Помітний внесок у розвиток українського художнього
слова зробив Остап Тарнавський — талановитий письменник
і перекладач, вдумливий критик, активний організатор літе­
ратурно-мистецького життя. Людина глибоких патріотичних
почуттів, яка над усе любила Україну, живилася воле­
любним подихом рідної землі, він пройшов складний шлях
до свободи. Як відомий українець, зазнав ще утисків польсь­
ко-шляхетської влади, був під наглядом більшовицько-ко­
муністичного режиму, згодом — німецько-фашистського, пе­
режив табори переміщених осіб. Зазнав полину чужини.
Незважаючи на всі удари долі, наприкінці свого життя доче­
кався великої радості — утворення незалежної України,
здійснення заповітної мрії всіх тих українців, яких доля
розкидала по світу, і тих, що на рідній землі, у тяжких умо­
вах тоталітарного режиму несли в серці незгасну надію на
неминуче здійснення франкового пророцтва:
Встане мати-Україна,
Щаслива і вільна.
Душею і серцем він завжди був з Україною: і тоді, коли
жив у Австрії, в таборі біженців у Зальцбурзі, і тоді, коли,
переїхавши до США, працював робітником на фабриці.
Йому, емігрантові, нелегко було вживатися в інший світ,
але він зумів продовжити творчу працю, розпочату на рідній
землі, здобув вищу освіту в університеті Дрекселя, науковий
ступінь доктора філософії в українському Вільному
Університеті в Мюнхені, став одним з організаторів
237 українського літературного життя в діаспорі (протягом
1975—1992 років очолював об’єднання письменників «Сло-^
во»), а водночас розгорнув широку літературну діяльність.
Укладений Мартою Тарнавською — дружиною поета — по­
кажчик творів О. Тарнавського (Філадельфія, 1980) розкри­
ває багатогранність цього митця, що виступав як у жанрі
поезії, так і прози, літературно-мистецької критики, був при­
страсним публіцистом, багато перекладав з інших мод,
зокрема з німецької, англійської та французької.
В Україні, у Львові, він розпочав свою творчу діяльність
як поет, театральний і літературний критик. На рисунку 30-х
років художника Едварда Козака — у кав’ярні, за столика­
ми, поруч з Олексою Новаківським, Уласом Самчуком, Не-
стором Нижанківським, Левом Лепким, Олесем Бабієм,
Степаном Чернецьким, Богданом Кравцівим та багатьма
іншими, знаходимо й зображення молодого О. Тарнавського.
Остап Тарнавський почав писати ще в 30-ті роки, будучи
гімназистом, але як творча особистість проявив себе в сту­
дентський період, навчаючись із 1935 р. на філософському
факультеті Львівського університету. Тоді ж почав друкува­
тися на сторінках журналів «Дажбог» (Львів), «Ми»
(Варшава), в газеті «Назустріч» (Львів), що репрезентува­
ли новітні надбання української літератури й мистецтва.
Водночас молодий поет виступав як театральний рецензент
на сторінках найстарішої української газети «Діло».
У вересні 1939 р. митець на свій ризик і страх залишився
на рідній землі. Протягом двох років жив в умовах радянсь­
кої дійсності, потерпаючи, дещо писав і друкував, але не за­
побігав перед офіційними властями, тому й не належав до
«надійних».
Протягом 1941 —1944 рр. працював журналістом, друку­
ючи статті, поетичні твори в газетах «Львівські вісті» та
«Краківські вісті». Глибоко переживав лихоліття фашист­
ської окупації. Покинувши 1944 р. Львів, став політичним
емігрантом… Доля прибила його до американського берега.
Тривалий час жив і працював у Філадельфії, де 1993 р. по­
мер.
О. Тарнавський — автор збірок поезій «Слова і мрії»
(1948), «Життя: вінок сонетів» (1952), «Мости» (1956),
«Самотнє дерево» (1960), «Зібрані вірші» (1992), те­
атрознавчих та літературно-критичних книжок «Гамлет на
українській сцені» (1943), «Подорож поза відоме: шляхами
модерної поезії» (1965), «Брат — братові» (1971), «Еліот і
Павло Тичина» (1967), у яких розкрився його небуденний
талант поета і критика. Його поезія увібрала кращі традиції
українського художнього слова 20—30-х років, творчі
238
надбання митців діаспори. В ній органічно поєднуються
ясність думки автора й художня вишуканість поетичної
форми, класичний вірш із вільним віршем. У цьому, зокрема,
переконує книжка «Зібрані вірші», в якій у хронологічній
послідовності представлено основний художній доробок
автора. Цикл «Під вікном ночі» (з недрукованої збірки) дає
підставу говорити про яскраво виражену в поезії автора
філософську настроєвість, оригінальне осмислення світу при­
роди (вірші «Генезис», «Той самий берег», «Хлопець і море»,
«Термінал», «Дійство про дерево» та ін.). Одна з ха­
рактерних прикмет О. Тарнавського — тонка іронія, яка
виблискує в непоодиноких віршах. Недарма одному з циклів
автор дав назву «Вірші іронічні».
Поетичне надбання О. Тарнавського — від його збірки
«Слова і мрії», що увібрала в себе твори, написані на рідній
землі в кінці 30-х років, у період другої світової війни та на
чужині в перші повоєнні роки, і до останніх віршів на схилі
життя,— становить мистецьку цілість, засвідчує поетичну
стабільність, глибоку вкоріненість його художнього слова в
рідний грунт, а одночасно — суголосність із модерними ху­
дожніми пошуками європейських літератур. Для поезії митця
притаманне тонке відчуття музичності українського слова.
Вже ранні вірші О. Тарнавського («Слухаю в тиші»,
«Осінь», «Нічна мандрівка» та ін.) одкривають самобутню
звукову палітру його поезії. Ось яка багата мова поета на
алітерації: «Темними тінями тонуть потомлені тони»,
«Скрився скрипок скрип у віт розчепірені тіні, Тиша пришпи­
лює шелест найменший шпильками…».
Уже в ранній період творчості О. Тарнавський виступив
як поет із сформованим національним світоглядом, як ми­
тець визвольного чину-пориву Про це, зокрема, свідчить
його «Листопадова містерія». У дев’яти строфах авторові
вдалося відтворити той «величний час підйому і пориву», ко­
ли була проголошена ЗУНР, «коли з піснями про червону
калину» молодь ішла боротись за Україну. Мотив відомої
стрілецької пісні органічно вплітається у національно-
патріотичні інтонації «Листопадової містерії», надає їй
світло-мажорного колориту:
) знов ми ждем когось у тихій тузі,
і знов ми ждем її — княжну-весну,
що похилилась, мов калина в лузі,
що ми її підіймемо зі сну.
Національні мотиви художньо втілюються у віршах «Мо­
литва за полеглих», «Голос із чужини», «Батьківщина»,
«Вірш про отамана Петлюру» та інших творах. Це поезія
239 думки і серця, часто збагачена особистими враженнями й
переживаннями автора.
Від збірки до збірки розширювався тематичний діапазон
творчості поета, виразніше окреслювалися питомі прикмети
бачення й відтворення світу. Ліричний характер поезії
О. Тарнавського доповнюється філософськими роздумами
про долю людини, її призначення й покликання. У багатьох
віршах порушується тема мистецтва, долі митця, який втра­
тив Батьківщину. Десятки творів митець присвятив Т. Шев­
ченкові, І. Франкові, Лесі Українці, Є. Маланюкові, Б. Крав-
ціву, акторові В. Блавацькому, художникам Я. Гніздовсько-
му, О. Грищенкові та іншим, подавши цілу галерею портре­
тів визначних діячів культури.
Говорячи про О. Тарнавського-поета, необхідно виділити
його сонетарій. Спочатку з’явився «Вінок сонетів», а згодом
цикл «Сотня сонетів». Вірші-сонети відзначаються чіткістю
й логічністю думки, строгістю класичної структури, широкою
амплітудою переживань. Тут і політична інвектива «Реквієм
революції», і сатирично-іронічний роздум на тему покірливо-
рабської філософії («Барани»), і повчання синові Маркові
з нагоди одруження («Весільне вітання»), і пошук істо­
ричного коріння рідного народу («Родовід») та багато інших
медитацій на нагальні теми життя.
О. Тарнавський виступив і в жанрі малої прози, він —:
автор збірки оповідань «Камінні ступені» (1973). Поетові та­
кож належать переклади з європейських мов, які доповню­
ють наше уявлення про його мистецьку палітру.
Багато зробив О. Тарнавський як один з активних діячів
об’єднання українських письменників діаспори «Слово»: де­
сятки різних публікацій, літературних та науково-публіци­
стичних збірників з’явилися у світ за його підтримки та
участі. Він був ініціатором багатьох громадсько-культурних
заходів, щоб там, на чужині, наше слово не вмирало, не пе­
реривався духовний міст, котрий єднав діаспору з рідною
землею..