Павловський (? —?) — селянин, учасник партизанського ру­
ху проти гетьмана Скоропадського, командир полку в отама­
на Григор’єва, з 1 вересня 1919 р. командир 4-го Кримського
корпусу, 1920 р. — Таврійської групи, пропав безвісти 1921 р.
Паулюс Фрідріх (1890—1957) — німецький генерал, штаб­
ний працівник, брав участь у розробці плану «Барбаросса»,
найактивнішу участь у Сталінградській битві, за кілька днів до
капітуляції 6-ї армії — генерал-фельдмаршал, з 1943 р. у радян­
ському полоні, співпрацював з радянськими спецслужбами,
після 1953 р. жив в НДР, мемуарист.
Пац Криштоф Сигізмунд (1621—1684) — з магнатського ро­
ду, гербу «Гоздава», з 1658 р. великий литовський канцлер, до­
свідчений дипломат, підписав Оливський та Андрусівський
мир, військових заслуг не мав.
Пелісьє Жан-Жак (1794—1864) — французький дивізійний
генерал, учасник війн з Іспанією, колоніальної війни в Алжирі,
де «прославився» розправами з арабськими племенами, за взят­
тя Севастополя дістав титул «герцога Малаховського» і звання
маршала Франції, з 1860 р. генерал-губернатор Алжиру.
Петро Олексійович (1672—1725) — цар з роду Романових,
останній цар Московської Русі та перший імператор Російської
імперії, ініціатор реформ в усіх сферах російського життя, та­
лановитий військовий організатор і полководець.
Петров Іван Єфимович (1896—1958) — радянський полко­
водець, учасник Громадянської війни і боїв з басмачами, 1941 р.
генерал-майор, командував 1-ю кавалерійською дивізією, 25-ю
Чапаєвською дивізією, з жовтня 1941 р. — Приморською армі­
єю, обороняв Одесу і Севастополь, з серпня 1942 р. — 44-ю ар­
мією на Кавказі, з березня 1943 до березня 1944 р. командувач
Північно-Кавказького фронту, провів низку успішних операцій,
генерал армії, за невдачу десантів у Крим у січні 1944 р. звільне­
ний і знижений до генерал-полковника, з квітня 1944 р. на чолі
2-го Білоруського, з липня — 4-го Українського фронту, звіль­
няв Закарпаття, знову став генералом армії, у березні 1945 р.
усунутий з посади, начштабу 1-го Українського фронту, після
війни командував Туркестанським військовим округом, у 1952—
1953 рр. заступник головнокомандувача сухопутних сил СРСР.
Пілсудський Ю зеф Клеменс (1867—1935) — творець Дру­
гої Речі Посполитої, революціонер-соціаліст, у 1887— 1892 рр.
на засланні, 1892 р. один з організаторів і лідерів Польської пар­
тії соціалістичної, головний організатор польських легіонів
у складі австрійської армії, у 1918—1922 рр. «начальник держа­
ви», з 1920 р. маршал, голова Ради оборони держави і один
з творців союзу з УНР і розгрому Червоної армії під Варшавою,
з 1926 р. до смерті — фактичний диктатор Другої Речі Поспо­
литої, у 1926— 1928 і 1930 рр. прем’єр-міністр, у 1926—1935 рр.
військовий міністр, талановитий, хоч і неоднозначний, політик
і військовий.
Платов Матвій Іванович (1751 —1818) — донський старши­
на, 1774 р. у чині полковника розбив татар на р. Калалах, від­
значився при штурмі Очакова 1788 р„ 1801 р. мав очолити по­
хід донських козаків в Індію, призначений військовим отаманом
Війська Донського в чині генерал-лейтенанта, активний учас­
ник наполеонівських воєн, битв при Прейсіш-Ейлау 1807 р.,
кампанії 1812, 1813, 1814 рр., зокрема, Бородінської битви і де­
сятків менших боїв. Ймовірно, найвідоміший донський ота­
ман XIX ст.; заснував місто Новочеркаськ.
ПодласКузьмаПетрович (1893—1942) — радянський генерал,
учасник Громадянської війни, придушення Тамбовського повстан­
ня, з 1935 р. комдив, на чолі Приморської армії невдало брав участь
у боях на о. Хасан, у 1938—1939 рр. репресований, амністований
і знову взятий на службу, з серпня 1941 р. на чолі 40-ї, у люто­
му — травні 1942 р. — 57-ї армій, загинув в оточенні.
Пожарський Семен Романович (1618—1659) — російський
князь, багатий і родовитий аристократ, далекий родич голови
2-го ополчення Д. М. Пожарського, 1645 р. відбив татарський на­
пад на Курщині, наступного року успішно бив кримців і ногай-
ців на Дону, з 1646 р. окольничий, у 1654—1655 рр. командував
сторожовим полком в армії Трубецького в Білорусі, успішно ко­
мандував кіннотою в боях з литовцями та під час російсько-
шведської війни.
Попов Маркіян Михайлович (1902— 1969) — радянський во­
єначальник, донський козак, 1940 р. генерал-лейтенант, 1941 р. ко­
мандував Ленінградським фронтом, у 1942 р. — 61-ю, 48-ю, 40-ю
арміями на Брянському фронті, восени того самого року заступ­
ник командувача Сталінградського фронту, після битв за Харків
у 1943—1944 рр. командував Брянським, Прибалтійським, 2-м
Прибалтійським фронтами, блискуче провів Брянську насту­
пальну операцію, з серпня 1943 р. генерал армії, проте у квітні
1944 р. понижений у званні через пияцтво, після війни коман­
дував кількома округами, 1953 р. знову генерал-полковник,
з 1956 р. заступник головнокомандувача сухопутних сил СРСР.
Потапов Михайло Іванович (1902—1965) — радянський ге­
нерал, учасник Громадянської війни, відзначився на Халхін-Голі
1939 р. як заступник командувача 1-ї армійської групи Г. К. Жу­
кова, 1940 р. командував 4-м мехкорпусом КОВО, 1941 р. — 5-ю
армією в складі КОВО, після провалу контрудару під Бродами
успішно обороняв Коростенський укріпрайон, у вересні 1941 р.
потрапив у полон, звільнений 1945 р„ повернувся до Червоної
армії, у 1958—1965 рр. перший заступник командувача військ
Одеського військового округу, у 1961 р. генерал-полковник.
Потоцький Анджей (?—1692) — магнат гербу «Пилява»,
з 1660 р. великий коронний хорунжий, з 1668 р. воєвода київ­
ський, з 1680 — краківський, з 1684 р. гетьман польний корон­
ний; керував флангом польського війська у битві під Хотином
1673 р„ 1675 р. розбив татар під Калушем, заснував місто Ста­
ніслав (нині Івано-Франківськ), назвавши на честь батька Ста­
ніслава «Ревери».
Потоцький Миколай «Ведмежа лапа» (1593—1651) — маг­
нат гербу «Пилява», польний коронний гетьман і воєвода брац-
лавський, з 1646 р. великий коронний гетьман, відважний вояк
і водночас не найуспішніший, хоч і не найгірший, полководець
Речі Посполитої.
Потоцький Петро (1622—1658) — син гетьмана Миколая,
генерал земель Подільських, з 1651 р. воєвода брацлавський,
староста летичівський, командував польським військом в успіш­
ній для поляків битві з Б. Хмельницьким і російськими війська­
ми під Озерною.
Потоцький Станіслав «Ревера» (1579—1667) — магнат гербу
«Пилява», з 1631 р. воєвода брацлавський, з 1636 р. воєвода по­
дільський, з 1652 р. гетьман польний коронний, з 1654 р. великий
гетьман коронний, брав участь у 46 битвах, учасник воєн з Мо­
сквою, Швецією, козаками Хмельницького, татарами, битв під
Охматовим 1655 р. і Варшавою 1656 р.; надзвичайно досвідчений,
хоч і не найблискучіший, воєначальник Речі Посполитої XVII ст.
Потоцький Стефан (1624—1648) — магнат гербу «Пилява»,
староста ніжинський, син великого коронного гетьмана Мико­
лая Потоцького.
Потоцький Фелікс (1630—1702) — магнат гербу «Пилява»,
воєвода серадзький з 1669 р., київський з 1682 р„ краківський
з 1683 р., у 1692—1702 рр. польний коронний гетьман, в остан­
ній рік життя — великий коронний гетьман, герой битв під Під-
гайцями 1667 р., Хотином 1673 р., Віднем і Парканами 1683 р„
син Станіслава «Ревери».
Потьомкін Павло Сергійович (1743—1796) — російський
генерал, троюрідний брат Г. Потьомкіна, брав участь у росій­
сько-турецькій війні 1768—1774 рр„ у придушенні повстання
Є. Пугачова, у 1782—1787 рр. воював і був намісником на Пів­
нічному Кавказі, уклав Георгієвський трактат із Грузією, остан­
ня кампанія — в Польщі 1794 р., брав разом із Суворовим вар­
шавську Прагу; поет-аматор.
Пуркаев Максим Олексійович (1894—1953) — радянський
полководець, учасник Громадянської війни, 1939 р. радянський
аташе в Німеччині, з 1939 р. начштабу КОВО, восени 1941 р. —
командувач 3-ї ударної армії, у серпні 1942 — квітні 1943 р. ко­
мандувач Калінінського фронту, у 1943—1945 рр. командував
Далекосхідним фронтом та Далекосхідним військовим округом.
Пухов Микола Павлович (1895—1958) — радянський полко­
водець, учасник Громадянської війни, у 1938—1939 рр. началь­
ник Харківського бронетанкового училища, 1941 р. командував
дивізією, з січня 1942 р. незмінно командував 13-ю армією, прой­
шов із нею від Сталінграда до Берліна, у серпні 1944 р. генерал-
полковник, після 1945 р. командував округами, був радянським
військовим радником у Румунії.
Пушкар Мартин (бл. 1600—1658) — досвідчений запоро­
жець, у 1648—1658 рр. полковник полтавський, учасник боїв
під Вінницею 1651 р., битви під Охматовим 1655 р.; претенду­
вав на булаву після смерті Хмельницького, орієнтувався на Мо­
скву; 1658 р. підняв заколот проти І. Виговського, вбитий у бою
під Полтавою.
Пфлюгбайль Курт (1890—1955) — німецький генерал авіа­
ції, командир IV повітряного корпусу люфтваффе, очолював
корпус у Криму, під Сталінградом, у 1943— 1945 рр. команду­
вач 1-го повітряного флоту, воював у Курляндії.
Пфлянцер-Бальтін Карл фон (1855—1925) — барон, гене­
рал австрійської армії, восени 1914 р. відзначився у боях на Бу­
ковині на чолі бойової групи, перетвореної на 7-у армію 1915 р„
зайняв 1915 р. Чернівці, після поразки армії в ході Брусилов-
ського прориву усунутий із посади, 1917 р. генерал-інспектор
піхоти, 1918 р. воював в Албанії на чолі «групи армій».
Пшиємський Сигізмунд (бл. 1610—1652) — шляхтич гербу
«Равич», ветеран Тридцятилітньої війни, воював у складі фран­
цузької та шведської армій, з 1649 р. польний писар коронний,
з 1650 р. генерал артилерії коронної, один з головних польських
героїв Берестечка; загинув у різанині полонених після битви
під Батогом.
Радзивілл Богуслав (1620— 1669) — литовський магнат гер­
бу «Труби», великий хорунжий та конюший Великого князів­
ства Литовського, учасник воєн з Хмельницьким і Москвою,
один з ініціаторів проголошення незалежності Литви під вла­
дою роду Радзивіллів, згодом фельдмаршал шведської армії, гу­
бернатор Прусії, головний негативний персонаж роману Г. Сен-
кевича «Потоп».
Радзивілл Юрій (Єжі) «Геркулес» (1480—1541) — литов­
ський магнат гербу «Труби», каштелян віденський і троцький,
видатний воїн і учасник багатьох битв проти Московії, Тевтон­
ського ордену, татар, тесть короля Сигізмунда II Августа і май­
бутній гідний спадкоємець Костянтина Острозького на посту
великого гетьмана литовського.
Радзивілл Януш (1612—1655) — литовський магнат гербу
«Труби», досвідчений воєначальник, брав участь у Смоленській
війні 1632—1634 рр„ староста жмудський, з 1646 р. польний
гетьман литовський, згодом переможець у другій битві під Ло-
євом 1651 р., головнокомандувач у важкій війні з Москвою
в 1654—1655 рр„ активний учасник боротьби за незалежність
Литви й ініціатор Кейданської угоди зі Швецією 1655 р.
Реад Микола Андрійович (1793—1855) — російський гене­
рал від кавалерії, герой битв наполеонівських воєн, зокрема,
Бородіна, Красного, Дрездена, Лейпціга та взяття Парижа, учас­
ник придушення польського повстання 1830—1831 рр., похо­
ду в Угорщину 1849 р., Кавказької війни, 1854 р. генерал від ка­
валерії, генерал-ад’ютант царя.
Ренне Карл Евальд (1663—1716) — російський генерал, барон,
прибалтійський німець, з 1704 р. генерал-майор, 1705 р. генерал-
поручник, 1706 р. генерал-лейтенант, відзначився в боях у Польщі
у 1705—1706 рр., на Слобожанщині взимку — навесні 1709 р„ під
Полтавою керував лівим флангом російської кавалерії, поранений,
особливо відзначився у Прутському поході 1711 р.,у 1711—1715 рр.
командував дивізією в Україні в чині генерала від кавалерії.
Ренцель Самуель (?—1710) — російський генерал, німець,
вивів уцілілих росіян під Фрауштадтом, з 1708 р. генерал-лей­
тенант, під Полтавою взяв у полон рештки батальйонів Рооса,
1710 р. успішно облягав Ригу.
Реншильд Карл Густав (1651—1722) — шведський фель­
дмаршал, генерал-лейтенант з 1698 р„ відзначився під Нарвою
1700 р., фельдмаршал з 1705 р„ розгромив саксонсько-росій­
ську армію під Фрауштадтом 1706 р., був головним радником
короля з військових питань, 1718 р. повернувся з російського
полону, воював у Норвегії.
Рєпнін Анікіта Іванович — російський генерал, князь, Рю-
рикович, учасник Азовських походів, майже всіх битв Північ­
ної війни, після поразки під Головчиним 1708 р. розжалуваний
у солдати, того ж року чин повернуто, командував авангардом
у Прутському поході 1711 р„ з 1719 р. губернатор Ліфляндії,
з 1724 р. генерал-фельдмаршал.
Ржевський Іван Іванович (?—1678) — Рюрикович, у 1650-х —
1670-х рр. воєвода в Корочі, Єнисейську, Ніжині, Устюгу, Києві,
з 1677 р. окольничий, вбитий під час облоги Чигирина 1678 р.
Рибалко Павло Семенович (1894—1948) — радянський гене­
рал, учасник Громадянської війни, у 1934—1936 рр. був військо­
вим радником у Китаї, аташе в Польщі, з липня 1942 р. коман­
дував 5-ю, з жовтня 3-ю, з травня 1943 р. — 3-ю гвардійською
танковими арміями, успішно воював під Харковом, Києвом во­
сени 1943 р„ в усіх операціях на Правобережжі та Західній Укра­
їні 1944 р., брав Берлін і Прагу, 1945 р. — маршал бронетанкових
військ, 1947 р. командувач бронетанкових військ СРСР.
Рижов Іван Іванович (1794 — після 1859 р.) — російський
генерал, учасник наполеонівських воєн, придушення польсько­
го повстання 1830—1831 рр., після Балаклави був направлений
для оборони Арабатської Стрілки, 1855 р. пішов у відставку.
Рижов Олександр Іванович (1895—1950) — радянський ко­
мандувач, захищав Донбас і Кавказ, у 1942—1944 рр. командував
56-ю, 18-ю, 46-ю, 47-ю арміями, з березня 1944 р. командувач
70-ї армії, відзначився у битві за Дніпро, боях на Правобереж­
жі, у Вісло-Одерській операції.
РібасХосе де (1751—1800) — каталонський дворянин, на ро­
сійській службі з 1770 р., командував брандером у битві при
Чесмі, виконував таємні доручення Катерини II, надзвичайно
успішно керував веслувальним флотом, зокрема, козаками,
у 1788—1790 рр., виграв кілька битв із турками на морі та на
Дунаї, з 1789 р. генерал-майор, з 1792 р. контр-адмірал, у 1794—
1795 рр. заснував Одесу, з 1799 р. — адмірал і міністр лісів.
Рокосовський Костянтин Костянтинович (Ксаверійович)
(1896—1968) — один із найкращих радянських полководців,
поляк за походженням, кавалерист, відзначився в Першій сві­
товій і Громадянській війнах, успішно воював проти військ
О. Колчака та р. Унгерна, білих диверсійних загонів у 1920-х рр„
1935 р. — комдив, 1937—1940 рр. — в ув’язненні, у березні
1940 р. звільнений, того ж року — генерал-майор, у березні
1941 р. — командувач 9-го мехкорпусу у складі КОВО, у липні
1941 р. керував 4-ю армією, успішно провів кілька боїв при обо­
роні Смоленська, на чолі 16-ї армії — один з головних радян­
ських героїв битви за Москву, на чолі Донського фронту
в 1942—1943 рр. Сталінградської битви, 1943 р. генерал-пол­
ковник, генерал армії, з початку 1943 р. на чолі Центрального
фронту, яким успішно командував на Курській дузі і особливо
1944 р. у Білорусії, оточивши основні сили групи армій «Центр»
під час операції «Багратіон», маршал СРСР, на чолі 2-го Біло­
руського фронту звільняв Польщу та брав Берлін, командував
Парадом Перемоги 1945 р., у 1945— 1949 рр. командувач Пів­
нічної групи військ в Польщі, у 1949—1956 рр. міністр оборо­
ни ПНР, у 1956—1957 і 1958—1962 рр. — заступник міністра
оборони СРСР, з 1962 р. в опалі.
Роман І Яакапін (870—948) — візантійський імператор, пра­
вив 920—944 рр., вірменин, узурпатор, що відтіснив законного
імператора Костянтина VII Багрянородного.
Ромодановський Григорій Григорійович (?—1682) — росій­
ський полководець, князь, учасник московської делегації на Пе­
реяславській раді, разом із Хмельницьким переміг польське
військо С. Потоцького під Городком 1655 р., багато років очо­
лював Білгородський стіл Розрядного приказу і Білгородський
полк — був головнокомандувачем на південному кордоні Мос­
ковського царства, активний учасник Руїни, битви під Кане-
вом 1662 р„ оборони Глухова 1664 р.; з 1665 р. боярин, 1670 р.
придушував повстання С. Разіна, у 1676—1677 рр. командував
московським військом у Чигиринських походах; убитий по­
всталими стрільцями під час бунту в Москві.
Роос Карл Густав (1655—1722) — шведський полководець,
брав участь у боях під Нарвою, Клішовим, Фрауштадтом, з 1706 р.
генерал-майор, обороняв Опішню, здав рештки своєї колони
після Полтавської битви.
Ростислав Михайлович (1219—1264) — князь з роду Оль-
говичів, племінник Данила Галицького по матері, зять Бели IV,
у 1230— 1231 рр. новгородський, 1236— 1238 рр. галицький
князь, багаторічний претендент на галицький княжий стіл, час­
то займав і втрачав різноманітні княжі столи на Русі та Балка­
нах; сміливий воїн і непоганий полководець.
Ротмістров Павло Олексійович (1901—1982) — радянський
полководець, ветеран Громадянської війни, учасник придушення
Кронштадтського повстання, радянсько-фінської війни, 1941 р.
командир 8-ї танкової бригади на Північно-Західному фронті,
1942 р. — командир 7-го танкового корпусу, з квітня — генерал-
лейтенант танкових військ, розбитий у вересні в ході Сталінград-
ської битви, відзначився у боях грудня 1942 — лютого 1943 рр., ке­
рував 3-м гвардійським танковим корпусом, згодом 5-ю танковою
армією, на чолі котрої брав участь у дуже суперечливому радян­
ському контрударі під Прохорівкою 12 липня 1943 року, знову від­
значився в битві за Дніпро, боях на Правобережжі, у Білоруській
наступальній операції 1944 р„ під час останньої був усунутий з по­
сади, 1962 р. — головний маршал бронетанкових військ СРСР.
Ружинський Кирик (?—1601) — руський князь, гербу «Ру-
жинський», козакував, брав участь у походах козаків проти та­
тар, але, зазнавши чималих збитків від козаків Наливайка, став
їхнім ворогом.
Рундштедт Герд фон (1875—1953) — німецький фельдмар­
шал, учасник Першої світової на різних штабних посадах, у Вей-
марській республіці пройшов шлях від полковника до генера­
ла піхоти, 1938 р. протестував проти гітлерівських чисток
генеральського корпусу і пішов у відставку, 1939 р. командував
групою армій «Південь» у війні з Польщею, 1940 р. — групою
армій «А», котра відіграла головну роль у розгромі Франції, за
що став фельдмаршалом, у ході операції «Барбаросса» з черв­
ня до листопада 1941 р. — головнокомандувач групи армій
«Південь», завдав радянським військам важких поразок під
Уманню, Києвом та в Приазов’ї, знятий за неуспіх під Росто­
вом, у 1942 — червні 1944 р. — головнокомандувач окупацій­
них військ на Заході, знову обіймав цю посаду в листопаді
1944 — березні 1945 рр., завдав союзникам поразки під Арне-
мом, попри початкові успіхи програв битву в Арденнах; один
з найуспішніших командувачів вермахту.
Русет Антоніє (?—?) — грек, господар Молдавії у 1675—1678 рр.
Рябишев Дмитро Іванович (1894—1985) — радянський ко­
мандувач, учасник Громадянської війни та боротьби з басмача­
ми, кавалерист, з 1936 р. комдив 13-ї Донської козачої дивізії,
з 1937 р. — 1-го кавалерійського корпусу, з березня 1941 р. — 8-го
мехкорпусу, у липні — серпні — командувач 38-ї армії, у верес­
ні — жовтні того ж року — Південного фронту, згодом коман­
дував кількома арміями, гвардійськими арміями, корпусами,
брав участь у визволенні Донбасу, брав Берлін.
Самойлов Олександр Миколайович (1744—1814) — росій­
ський генерал, племінник князя Г. Потьомкіна, 1775 р. відзна­
чився при взятті Сілістрії, 1783 р. генерал-майор, командував
Таврійським єгерським корпусом, зайняв Крим, відзначився
при взятті Очакова, Кілії у 1788—1789 рр., брав участь в укла­
денні Ясського миру 1791 р., з 1792 р. генерал-прокурор Сена­
ту, проте на цій посаді слави не зазнав.
Самойлович Іван (поч. 1630-х — 1690 р.) — український
гетьман, з родини священика, у 1669—1672 рр. генеральний
суддя, гетьман Лівобережної України у 1672—1687 рр., вів за­
пеклу боротьбу з П. Дорошенком за об’єднання козацької Украї­
ни під своєю булавою, очолював козацьке військо в Чигирин­
ських та Кримських походах, усунутий внаслідок старшинської
змови, засланий до Сибіру.
Сангушко Федір (?—1547) — руський князь, гербу «Погоня
Литовська», у 1530-х рр. був володимирським намісником, мар-
шалком Волині, брацлавським і вінницьким намісником.
Сапіга Казимир Леон (1609—1656) — литовський магнат гер­
бу «Лис», великий писар литовський з 1631 р., підканцлер литов­
ський з 1645 р., брав участь у битві під Берестечком, чинив завзя­
тий опір шведам під час Потопу 1655 р„ вів переговори з Москвою.
Сапіга Ян-Фридерік (1618—1664) — литовський магнат гер­
бу «Лис», воював під прапорами принца Конде, у битві під Ж ов­
тими Водами ротмістр, керував спорудженням табору і битвою
після поранення Потоцького, після повернення з татарського
полону брав участь у війні з козаками, з 1652 р. писар польний
коронний, відомий литовський політик і полководець часів
Шведського потопу та воєн з Московією, герой битв під Люба-
ром, Чудновим та Слободищами.
Сахаров Володимир Вікторович (1853—1920) — російський
генерал від кавалерії, учасник російсько-турецької війни 1877—
1878 рр„ у роки російсько-японської війни — начальник штабу
при генералі О. Куропаткіні в Маньчжурії, з 1913 г. командувач
11-го армійського корпусу, з жовтня 1915 р. 11-ю армією, з жовтня
1916 р. на чолі Дунайської армії, створеної для допомоги Румунії,
усунутий з посади у квітні 1917 р„ вбитий «зеленими» 1920 р.
Свенельд (? — після 977 р.) — видатний варязький воєвода,
сподвижник Ігоря, Святослава і Ярополка Святославича.
Свидригайло Ольгердович (1360-і — 1452) — великий князь
литовський у 1430—1432 рр„ молодший син великого князя Оль-
герда; з проголошення великим князем укладав угоди з Москвою
і Тевтонським орденом, активно воював проти свого старшого
брата Ягайла, на той момент короля Польщі, роблячи ставку на
руських князів і бояр, чим відштовхнув від себе власне литов­
ську знать.
Свічка Леонтій (?—1699) — український полководець, реє­
стровий полковник, розпочав кар’єру в 1660-х рр., з 1672 р. лу­
бенський полковий суддя, з 1688 р. полковник лубенський.
Свобода Людвіг (1895—1979) — чехословацький полков­
ник, у роки Першої світової війни брав участь у боях на боці
Росії у складі Чехословацького легіону, у 1918—1920 р. воював
проти червоних у складі Чехословацького корпусу, згодом ка­
пітан чехословацької армії, після окупації країни німцями емі­
грував до Польщі, згодом інтернований до СРСР, з 1942 р. на
чолі Чехословацького батальйону, відзначився 1943 р. у боях
під Харковом і Києвом, 1945 р. — дивізійний генерал відновле­
ної Чехословаччини, відіграв важливу роль у комуністичному
перевороті 1948 р., став міністром оборони, з 1951 р. в опалі,
1968 р. обраний президентом Чехословаччини, обережно під­
тримав А. Дубчека і «Празьку весну», 1975 р. пішов з посади.
Святополк-Мирський Леонід Сергійович (? — після 1943 р.) —
князь, у листопаді 1917 р. учасник формування Георгієвського
полку, у листопаді — грудні 1918 р. командир 1-ї офіцерської
добровольчої дружини в Києві, згодом полковник у Марков-
ській дивізії армії А. Денікіна, 1920 р. емігрував до Туреччини,
1925 р. проживав у Болгарії, згодом виїхав до Бразилії, де 1934 р.
був начальником 1-ї групи Бразильського сектору Всеросій­
ської фашистської організації, у роки Другої світової війни по­
вернувся до Європи, 1943 р. у чині гауптштурмфюрера коман­
дував артбатареєю в складі 1-ї російської національної бригади
СС «Дружина» у Білорусі, певно, виданий радянській владі ко­
мандиром бригади В. Гіль-Родіоновим, котрий перейшов на бік
червоних в обмін на помилування; подальша доля невідома;
у працях сучасних істориків М. Литвина, К. Науменка і мемуа­
рах р. Дашкевича він фігурує як генерал-майор, ще й під іме­
нем Олександр — очевидна плутанина з його далеким родичем,
Олександром Сергійовичем, героєм російсько-японської війни,
що загинув у бою 1915 р.
Святослав Ігоревич (940—972) — перший князь Русі зі сло­
в’янським іменем, правив самостійно приблизно з 960 р., про­
вів блискучі походи проти сусідів Русі — хазар, волзьких бул-
гар, дунайських болгар, Візантії, печенігів — та слов’янських
союзів племен; загинув у битві з печенігами у березні 972 р.
Семякін Костянтин Романович (1802—1867) — російський
генерал, відзначився в російсько-турецькій війні 1828— 1829 рр.,
при придушенні польського повстання 1830—1831 рр., аособли-
во в боях в Угорщині 1849 р. і в Подунав’ї на початку Кримської
війни; після Балаклави — начальник штабу гарнізону обложено­
го Севастополя, один з головних героїв оборони.
Сенявський Адам Ієронім (1624—1650) — польський ма-
гербу «Леліва», писар польний коронний і староста львівський.
Сигізмунд Корибутович (бл. 1395—1435) — племінник Сви-
дригайла, герой Грюнвальда, активний учасник гуситських во­
єн, двічі ставав чеським правителем, досвідчений полководець,
переможець католицьких хрестоносців у битві під Устєм-над-
Лабєм 1426 р.
Силич Іоаникій (?—1663) — шляхтич гербу «Корчак», у 1657—
1663 рр. полковник чернігівський, згодом підтримував лівобереж­
ного наказного гетьмана Я. Сомка, страчений І. Брюховецьким.
Сікорський Владіслав (1881—1943) — польський полковник,
активний учасник і творець польських легіонів часів Першої сві­
тової війни, 1919 р. командир бригади, дивізії, командувач 5-ї,
згодом 3-ї армії в радянсько-польській війні 1920 р., у 1922—
1923 рр. прем’єр Другої Речі Посполитої, у 1923—1925 рр. вій­
ськовий міністр, у 1939—1943 рр. прем’єр-міністр і головноко­
мандувач польських військ в еміграції, загинув в авіакатастрофі.
Скарлетт Джеймс Йорк (1799—1871) — англійський гене­
рал, з 1840 р. командир 5-го гвардійського драгунського полку,
Кримська війна — його перший військовий досвід.
Скоропадський Іван Ілліч (1646—1722) — український по­
літик, генеральний бунчужний у 1698— 1699 рр., генеральний
осавул у 1701—1706 рр., стародубський полковник у 1706—
1708 рр., гетьман Лівобережної України, вів боротьбу за збере­
ження її автономії.
Скюдері Олександр Петрович (1817—1855) — російський
полководець, командир Одеського єгерського полку, загинув
у битві на Чорній річці 1855 р.
Слащов Яків Олександрович (1885—1929) — білий генерал,
гвардієць, відзначився у боях 1914 р., 1917 р. командир лейб-
гвардії Московського полку, 1918 р. воював із червоними на Кав­
казі, командував Кубанською пластунською бригадою, у травні
1919 р. генерал-майор, у грудні 1919 р. на чолі 3-го армійського
корпусу білих не дав червоним захопити Крим, 1920 р. генерал-
лейтенант, командував десантом під Кирилівкою, після невдачі
під Каховкою подав у відставку, евакуювався в Стамбул, 1921 р.
посварився з П. Врангелем і повернувся до більшовицької Росії,
викладав на курсах «Постріл», вбитий із помсти.
Слуцький-Олелькович Юрій (1492—1542) — руський князь,
досвідчений воїн, учасник битви під Оршею, онучатий племін­
ник останнього київського князя Семена Олельковича.
Собеський Марек (1628—1652) — польський магнат гербу
«Яніна», староста яворовський і красноставський, ротмістр
гусарії, служив під командуванням князя І. Вишневецького, від­
значився під Збаражем та в кампанії 1651 р., під Берестечком здо­
був як відзнаку шаблю Тугай-бея; загинув у битві під Батогом.
Собеський Якуб (1588—1646) — польський магнат гербу
«Яніна», староста красноставський, учасник Хотинської війни
й походу на Москву 1618 р., згодом белзький і руський воєво­
да, батько короля Яна Собеського.
Собеський Ян (1629— 1696) — магнат гербу «Яніна», поль­
ський король у 1674—1696 рр., великий коронний маршалок
з 1665 року, польний коронний гетьман з 1666 р., великий ко­
ронний гетьман з 1668 р., один з найкращих королів-полковод-
ців Речі Посполитої.
Сомерсет Фіцрой Джон Генрі, 1-й барон Раглан (1788—
1855) — досвідчений, хоч і не надто обдарований воєначаль­
ник, ад’ютант герцога Веллінгтона під час кампанії’ на Піре­
нейському півострові у 1808—1814 рр., важко поранений під
Ватерлоо, з 1825 р. генерал-майор, з 1838 р. генерал-лейтенант,
1855 р. фельдмаршал, того ж року помер від холери під Севас­
тополем.
Спарре Аксель (1652—1728) — шведський полководець, був
на голландській службі, учасник війни з Данією у 1676—1679 рр.,
відзначився під Клішовим 1702 р„ Фрауштадтом 1706 р., під Пол­
тавою штурмував редути, намагався врятувати колону Рооса,
уникнув полону, командував рештками шведів у Бендерах,
1713 р. генерал від інфантерії (генерал піхотних військ), 1720 р.
граф, 1721 р. фельдмаршал, відчайдушний забіяка, особистий
друг Карла XII, художник-аматор.
Спитко з Мельштина (1364—1399) — воєвода краківський,
гербу «Леліва», з 1395 р. правитель Поділля.
Степанів Олена (1892—1963) — жінка-офіцер австрійської
армії, активна учасниця сокільського і стрілецького руху, 1914 р.
хорунжий, з 1915 р. у російському полоні, у 1918—1919 рр. че-
тар УГА, у 1949—1956 рр. в’язень мордовських таборів, фахо­
вий історик, автор 75 праць, мати видатного українського істо­
рика Я. Дашкевича, нагороджена срібною медаллю за хоробрість
і військовим хрестом.
Струсь Юрій (Єжі) (бл. 1570— 1605) — воєначальник корон­
ного війська, магнат гербу «Корчак», староста брацлавський,
вінницький і Звенигородський, каштелян галицький.
Субудай (1176—1248) — один з найталановитіших монголь­
ських полководців усіх часів, прекрасний стратег і тактик, май­
стер маневру, командував військами Чингісхана й Угедея у по­
над 20 кампаніях, виграв близько 65 битв проти військ імперії
Цзинь, меркітів, киданів, половців, хорезмійців, Русі, Польщі
та Угорщини.
Суворов Олександр Васильович (1729—1800) — уславлений
російський полководець, під Ізмаїлом генерал-аншеф, граф Рим-
нікський, відзначився у Семилітній війні та війні проти Барської
конфедерації в Польщі у 1769—1772 рр„ у російсько-турецьких
війнах двічі брав фортецю Туртукай, виграв битву при Козлу-
джі 1774 р„ брав участь у придушенні повстання Є. Пугачова,
у 1778— 1779 рр. по суті був намісником Криму, у 1782—1783 рр.
придушив повстання ногайців, з 1786 р. генерал-аншеф, наступ­
ного року переміг турків під Кінбурном, 1789 р. разом з австрій­
цями здобув перемоги під Фокшанами і Римніком, 1794 р. при­
душив польське повстання і взяв Прагу, передмістя Варшави, за
що здобув чин генерал-фельдмаршала, 1799 р. у складі військ анти-
французької коаліції здійснив Італійський та Швейцарський по­
ходи, генералісимус і князь Італійський; виграв до 60 битв і став
кавалером усіх російських і низки іноземних орденів.
Сушко Роман (1894—1944) — один з організаторів УСС, учас­
ник боїв на Маківці і Лисоні, з 1916 р. у російському полоні,
у 1918—1919 рр. полковник січових стрільців, герой бою під Мо-
товилівкою 1918 р., походу на Київ 1919 р., учасник Другого Зимо­
вого походу 1921 р., співорганізатор і один із провідних діячів УВО
та ОУН, з 1940 р. в ОУН (М); убитий за нез’ясованих обставин.
Сфенкел, або Сфангел, (?—971) — варязький воєвода з ото­
чення князя Святослава, керував обороною Преслава 13—
14 квітня 971 року.
Тарнавський Мирон (1869—1938) — командир корпусу У ГА,
капітан австрійської армії, 1917 р. командував легіоном УСС,
з 1918 р. в УГА, командував бойовою групою, найбільш боє­
здатним з усіх корпусів УГА станом на червень 1919 р. 2-м кор­
пусом, що частково складався з січових стрільців, з 5 липня ге-
нерал-четар і командувач УГА, учасник походу на Київ, в умовах
краху армії в листопаді 1919 р. уклав тимчасовий союз із Денікі-
ним, усунутий з посади.
Темір-Кутлук (?—1399) — хану 1395—1399 рр„ представник
роду Джучидів, нащадків Чингісхана, ймовірно, племінник ви­
датного ординського правителя Урус-хана, убитий Єдигеєм, що
поставив на престол нового хана — Шадибека.
Тетеря-Моржковський Павло (1620—1670) — український
гетьман, учасник Хмельниччини, з 1653 р. полковник переяс­
лавський, генеральний писар Української козацької держави
у 1657— 1659 рр., досвідчений дипломат, учасник укладання Бе­
резневих статей 1654 р. та Гадяцької угоди 1658 р., у 1663—
1665 рр. гетьман Правобережжя, особливими здібностями пол­
ководця не відзначився.
Тимошенко Семен Костянтинович (1895—1970) — радян­
ський командувач, герой Першої світової і Громадянської воєн,
комдиву 1-й Кінній армії, 1937р. командувач Північнокавказько-
го, згодом Харківського округу, наступного року командарм 1-го
рангу, командувач КОВО, 1939 р. командував Українським фрон­
том підчас походу на Західну Україну, з січня 1940 р. Північно-За-
хідним фронтом у війні з Фінляндією, того ж року — маршал,
1940 — до липня 1941 р. — нарком оборони СРСР, 1941 р. не над­
то успішно командував Західним фронтом, Південно-Західним
напрямком, з вересня 1941 р. — на чолі Південно-Західного фрон­
ту, у липні — вересні 1942 р. — на чолі Сталінградського фронту,
з жовтня 1942 до березня 1943 р. невдало командував Північно-
Західним фронтом, усунутий з посади, був представником Став­
ки, брав участь у плануванні операцій, а після війни командував
кількома округами, один з особистих приятелів і сват Й. Сталіна.
Тишкевич Януш (1590—1649) — граф, гербу «Леліва», учас­
ник битви під Цецорою 1620 р., з 1630 р. воєвода київський.
Тохтамиш (?—1406) — хан, представник роду Джучидів, на­
щадків Чингісхана, правитель відновленої Золотої Орди у 1381—
1395 рр., союзник і згодом ворог Тамерлана, хан Криму у 1395—
1398 рр., хан Тюмені у 1400—1406 рр., вбитий Єдигеєм або
його сином Нур ад-Діном.
Трофименко Сергій Георгійович (1899—1953) — радянський
полководець, учасник Громадянської війни, з 1939 р. начальник
штабу 5-ї армії, учасник походу на західноукраїнські землі, ра-
дянсько-фінської війни, 1942 р. командував 32-ю та 7-ю армія­
ми, з 1943 р. 27-ю армією, брав участь у Бєлгородсько-Харків­
ській операції, звільненні України, боях в Угорщині та Австрії.
Трубецькой Олексій Микитович (бл. 1600—1680) — росій­
ський воєначальник, відомий і загалом успішний московський
полководець XVII ст„ з 1642 р. великий воєвода, командувач вій­
ська на півдні, будував Бєлгородську укріплену лінію, у ході ві­
йни з Річчю Посполитою взяв фортеці Рославль і Мстиславль
у Білорусі, розбив Я. Радзивілла під Шепелевичами 1655 р„ у хо­
ді російсько-шведської війни 1656— 1658 рр. взяв Дерпт і Нейга-
узен, 1662 р. придушив Мідний бунт у Москві, обдарований
царем; неодноразово очолював різні прикази Московської
держави; хрещений батько Петра І.
Тугай-бей, або Доган Тогай, (?—1651) — відомий татарський
полководець, з роду Аргин, з 1642 р. бей Перекопа, керував гар­
нізоном Перекопа та ногайськими ордами, згодом союзник
Б. Хмельницького і герой кампаній 1648—1649 рр.; ймовірно,
загинув під Берестечком.
Федорович Сасько (Сашко) (?—1596) — полковник реє­
стровців, загинув під час повстання Наливайка у битві під Го­
стрим Каменем.
Федорович-Трясило Тарас (? — після 1639 р.) — гетьман не-
реєстровців, можливо, за походженням — хрещений татарин
Хасан, видатний козацький ватажок, гарний кавалерійський
командир, воював у Європі в Тридцятилітній війні на боці ка­
толицької ліги, згодом брав участь у морських походах, Смо­
ленській війні проти Московії.
Фекленко Микола Володимирович (1901— 1951) — радян­
ський воєначальник, командир 57-го стрілецького корпусу на
Халхін-Голі, влітку 1940 р. — командир 15-ї танкової дивізії,
з березня 1941 р. командував 19-м мехкорпусом КОВО, з серпня
до вересня 1941 р. — 38-ю армією, звільнений із посади, згодом
командував Сталінградським військовим округом, танковими
та механізованими військами у складі Степового фронту.
Фільній (?— 1245) — бан (управитель земель), досвідчений
полководець угорського короля Бели IV, керував багатьма по­
ходами угорських військ у Галичину за часів молодості Данила
Галицького, особистий ворог князя; ймовірно, здійснював за­
гальне керівництво русько-угорсько-польським військом під
Ярославом 1245 р.
Фірлей Анджей (бл. 1583—1649) — магнат гербу «Леварт»,
з 1640 р. каштелян белзький, у 1649 р. воєвода сандомирський,
один з реґіментарів у обороні Збаража.
Фірлей Миколай (?—1526) — великий коронний гетьман,
магнат гербу «Леварт», здібний дипломат і не дуже яскравий
військовий.
Форманн Ніколас фон (1895—1959) — німецький генерал-
лейтенант, брав участь у боях під Ленінградом, 1942 р. команду­
вав 23-ю танковою дивізією, брав участь у спробах деблоку­
вання 6-ї армії Паулюса під Сталінградом, з грудня 1943 р.
командував 47-м танковим корпусом, влітку 1944 р. генерал
танкових військ, на чолі 9-ї армії, розбитої в Білорусії в ході
операції «Багратіон».
Фостіков Михайло Архипович (1886—1966) — білий гене­
рал, кубанський козак, воював на Кавказькому фронті у Пер­
шу світову війну, з 1918 р. у білому русі, відзначився в боях на
Північному Кавказі та Кубані, з 1919 р. генерал-майор і коман­
дир 2-ї Кубанської козачої дивізії, герой боїв під Царициним,
Харковом, Донецьком, 1920 р. партизанив на Кавказі, вивіз
рештки дивізії до Криму, після 1920 р. на еміграції.
Фотій (820—896) — Константинопольський патріарху 857—867
і 877—886 рр., визнаний згодом святим і одним з отців Церкви.
Фрунзе Михайло Васильович (1885—1925) — червоний ко­
мандир, талановитий військовий організатор, з 1904 р. займав­
ся революційною діяльністю і терором, у 1907—1914 рр. був на
каторзі, у жовтні 1917 р. брав участь у боях у Москві, у липні
1919 р. успішно командував Східним фронтом проти А. Колча-
ка, у серпні 1920 р. — командувач Туркестанського фронту, ке­
рував червоною інтервенцією проти Бухарського емірату, у жов­
тні 1920 р. уклав угоду з Нестором Махном, у 1921 р. керував
придушенням махновщини і партизанського руху на підтримку
УНР, у 1925 р. голова реввійськради та нарком військових і мор­
ських справ СРСР, провів військову реформу в 1924— 1925 рр.,
помер за загадкових обставин під час операції.
Хайнріці Готхард (1886— 1971) — німецький генерал, вете­
ран Першої світової війни, Французької кампанії 1940 р., у якій
на чолі 12-го корпусу подолав «лінію Мажіно», у січні 1942—
1943 рр. успішно командував 4-ю армією на Центральному на­
прямку, влітку — восени 1944 р. на чолі 1-ї танкової армії, яку
зумів вивести до Словаччини, у березні — квітні безуспішно
намагався врятувати Берлін на чолі групи армій «Вісла», усу­
нутий Кейтелем 28 квітня 1945 року.
Ханжин Михайло Васильович (1871—1961) — російський
генерал, оренбурзький козак, учасник російсько-японської ві­
йни, з 1914 р. генерал-майор, командир 19-ї артбригади, здобув
звання генерал-лейтенанта за Брусиловський прорив, 1917 р. по­
льовий генерал-інспектор артилерії при Верховному головноко­
мандувачі, з 1918 р. у білому русі, керував корпусом, згодом За­
хідною армією у Колчака, з 1919 р. генерал від артилерії, 1920 р.
член тимчасового уряду в умовах краху режиму Колчака, емігру­
вав до Маньчжурії, 1945 р. заарештований радянськими спец­
службами, 10 років провів у таборах.
Харитонов Федір Михайлович (1899—1943) — радянський
генерал, учасник Громадянської війни, 1941 р. заступник на­
чальника штабу Південного фронту, з вересня 1941 р. — коман­
дувач 9-ї армії Південного фронту, з липня 1942 р. на чолі 6-ї
армії Воронезького, згодом Південно-Західного фронту, брав
участь у Сталінградській битві, Третій битві за Харків.
Харпе Йозеф (1887—1968) — німецький танковий коман­
дир, учасник Першої світової війни, у 1931— 1933 рр. керував
Казанською танковою школою рейхсверу в СРСР, учасник
Польської кампанії, 1941 р. командував 12-ю танковою диві­
зією, воював під Смоленськом, Ленінградом, 1942 р. генерал
танкових військ, командувач 41-го танкового корпусу, з листо­
пада 1943 р. на чолі 9-ї армії, у травні — червні 1944 р. коман­
дувач 4-ї танкової армії, у липні — серпні 1944 р. на чолі групи
армій «Північна Україна», з вересня 1944 до січня 1945 р. на чо­
лі групи армій «А», усунутий за невдачі в ході відбиття радян­
ського наступу на Віслі та Одері, закінчив війну командувачем
5-ї танкової армії на Західному фронті.
Хауссер Пауль (1880—1972) — один з творців СС, з 1932 р.
генерал-лейтенант, відповідав за військову підготовку ваффен-
СС, з вересня 1942 р. на чолі танкового корпусу СС, його во­
льові рішення стали вирішальними у Третій битві за Харків,
командував корпусом СС на Курській дузі, 1944 р. командував
7-ю армією в Нормандії, став оберстгрупенфюрером і був важ­
ко поранений, у січні 1945 р. командував рештками груп армій
на Західному фронті, мемуарист.
Хауфе Артур (1892— 1944) — німецький генерал піхоти,
1941 р. голова німецької місії в Румунії, у липні 1944 р. потра­
пив у полон під Бродами і загинув.
Хетцендорф Франц Конрад фон (1852—1925) — генерал-
полковник австрійської армії, граф, з 1906 р. на чолі Генштабу,
виступав за агресію проти Сербії, один із винуватців початку
Першої світової війни, у 1914—1916 рр. командував австрій­
ською армією на Сході, програв Галицьку битву, автор плану
переможної для Австро-Угорщини та Німеччини Горлицької
операції 1915 р., після Брусиловського прориву восени 1916 р.
здобув звання генерал-фельдмаршала, але вирушив команду­
вати 11-ю армією в Італію, 1918 р. усунутий з посади.
Хмелецький Адам (?—1652) — шляхтич гербу «Бонча», рот­
містр коронного війська, потрапивши у полон до козаків під
Корсунем, перейшов на їхній бік, став наказним полковником
паволоцьким, був наказним гетьманом під час битви під Берес­
течком, виступив проти Білоцерківської угоди 1651 р., страче­
ний Хмельницьким.
Хмельницький Богдан-Зиновій (1595—1657) — шляхтич
гербу «Абданк», певно, найвідоміший український гетьман і пол­
ководець усіх часів, чудовий стратег і тактик, звитяжець у чис­
ленних битвах, дипломат і політик; досвідчений воїн, ветеран
Хотинської та Смоленської воєн, козацьких повстань 1630-х рр.
Хмельницький Тиміш, або Тимофій, (1632—1653) — стар­
ший син Б. Хмельницького, у 1648 р. був заручником у Бахчи­
сараї, згодом сотник у Чигиринському полку; виграв битву під
Яссами 1—2 травня 1653 р., програв битву під Фінтою 17 трав­
ня того ж року, помер від рани у обложеній Сучаві 15 вересня
1653 року; наявність чи відсутність військових талантів у сина
Богдана — питання вкрай дискусійне.
Ходецький Станіслав (?—1529) — польський магнат гербу
«Огоньчик», польний коронний гетьман у 1492— 1499 і 1501—
1505 рр., разом з Острозьким переможець татар під Лопушним.
Ходкевич Ян-Кароль (1560—1621) — литовський магнат гер­
бу «Косцеша», великий гетьман литовський, з 1601 р. польний,
а з 1605 р. коронний гетьман литовський; досвідчений полково­
дець, його зоряним часом були блискуча перемога над шведами
при Кірхгольмі 1605 р. і придушення бунту — «рокошу Зебжи-
довського» 1607 р. у битві під Тузовим, в актив можна занести
й успіхи в московських походах 1611—1612 і 1617—1618 рр., хо­
ча вирішальну битву під Москвою в 1612 р. Ходкевич програв;
помер від хвороби в таборі під Хотином у ході боїв 24 вересня.
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — радянський
політичний діяч, учасник Громадянської війни, у 1935—1938 рр.
1-й секретар Московського обкому та горкому ВКП (б), з 1938 р.
1-й секретар ЦК КП (б) У, в 1939 р. член Політбюро ВКП (б),
у роки війни був членом військових рад Південно-Західного,
Сталінградського, Південного, Воронезького та 1-го Україн­
ського фронтів, має персональну відповідальність за передво­
єнні репресії, за військові провали під Києвом восени 1941 р.,
під Харковом у травні 1942 р., невдачі під Сталінградом, у 1944—
1947 рр. голова Ради міністрів УРСР, у 1947— 1949 рр. 1-й се­
кретар ЦК КП (б) У у 1949—1953 рр. 1-й секретар Московсько­
го обкому КПРС, з 1953 до 1964 р. 1-й секретар ЦК КПРС,
з 1958 р. ще й голова Ради міністрів СРСР, суперечливий ініці­
атор реформ і десталінізації, усунутий від влади в результаті
перевороту, мемуарист.
Хубе Ханс-Валентин (1890—1944) — німецький танковий
генерал, герой Першої світової війни, Французької кампанії
1940 р., 1941 р. — командував 16-ю танковою дивізією під Дуб­
ном, Уманню, Києвом, брав участь у Другій битві за Харків
і Сталінградській битві, з квітня 1942 р. — генерал-лейтенант,
восени 1942 р. — генерал танкових військ, командувач 14-го
танкового корпусу, вивезений з-під Сталінграда за особистим
наказом Гітлера, 1943 р. воював із союзниками на Сицилії, із
жовтня 1943 р. очолив 1-у танкову армію на Східному фронті,
намагався деблокувати німецькі війська під Корсунем, у квіт­
ні 1944 р. генерал-полковник, загинув в авіакатастрофі.
Хувальт Христофор, або Хубальд, Убальт, (1602—1663) —
польський воєначальник, генерал-майор німецького похо­
дження, ветеран Тридцятилітньої війни, згодом відзначився
під Берестечком.
Цецюра Тимофій (? — бл. 1671 р.) — з 1658 р. полковник пе­
реяславський, один з головних ініціаторів змови проти І. Ви-
говського, згодом командував козацьким корпусом у складі ар­
мії В. Шереметєва у ході Чуднівської кампанії; після капітуляції
втік із польського полону, 1663 р. виданий росіянам і засланий
до Томська.
Ціріц Густав (1872— 1920) — німець, професор, військовий
теоретик, штабіст австрійської армії, командував 29-ю піхот­
ною дивізією, в УГА з лютого 1919 р., начальник штабу корпу­
су, заступник військового міністра, начальник штабу УГА, піс­
ля переходу частини армії на бік червоних у лютому 1920 р.
заарештований і вивезений до Москви, загинув у тюрмі.
Чарнецький Стефан (1599—1665) — шляхтич гербу «Лодзя»,
ветеран Хотинської та Смоленської воєн, війни проти Павлюка
і битви під Охматовим 1644 р., з 1652 р. великий коронний обо­
зний, з 1657 р. воєвода руський, з 1664 р. воєвода київський,
в останній рік життя — польний гетьман коронний, брав участь
у битвах під Берестечком, Батогом, уславився успішними парти­
занськими діями проти шведів у 1655—1656 рр. та каральними
експедиціями проти українських козаків; учасник десятків битв
та облог, один із найвідоміших польських полководців XVII ст.
Чарнота Іван (1613— 1651) — український полководець, ро­
дом з брацлавської шляхти, полковник, у битві командував
центром козацького війська, керував облогою Замостя 1648 р.,
складанням Зборівського реєстру, у 1649—1650 рр. генераль­
ний обозний; помер від ран у польському полоні після битви
під Берестечком.
Чепіга Захар Олексійович (бл. 1725—1797) — колишній за­
порозький полковник, з 1788 р. другий і останній кошовий Чор­
номорського козацького війська, брав участь у взятті острова
Березань, штурмі Очакова, битві при Бабадазі 1791 р„ пересе­
ляв козаків на Кубань 1792 р„ штурмував передмістя Варшави,
Прагу, 1794 р., кавалер чотирьох російських орденів.
Черник Федір (1894—1918) — командир кулеметної сотні
Легіону УСС з 1916 р., хорунжий, герой бою на г. Лисоня, у серп­
ні 1916 р. у російському полоні, 1917 р. — один з організаторів
Галицько-Буковинського куреня УСС в Києві, командир куле­
метної сотні полку УСС, учасник боїв у січні 1918 р. у Києві
проти повсталих більшовиків.
Черняховський Іван Данилович (1906— 1945) — радян­
ський воєначальник, у 1930-х р. командир танкової бригади,
1941 р. — дивізії, 1942 р. — 18-го танкового корпусу, з липня
1942 р. до 1944 р. командувач 60-ї армії, герой боїв під Вороне­
жем, Харковом, на Курській дузі, битви за Дніпро, з квітня
1944 р. на чолі Західного, згодом 3-го Білоруського, фронту,
успішно воював у Білорусії, Прибалтиці, Східній Прусії, най­
молодший і найперспективніший генерал армії за всю історію
СРСР, загинув за нез’ясованих обставин.
Чибісов Нікандр Євлампійович (1892—1959) — радян­
ський генерал, донський козак, учасник Громадянської війни,
добрий знайомий Сталіна з часів оборони Царицина 1919 р.,
учасник війни з Фінляндією на штабних посадах, з березня
1941 р. командувач військ Одеського військового округу, у лип­
ні — на чолі Приморської армії, у липні — серпні 1942 р. — ко­
мандувач, згодом заступник командувача Брянського фронту,
з серпня — на чолі 38-ї армії, з листопада 1943 р. — на чолі 3-ї
ударної, відзначився в битві за Дніпро, у квітні — травні
1944 р. — 1-ї ударної армії, в 1944— 1948 рр. — начальник Вій­
ськової академії ім. М. В. Фрунзе.
Чорторийський Олександр (?—1571) — руський князь, гер­
бу «Погоня Литовська», з 1566 р. волинський воєвода.
Шабельський Іван Петрович (1796—1874) — російський ге­
нерал від кавалерії, ветеран наполеонівських воєн 1812—1813 рр.,
Кавказької та російсько-перської війни, придушення польсько­
го повстання 1830— 1831 рр., восени 1854 р. блокував взяту со­
юзниками Євпаторію, керував захистом Одеси.
Шаманек Альфред (1893—1920) — австрійський і україн­
ський офіцер, львівський німець, австрійський генштабіст, на
початку 1919 р. начальник штабу II корпусу УГА, з 5 липня го­
лова штабу збройних сил ЗУНР, з січня 1920 р. голова штабу
Червоної УГА, вбитий більшовиками при спробі втечі.
Шеїн Олексій Семенович (1662—1700) — російський воє­
начальник, у 1680-х рр. був воєводою в Тобольську, згодом
у Курську, брав участь у Кримських походах 1687 і 1689 рр.,
Першому Азовському поході, де командував гвардією; за взят­
тя Азова став першим російським генералісимусом, згодом по­
трапив в опалу до царя за надто м’яке поводження під час роз­
слідування обставин стрілецького бунту в Москві.
Шемберк Яцек (?—1648) — польський офіцер, на початок
Хмельниччини вже досвідчений немолодий воїн, непопуляр­
ний серед козаків урядовий комісар Війська Запорозького ре­
єстрового, вбитий після битви.
Шепелєв Аггей Олексійович (?—1688) — російський полко­
водець, 1671 р. воєвода у Свіязьку, командир виборного солдат­
ського полку, з 1678 р. перший російський «думний генерал»,
1682 р. зі своїм полком охороняв царівну Софію, царевичів Іва­
на і Петра під час стрілецького бунту в Москві, брав участь
у Кримському поході 1687 р.
Шереметев Борис Петрович (1652—1719) — російський пол­
ководець, разом із гетьманом І. Мазепою взяв 4 турецькі форте­
ці у пониззі Дніпра, брав участь у битві під Нарвою 1700 р., 1701
та 1702 рр. успішно воював зі шведами в Прибалтиці, вигравши
битви під Ерестфером та Гуммельсгофом, з 1701 р. генерал-фель­
дмаршал, у 1702—1704 рр. взяв фортеці Нотебург і Дерпт, 1705 р.
придушив повстання в Астрахані, з 1706 р. граф, брав участь
у Прутському поході.
Шереметев Василь Борисович (1622—1682) — російський
полководець, із Рюриковичів, з 1649 р. воєвода тобольський,
з 1653 р. боярин, брав участь у російсько-польській війні 1654—
1667 рр„ з 1656 р. воєвода смоленський, з 1658 р. воєвода київ­
ський, 1660 р. зазнав поразки під Любаром і в битві під Чуд-
новим і потрапив у татарський полон, де провів 21 рік; був
викуплений; двоюрідний дядько фельдмаршала часів Петра І
Бориса Шереметєва.
Шиллінг Микола Миколайович (1870—1946) — російський
генерал, відзначився у Першій світовій війні, з 1915 р. генерал-
майор, у 1917—1918 рр. командир 17-го армійського корпусу,
у червні 1919 р. генерал-лейтенант, протягом 1919 р. вів успіш­
ні бої з червоними в Криму та з армією УНР на Правобережжі,
не зумів вивезти білі війська з Одеси, 1920 р. емігрував до Чехо-
словаччини.
Шліпенбах Антон Вольмарфон (1658—1739) — шведський
воєначальник, воював з Данією, 1701 р. здобув невелику пере­
могу над росіянами та козаками біля мизи Рауге, мав чин гене-
рал-майора, був розбитий Б. Шереметєвим під Ерестфером
і Гуммельсгофом, з 1704 р. естляндський губернатор, під Пол­
тавою зайвий раз підтвердив свою репутацію «нефартового»
генерала, з 1715 р. взагалі перейшов на російську службу.
Штакельберг Берндт Отто (1662—1734) — шведський гене­
рал, з 1700 р. генерал-ад’ютант короля, учасник боїв у Прибал­
тиці, битви під Лісною і штурму Веприка, після повернення
з російського полону 1721 р. став генерал-лейтенантом, 1727 р. —
генералом від інфантерії.
Штеммерманн Вільгельм (1888—1944) — німецький гене­
рал, учасник Першої світової війни, 1939 р. генерал-майор,
учасник Польської і Французької кампаній, з серпня 1941 р. ге-
нерал-лейтенант, з грудня 1943 р. командир 11-го армійського
корпусу, загинув під час прориву з оточення під час Корсунь-
Шевченківської битви.
Штрахвіц Гіацинт фон (1893—1968) — німецький танковий
командир, герой Першої світової війни, кавалерист, з 1934 р. слу­
жив у танкових військах, у 1939—1940 рр. у складі 1-ї танкової
дивізії, 1941 р. у складі 16-ї танкової дивізії, успішно воював
в Україні, під Калачем та Сталінградом, 1943 р. командував важ­
ким танковим полком дивізії «Велика Германія», відзначився
у Третій битві за Харків, Курській битві, 1944 р. командував 1-ю
танковою дивізією, згодом усіма танковими силами групи армій
«Північ», талановитий командир і танковий ас, майстер проти­
танкової тактики і засідок.
Штюльпнагель Карл-Генріх фон (1886—1944) — німецький
генерал піхоти, у Першу світову війну на штабних посадах,
1938 р. помічник начальника Генштабу Ф. Гальдера, 1940 р. ко­
мандир 2-го армійського корпусу, 1941 р. — 17-ї армії, з берез­
ня 1942 р. командував окупаційними військами у Франції, ак­
тивний учасник змов проти Гітлера, під час замаху 20 липня
1944 року заарештував керівництво СС та гестапо в Парижі,
після провалу змови був страчений.
Щавинський Ян Шимон (?—1655) — воєвода бжесько-ку-
явський у 1643—1655 рр.
Щербатов Осип Іванович (? — після 1666 р.) — російський
полководець, князь, Рюрикович, у 1630-х рр. воєвода риль-
ський, можайський, кольський, з 1646 р. томський, з 1655 р.
смоленський, у 1655— 1657 рр. брав участь у боях в Білорусі,
з 1660 р. окольничий, 1661 р. викуплений із полону, куди по­
трапив під Чудновим.
Щербачов Дмитро Григорійович (1857—1932) — російський
генерал від інфантерії, з 1903 р. генерал-майор, учасник приду­
шення революції 1905—1907 рр., з 1907 р. начальник Микола­
ївської військової академії, у 1912—1914 рр. на чолі 9-го армій­
ського корпусу, брав участь у Галицькій битві 1914 р., 1915 р.
взяв під командування 11-у армію, успішно відвів її за Дністер,
з жовтня 1915 р. на чолі 7-ї армії, з квітня 1917 р. помічник ко­
роля Румунії Фердинанда І на посаді головнокомандувача Ру­
мунського фронту, у липні 1917 р. завдав німецько-австрійським
військам поразки під Мерешті, один з організаторів перших
білих загонів наприкінці 1917 р., у 1918— 1919 рр. військовий
представник білих при керівництві Антанти, вів переговори між
Антантою, Денікіним і Колчаком, з 1920 р. на еміграції.
Щусь Феодосій (1893— 1921) — селянин, матрос, активний
учасник гуляйпільської «Чорної гвардії», з червня 1918 р. вою­
вав проти гетьмана і німців, з липня до серпня 1919 р. — ко­
мандир кавалерії у Махна, з вересня до грудня 1919 р. — коман­
дир кавбригади 3-го корпусу; 1921 р. член штабу Повстанської
армії, начштабу 2-ї групи, загинув у бою з червоними.
Яблоновський Станіслав Ян (1634—1702) — польський маг­
нат гербу «Прус III», з 1664 р. воєвода руський, з 1676 р. поль-
ний коронний гетьман, з 1682 р. великий коронний гетьман;
брав участь у всіх війнах Речі Посполитої, починаючи з Хмель­
ниччини, вірний соратник Я. Собеського, герой битв під Під-
гайцями, Хотином, Віднем і Парканами.
Ян-Казимир II Ваза (1609—1672) — король Речі Посполи­
тої у 1648—1668 рр., з шведської династії Ваза, не найкращий
правитель і посередній воєначальник, хоч не раз виявляв осо­
бисту хоробрість.
Ярослав Володимирович Мудрий (978—1054) — син Воло­
димира Святославича і полоцької князівни Рогнеди, князь рос­
товський, новгородський, великий князь київський у 1016—1018
і 1019—1054 рр., видатний політик — об’єднувач Русі, меценат,
предок більшості наступних князів Давньої Русі й України.