Південно-Західного фронту, з жовтня
1916 р. командувач 11-ї армії, у березні — квітні 1917 р. началь­
ник штабу верховного головнокомандувача, з травня до верес­
ня 1917 р. вкрай невдало керував Північним фронтом, зазнав
кількох поразок, усунутий із посади Керенським, співпрацював
з червоними, 1920 р. ними й заарештований, помер у в’язниці.
Кобилянський Якуб (?—1454) — польський політик, досвід­
чений полководець, що служив литовському князю Вітовту
і був його маршалком дворовим, брав участь у війнах з Новго­
родом, з 1450 р. королівський крайчий при польському дворі,
а з 1453 р. — каштелян гнезненський.
Кожин Хома (?— 1921) — селянин, у грудні 1918 р. командир
загону, 1919 р. командир кулеметного полку, бригади, один
з провідних командирів Махна, учасник взяття Перекопу, де
був поранений, помер від ран у серпні 1921 р.
Кожуховський Юрій (? — після 1712 р.) — український пол­
ководець, активний учасник Північної війни, 1709 р. воював на
боці Мазепи проти військ Петра І, здався після Полтавської
битви, засланий до Архангельська.
Козловський Григорій Афанасійович (? — після 1686 р.) —
російський воєвода, князь, Рюрикович, у 1640-х рр. був воєво­
дою білозерським, рязанським, воював проти козаків І. Нечая
і білоруських селян 1659 р., брав участь у війні зі Швецією
в 1656—1658 рр., після викупу з полону, куди потрапив під Чуд-
новим, 1668 р. став окольничим, 1682 р. боярином, був воєво­
дою симбірським у 1683—1685 рр., побудував місто Сизрань.
Конашевич-Сагайдачний Петро (1570-і — 1622) — запо­
розький гетьман, гербу «Побуг» зі змінами, один із найталано-
витіших українських козацьких полководців та політиків усіх
часів, реорганізатор козацького війська, організатор і лідер чис­
ленних успішних морських походів запорожців на приморські
міста Османської імперії й походу 1618 р. на Москву.
Кондрусьов Семен Михайлович (1897—1941) — радянський
генерал, учасник Громадянської війни, командував 62-ю стрі­
лецькою дивізією в радянсько-фінській війні 1939—1940 рр„
у червні 1940 р. — 37-ю стрілецькою дивізією, з березня 1941 р .—
22-м мехкорпусом, загинув у бою 24 червня.
Конецпольський Олександр (1620—1659) — гербу «Побуг»,
син великого коронного гетьмана Станіслава Конецпольсько-
го, з 1641 р. хорунжий коронний, перед Хмельниччиною був
старостою переяславським, чигиринським, корсунським, про-
скурівським, долинським, один з головних особистих ворогів
Б. Хмельницького, покровитель Д. Чаплінського, учасник бит­
ви під Охматовим 1644 р. та один з головних винуватців капі­
туляції війська Речі Посполитої в добу Шведського потопу.
Конецпольський Станіслав (1592—1646) — польський пол­
ководець, магнат гербу «Побуг», з 1607 р. староста вєлунський,
з 1611 р. жарновецький, з 1625 р. воєвода сандомирський, з 1632 р.
великий коронний гетьман; один з найкращих полководців Ре­
чі Посполитої за всю її історію, учень С. Жолкевського, ініціатор
запровадження драгунських полків і флоту, знаний майстер обо­
ронного бою і кавалерійський командувач, звитяжець у битвах
над шведами, молдаванами, татарами, козаками.
Конєв Іван Степанович (1897—1973) — активний учасник
Громадянської війни, з 1934 р. командир дивізії, з 1940 р. гене-
рал-лейтенант, з 11 вересня 1941 року генерал-полковник, коман­
дував 19-ю армією у складі Західного фронту, з червня 1943 р.
командувач Степового, згодом перейменованого на 2-й Україн­
ський, фронту, один із героїв Курської битви, Бєлгородсько-
Харківської операції, битви за Дніпро, із серпня 1943 р. гене­
рал армії, з 20 лютого 1944 року маршал Радянського Союзу,
успішно провів Львівсько-Сандомирську та Вісло-Одерську
операцію, брав Берлін і Прагу, після Великої Вітчизняної війни
був командувачем сухопутних сил СРСР, заступником міністра
оборони, командувачем сил Варшавського договору, придушу­
вав Угорську революцію 1956 р., брав участь у Берлінській кри­
зі 1961 —1962 рр. на чолі групи радянських військ у Німеччині.
Кончак (перед 1170—1203) — половецький хан, син Атрака,
внук Шарукана, талановитий лідер донських та придніпровських
половців, союзник чернігівських Ольговичів, 1180 р. разом з Іго­
рем Святославичем насилу врятувався після розгрому київським
князем Рюриком Ростиславичем на річці Чорторий; майбутній
сват князя Ігоря і батько останнього помітного хана з династії
Шаруканідів — Юрія Кончаковича, що загинув 1223 р. у бороть­
бі з монголами.
Корецький Самуель-Кароль (1621 —1651) — руський князь,
гербу «Погоня», останній представник роду, брав активну участь
у кампанії 1649 р.
Корицький Криштоф (?—1677) — польський командир, до­
свідчений вояк, командувач надвірного війська Д. Заславського,
що врятувався під Корсунем, учасник битв під Старокостянти-
новим, Зборовим, Берестечком, Батогом, Чудновим, Хотином
1673 р„ Лисиничами 1675 р.
Корк Август Янович (1887—1937) — командувач, естонець
за походженням, підполковник російської армії, на службі
у червоних з червня 1917 р., 1918 р. — на початку 1919 р. на
штабній роботі, у червні 1919 р. заступник командувача 7-ї ар­
мії, керував обороною Петрограда від білих військ Юденіча,
у серпні — жовтні 1920 р. — командувач 15-ї армії Західного
фронту, успішно воював з поляками, у жовтні 1920 — травні
1921 р. командувач 6-ї армії у складі Південного фронту, вою­
вав з махновцями, у 1922—1923 рр. стояв на чолі Туркестан­
ського фронту в боротьбі з басмачами, у 1925—1935 рр. коман­
дував Західним, Білоруським, Ленінградським, Московським
військовим округами, був радянським військовим аташе в Ні­
меччині, у 1935— 1937 рр. на чолі Військової академії імені
Фрунзе, командарм 2-го рангу, розстріляний за «справою Туха­
чевского», 1957 р. реабілітований.
Коротєєв Костянтин Аполонович (1903—1953) — радян­
ський генерал, учасник Громадянської війни, 1941 р. — коман­
дир 55-го стрілецького корпусу, на чолі 12-ї армії бився під Рос­
товом, на чолі 9, 18, 37-ї армій обороняв Кавказ, з липня 1943 р.
на чолі 52-ї армії, брав участь у битві за Дніпро, звільненні П ра­
вобережжя, боях у Румунії, Вісло-Одерській, Нижньо-Силезь-
кій, Берлінській та Празькій операціях, 1947 р. керував Забай­
кальським воєнним округом.
Косагов Григорій Іванович (?—1701) — радянський генерал,
у 1658—1666 рр. воював проти І. Виговського, П. Дорошенка, ра­
зом з І. Сірком ходив на Крим, з 1678 р. генерал-майор, з 1679 р.
генерал-поручник, будівничий Ізюмської укріпленої лінії, учас­
ник Кримських походів, в опалі після падіння царівни Софії.
Косинський Криштоф (бл. 1545— 1593) — український геть­
ман, козакуючий шляхтич на Запоріжжі, родом із Підляшшя,
гербу «Равич», 1590 р. полковник реєстровців, з грудня 1591 р.
титулував себе гетьманом, очолював перше велике повстання
реєстрових та нереєстрових козаків проти Речі Посполитої.
Коссак Григорій (1882— 1932) — командир куреня, у серпні
1914 р. отаман 2-го куреня легіону Українських січових стріль­
ців (УСС), у серпні 1915 — березні 1916 рр. командир Першо­
го полку УСС, у листопаді 1918 р. командував українськими
військами у Львові, з кінця 1918 р. очолював 3-й корпус УГА,
згодом тилові служби УГА; жив в еміграції в Австрії, Чехосло-
ваччині, 1924 р. переїхав до УСРР, викладав у школі червоних
старшин у Харкові, 1932 р. розстріляний за сфабрикованою
справою «Українського національного центру».
Котян Сутоєвич (?—1240) — половецький хан, тесть Мстис­
лава Удатного, 1240 р., тікаючи від монголів, переселився з 40
тисячами половців до Угорщини, де був убитий угорськими фе­
одалами, дід угорського короля Ласло IV Куна.
Кравс Антон (1871 —1945) — німець, підполковник австрій­
ської армії, воював на Східному фронті та в Італії, з січня 1919 р.
полковник УГА, з 14 червня командир 3-го корпусу УГА, вліт­
ку того ж року генерал-четар УГА, брав участь у наступі на Ки­
їв, 1920 р. командир бригади ЧУГА; емігрував до Відня).
Кравченко Андрій Григорович (1899—1963) — радянський
командувач, 1942 р. командував 2-м танковим корпусом, у 1942—
1944 р. 4-м, згодом перетвореним на 5-й гвардійський, танковим
корпусом, з 1944 р. 6-ю танковою армією, успішно воював у Руму­
нії та Австрії, дослужився до генерал-полковника танкових військ.
Кривоніс Максим (?—1648) — український полководець,
після Жовтих Вод полковник лисянський, наказний гетьман на
Поділлі та Брацлавщині, талановитий полководець і один з лі­
дерів безжальної селянської війни, герой битв 1648 р. під Кор­
сунем, Старокостянтиновим та Пилявцями, взяття фортець
Полонне і Бар, облоги Львова та Замостя.
Криницький Федір (?—1678) — український політик і пол­
ководець, був генеральним писарем у гетьмана І. Брюховець-
кого, у 1672— 1678 рр. полковник гадяцький.
Криса Михайло — український полководець, шляхтич,
у 1650— 1651 рр. наказний полковник чигиринський і полков­
ник київський, перейшов на бік Речі Посполитої під Берестеч­
ком, був переяславським полковником у Юрія Хмельницького,
потрапив у полон до московитів, згодом відпущений, служив
Петру Дорошенку.
Кричевський Станіслав-Міхал (?—1649) — католицький
шляхтич гербу «Кричевський», у 1627— 1629 рр. брав участь
у війні зі Швецією як ротмістр особистої гусарської хоругви
С. Конецпольського, у придушенні козацького повстання Остря-
ниці 1638 р., з 1643 р. полковник реєстрового чигиринського
полку; герой битви під Охматовим 1644 р.; кум і особистий при­
ятель Б. Хмельницького; потрапив у полон під час переходу
флотилії реєстровців на бік Хмельницького перед битвою на
Жовтих Водах, став вірним соратником Хмельницького і пол­
ковником київським, прийняв православ’я.
КройцКарл Густав (1660—1728) — шведський генерал,барон,
герой бою під Клецьком 1706 р., після повернення з полону 1720 р.
став генерал-лейтенантом, 1722 р. — генералом від кавалерії.
Крузе Карл Густав (?—1732) — шведський полководець, за­
молоду воював в Угорщині, з 1706 р. генерал-майор, у квітні
1709 р. разом із запорожцями воював проти драгун Ренне біля
Соколки, після повернення з полону з 1720 р. генерал-лейте-
нант, з 1722 р. — генерал від кавалерії.
Кузнєцов Василь Іванович (1894— 1964) — радянський пол­
ководець, учасник Громадянської війни, командував 3-ю армі­
єю у поході в Західну Україну 1939 р„ 1940 р. — генерал-лейте­
нант, 1941 р. його 3-я армія загинула під Гродно, командував
21-ю армією, з листопада 1941 р. 1-ю ударною армією, один з ря­
тівників Москви, з липня 1942 р. на чолі 63-ї армії захищав Ста-
лінград, у грудні 1942 — грудні 1943 рр. командував 1-ю гвардій­
ською армією, генерал-полковник, з грудня 1943 р. заступник
командувача 1-го Прибалтійського фронту, з березня 1945 р.
на чолі 3-ї ударної армії, брав Берлін, саме його воїни підняли
прапор Перемоги над рейхстагом.
Куракін Федір Федорович (? — після 1683 р.) — російський
воєначальник, князь, 1639 р. стольник, 1659 р. був воєводою
в Києві, Переяславі, Смоленську, учасник «Другого Переяслава»,
вихователь царевича Федора Михайловича, потрапив в опалу.
Курманович Віктор (1876—1945) — один із головних розроб­
ників плану Чортківського наступу, капітан генштабу австро-
угорської армії, воював на Східному фронті та в Італії, підтри­
мав проголошення ЗУНР, командувач групи «Південь», з лютого
1919 р. до 9 червня — голова штабу збройних сил ЗУНР, на почат­
ку 1919 р. командував 1 -м корпусом УГА, з 1923 р. на еміграції, був
членом Проводу ОУН, брав участь у проголошенні Карпатської
республіки, 1945 р. заарештований НКВС, помер у в’язниці.
Курочкін Павло Олексійович (1900—1989) — радянський
полководець, учасник Громадянської війни, командував 38-м
стрілецьким корпусом у війні з Фінляндією, 1940 р. 17-ю армі­
єю, військовими округами, з початку війни на чолі 20-ї армії За­
хідного фронту, врятував радянські війська у Смоленській бит­
ві, у серпні 1941 — жовтні 1942 р. і червні—листопаді 1943 р.
командував Північно-Західним фронтом, згодом 2-м Білорусь­
ким фронтом, з квітня 1944 р. командир 60-ї армії, що відзначи­
лася в боях у Західній Україні, Польщі, Силезії, Чехії, 1959 р. —
генерал армії, командував округами, радянськими військами
в Німеччині. 370 В изначні битви та полководці української історії
Кутєпов Олександр Павлович (1882—1930) — білий гене­
рал, відзначився у Першій світовій війні, у білому русі від са­
мого його зародження, 1918 р. командував Корніловським пол­
ком, дивізією, 1919 р. — корпусом, брав Харків, відзначився
в боях під Орлом, головний помічник II. Врангеля 1920 р.; піс­
ля евакуації з Криму в 1928—1930 рр. голова Російського за­
гальновійськового союзу, організатор низки терактів у СРСР
проти органів влади, загинув під час спроби викрадення біль­
шовицькими агентами.
Кутузов Михайло Ілларіонович (1745—1813) — учасник
усіх воєн Російської імперії другої половини XVIII — почат­
ку XIX ст„ головнокомандувач російської армії під час росій-
сько-турецької війни 1806—1812 рр. та війни 1812р.,з 1812 р. —
генерал-фельдмаршал, перший повний Георгіївський кавалер.
Ла Мармора Альфонсо Ферреро (1804— 1878) — італійський
командувач у війнах з Австрією, 1849 р. брутально придушив
народне повстання в Генуї, за що дістав звання генерал-лейте­
нанта, з 1849 до 1859 р. — військовий міністр П’ємонту, в 1864—
1866 рр. прем’єр-міністр.
Лагеркруна Андерс (1664—1739) — шведський генерал, брав
участь у бою під Клішовим, з 1704 р. генерал-майор, не зумів
вчасно зайняти Стародуб 1708 р„ уникнув полону, був з Карлом
у Бендерах, корумпований, непопулярний і не надто таланови­
тий генерал).
Ланге Вольфганг (1898— 1988) — німецький генерал, вете­
ран Французької кампанії, битви за Дніпро, боїв на Правобе­
режній Україні, боїв у Рурському «мішку» 1945 р., дослужився
до генерал-лейтенанта.
Ланц Хуберт (1896’—1982) — німецький генерал гірсько­
стрілецьких військ, ветеран Французької кампанії 1940 р„ бит­
ви за Кавказ, після здачі Харкова в лютому 1943 р. відправле­
ний у Грецію, де командував 22-м гірським корпусом.
Лассі Борис Петрович (1737—1820) — російський генерал,
граф, 1762 р. перейшов з австрійської служби на російську, був
казанським військовим губернатором, 1799 р. потрапив в опа­
лу до Павла І і був звільнений зі служби; син героя російсько-
турецької війни 1735— 1739 рр. генерал-фельдмаршала Петра
Петровича Лассі.
Лащ-Тучапський Самійло (1588—1649) — річпосполитський
воєначальник, хорунжий подільський, гербу «Правдзіц», після
1630 р. овруцький, канівський староста, великий коронний
стражник, талановитий ротмістр із прикордоння і водночас над­
звичайний бандит.
Лев Данилович (1228—1301) — княжич, син Данила Галиць­
кого, згодом князь галицький і король Русі.
Левенхаупт Адам Людвіг (1659—1719) — шведський гене­
рал від інфантерії, служив у австрійській армії, 1705 р. розбив
росіян під Гемауертхофом у Ліфляндії, того ж року призначе­
ний губернатором Риги, 1708 р. зазнав великої поразки під Ліс­
ною, втратив важливі припаси і артилерію, привів до короля
рештки свого корпусу, підписував капітуляцію шведів під Пере-
волочною, помер у полоні.
Левицький Омелян (1875—1917) — один з організаторів
УСС, командував чотою, у 1915—1917 рр. сотнею, відзначився
убоях над Стрипою і Серетом, 1916 р. керував Гуцульською со­
тнею УСС, юрист за фахом, загинув у бою).
Левуцький Федір Григорович (?—? рр.) — російський гене­
рал, у 1843— 1853 рр. полковник Рязького 70-го піхотного пол­
ку, під Балаклавою командував піхотною колонною.
Лелюшенко Дмитро Данилович (1901—1987) — радянський
полководець, учасник Громадянської війни, комбриг у радян-
сько-фінській війні, штурмував лінію Манергейма, у 1941 —
1942 рр. командував корпусом, арміями, під Ржевом команду­
вав 30-ю армією, взимку 1942— 1943 рр. відзначився на чолі
1-ї гвардійської армії під Сталінградом, восени 1943 р. — на чо­
лі 3-ї гвардійської армії в битві за Дніпро, з березня 1944 р. на
чолі 4-ї танкової армії, разом із Рибалком здійснив кілька
успішних проривів у Західній Україні, брав Берлін і визволяв
Прагу в травні 1945 р., 1959 р. генерал армії.
ЛефортФранц (Франсуа) (1656—1699) — російський полко­
водець, швейцарець, з 1670-х рр. жив у Московії, командував ро­
тою у складі гарнізону Києва, з 1683 р. полковник, 1689 р. цей
щедрий і веселий дворянин став кращим другом Петра І і був
ним до смерті, здобуваючи звання і багатства, зокрема, 1693 р.
здобув генеральське, а 1695 р. — адміральське звання.
Лечицький Платон Олексійович (1856—1921) — російський
генерал від інфантерії, герой Ляояна і Мукдена, з 1905 р. гене-
рал-майор, з серпня 1914 р. до Лютневої революції командував
9-ю армією, з якою брав участь у Галицькій битві, відступі
1915 р„ у 1919—1920 рр. був змушений співпрацювати з біль­
шовиками, ув’язнений 1921 р., помер у тюрмі.
Лизогуб Яків (?— 1698) — український полководець, старий до­
свідчений козацький ватажок, у 1660-х рр. підтримував Я. Сомка,
у 1666—1669 рр. канівський полковник, у 1669—1674 рр. гене­
ральний осавул у гетьмана П. Дорошенка, перейшов на бік
І. Самойловича, за І. Мазепи, з 1687 р. і до смерті — полковник
чернігівський, родоначальник відомої старшинської династії.
Ліб Теобальд-Гельмут (1889—1981) — німецький генерал,
учасник Французької кампанії, Сталінградської битви, битви
за Дніпро, на початку 1944 р. командувач 42-го армійського
корпусу, восени 1944 р. воював у Північній Італії.
Лінзінген Александр фон (1850—1935) — німецький гене­
рал-лейтенант, 1914 р. командир корпусу в битві на Марні, на
чолі німецької Південної армії розбив російські армії в битві
під Стриєм 1915 р., того ж року командувач німецької Бузької
армії, 1916 р. був на чолі «групи Лінзінгена», що зупинила Бру-
силовський прорив, перетворивши його на «Ковельську м’ясо­
рубку», за що здобув звання генерал-полковника, 1918 р. коман­
дував частиною німецьких військ в Україні, один з найкращих
німецьких полководців Першої світової війни.
Ліпранді Павло Петрович (1796—1864) — генерал російської
армії, іспансько-італійського походження, брав участь у війні
1812 р. та походах 1813— 1814 рр., російсько-турецькій війні
1828— 1829 рр., придушенні польського повстання 1830—
1831 рр. та революції в Угорщині 1849 р., у боях у Валахії на по­
чатку Кримської війни. 1839 р. генерал-майор, 1848 р. гене­
рал-лейтенант, гарний адміністратор. Балаклава стала першим
і останнім великим боєм, де генерал з солідним послужним спис­
ком і помітними талантами командував окремим значним заго­
ном. 1861 р. стане членом Військової ради, інспектором військ.
Лобода Григорій (?—1596) — український полководець ча­
сів повстання С. Наливайка, досвідчений і популярний запо­
розький ватажок, лідер успішних козацьких походів на Молда­
вію, союзник імператора Рудольфа II, протягом 1593—1596 рр.
з перервами був гетьманом запорожців, здійснював загальне
керівництво повсталими, одночасно намагаючись не палити
мости між козаками і Річчю Посполитою. Звинувачений «на-
ливайківцями» у зраді і вбитий у таборі під Солоницею.
Лопухін Авраам (?—1685) — російський воєначальник, го­
лова приказу (полку) московських стрільців, герой оборони
зайнятого росіянами Могильова від литовців 1655 р„ учасник
Конотопської битви, дід цариці Євдокії Лопухіної, першої дру­
жини Петра І.
Лощенко Семен (1893 — після 1945 р.) — український пол­
ководець, учасник Першої світової війни, 1917 р. командир со­
тні 1-го українського козацького полку імені гетьмана Б. Хмель­
ницького, під час взяття Києва Муравйовим командир збірної
батареї, з березня 1918 р. командир 1-го Запорозького легкого
гарматного полку Армії УНР, згодом армії Української держа­
ви Скоропадського, 1919 р. полковник армії УНР, командир 7-ої
Запорозької гарматної бригади Дієвої Армії УНР, учасник Пер­
шого зимового походу, з 1920 р. на еміграції в Німеччині, діяч
Союзу гетьманців-державників, доля після 1945 р. невідома.
Лупу Василє, укр. Василь Лупул, (1595— 1661) — албанець,
господар Молдавіїу 1634—1653 рр„ успішний і обережний по­
літик, союзник і сват Б. Хмельницького.
Любомирський Єжі (1616—1667) — польський магнат гербу
«Срженява без хреста», з 1647 р. староста краківський, з 1650 р.
великий коронний маршалок.у 1657—1664 рр. гетьман польний,
учасник битв під Сучавою і Жванцем 1653 р„ переможець мос-
ковитів під Чудновим 1660 р„ керівник «рокошу» — повстання
шляхти проти посилення абсолютизму в Речі Посполитій у 1665—
1666 рр., під час якого кілька разів розбив королівські війська;
помер на еміграції; також відомий як письменник.
Любомирський Станіслав (1583—1649) — воєвода краків­
ський і великий коронний підчаший, один із найвпливовіших
магнатів Речі Посполитої.
Людвіг Крювель (1892—1958) — німецький танковий гене­
рал, відзначився у Франції, на чолі дивізії з серпня 1940 р„
успішно воював у Югославії, з 1 вересня 1941 р. генерал танко­
вих військ, командувач корпусу «Африка» у складі армії Е. Ром-
меля, у березні 1942 р. тимчасовий командувач танкової армії
«Африка», потрапив у полон до англійців.
Лянцкоронський Станіслав (1590—1657) — польський маг­
нат гербу «Задора», почав службу під командуванням С. Конец-
польського, каштелян кам’янецький, з 1650 р. воєвода брацлав-
ський, з 1652 р. воєвода руський, з 1654 р. гетьман польний
коронний; відзначився в битвах під Берестечком, Охматовим
1655 р„ боях Шведського потопу.
Львов Семен Петрович (?—1659) — російський полково­
дець, князь, з 1625 р. стольник, згодом дворянин Московсько­
го розряду, у 1630—1631 рр. воєвода у Воронежі, з 1652р. околь­
ничий, брав участь у взятті Полоцька та Вітебська.
Львов Сергій Лаврентійович (1740—1812) — російський
полководець, відзначився при взятті Очакова 1788 р., 1789 р. гене­
рал-майор, 1800 р. генерал від інфантерії, сміливий вояк і пронир-
ливий придворний, гострий на язик улюбленець Г. Потьомкіна.
Макензен Еберхардфон (1889—1969) — німецький генерал
від кавалерії, 1938 р. генерал-майор, на штабній роботі, 1940 р.
генерал-лейтенант, згодом генерал від кавалерії, командував
3-м моторизованим корпусом у складі 1-ї танкової групи фон
Клейста, 1943 р. командувач 1-ї танкової групи, генерал-пол-
ковник, відзначився у Другій та Третій битвах за Харків, 1944 р.
командував 14-ю армією в Італії, після 1945 р. переслідувався
судом як військовий злочинець.
Малиновський Родіон Якович (1898—1967) — радянський
воєначальник, герой Першої світової війни на Західному фрон­
ті, Громадянської війни в Сибіру, у 1937—1938 р. брав участь у ві­
йні в Іспанії як радник влітку 1941 р. командував 48-м армій­
ським корпусом, з серпня — 6-ю армією, з грудня — Південним
фронтом, після поразки під Харковом та на Дону восени 1942 р.
усунутий з посади, командував 66-ю армією під Сталінградом,
у листопаді 1942 — січні 1943 рр. на чолі 2-ї Гвардійської армії,
з березня 1943 р. очолив Південно-Західний, згодом переймено­
ваний у 3-й Український, фронт, відзначився при звільненні Пів­
денної України, з травня 1944 р. командувач 2-го Українського
фронту, головні досягнення — успішна Ясько-Кишинівська опе­
рація 1944 р., битви в Угорщині, взяття Будапешта, Віденській
операції; розгромив японську Квантунську армію у війні з Японі­
єю, командував військами на Далекому Сході, у березні 1956 р.
став заступником міністра оборони СРСР Г. К. Жукова, 1957 р. мі­
ністром оборони СРСР, активний учасник усунення Микити Хру­
щова, користувався величезним впливом у керівництві СРСР.
Манштейн Еріх фон (1887—1973) — німецький полково­
дець, учасник Першої світової війни, 1939 р. — генерал-лейте-
нант, 1940 р. — генерал піхоти, активний учасник Польської та
Французької кампаній, автор плану вторгнення до Франції,
1941 р. командував 56-м моторизованим корпусом групи армій
«Північ», з вересня 1941 р. до липня 1942 р. воював на чолі 11-ї
армії в Криму, розгромив радянські війська під Керчю та Фео­
досією, взяв Севастополь, за що здобув звання генерал-фель-
дмаршала, наприкінці 1942 р. командував групою армій «Дон»,
не зумів деблокувати 6-у армію під Сталінградом, з лютого
1943 р. до березня 1944 р. на чолі групи армій «Південь», ви­
грав Третю битву за Харків, з квітня 1944 р. у запасі, у 1945—
1953 рр. переслідувався судом як військовий злочинець, зго­
дом військовий радник уряду ФРН, автор відомих мемуарів.
Матвєєв Михайло Львович (?—?) — російський генерал, 1903 р.
полковник, 1912 р. генерал-майор, кавалер кількох орденів, 1917 р.
генерал-лейтенант, звільнений зі служби через хворобу.
Махно Нестор Іванович (1888—1934) — селянин з Гуляйпо-
ля, з 1906 р. анархокомуніст,у 1910—1917 рр. перебував у в’язниці
за участь у терактах, у 1917— 1918 рр. активний політичний ді­
яч, став на чолі спочатку партизанського загону, що воював
з німцями і гетьманом, у лютому — червні 1919 р. у союзі з чер­
воними воював проти білих і УНР, згодом ще двічі укладав угоди
з червоними, востаннє — восени 1920 р. для боротьби з Вранге-
лем, після зради з боку більшовиків у листопаді 1920 р. — лідер
повстанської боротьби проти радянської влади, розбитий вліт­
ку 1921 р., у серпні 1921 р. прорвався в Румунію, помер у Пари­
жі; легенда світового анархізму та українського селянського по­
встанського руху.
Мейерфельдт Юхан Август (1664—1749) — відомий швед­
ський політик, учасник битв під Нарвою, Клішовим, Фрауштад-
том, з 1704 р. генерал-майор, уникнув полону під Полтавою, 1710р.
генерал-лейтенант, з 1713 р. губернатор Шведської Померанії.
М екноб Федір Іванович (1737—1791) — російський гене­
рал-майор, 1770 р. взяв Тульчу, був важко поранений під Ізма­
їлом, наступного року помер від рани.
М ельник Андрій (1890—1964) — один з організаторів УСС,
у 1914—1916 рр. командував сотнею, відзначився на Маківці та
над Стрипою, з 1916 р. у російському полоні, один з організато­
рів січових стрільців на Наддніпрянщині, 1918 р. отаман армії
УНР, 1922 р. співзасновник Української військової організації
(УВО), 4 роки провів у польській в’язниці, з 1938 р. голова про­
воду ОУН, після розколу 1940 р. голова ОУН (М), у 1944—
1945 рр. перебував у концтаборі Заксенхаузен.
Меншиков Олександр Данилович (1673—1729) — росій­
ський генерал, світлійший князь, фаворит Петра І, спритний
і безпринципний політик, гарний організатор, хоробрий і та­
лановитий командир кавалерії, 1702 р. відзначився при взятті
Нотебурга, 1706 р. здобув перемогу над шведами під Калішем,
з 1703 р. генерал-губернатор Петербурга, 1708 р. знищив Бату-
рин, після Полтави здобув чин генерал-фельдмаршала, у 1709—
1713 рр. воював зі шведами в Прибалтиці, Польщі, Гольштей-
ні, у 1718—1724, 1726— 1727 рр. президент Військової колегії,
у 1725— 1727 рр. фактичний правитель Росії, генералісимус,
скинутий, засланий до Березова на Уралі.
Мехмед IV Гірей, прізвисько «Софу» — «суфій», (1610—
1674) — брат Іслам-Гірея III, кримський хан у 1641—1644 і 1654—
1666 рр„ прихильник політичної рівноваги в Причорномор’ї, відо­
мий полководець, політик, поет і мислитель; зміщений османами.
Микитка Осип (1871—1920) — підполковник, командир кор­
пусу УГА, з січня 1918 р. командир легіону УСС, з січня 1919 р.
командир корпусу, учасник походу на Київ, з листопада 1919 р.
командувач УГА, виступав за союз із білими проти більшови­
ків, заарештований і вивезений більшовиками до Москви, за­
гинув у тюрмі).
Михайло Всеволодович — князь переяславський у 1206—
1224, новгородський у 1224 і 1229 рр., чернігівський у 1224—
1226 і 1243—1246 рр., галицький у 1235—1236 рр., великий
князь київський у 1238—1239 і 1241—1246 рр.; страчений за на­
казом Бату в Сараї, проголошений святим Російською право­
славною церквою.
Михайло-Болеслав Зигмунтович (до 1406 — після 1452 р.) —
литовський воєначальник, князь стародубський, син великого
князя литовського Зигмунта Кейстутовича, талановитий пол­
ководець; згодом посварився з батьком, втратив шанси успад­
кувати престол і емігрував до Москви.
Михаїл III П’яниця (840—867) — візантійський імператор,
останній правитель з Аморійської династії, син імператриці
Феодори, визнаної святою за відновлення іконопочитання; уби­
тий в результаті змови.
Міклош Бела (1890—1948) — угорський генерал-полковник,
командував угорським корпусом у боях під Києвом, Харковом,
Сталінградом, наближений адмірала Міклоша Хорті, виступав
за сепаратний мир із СРСР, у жовтні 1944 р. перейшов до ра­
дянських військ, проголошений прем’єр-міністром на зайня­
тій радянськими військами частині території Угорщини, успі­
хів у пропаганді серед угорців не мав.
Мінаєв Фрол (?—1700) — отаман Війська Донського, учас­
ник повстання С. Разіна, лідер промосковського угруповання
на Дону, досвідчений воєначальник.
Міронов Пилип Кузьмич (1872—1921) — герой російсько-
японської війни, відчайдушний командир кінних рейдових груп,
здобув звання підосавула і дворянство, 1905 р. розжалуваний,
у роки Першої світової дослужився до військового старшини,
тобто підполковника, кавалер 5 орденів, з 1917 р. у Червоній
армії, командувач кінного корпусу, з 6 вересня до 6 грудня
1920 р. — сформованої ним 2-ї Кінної армії, різко сперечався
з Троцьким щодо розкозачування, мав популярність на Дону,
1921 р. заарештований і вбитий у в’язниці.
Москаленко Кирило Семенович (1902—1985) — радянський
генерал артилерії, 1941 р. керував бригадою протитанкових гар­
мат у складі Південно-Західного фронту, бився під Дубном — Бро­
дами, захищав переправи через Дніпро, Чернігів, з вересня 1941 р.
командир 15-го стрілецького корпусу, у січні 1942 р. на чолі 6-ї ар­
мії брав участь у Барвінківсько-Лозівській операції, у серпні —
жовтні 1942 р. командував 1-ю гвардійською армією під Сталін-
градом, у жовтні 1942 — жовтні 1943 р. — на чолі 40-ї армії, з 1943 р.
знову очолив 38-у, визволяв Київ, брав участь у всіх операціях на
Західній Україні, Карпатах, звільняв Прагу, 1955 р. — маршал
СРСР, з 1960 р. заступник Міністра оборони СРСР, мемуарист.
Мрозовицький Станіслав, або Морозенко, (?—1649) — шлях­
тич із Теребовлі гербу «Прус III», вчився у Краківському та Па-
дуанському університетах, з 1645 р. полковник Корсунського
реєстрового полку, перейшов на бік козаків і очолював рейдо­
вий загін на Правобережжі влітку 1648 р. 1649 р. командир ко­
зацької кінноти під Збаражем, де і загинув.
Мстислав Володимирович Хоробрий (983—1036) — русь­
кий князь і полководець, близько 1010— 1036 рр. князь тмута-
раканський, у 1024—1036 рр. князь чернігівський.
Мстислав Мстиславович Удатний (?—1228) — руський князь
з роду Мономаховичів, у 1210—1225 рр. новгородський князь,
у 1221— 1227 рр. князь галицький, у 1227—1228 рр. князював
у Торчеську; енергійний полководець, якому часто таланило,
і це підтверджує його прізвище Удатний, брав участь у багатьох
успішних для Русі сутичках з половцями, чуддю, орденом ме­
чоносців, 1216 р. фактично командував ростовсько-новгород-
ським військом, яке перемогло володимиро-суздальських князів
у битві наЛипиці, 1221 р. розгромив угорців, посівши княжий
стіл у Галичі, і віддав доньку за Данила Галицького.
Мстислав Романович Старий (?—1223) — великий князь ки­
ївський, правив у Києві з 1214, походив зі смоленської гілки
Мономаховичів, двоюрідний брат і союзник Мстислава Удатного;
досвідчений, хоча й не видатний воєначальник, учасник перемо­
ги руських князів над половцями хана Кончака на річці Хорол
навесні 1185 р. і багатьох міжусобних битв з руськими князями.
Мстислав Святославич (?—1223) — князь чернігівський,
правив у Чернігові з 1216 р., з Ольговичів, син великого київ­
ського князя Святослава Всеволодовича, переможця Кобяка,
успішно воював з половцями та литовцями.
Мстислав Ярославич Німий (?—1226) — князь пересопниць-
кий у 1180—1220 рр„ галицький у 1212— 1213 рр„ луцький
у 1220—1226 рр., учасник битв на Орелі й Калці, союзник Дани­
ла Галицького.
Музиченко Іван Миколайович (1901—1970) — радянський
генерал, учасник Громадянської війни, 1939 р. — комдив, учас­
ник війни з Фінляндією, 1940 р. призначений командувачем 6-ї
армії, разом з армією потрапив у полон під Уманню в серпні
1941 р., 1945 р. звільнений американцями, після перевірки по­
вернувся до лав Червоної армії, з 1947 р. у відставці.
Муравйов Михайло Артемович (1880—1918) — учасник ро­
сійсько-японської війни, 1917 р. капітан, перебував на Півден­
но-Західному фронті, у травні 1917 р. виступав за створення
добровольчих й ударних частин, брав участь у їх формуванні,
здобув від Тимчасового уряду звання підполковника, після спро­
би виступу Корнілова — на боці есерів, хоча не був членом пар­
тії, у листопаді 1917 р. начальник оборони Петрограда, головно­
командувач у боротьбі проти військ Керенського — Краснова,
у грудні — начальник штабу наркома з боротьби з контрреволю­
цією В. Антонова-Овсєєнка на Півдні Росії, боровся проти дон­
ського отамана Калєдіна, у січні — лютому 1918 р. командував
червоними військами на Київському напрямку, влаштував жор­
стокий терор із масовими розстрілами і грабунками в Полтаві
та Києві, конфліктував з новим червоним головнокомандувачем
в Україні Ю. Коцюбинським, у березні 1918 р. відправлений Ле­
ніним «обороняти» Одесу від румунських військ, систематично
грабуючи і тероризуючи місто, зрештою кинув своє військо і втік
до Москви, з червня командувач Східного фронту, у липні, після
початку есерівського заколоту, підняв повстання проти раднар-
кому, заарештував місцеве більшовицьке керівництво і висту­
пив з ідеєю створення лівоесерівської республіки на Волзі, вби­
тий більшовиками при арешті.
Мурад-Гірей (1627—1696 рр.) — кримський хан, у 1660—
1663 рр. був нурадіном, згодом жив в Османській імперії, 1678 р.
призначений кримським ханом, провів судову реформу, брав
участь у Чигиринських походах 1677 і 1678 рр., боях в Угорщині
на боці султана, сприяв укладенню 1681 р. Бахчисарайського ми­
ру між Османською імперією, Кримом та Московським цар­
ством, усунутий від влади турками.
Мустафа-паша Мерзіфонлу «Кара», тюрк. «Чорний» (1634—
1683) — турецький політик, усиновлений відомою родиною Ке-
прюлю, 1674 р. командував турецьким військом, що допомагало
П. Дорошенку, великий візир Османської імперії у 1676—1683 рр.,
командував військом під час облоги Відня, за наказом султана
Мехмеда IV страчений після поразки.
Надаш Карл Терштянскі фон (1854—1921) — генерал ав­
стрійської армії, угорець, 1914 р. командував 4-м корпусом
в Сербії, з 7 червня взяв під командування 4-у армію, 1917 р.
командував 3-ю армією.
Назаров Федір Дмитрович (1884—1930) — білий командир
донського полку, з 1918 р. осавул, з 1920 р. полковник, активно
воював з червоними на Дону, здійснив безуспішний десант на
Дон 1920 р., після евакуації до Стамбула воював у складі військ
барона р. Унгерна фон ПІтернберга, загинув під час радянсько-
китайського конфлікту на КВЖД.
Наливайко Семерій (Северин) (?—1597) — козацький вата­
жок, дрібний шляхтич або боярин, васал князя В.-К. Острозько­
го, герой походів проти татар і в Молдавію, служив імператору
Священної Римської імперії Рудольфу II, у 1594—1596 рр. очо­
лив власне військо в ході великої козацької війни за права ко­
зацького стану в Речі Посполитій, після поразки страчений
у Варшаві; продемонстрував талант полководця під час подій
у Молдавії та на землях Великого князівства Литовського, май­
стер маневру, добрий знавець артилерії.
Небаба Мартин (?—1651) — український полководець, з мі­
щанського роду, 1648 р. полковник борзнянський, з 1649 р. пол­
ковник чернігівський, учасник битви під Пилявцями, облоги
Львова та Замостя, боїв у Білорусі, по-геройськи загинув у про­
граній козаками Другій битві під Лоєвом 6 липня 1651 року.
Немирович Андрій, або Немирич, (1462—1541) — гетьман
польний литовський і київський воєвода, гербу «Ястржембець»,
не надто добре зарекомендував себе у війні Великого князівства
Литовського з Москвою в 1530-х рр.
Нечай Данило (бл. 1612—1651) — український полководець,
шляхтич з Бара гербу «Побуг змінений», брав участь у повстан­
нях 1637—1638 рр., підготовці та початку повстання Хмель­
ницького, разом із Кривоносом один із найхаризматичніших,
найталановитіших і найбезжальніших вождів козацтва та по-
козачених у 1648—1651 рр., полковник брацлавський, актив­
ний учасник усіх основних битв 1648 р„ герой походу в Молда­
вію 1650 р.; загинув на початку 1651 р. у битві під Красним.
Носач Тимофій (?—1671) — український полководець, у 1651—
1653 рр. полковник брацлавський, генеральний обозний, автори­
тетний воєначальник і політик, брав участь у Конотопській бит­
ві, у битві під Чудновим.
Одживольський Ян (?—1652) — польський полководець,
стражник коронний, гербу «Наленч», знаний прикордонний
воєначальник, учасник Смоленської війни з Москвою, багатьох
боїв з татарами і козаками, на момент битви староста вінниць­
кий, сенатор Речі Посполитої; загинув у битві під Батогом.
Олександр IV Ілляш (?—1666) — господар Молдавії в 1620—
1621 і 1631— 1633 рр., Валахії у 1616— 1618 і 1627— 1629 рр.
Ольгерд (Альгірдас) Гедимінович (1296—1377) — великий
князь литовський, княжив із 1345 р., один з найвидатніших
правителів Литви, перетворив її на величезну державу завдя­
ки приєднанню земель сучасної України, частково Росії. Був та­
лановитим політиком і непоганим воєначальником.
Омер-паша (1806—1871) — турецький воєначальник, серб
за походженням, відзначився у війні проти Єгипту 1839 р„ при­
душував повстання в Боснії 1851 р., безуспішно воював проти
чорногорців 1852 р., командував османською армією на Дунаї
на початку Кримської війни, з початку 1855 р. його корпус во­
ював у Криму, восени був відправлений на Кавказький театр
бойових дій.
Оссолінський Єжі (1595—1650) — польський магнат гербу
«Топор», з 1633 р. великий підскарбій, з 1636 р. воєвода сандо-
мирський, з 1643 р. великий канцлер коронний, один з найви-
датніших польських політиків в історії, довірена особа Влади­
слава IV та Яна-Казимира, виступав за сильну королівську
владу і за порозуміння з козаками; надзвичайно досвідчений
політик, дипломат, меценат і літератор без особливого військо­
вого досвіду; правда, замолоду брав участь у кампанії проти
Москви в 1609—1618 рр.
Острозький Василь-Костянтин Костянтинович (1526—
1608) — руський князь гербу «Баклай», воєвода київський, мар-
шалок волинський, найвідоміший представник роду, могутній
річпосполитський магнат, покровитель православ’я і протес­
тантизму, впливовий руський політик, ініціатор, а згодом во­
рог Брестської церковної унії, значно менше за свого батька —
Костянтина Острозького — уславився як полководець.
Острозький Костянтин Іванович (1460—1530) — руський
князь гербу «Баклай», великий гетьман литовський у 1497—
1500 рр., 1507— 1530 рр., один із найкращих полководців за весь
час існування Великого князівства Литовського, неодноразо­
вий переможець битв над татарами і московським військом,
щедрий покровитель православ’я.
Острозький Януш (1554—1620) — руський князь, староста
білоцерківський, богуславський, переяславський, воєвода волин­
ський, каштелян краківський, у 1608— 1620 рр. князь острозь-
кий, син Василя-Костянтина Острозького, перший уніат з роду
Острозьких, останній представник роду по чоловічій лінії.
Остророг Миколай (1593—1651) — польський магнат гер­
бу «Наленч», у 1634—1638 рр. здобув титули коронного підсто-
лія, підчашого та крайчого, староста тикоцинський і бузький,
добре освічений дипломат і політик з обмеженим військовим
досвідом — брав участь в бою з татарами 1633 р. і в битві під
Охматовим 1644 р. 1646 р. претендував на булаву польного
гетьмана, яку віддали не кращому за нього кандидату — Мар-
тіну Калиновському; учасник оборони Збаража 1649 р.
Остряниця Яків, або Острянин, (?—1641) — український геть­
ман, шляхтич гербу «Тонач», полковник реєстрового війська, учас­
ник Смоленської війни 1632—1634 рр. з Московією, з весни 1638 р.
гетьман нереєстрового козацтва, досвідчений полководець.